Постанова 4855 № 361/560/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 361/560/19 Головуючий у І інстанції - Дутчак І.М. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти № 3 батальйону № 2 полку № 2 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Волошина Максима Валерійовича про скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Інспектора роти № 3 батальйону № 2 полку № 2 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Волошина Максима Валерійовича, в якому просив скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення серії НК № 746232 від 27 грудня 2018 року, винесену Інспектором роти № 3 батальйону № 2 полку № 2 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Волошиним М.В., про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 126 КУпАП, та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. В обґрунтування позову зазначав, що 27 грудня 2018 року інспектором поліції Волошиним М.В. було винесено постанову, якою його за порушення п. 2.1 Правил дорожнього руху України, а саме не пред`явлення ним посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, притягнуто до адміністративної відповідальності ч. 1 ст. 126 КУпАП. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов. В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Позивач зазначає, що Відповідач не виносив постанову про його притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, яке було підставою для зупинки транспортного засобу. В якості такої підстави Відповідач спочатку інкримінував йому те, що він не увімкнув показник повороту. З цими обвинуваченнями він не був згоден, так як показники повороту вмикав завжди як цього вимагають ПДР України. Відповідач вимагав від нього посвідчення водія та талон реєстрації на авто, згідно законодавства України та з власної волі він показав свій паспорт для того, аби розпочати розгляд справи згідно КУпАП України. Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення ним ПДР України. Крім того, Відповідачем не задоволено клопотання про перенесення розгляду справи згідно ст. 268 КУпАП. Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не подавався. За приписами частини 4 статті 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 27 грудня 2018 року Інспектором поліції Волошиним М.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії НК № 746232, якою ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП України, було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Із даної постанови вбачається, що 27 грудня 2018 року ОСОБА_1 у місті Києві на вулиці Андрія Малишка, 29, керував транспортним засобом марки "Chevrolet Cruze", реєстраційний номер НОМЕР_1 , без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, а саме: не пред`явив їх інспектору поліції для перевірки, чим порушив вимоги п. 2.1 ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 126 КУпАП України. Вважаючи зазначену вище постанову протиправною, винесеною інспектором поліції Волошиним М.В. всупереч вимогам КУпАП України, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 здійснював керуванням транспортним засобом і був учасником дорожнього руху, документом, який є необхідними для встановлення його особи як водія, є посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, а не паспорт громадянина України, тому Позивач зобов`язаний був пред`явити на вимогу інспектора поліції саме посвідчення водія. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, є доведеною. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9). В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Частиною 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення. В розділі 2 ПДР України закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів. Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України. Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII. Водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух»). Також, відповідно до пункту 21.3 статті 21 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті (підрозділів Національної поліції), на їх вимогу. Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб. Судом першої інстанції встановлено з відеозапису наданого Позивачем що, інспектор поліції ОСОБА_2 . після зупинки транспортного засобу, за кермом якого перебував водій ОСОБА_1 , повідомив останнього про причину зупинки транспортного засобу, зокрема, порушення ним ПДР, та попросив його пред`явити посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб. Проте, Позивач відмовився, цих вимог інспектора поліції він не виконав, надавши паспорт громадянина України для встановлення його особи. Після цього інспектор поліції Волошин М.В. відповідно до вимог ст. 279 КУпАП та Інструкції роз`яснив Позивачу його права та обов`язки, після розгляду справи про адміністративне правопорушення вручив Позивачу копію оскаржуваної ним постанови, яку останній підписав без будь-яких зауважень. Крім того, під час розгляду даної справи ні в суді першої інстанції, ні в суду апеляційної інстанції Позивач не заперечував того факту, що посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб інспектору поліції він не пред`явив, вказуючи на те, що у нього не було на те законних підстав, оскільки доказів вчинення ним адміністративного правопорушення інспектором поліції Волошиним М.В. йому надано не було. Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, № 1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії НК № 746232 від 27 грудня 2018 року складена з огляду на не пред`явлення Позивачем посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб. Цей факт підтверджується матеріалами справи та наданим Позивачем відеозаписом. Колегія суддів наголошує на тому, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 127/19283/17 (адміністративне провадження № К/9901/17925/18. Колегія суддів не приймає до уваги доводи Позивача щодо необґрунтованості винесення постанови, а саме факту не здійснення правопорушення за яке передбачена відповідальність за частиною 1 статті 126 КУпАП, оскільки він мав право не пред`являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка його транспортного засобу була законною. Такі доводи Позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи. Притягнення Позивача до відповідальності та накладення стягнення за частиною 1 статті 126 КУпАП за одне правопорушення з числа вчинених, є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог п. 9.2 ПДР України «Попереджувальні сигнали» не знайшли свого підтвердження. Помилковим є посилання Позивача в апеляційній скарзі на те, що складаючи спірну постанову на місці вчинення адміністративного правопорушення, Відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень з огляду на наступне. Згідно ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга і четверта статті 126). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 274 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників. В рішенні Конституційного Суду України від 26.05.2015 року № 5-рп/2015, на яке посилається Позивач, зазначено, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. Приймаючи зазначене рішення Конституційний Суд України виходив з того, що в ч.ч. 1, 2 ст. 258 КУпАП визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. За Кодексом України про адміністративні правопорушення до цього переліку належать, зокрема, такі адміністративні правопорушення: порушення вимог пожежної безпеки в лісах (стаття 77); порушення правил полювання (частина перша статті 85); порушення правил рибальства (частина третя статті 85); порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (частина третя статті 109); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття та інших предметів (частина третя статті 116-2); провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу (стаття 134); безквитковий проїзд (стаття 135); прояв неповаги до суду (стаття 185-3). Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні. Після прийнятті вказаного рішення Конституційного Суду України 14.07.2015 року на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» до ст. 258 КУпАП внесено зміни. Так, згідно ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Частиною 5 статті 258 КУпАП встановлено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Згідно з ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 283 КУпАП. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постанову про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності складено інспектором патрульної поліції, який відповідно до вимог ст. 222 КУпАП має право розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП, безпосередньо на місці його вчинення. Крім того, задоволення заявленого клопотання Позивача про перенесення розгляду справи згідно з ст. 268 КУпАП не є абсолютною вимогою до Відповідача. Відповідач, як посадова особа уповноважена на розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачені ч. 1 ст. 126 КУпАП, приймає рішення про задоволення або відмову у задоволенні клопотань в залежності від їх обґрунтованості. Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Таким чином, докази, які б спростовували факт порушення Позивачем ч. 1 ст. 126 КУпАП, судом першої інстанції та колегією суддів не встановлені, тому вимоги Позивача про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованими. Враховуючи те, що Відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а постанова винесена з дотриманням всіх вимог встановлених КУпАП та Інструкцією, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з чим погоджується колегія суддів. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко