Постанова Київський апеляційний суд № 357/3824/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. 22-ц/824/8463/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №357/3824/20 16 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2020 року, постановлену під головуванням судді Бондаренко О.В., про передачу на розгляд іншому суду справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення працездатності, - в с т а н о в и в: 14 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення працездатності. У даному позові просив суд стягнути з Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» на його користь відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності у розмірі 334 448,07 грн. за період з 13 травня 2010 року по 31 грудня 2019 року; зобов`язати Акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі Електромережі» з 01 січня 2020 року виплачувати йому по 8820,60 грн. відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності, з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства ДТЕК Донецькі Електромережі» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення працездатності, передано за підсудністю для розгляду до Добропільського міськрайонного суду Донецької області (85004, Донецька область, м. Добропілля, вул. Банкова, 39 A) . Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 29 квітня 2020 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що ухвала суду є незаконною, постановлена з порушенням норм процесуального права. Посилається на те, що він має право на пред`явлення даного позову за місцем свого проживання, яким є АДРЕСА_1 . За даною адресою він мешкає з 2013 року. Судом першої інстанції не взято до уваги те, що ним до позову було додано договір купівлі-продажу квартири від 22.10.2013 року та копію довідки ОСББ «Шинник» №2 від 13.01.2020 року про реєстрацію його місця проживання в ОСББ «Шинник». Звертав увагу на те, що поняття «за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача» включає в себе реєстрацію місця проживання (перебування) у Єдиному державному демографічному реєстрі, реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрацію в ОСББ, у договорах про надання послуг, реєстрацію у медичних закладах та іншу реєстрацію, де вказується адреса місця проживання. Враховуючи викладене, він обґрунтовано звернувся з позовом саме до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, оскільки його місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Відзиву на апеляційну скаргу подано не було. У відповідності до вимог статті 353, 369 ЦПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду про передачу справи на розгляд іншого суду, що є об`єктом апеляційного оскарження, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що в квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення працездатності. Подання позову до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області обґрунтовував тим, що відповідно до ч.3 ст.28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди. Оскільки він постійно перебуває (мешкає) у м. Біла Церква та має у м. Біла Церква квартиру, вважав, що має право звернутися з даним позовом саме до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Передаючи справу на розгляд до Добропільського міськрайонного суду Донецької області, суд першої інстанції посилався на те, що з копії паспорта позивача вбачається, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та до позову не додано відомостей про те, що станом на дату подачі позовної заяви він має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) в м. Біла Церква. Крім того, предметом даного позову є відшкодування шкоди, завданої каліцтвом та місцем заподіяння такої шкоди є м. Добропілля Донецької області, що підтверджується вироком Добропільського міського народного суду від 02.12.1983 року. Отже, до даного спору слід застосувати підсудність, визначену положенням ч. 3 ст. 28 ЦПК України, а саме: за зареєстрованим місцем проживання позивача і справа підсудна Добропільському міськрайонному суду Донецької області. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, так як вони не ґрунтується на вимогах процесуального права, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності. За загальним правилом територіальної підсудності, яке закріплене в ч.2 ст. 27 ЦПК України, передбачено, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України). У свою чергу, ч.3 ст.28 ЦПК України визначено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди. Згідно ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем перебування фізичної особи вважається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місцем проживання - є житло, яке розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово. Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи. Документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Документ, до якого вносяться відомості про місце перебування, - довідка про звернення за захистом в Україні. Згідно даних паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 . Вказана адреса реєстрації місця проживання зазначена також позивачем в позовній заяві. Разом з тим, з договору купівлі-продажу квартири від 22 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуб Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №1472 вбачається, що покупець ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Згідно довідки ОСББ «Шинник» №2 від 13 січня 2020 року ОСОБА_1 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 22.10.2013 року і по даний час. Також до суду апеляційної інстанції апелянтом було надано довідку від 15.04.2015 року №3248-2140 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з якої вбачається, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 . Вказана адреса зазначена позивачем в позовній заяві як адреса постійного проживання. Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Частинами 1,2 ст.4 вказаного Закону визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Статтею 5 цього Закону врегульовано питання реєстрації місця проживання внутрішньо переміщеної особи. Так, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо). Враховуючи викладене, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує реєстрацію місця проживання внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_1 правомірно, на підставі ч.3 ст.28 ЦПК України, звернувся з даним позовом саме до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за своїм фактичним місцем проживання як внутрішньо переміщена особа. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що даний спір не підсудний Білоцерківському міськрайонному суду Київської області та передачу справи на розгляд до Добропільського міськрайонного суду Донецької області. Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Аналізуючи зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2020 року про передачу справи на розгляд іншому суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому за правилами ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 379, 381 - 382, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2020 року про передачу справи на розгляд іншому суду скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення працездатності направити для продовження розгляду до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: