Постанова 4817 № 606/2021/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 606/2021/19Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б. Провадження № 22-ц/817/288/20 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Сташків Б. І., Щавурська Н. Б., з участю секретаря - Сович Н.А. представника апелянта ОСОБА_1 , позивача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 606/2021/19 за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року, ухваленого суддею Марціцкою І.Б., повний текст якого складено 03 січня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області, прокуратури Тернопільської області, третя особа - Управління національної поліції в Тернопільській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, прокуратури Тернопільської області, третя особа - Управління національної поліції в Тернопільській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України та виправдано. Зазначав, що він незаконно перебував під слідством та судом протягом 3 років 6 місяців та 25 днів, а саме: з 31 липня 2015 року по 09 січня 2019 року. Вважав, що за час перебування під слідством та судом були суттєво порушені його нормальні життєві зв`язки, він був змушений доводити свою невинуватість перед рідними, знайомими, сусідами, втрачалися зв`язки з дорогими для нього людьми, внаслідок чого він зазнав глибоких душевних страждань та переніс нервове потрясіння, погіршився стан його здоров`я. Розмір моральної шкоди позивач оцінив у 700000 грн. Крім цього, до позивача двічі застосовувався захід забезпечення кримінального провадження у виді відсторонення від посади. При цьому відсторонення від посади відбувалось без збереження заробітної плати, внаслідок чого йому не виплачено 17732.91 грн., що складає суму матеріальної шкоди. Враховуючи наведене, просив стягнути із відповідача 17732.19 грн. матеріальної шкоди та 700 000 грн. моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури. В подальшому позивач збільшив заявлені вимоги та окрім моральної і матеріальної шкоди додатково просив стягнути 10 500 грн. витрат, сплачених за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні та 8 500 грн. витрат на правову допомогу, понесені в даній цивільній справі. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 200 000 грн. моральної шкоди; 17732.91 грн. 91 коп. матеріальної шкоди та 8500 грн. витрат на правову допомогу по цивільній справі. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник Управління МВС України в Тернопільській області Дзюбатий А.В. подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що сам факт наявності виправдувального вироку не є доказом заподіяння позивачу моральної шкоди та беззаперечною підставою для її відшкодування. На дані правовідносини жодним чином не розповсюджується презумпція спричинення моральної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди та чіткого розрахунку суми відшкодування. Вказує, що як судом першої інстанції при винесенні рішення, так і позивачем при поданні позову, не аргументовано, в чому, на їх думку, проявилися порушення нормальних взаємозв`язків позивача та яких додаткових зусиль він докладав для організації свого життя. Звертає увагу на те, що розміщення інформації стосовно позивача у публікаціях Інтернет-видань, його персональні дані жодним чином не висвітлені, а вказана лише перша літера прізвища. Тобто, особа позивача жодним чином не була ідентифікована. Крім цього, в рамках розгляду даної справи про відшкодування моральної шкоди УМВС України в Тернопільській області не може відповідати за дії та публікації інформаційних видань. Також апелянт зазначив, що позивачем порушено порядок звернення за відшкодування матеріальної шкоди, оскільки позивач мав звернутися до суду за розрахунком завданої матеріальної шкоди. У випадку незгоди оскаржити такий розрахунок - до апеляційної інстанції, а тому підстав для задоволення позову не має. Крім цього, судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги те, що відсторонення позивача від посади відбувалося відповідно до наказів Теребовлянської районної лікарні №40 від 09 червня 2015 року та №94 від 23 грудня 2015 року. Однак, обидва накази є незаконними, оскільки, як прослідковується з доданих позивачем витягів з наказів, уповноваженою особою, якою підписано накази, є ОСОБА_2 . Посилається на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення відповідачу матеріалів розрахунку витрат на правову допомогу в сумі 8500 грн. Враховуючи наведене, просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. 13 лютого 2020 року позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив мотивований тим, що у зв`язку із протиправним притягненням його до кримінальної відповідальності, йому завдано моральної та матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Вказує, що незаконним затриманням та обшуком у його робочому кабінеті в лікарні, звернуто увагу громадськості, засобів масової інформації та набуло розголосу внаслідок розміщення на інтернетпорталі інформації про отримання головним лікарем неправомірної вигоди. Крім цього, не подання до суду довідки про розмір заробітної плати за останні два місяці, які передували події, не впливає на розмір відшодувань. Крім того, розмір заробітної плати, яку позивач не отримав, викладена у розрахунку головного бугалтера Микуленецької районної лікарні. Звертає увагу на те, що Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права і таким способом захисту, в силу положень статей 15, 16 ЦК України, може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою. Зазначає, що розрахунок витрат на правову допомогу в сумі 8500 грн. був поданий у судовому засіданні 23 грудня 2019 року, що підтверджується звукозаписом. При цьому, апелянтом розмір витрат на оплату правової допомоги не оспорюється. В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній. Позивач проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін. Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. Як встановлено вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року, 03 червня 2015 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру за ч.3 ст. 368 КК України. 27 липня 2019 року ОСОБА_2 повідомлено про зміну підозри на ч.1 ст. 368 КК України (а.с.10-25). 04 червня 2015 року ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області до ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід - особисте зобов`язання строком на 2 місяці. Відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань № 12015210000000202 від 14 травня 2015 року, ОСОБА_2 обвинувачувався в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданого йому службового становища. Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2019 року справа № 606/1634/15-к ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 січня 2019 року вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2019 року, яким ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано за ч.1 ст.368 КК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення за ч.1 ст. 368 КК України, залишено без змін (а.с.26-35). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги (стаття 3 вказаного Закону). Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Вказана норма закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкодиза час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Пунктом 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок незаконного перебування під слідством, враховуючи ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, є правомірним. Безпідставними є доводи апелянта про те, що сам сам лише факт наявності виправдувального вироку не є доказом заподіяння позивачу моральної шкоди та беззаперечною підставою для її відшкодування, а тому на дані правовідносини жодним чином не розповсюджується презумпція завдання моральної шкоди. Так, згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15. Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 незаконно перебував під слідством та судом у період часу з 03 червня 2016 року (дата повідомлення про підозру) по 09 січня 2019 року (дата ухвалення Тернопільським апеляційним судом ухвали про залишення без змін виправдувального вироку Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2019 року). Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування складає 179 439 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом суд правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». А саме, визначив розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, те що після оголошення підозри ОСОБА_2 обрався запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, двічі застосувався такий захід забезпечення кримінального провадження як відсторонення від посади, позивач змушений був з`являтися на неодноразові виклики до органів досудового розслідування, суду, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, ОСОБА_2 зазнав душевних переживань, оскільки доводив свою невинуватість перед рідними, знайомими, сусідами, переніс нервове потрясіння. Враховуючи наведене, суд обгрунтовано дійшов до переконання, що моральна шкода в розмірі 200000 грн. (тобто, майже у розмірі мінімального відшкодування) буде співмірна із перенесеними ОСОБА_2 моральними стражданнями. Апеляційний суд не бере до уваги посилання апелянта на те, що розміщення інформації стосовно позивача, у публікаціях Інтернет видань, персональні дані позивача жодним чином не висвітлені, оскільки вказана обставина не є підставою для відмови у стягненні моральної шкоди. Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, колегія суддів виходить знаступного. Так, стаття 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає перелік випадків, коли громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Відповідно до Статтею 4 вказаного Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Як слідує із наказу Комунального некомерційного підприємства Теребовлянської районної ради «Микулинецька районна лікарня» № 40 від 09 червня 2015 року ОСОБА_2 головного лікаря з 09 червня 2015 року згідно розпорядження Теребовлянської районної ради №72 від 08 червня 2015 року відсторонено від займаної посади без збереження заробітної плати терміном на два місяці (а.с.40). Відповідно до Наказу Комунального некомерційного підприємства Теребовлянської районної ради «Микулинецька районна лікарня» № 94 від 23 грудня 2015 року ОСОБА_2 головного лікаря з 23 грудня 2015 року згідно розпорядження Теребовлянської районної ради №177 від 23 грудня 2015 року відсторонено від займаної посади без збереження заробітної плати терміном на два місяці (а.с.41). Розпорядження Теребовлянської районної ради № 177 від 23 грудня 2015 року ОСОБА_2 відсторонено від посади на підставі ухвали Теребовлянського районного суду від 18 грудня 2015 року та листа Теребовлянської місцевої прокуратури. Вказані відомості свідчать про те, що відсторонення позивача від посади відбулося в межах кримінального провадження, ініціатором якого був орган досудового розслідування. Відповідно до розрахунку відшкодування заробітної плати ОСОБА_2 за період відсторонення з 09 червня 2015 року до 09 серпня 2015 року (43 робочих дні) становить 3690.45 грн. + 4965.13 грн. + 1241.28 грн. Відсторонення з 23 грудня 2015 року по 20 лютого 2016 року (41 робочий день) становить 1608.32 грн. +3633.08 грн. + 2595.06 грн. За 2015 рік 11504.78 грн., за 2016 рік 6228.14 грн., а всього - 17732.91 грн. Отже, розмір заробітної плати, яку позивач не отримав, викладена у розрахунку головного бугалтера Микуленецької районної лікарні (а.с. 119). Враховуючи навеведе, суд першої інстанції правильно задоволив позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування 17732.19 грн. матеріальної шкоди. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно довідки про доходи середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 за березень-квітень 2015 року становила 4442 грн. (середньоденна 211.52 грн.). Тобто, заробітна плата, яку позивач не отримав, складає 17767.68 грн. (84 робочих дні х 221.52 грн.), що на 34.77 грн. більше, ніж стягнуто судом. Таким чином, суд правильно задоволив позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди. Безпідставними є посилання апелянта на те, що накази Теребовлянської районної лікарні №40 від 09 червня 2015 року та №94 від 23 грудня 2015 року про відсторонення від роботи є незаконними, оскільки відповідно до повноважень ОСОБА_2 , затверджених у п.3.6, п.4.1 Посадової інструкції головного лікаря комунальної установи Теребовлянської районної ради «Микулинецької районної лікарні», говний лікар має право видавати накази та розпорядження та несе відповідальність за господарчу, фінансову діяльність. Необгрунтованими є твердження апелянта, що позивачем порушено порядок звернення за відшкодування матеріальної шкоди, оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права і таким способом захисту, в силу положень статей 15, 16 ЦК України, може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою. Апеляційний суд не бере до уваги доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу розрахунку витрат на правову допомогу в сумі 8500 грн., оскільки розрахунок витрат на правову допомогу був поданий у судовому засіданні 23 грудня 2019 року, що підтверджується звукозаписом (тобто, до закінчення судових дебатів). У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зодовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 16 червня 2020 року. Головуючий Судді