Постанова 4821 № 707/3101/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 року м. Черкаси Справа № 707/3101/16-ц Провадження № 22-ц/821/238/20 категорія 307000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І. суддів: Єльцова В. О., Карпенко О. В., секретаря: Винник І. М. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; відповідач: ОСОБА_3 ; третя особа: Руськополянська сільська рада, приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Ворона О. О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Руськополянська сільська рада, приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Ворона О. О. про визнання заповіту недійсним, у складі: головуючого судді Смоляра О. А., повний текст рішення виготовлено 02 грудня 2019 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до відповідача про визнання заповіту недійсним. Свої позовні вимоги мотивували тим, що вони є племінниками померлого ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 92 років, а тому є спадкоємцями останнього за законом. 02 вересня 2016 року вони звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та дізналися, що приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Вороною О. О. 08 липня 2016 року було заведено спадкову справу за заявою відповідача. Підставою для звернення відповідача ОСОБА_3 був заповіт, який був складений на останню за два місяці до смерті дядька, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 2016 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт посвідчений секретарем Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_5 . Зазначають, що вони мають сумнів в легітимності такого заповіту. Свої сумніви обґрунтовують тим, що за час життя ОСОБА_4 мав добрі стосунки з ними і не повідомляв про свій намір скласти заповіт на зовсім чужу для нього людину. До того ж померлий мав вади зору і в нього була відсутня кінцівка вказівного пальця на правій руці. Вважають, що оспорюваний заповіт не підписувався ОСОБА_4 , а отже є недійсним. Просили визнати недійсним заповіт від 20 квітня 2016 року, складений ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений секретарем Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області Бондаренко І. Г. Стягнути з відповідача судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 28 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що суду не надано доказів, які б свідчили про існування обставин на підтвердження недійсності оспорюваного заповіту, а відтак доводи позивачів є необґрунтованими. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповноту встановлення судом обставин, які мають значення для справи, неправильність встановлення судом обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів, просили скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28 листопада 2019 року, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції проігноровано належний та допустимий доказ, а саме висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 932, 961-962/19-23 від 21 червня 2019 року в якій зазначено, що рукописний текст, що підлягає дослідженню виконаний почерком середнього ступеню виробленості з вираженим порушенням координації рухів. Темп виконання нерівномірний. В тексті спостерігається дзеркальність літери «р» та «в», а також інших елементів літер. Спостерігається деформація літер «с», «т», «а», «н». Виконання надрядкового елементу літери «м» виконано штрихом зверху вниз направо. Пропуск літер у словах. Розмір літер нестійкий. Вказані ознаки в сукупності свідчать про виконання даного рукописного тексту лівою рукою з-за відсутності у виконавця навички письма лівою рукою. Також в експертизі зазначено, що розписка про одержання нотаріально оформленого документа в графі № 88 на сторінці 30 книги реєстрації нотаріальних дій Руськополянської сільської ради Черкаської області в якості зразків для порівняння не використовувалися. Вважають, що саме цей факт і вказує, що ОСОБА_4 не підписував заповіту і взагалі не звертався до секретаря сільської ради за складенням заповіту. Судом також не надано оцінки показам свідків. На їх думку, суд першої інстанції формально розглянув справу. У відповіді на апеляційну скаргу, яка надійшла до апеляційного суду без доказів її направлення іншим учасникам справи, ОСОБА_3 зазначила, що рішення суду є законним, обґрунтованим і таким, що постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства України. Вважає, що вимоги опонентів є незаконними, необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2020 року в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 12 лютого 2020 року справу призначено до розгляду на 26 лютого 2020 року на 11:30 год. з повідомленням учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. В подальшому розгляд справи відкладався на 18 березня 2020 року, 08 квітня 2020 року, 29 квітня 2020 року, 13 травня 2020 року, 03 червня 2020 року та 09 червня 2020 року. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 (т.1 а.с. 19). Згідно до архівної довідки від 06 жовтня 2016 року № Ш-28/05-08, батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (т.1 а.с. 22). Згідно зі Свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_10 (т.1 а.с. 20). Відповідно до Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 , батьками ОСОБА_10 є ОСОБА_8 та ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 18). Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 44978361 від 06 вересня 2016 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була заведена спадкова справа № 59204080 (т.1 а.с. 15). Відповідно до архівної довідки від 13 жовтня 2016 року № Ш-29/05-08, батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (т.1 а.с. 21). Із свідоцтва про народження Серії НОМЕР_4 , виданого повторно, вбачається , що батьками ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_10 та ОСОБА_12 (т.1 а.с. 16). З архівної довідки від 07 грудня 2016 року № 391-р/05-08 вбачається, що 13 квітня 1972 року на засіданні виконавчого комітету Руськополянської селищної ради, опікуном ОСОБА_13 призначено ОСОБА_4 (т.1 а.с. 23). Згідно довідки № 7 від 05 січня 2017 року, ОСОБА_4 у жовтні 1993 року було поставлено діагноз катаракта лівого ока, 22 жовтня 1993 року йому була проведена операція екстракція катаракти лівого ока (т. 1 а.с. 68). Відповідно до Свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_5 , 12 липня 1975 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка та дружини ОСОБА_15 (т.1 а.с. 17). Згідно довідки Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 854 від 02 вересня 2016 року, ОСОБА_4 належить домоволодіння по АДРЕСА_1 в якій він був зареєстрований і проживав до дня смерті, земельна ділянка, площею 0,30 га, не приватизована, державний акт не видано (т.1 а.с. 14). За період життя ОСОБА_4 двічі складав заповіти, які посвідчувались секретарем Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області, а саме: заповіт від 01 лютого 2005 року на все майно на користь ОСОБА_16 ; заповіт від 20 травня 2016 року на все майно на користь ОСОБА_3 , 1977 року народження та посвідчений секретарем виконкому Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області Бондаренко І. Г. (т.1 а.с. 90, 111). Відповідно до витягу із рішення виконкому Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 26 листопада 2015 року № 72 про призначення особи, відповідальної за зберігання бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану та вчинення нотаріальних дій, призначено особою, відповідальною за вчинення нотаріальних дій секретаря виконавчого комітету Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області Бондаренко Ірину Григорівну (т.1 а.с. 108). Після смерті ОСОБА_4 , до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_6 вересня 2016 року звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як спадкоємці за законом. Справжність підписів на даних заявах посвідчена секретарем Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області (т.1 а.с. 12-13, 122, 126). 08 липня 2016 року ОСОБА_3 було подано заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Справжність підпису на заяві посвідчена секретарем Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області (т.1 а.с. 120). Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 05 квітня 2017 року, в домоволодінні ОСОБА_4 ,1923 року народження, за адресою АДРЕСА_1 , з 2002 року до смерті власника, ІНФОРМАЦІЯ_1 , і до теперішнього часу проживає на правах жінки ОСОБА_16 , 1936 року народження. За весь час спільного проживання вони вели спільне господарство, тримали спільну худобу, мали спільний бюджет (т.1 а.с. 160). Згідно висновку експерта, складеного за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, від 21 червня 2019 року № 932, 961-962/19-23 підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Підпис:» заповіту від 20 травня 2016 року виконаний кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Відповісти на питання «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Підпис» на заповіті, складеному 20 травня 2016 року від імені ОСОБА_4 на ім`я гр. ОСОБА_3 , самим ОСОБА_4 чи іншою особою» не видалося можливим. Відповісти на питання «Чи виконано рукописний напис від імені ОСОБА_4 в графі «Підпис» на заповіті, складеному 20 травня 2016 року від імені ОСОБА_4 на ім`я гр. ОСОБА_3 , самим ОСОБА_4 чи іншою особою» не видалося можливим (т.1 а.с. 107-114).

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Предметом спору у справі, яка переглядається, є визнання заповіту складеного 20 травня 2016 року від імені ОСОБА_4 на ім`я гр. ОСОБА_3 недійсним з підстав визначених ст. 1257 ЦК України та, зокрема того, що він складений з порушенням вимог закону щодо його форми (ст. 1247 ЦК України), а також того, що оскаржуваний заповіт не підписувався спадкодавцем ОСОБА_4 . Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 2002 року і по день смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у своєму будинку, розташованому по АДРЕСА_1 , разом із цивільною дружиною ОСОБА_16 , 1936 року народження. Позивачі у справі є племінниками ОСОБА_4 , а відповідач ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_16 , цивільної дружини спадкодавця. За життя ОСОБА_4 двічі складав заповіт. Спершу на цивільну дружину ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_6 , в подальшому на її дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 . Відповідно до ст. ст. 1216 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У ст. 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені ст. 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 761/19304/17 (провадження № 61-14917св19). Відповідно до ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. За змістом ст. 38 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, державна реєстрація актів цивільного стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад). Згідно п.п. 1.1, 1.2 Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 N 3306/5, перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено ст. 37 ЗУ «Про нотаріат». Нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Досліджуючи оспорюваний заповіт апеляційним судом встановлено, що він складений зі слів ОСОБА_4 20 травня 2016 року, заповітне розпорядження зроблено на все майно та він посвідчений секретарем виконкому Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області Бондаренко І. Г., яка, відповідно до рішення виконкому Руськополянської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 26 листопада 2015 року № 72, наділена повноваженнями на вчинення нотаріальних дій. Тому твердження позивачів про те, що заповіт є нікчемним, оскільки посвідчений з порушенням вимог закону (ч. 1 ст. 1257 ЦК України), є безпідставним. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2020 року, справа №383/314/18 (провадження № 61-9982св19). Доводи позивачів спростовуються також показами свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , допитаними в суді першої інстанції під присягою, будучи попередженими про кримінальну відповідальність, які підтвердили, що спадкодавець з 2001 року проживав із цивільною дружиною ОСОБА_16 , мав гарні стосунки із її дочкою, відповідачем у справі. Факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_16 з 2002 року до дня смерті також стверджується актом обстеження житлово-побутових умов у складі комісії: депутата Руськополянської сільської ради ОСОБА_19 , інспектора соціального відділу Руськополянської сільської ради Богатиренко А ОСОБА_20 М. та двох жителів с АДРЕСА_1 Андрієнко ОСОБА_21 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_22 ( АДРЕСА_3 ). Наведене свідчить про те, що ОСОБА_4 , проживаючи разом з ОСОБА_16 до дня смерті, були спроможні самостійно вести домашнє господарство та обслуговувати себе в побуті. Крім того, попереднім заповітом, який був складений у 2005 році, ОСОБА_4 заповідав все своє майно саме ОСОБА_16 , матері відповідача, а не його племінникам. Позивачі, як на підставу недійсності заповіту, також вказували на те, що його підписано не спадкодавцем ОСОБА_4 , а іншою особою. Системний аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що підпис заповідача є одним із обов`язкових реквізитів договору, які саме повинні засвідчувати вільне волевиявлення сторони. Під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідача було заявлено клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 22 серпня 2017 року призначено судово-почеркознавчу експертизу (т. 1 а.с. 188-189). Після призначення у справі експертизи, експерт неодноразово надсилав до суду клопотання про надання додаткових зразків почерку ОСОБА_4 , однак, сторонами не було їх надано, у зв`язку із відсутністю таких та смертю ОСОБА_4 , тому експертизу було проведено в межах наданих на експертизу зразків для порівняння. Згідно висновку експерта, складеного за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 21 червня 2019 року № 932, 961-962/19-23, відповісти на питання чи здійснений підпис та рукописний напис ОСОБА_4 чи іншою особою не вдалося можливим. Після надходження справи з експертної установи на розгляд до суду першої інстанції і до ухвалення судового рішення позивачі мали можливість подати клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, однак даним правом не скористались. Під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_2 було заявлено клопотання про призначення у справі повторної судово-почеркознавчої експертизи з тих підстав, що наявний у справі висновок експерта є необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи і викликає сумніви у його правильності. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 09 червня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 . Апеляційним судом враховано, що підставою неможливості надати відповідь на поставлені питання, зокрема, було те, що експерту було надано для порівняння недостатню кількість зразків для порівняння, а частина підписів, які були здійснені ОСОБА_4 значно відрізнялися від інших підписів, які теж йому належали. Тому такі зразки підпису спадкодавця в якості зразків для порівняння не використовувались. Таким зразком є, зокрема, розписка про одержання нотаріально оформленого документа в графі № 88 на сторінці 30 книги реєстрації нотаріальних дій Руськополянської сільської ради Черкаської області. Аналізуючи доводи апеляційної скарги відносно рукописного тексту виконаного на заповіті, врахуванню підлягає і те, що спірний заповіт складено заповідачем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , тобто особою якій на час його складання виповнилось 92 роки. Факт складання спірного заповіту ІНФОРМАЦІЯ_9 , тобто незадовго до смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), на що посилаються скаржники, за встановлених судом обставин, не свідчить про те, що ОСОБА_4 він не підписувався. Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За змістом ч. 1 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 110 ЦПК України). Приведені вимоги закону були враховані судом першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, були предметом розгляду суду, яким дана належна оцінка. Крім цього, за пунктом 23 рішення Європейської комісії з прав людини від 18 липня 2006 року «Проніна проти України» (№ 2) (Заява №63566/00) визначено, що суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у оскаржуваному рішенні, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 15 червня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. О. Єльцов О. В. Карпенко