Постанова 4850 № 200/14845/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 року справа №200/14845/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В. Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., представника другого відповідача Вірченка Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі № 200/14845/19-а (головуючий суддя І інстанції Абдукадирова К.Е., складене у повному обсязі 30 березня 2020 року у м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Виконавчий комітет Святогірської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 27 грудня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Виконавчий комітет Святогірської міської ради про: - визнання протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 в реєстрації приватної нотаріальної діяльності; - зобов`язання Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області зареєструвати приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_1 та видати реєстраційне посвідчення для здійснення нотаріальної діяльності по Слов`янському міському нотаріальному округу Донецької області за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 4-8). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 в реєстрації приватної нотаріальної діяльності. Зобов`язано Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) розглянути заяву ОСОБА_1 , яка була подана 17 грудня 2019 року до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 та видачі реєстраційного посвідчення для здійснення нотаріальної діяльності по Слов`янському міському нотаріальному округу Донецької області за адресою 84130, АДРЕСА_2 область, м. Слов`янськ, м АДРЕСА_3 , приміщення АДРЕСА_4 з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 69-73). Не погодившись із судовим рішенням, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до статті 10 Закону України «Про нотаріат», особа, приватна нотаріальна діяльність якої не здійснювалася протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і яка не працювала нотаріусом, консультантом державної нотаріальної контори чи помічником (консультантом) приватного нотаріуса не була посадовою особою, яка здійснює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату до надання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності повинна підтвердити свою кваліфікацію шляхом складання нового кваліфікаційного іспиту в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Вважає, що позивачем не доведено проведення ним нотаріальної діяльності з 2003 року по 2013 року, запис в трудовій книжці не вважає належним доказом, при цьому, зазначив, що проведення нотаріальної діяльності має бути підтверджено: відміткою про реєстрацію нотаріальної діяльності за минулі роки, інформацією з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, відомостями з Єдиного реєстру нотаріусів, відомості щодо рахунків, відкритих для приватної нотаріальної діяльності, укладеним договором страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса, тощо. Заперечує про наявність Наказу Головного управління юстиції у Донецькій області № 819/2 від 21.12.2012 року. Вважає, що суд першої інстанції не вірно використав принцип дії закону у часі, оскільки із заявою про реєстрацію нотаріальної діяльності позивач звернувся 17 грудня 2019 року. Вважає, що суд першої інстанції порушив положення Закону України «Про нотаріат», зобов`язавши Східне міжрегіональне управління розглянути заяву позивача, оскільки така реєстрації проводиться Головним управлінням юстиції в області (а.с. 80-84). Представник апелянта у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду та у задоволенні позову відмовити. Позивач та представник першого відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, надіслали клопотання про розгляд справи у їх відсутність. Позивач також надав письмовий відзив в якому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. 17 червня 2020 року від третьої особи до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника ради. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника другого відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 11 червня 2003 року отримав Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю №4759 (а.с. 11) в якому вказано, що воно є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності. Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 Головним управлінням юстиції у Донецькій області з 06 листопада 2002 року по 12 травня 2003 року зараховано стажистом нотаріуса; з 24 листопада 2003 року по 21 грудня 2012 року ОСОБА_1 здійснював приватну нотаріальну діяльність приватного нотаріуса (а.с. 14-15). 21 грудня 2012 року приватну нотаріальну діяльність по Донецькому нотаріальному округу припинено відповідно до наказу начальника Головного управління юстиції у Донецькій області № 819/2. 17 грудня 2019 року позивач подав заяву до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності по Слов`янському нотаріальному округу (а.с. 9). 24 грудня 2019 року за № 4-15-654, позивач отримав лист Головного територіального управління юстиції у Донецькій області , в якому зазначено, що ст. 10 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що особа, приватна нотаріальна діяльність якої не здійснювалася протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і яка не працювала нотаріусом, консультантом державної нотаріальної контори чи помічником (консультантом) приватного нотаріуса, не була посадовою особою, яка здійснює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату, до подання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності повинна підтвердити свою кваліфікацію шляхом складання нового кваліфікаційного іспиту в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Таким чином, позивачу запропоновано до реєстрації приватної нотаріальної діяльності підтвердити свою кваліфікацію шляхом складання нового кваліфікаційного іспиту або надання доказів на підтвердження факту здійснення позивачем протягом трьох останніх років діяльності, пов`язаної з нотаріатом. Рішення щодо відмови у реєстрації нотаріальної діяльності в листі не зазначено. Спірним питання даної справи є правомірність у не реєстрації нотаріальної діяльності позивача. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ст. 10 Закону України «Про нотаріат» не поширюється на позивача, оскільки приватна нотаріальна діяльність зареєстрована у 2003 році, тобто до прийняття змін до Закону. При цьому, суд першої інстанції визнав дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 в реєстрації приватної нотаріальної діяльності протиправними. Вийшов за межі позовних вимог та зобов`язав Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) (через ліквідацію головного управління) розглянути заяву ОСОБА_1 щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності з урахуванням висновків суду. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про нотаріат» реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі на підставі заяви особи, яка має свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, та акта про сертифікацію про відповідність робочого місця (контори) приватного нотаріуса встановленим цим Законом умовам. У заяві зазначається назва нотаріального округу, в якому особа буде займатися нотаріальною діяльністю. Реєстраційне посвідчення видається Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі у семиденний строк після подання заяви. Відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності допускається у разі, якщо подані документи не відповідають установленим вимогам, а також з підстав, передбачених пунктом 8-1 частини першої статті 30 цього Закону ( набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого нотаріуса притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"). Про видачу реєстраційного посвідчення Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі повідомляють органи доходів і зборів за місцем постійного проживання приватного нотаріуса (ч. 5 ст. 24 Закону України «Про нотаріат»). Відповідно до ст. 24 Закону України «Про нотаріат» приватний нотаріус зобов`язаний розпочати нотаріальну діяльність протягом 30 робочих днів після видачі реєстраційного посвідчення. З наведених норм Закону слідує, що особа, яка отримала свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, має право вчиняти нотаріальні дії, у тому числі, обравши напрям приватної нотаріальної діяльність, у свою чергу, підставою для початку здійснення нотаріальної діяльності приватним нотаріусом є відповідна реєстрація та отримання реєстраційного посвідчення. Згідно з ч. 8 ст. 10 Закону України «Про нотаріат» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат», який набрав чинності з 01 січня 2012 року) визначено, що особа, приватна нотаріальна діяльність якої не здійснювалася протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і яка не працювала нотаріусом, консультантом державної нотаріальної контори чи помічником (консультантом) приватного нотаріуса, не була посадовою особою, яка здійснює керівництво та контроль за діяльністю нотаріату, до подання заяви про реєстрацію нотаріальної діяльності повинна підтвердити свою кваліфікацію шляхом складання нового кваліфікаційного іспиту в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Відмову у реєстрації приватної нотаріальної діяльності Головне управління юстиції України вмотивувало відсутністю доказів здійснення позивачем діяльності протягом трьох років після отримання свідоцтва на право її здійснення. Суд апеляційної інстанції вважає належними наявні в матеріалах справи докази проведення позивачем протягом 2003-2012 років приватної нотаріальної діяльності, з огляду на наступне. Матеріали справи підтверджують, що позивач отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 4759 від 11 червня 2003 року, видане повторно 29 липня 2019 року Міністерством юстиції України (а.с. 11). Посилання апелянта на те, що у вказаному свідоцтві має бути відмітка про реєстрацію нотаріальної діяльності у 2003 році є незмістовним, оскільки вказане свідоцтво видано повторно у 2019 році та фактично є дублікатом первинного свідоцтва. Як вбачається з трудової книжки позивача (зв. бік а.с. 15), з 24 листопада 2003 року по 01 січня 2013 року проводив приватну нотаріальну діяльність. Трудова книжка документ, що підтверджує трудову діяльність і слугує для встановлення, зокрема, загального стажу. Відповідачем не надано доказів того, що трудова книжка позивача чи записи в ній є невірними або недостовірними, відтак, посилання апелянта на відсутність доказів проведення приватної нотаріальної діяльності протягом 2003-2019 року є незмістовними. При цьому, є незмістовними і посилання на відсутність Наказу начальника Головного управління юстиції у Донецькій області № 819/2 від 21 грудня 2012 року, з огляду на ненадання відповідачем належних доказів на підтвердження цього твердження. Відтак, 24 листопада 2003 року Головним управлінням юстиції у Донецькій області зареєстровано приватну нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Лобас А.В., при цьому, Наказом начальника Головного управління юстиції у Донецькій області № 819/2 від 21 грудня 2012 року приватну нотаріальну діяльність по Донецькому нотаріальному округу припинено, що фактично відповідачем не перевірено. Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.ст.75,76 КАС України достовірними та достатніми є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність прийняття відмову у реєстрації приватної нотаріальної діяльності, та, зокрема, довести факт не проведення такої діяльності за для застосування вимог ст. 10 Закону України «Про нотаріат». Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач протягом 2003-2012 років (9 років) здійснював приватну нотаріальну діяльність, доказів зворотного відповідачем (апелянтом) не надано. Щодо можливості застосування до позивача приписів ч. 8 ст. 10 Закону України «Про нотаріат» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат», який набрав чинності з 01 січня 2012 року), суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає з рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року №1-99/рп, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Оскільки позивач отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю №4759 11 червня 2003 року, приватну нотаріальну діяльність зареєстрував 21 листопада 2003 року, ним не був пропущений строк реєстрації нотаріальної діяльності. Застосування до позивача ч. 8 ст. 10 Закону України «Про нотаріат» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат», який набрав чинності з 01 січня 2012 року) в частині необхідності підтвердження кваліфікації шляхом складання нового кваліфікаційного іспиту при нездійсненні протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю є незаконним, оскільки, по-перше, позивач проводив приватну нотаріальну діяльність після отримання свідоцтва у 2003 році, по-друге, ці зміни внесені після отримання позивачем свідоцтва. Доводи апелянта в цій частині є незмістовними, з огляду на висновки суду апеляційної інстанції. Крім того, відповідно до акту про проведення сертифікації приміщення позивача від 16 грудня 2019 року будь-яких порушень не встановлено, зазначено про відповідність приміщення вимогам Закону України «Про нотаріат» (а.с. 12). Враховуючи вищевикладене, з огляду на достатність доказів проведення позивачем у 2003-2019 роках приватної нотаріальної діяльності, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо необхідності визнання незаконними дій Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо відмови у реєстрації приватної нотаріальної діяльності Лобаса ОСОБА_2 . у зв`язку з необхідністю складання нового кваліфікаційного іспиту. При цьому, суд апеляційної інстанції погоджує і висновок суду першої інстанції щодо необхідності зобов`язання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) розглянути заяву ОСОБА_1 про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності та видачі реєстраційного посвідчення для здійснення нотаріальної діяльності, з огляду на наступне. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (код ЄДРПОУ 34898944) ліквідовано як юридичну особу публічного права територіального органа Міністерства юстиції. Утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків). Зазначеною постановою визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції. Міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5 затверджено Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України. За таких обставин, повноваження щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності є дискреційними повноваженнями саме Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), як правонаступника повноважень Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) розглянути заяву позивача, у іншому випадку (зобов`язанні Головного територіального управління юстиції у Донецькій області розглянути заяву позивача, як органу, який допустив протиправні дії відносно позивача) рішення не могло би бути виконаним, а порушене право позивача не могло би бути відновленим. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що Головним управлінням юстиції у Донецькій області взагалі не було прийнято будь-якого рішення за заявою позивача, а лише надано відповідь листом від 24 грудня 2019 року, що є протиправним з огляду на наявність повноважень у органу щодо прийняття відповідного рішення за результатами розгляду заяв осіб, що тягне за собою зобов`язання орган на прийняття належного та вмотивованого рішення по суті вимог позивача з посиланням на підстави такої відмови. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що зобов`язання повторно розглянути заяву позивача не є порушенням прав Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), оскільки саме управління в рамках делегованих йому повноважень розгляне заяву та прийме рішення по суті вимог позивача. Відтак, доводи другого відповідача викладені в апеляційній скарзі спростовуються вищевказаними висновками суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі № 200/14845/19-а - залишити без змін. Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 17 червня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, та продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Повне судове рішення складено 17 червня 2020 року. Судді Т.Г.Арабей І.В. Геращенко Г.М. Міронова