Постанова Київський апеляційний суд № 357/1540/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №357/1540/21 Головуючий у 1 інстанції: Бондаренко О.В. провадження №22-ц/824/3203/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 07 грудня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М., при секретарі: Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення працездатності, - в с т а н о в и в : У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що вироком Добропільського міського суду Донецької області встановлено, що ОСОБА_1 22.04.1983 року проходячи повз лінію електромережі ухопився рукою за пружину, що висіла на дроті високовольтної лінії електричних мереж, і внаслідок того, що дроти були під напругою 6000 вольт, його вдарило струмом і він отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді опіку правої руки, правого плеча та своду голови, та було засуджено двох посадових осіб Добропільських РЕМ Кіровських електричних мереж за ст.167 КК УРСР. Вказував, що після проходження реабілітації у 1991 році ОСОБА_1 було встановлено 3 групу інвалідності з дитинства - безстроково. Від 1992 року він працевлаштувався на шахту «Добропільська», отримавши кваліфікацію гірничого робітника підземного 2 розряду дільниці водовідлив, з повним робочим днем у шахті, але від 2001 року був змушений звільнитися з роботи. На підставі висновку судово-медичної експертизи від 12.05.2010 року, проведеної в рамках розгляду цивільної справи №2-12/10 у Добропільському міськрайонному суді Донецької області, йому було встановлено втрату працездатності у розмірі 60%. Зазначав, що рішенням апеляційного суду Донецької області №22ц-16294-2010 від 16.09.2010 року було стягнуто з ВАТ «Донецькобленерго» на його користь в рахунок втраченого заробітку, спричиненого ушкодженням здоров`я 1 577 грн 19 коп., починаючи від 12 травня 2010 року. На сьогоднішній день відповідач - АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» є правонаступником Добропільських РЕМ Кіровських електричних мереж та ВАТ «Донецькобленерго». Оскільки при розгляді цивільної справи №2-12/10 від 01.07.2010 року було встановлено відсоток втрати працездатності у розмірі 60%, то ці обставини не потребують подальшого встановлення та доказуванню. На підставі ст.440, 441, 455, 462, 465 ЦК УРСР, ч.2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень, ст.1195, ч.1 ст.1199 ЦК України (у редакції 2003 року), у зв`язку зі збільшенням розміру середньої заробітної плати працівників його кваліфікації, необхідно розглядати питання згідно частини четвертої статті 462 ЦК УРСР 1963 року про право на збільшення відшкодування за шкоду, пов`язану зі зменшенням його працездатності внаслідок ушкодження здоров`я, яке мало місце 22.04.1983 року. Крім цього, у зв`язку з каліцтвом він ( ОСОБА_1 ) позбавлений можливості влаштуватися на постійне місце роботи, систематично перебуває у депресії, та має порушення фізичного і психологічного стану здоров`я. З моменту ухвалення рішення Добропільського міськрайонного суду у 2010 році про стягнення відшкодування втраченого заробітку розмір заробітної плати працівників його кваліфікації постійно зростав. Законом передбачено право потерпілого на перерахунок раніше визначеного розміру відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. У зв`язку з цим, просив стягнути з відповідача на свою користь відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності у розмірі 230572 грн. 16 коп. за період від 01 лютого 2018 року до 31 грудня 2020 року та зобов`язати Акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі Електромережі» від 01 січня 2021 року щомісячно йому виплачувати по 9 828 грн. відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року позовну заяву задоволено. Стягнуто з АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності, за період від 01.02.2018 року до 31.12.2020 року, у розмірі 230572 грн. 16 коп. Зобов`язано АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» виплачувати ОСОБА_1 від 01.01.2021 року в рахунок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності, 9 828 грн з урахуванням раніше виплачених сум. Здійснено розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі АТ «ДТЕК Донецькі Електромережі» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Скарга обґрунтована тим, що за текстом рішення не зрозуміло, виходячи з яких норм ЦК УРСР чи ЦК України позов задоволений. Вказує, що ні в позовній заяві, ні у судових засіданнях позивач не просив застосувати норми сг.1195, 1199 ЦК України. Вважає, що суд безпідставно задовольнив вимоги, які навіть позивач не заявляв. Зазначає, що чинне законодавство України не передбачає в цьому випадку збільшених розміру відшкодування шкоди до рівня середньомісячної заробітної плати на даний час, а передбачає лише індексацію такої шкоди. Аналогічного висновку дійшли суди при розгляді справ за участю позивача та відповідача в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справі №227/4556/18 та постанові Апеляційного суду Донецької області від 21.05.2019 року по справі №227/4556/18. Апелянт вважає, що при виконанні рішень зазначених судів відповідач повністю сплатив позивачеві індексацію в повному обсязі. Таким чином, оскаржуване рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області суперечить постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справі №227/4556/18 та фактично за своїм змістом відміняє усі попередні рішення, які набули чинності і були виконані відповідачем. Невикористання висновків Касаційного цивільного суду у справі з тим самим предметом між тими ж сторонами порушує принцип правової визначеності. Позивач жодним чином не навів даних щодо середніх заробітних плат працівників саме його кваліфікації «гірничого робітника підземного другого розряду дільниці водовідливу». При цьому, дані щодо середніх заробітних плат працівників гірничих робітників категорії позивача у матеріалах справи відсутні. Отже, позивачем по було доведено, що він міг би отримувані заробіток, який вказано у розрахунку до позовної заяви. Суд першої інстанції, задовольняючи позовну заяву, керувався тими доказами, які були надані позивачем, а саме: лист Головного управління статистики у Донецькій області від 25.01.2021 року №01-03/239-21, яким визначено середні заробітні плати усіх штатних працівників Донецької області за видом економічної діяльності у промисловості «Добування кам`яного та бурого вугілля» за 2018 рік. Зазначене свідчить про порушення судом принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися, на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення, сторін. Апелянт вважає розрахунок в оскаржуваному рішенні безпідставним та таким, що не ґрунтується на достовірних даних. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. З апеляційною скаргою не погоджується та вважає її безпідставною, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року по справі №357/1540/21 таким, яке прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, що призвело до правильного вирішення справи. Вказує, що враховуючи те, що шкода йому була завдана 22.04.1983 року, тобто у 7-річному віці, а повноліття він досяг ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання чинності ЦК України 2003 року, питання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності має вирішуватися за нормами ЦК Української РСР 1963 року, відповідно до статті 462 ЦК. Також вважає, що постанова Касаційного цивільного Верховного Суду у справі №227/4556/18 не є обов`язковою до застосування у справі №357/1540/21 із-за різних підстав позову. Зазначає, що з моменту ухвалення рішення Добропільського міськрайонного суду від 01.07.2010 року про стягнення відшкодування втраченого заробітку в розмірі 1577 грн. 19 коп., розмір заробітної плати працівників його кваліфікації постійно зростав та цивільним законодавством для охорони прав фізичних осіб встановлена можливість збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю у триваючих правовідносинах. Законом передбачене право потерпілого на перерахунок раніше визначеного розміру відшкодування йому шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. Для проведення збільшення відшкодування шкоди, завданої каліцтвом необхідними умовами є подача потерпілим заяви до суду та прийняття судом відповідного рішення, що підтверджено постановою Пленуму ВСУ від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди». Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Встановивши порушення прав Білоцерківський міськрайонний суд правильно обрав ефективний спосіб захисту порушеного права. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача щодо отримання від відповідача відшкодування шкоди від 01.01.2021 року відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Як вірно зазначено судом, частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. За ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч.2, 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою №3248-2140 від 15.04.2015 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, є інвалідом ІІІ групи з дитинства - безстроково, що підтверджується матеріалами справи (а.с.7, 8, 15, 23, 24) 01 липня 2010 року рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області позов ОСОБА_1 до ВАТ «Донецькобленерго» про відшкодування моральної шкоди та стягнення суми відшкодування втраченого заробітку задоволено частково та стягнуто з ВАТ «Донецькобленерго» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди внаслідок пошкодженого здоров`я 1577 гривень 19 копійок щомісяця, починаючи від 19 лютого 2008 року, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 гривень, а в іншій частині позову відмовлено (а.с.11-12). Встановлено, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2010 року змінено рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2010 року та стягнуто з ВАТ «Донецькобленерго» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди в наслідок пошкодженого здоров`я 1577 гривень 19 копійок, щомісяця, починаючи від 12 травня 2010 року. В іншій частині рішення залишено без змін (а.с.13-14). Судом встановлено, що 22 квітня 1983 року позивач ОСОБА_1 , проходячи повз насип каналізаційного колектору в районі с. Жданівський в м. Добропілля вхопився рукою за пружину, що висіла на дроті високовольтної лінії електричних мереж (ВЛЕМ). Внаслідок того, що (ВЛЕМ) знаходилася під напругою 6000 вольт, його вдарило струмом і він отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді обширного опіку правої руки, правого плеча та своду голови. За даним фактом правоохоронними органами було проведено слідство і вироком Добропільського міського суду від 02 грудня 1983 року були засуджені посадові особи Добропільського РЕМ Кіровських Електричних мереж ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за ст.167 КК УРСР та призначено покарання у вигляді штрафу на користь держави 200 і 150 рублів відповідно. У 1991 році ОСОБА_1 визнано інвалідом з дитинства ІІІ групи - безстроково та копією трудової книжки підтверджується, що у 1991 році він розпочав свою трудову діяльність, протягом 1993-1996 років працював гірником підземним з повним робочим днем у шахті, у 2003 році звільнився з посади сторожа Добропільського міського відділу освіти за власним бажанням, і зазначене також підтверджується також матеріалами справи (а.с.15-18). За висновком судово-медичної експертизи №351 від 12 травня 2010 року ОСОБА_1 встановлено 60% втрати працездатності. Згідно з вимогами ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.455 ЦК УРСР (1963 року), який діяв на час заподіяння каліцтва: в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров`я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо). За ст.462 ЦК УРСР (1963 року) в разі ушкодження здоров`я неповнолітнього, який не досяг п`ятнадцяти років (учні вісімнадцяти років) і не має заробітку на час заподіяння шкоди, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати необхідні витрати, пов`язані з ушкодженням здоров`я потерпілого (лікування, протезування, сторонній догляд тощо). По досягненні потерпілим п`ятнадцяти років (учнями - вісімнадцяти років) організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому також шкоду, зв`язану з втратою чи зменшенням його працездатності, виходячи з розміру середньої заробітної плати (заробітку) некваліфікованого робітника в даній місцевості. Якщо на момент ушкодження здоров`я неповнолітній, який не досяг п`ятнадцяти років, мав заробіток, то шкода повинна бути відшкодована йому виходячи з розміру його заробітку, але не нижче ніж з мінімальної заробітної плати (заробітку) некваліфікованого працівника в даній місцевості. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної потерпілим кваліфікації він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду, пов`язану з зменшенням його працездатності внаслідок ушкодження здоров`я, виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації. Згідно зі ст.465 ЦК УРСР (1963 року) відшкодування за шкоду, пов`язану з зменшенням працездатності потерпілого, а також за шкоду, пов`язану з смертю, провадиться щомісячними платежами. 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України у редакції 2003 року. Частиною 3 статті 5 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Частина 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року передбачає, що щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Тлумачення статті 5 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов`язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності. Спірні правовідносини продовжують існувати після набрання чинності ЦК України, тому до них підлягають застосуванню положення цього Кодексу. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами (абзац 1 частини першої статті 1202 ЦК України). За заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду (стаття 1208 ЦК України). В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.05.2018 року (справа №476/72/17, провадження №61-13283св18) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. Відповідно до ч.2 статті 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду. Аналіз зазначеної норми закону дає підстави для висновку, що вона спрямована на забезпечення реальності захисту інтересів потерпілого й повноти відшкодування, оскільки відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, є тривалим у часі процесом. Отже, з моменту прийняття судом рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, особа має право на його збільшення у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати». Судом першої інстанції вірно критично оцінено доводи відповідача, оскільки, позивач, як на підставу збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності, посилається на норми ст.1195, 1199 ЦК України. Так, за ч.1 ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно зі ст.1199 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов`язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов`язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. Якщо на момент ушкодження здоров`я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов`язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. Частиною 4 статті 1195 ЦК України визначено, що договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як було встановлено раніше у рішенні, позивач ОСОБА_1 у 2008 році звернувся до Добропільського міськрайонного суду з позовом до відповідача про стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди у сумі 200 000 грн та втраченого заробітку в сумі 2 575 грн щомісячно, починаючи від дня звернення до суду. Ухвалюючи рішення 01 липня 2010 року та визначаючи наявність підстав для часткового задоволення позову, Добропільський міськрайонний суд Донецької області встановив, що потерпілому на момент заподіяння шкоди було 8 років, 15 річного віку він досяг у 1993 році, тому, керуючись ст.462 ЦК УРСР, суд вірно виходив із середнього заробітку за 1 квартал 2010 року працівника за посадою гірничого робітника другого розряду дільниці водовідлив (тобто за отриманою кваліфікацією) шахти «Добропільська», де позивач працював, та визначив, що розмір призначеного відшкодування ОСОБА_1 - 1577,19 грн. Отже, рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2010 року, яке рішенням Апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2010 року було змінено, було вперше визначено розмір відшкодування шкоди внаслідок пошкодженого здоров`я - 1577 грн. 19 коп. щомісяця, починаючи від 12 травня 2010 року, який є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021 року (згідно ст.8 Закону України «Про держаний бюджет» у 2021 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі з 1 січня - 6 000 грн.). Крім того, статтею 1197 ЦК України передбачено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Як вбачається з п.12 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6, судам роз`яснено, що перерахування суми втраченого заробітку провадиться також у разі зростання в попередньому календарному році (за даними центрального органу з питань статистики) середньої заробітної платив галузях національної економіки. Таким чином, судом вірно враховано, що потерпілий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент заподіяння шкоди 22.04.1983 року був малолітнім, у 1991 році ОСОБА_1 було визнано інвалідом з дитинства ІІІ групи - безстроково та у 1992 році він розпочав свою трудову діяльність, а саме, протягом 1993-1996 років працював підземним гірником з повним робочим днем у шахті, тому потерпілий ОСОБА_1 має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов`язаної зі зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації. Відповідно до матеріалів справи позивач просить стягнути з відповідача відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності у розмірі 230 572 грн 16 коп. за період від 01 лютого 2018 року до 31 грудня 2020 року, при цьому враховує раніше сплачені йому кошти. В пункті 22 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6 судам роз`яснено, що вимоги про перерахунок щомісячних платежів, раніше визначених судом, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років. Згідно з листом Головного управління статистики у Донецькій області від 30 березня 2020 року за вихідним №01-03/1115-20 (а.с.20) шахта «Добропільська ДТЕК Добропіллявугілля» (згідно з даними ЄДРПОУ) має основний код виду економічної діяльності за КВЕД-2010 - 05.10 «Добування кам`яного вугілля». Статистична інформація з питань статистики праці по підприємствах, які здійснюють діяльність із зазначеним кодом за КВЕД, угруповується за видом економічної діяльності у промисловості «Добування кам`яного та бурого вугілля». Крім того, відповідно до листа Головного управління статистики у Донецькій області від 25.01.2021 року за вихідним №01-03/239-21 (а.с.21) середня заробітна плата штатних працівників Донецької області за видом економічної діяльності у промисловості «Добування кам`яного та бурого вугілля» за 2018 рік складає 11 242 грн, за 2019 рік складає 14 137 грн, за 2020 рік складає: за січень -14 829 грн, за лютий - 14 573 грн, за березень - 15 000 грн, за квітень - 14 450 грн, за травень - 14 804 грн, за червень - 14 014 грн, за липень - 15 078 грн, за серпень - 15 961 грн, за вересень - 16 266 грн, за жовтень - 16 566 грн, за листопад - 16 194 грн. Таким чином, втрачений заробіток за період від 01.02.2018 року до 31.12.2018 року становить: (11242 х 60% - 1577,19) х 11 міс. = 56 848 грн 11 коп., за період від 01.01.2019 року до 31.12.2019 року розмір втраченого заробітку становить: (14137х 60% - 1577,19) х 12 міс. 82 860 грн 12 коп., за період від 01.01.2020 року до 31.12.2020 року розмір втраченого заробітку становить: (15248,64 х 60% - 1577,19) х 12 міс. = 90 863 грн 93 коп. Загальний розмір втраченого заробітку за 2018 - 2020 роки становить 230 572 грн 16 коп. (56 848 грн 11 коп. + 82 860 грн 12 коп. + 90 863 грн 93 коп.). Так як позивач звернувся до суду з даним позовом 26 січня 2021 року шляхом направлення засобами поштового зв`язку, то позовні вимоги підлягали до задоволення за три роки, що передували зверненню до суду, а саме, від 01.02.2018 року, тому, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до вірного висновку щодо того, що на користь позивача підлягав до стягнення з відповідача втрачений заробіток в сумі 230 572 грн 16 коп. за період від 01 лютого 2018 року до 31 грудня 2020 року. За вимогами ч.1 ст.3 Конституції України життя і здоров`я людини визнаються у державі найвищими соціальними цінностями. Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заява №68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява №942527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст.1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Отже, на підставі наведеного, суд прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача щодо отримання від відповідача відшкодування шкоди від 01.01.2021 року відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. Також, з моменту ухвалення рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01.07.2010 року про стягнення відшкодування втраченого заробітку в розмірі 1 577 грн 19 коп., розмір заробітної плати працівників кваліфікації позивача постійно зростав та цивільним законодавством для охорони прав фізичних осіб встановлена можливість збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю у триваючих правовідносинах. Крім того, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. З огляду на вищенаведене, суд прийшов до вірного висновку, що від 01.01.2021 року на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню з відповідача відшкодування втраченого заробітку (доходу) внаслідок каліцтва в розмірі 9828,00 грн. ((16566,00 + 16194,00)/2 х 60%) щомісячно. Таким чином, позов підлягає до задоволення в повному обсязі. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі Електромережі» залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 19 грудня 2022 року. Головуючий: Судді: