Постанова 4818 № 953/2328/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «15» червня 2020 року м. Харків справа № 953/2328/20 провадження № 22ц/818/3302/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , представник позивачки ОСОБА_2 , відповідач Харківська міська рада розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Київського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року в складі судді Попрас В.О. в с т а н о в и в: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом та просила встановити факт описки у абзаці 2, 5 рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 11 січня 1994 року № 6-4 «Про прийняття в експлуатацію житлового будинку з надвірними спорудами», і вважати, що було прийнято в експлуатацію житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; звільнити її від сплати судового збору. Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачці. Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу судді скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; звільнити її від сплати судового збору за подання позовної заяви у справі. Вказала, що нею подано докази її скрутного майнового стану, зокрема, довідку щодо відсутності доходів. Крім того, вона є членом малозабезпеченої сім`ї, а також позов стосується захисту житлових прав, що є достатніми підставами з урахуванням практики Верховного Суду для звільнення її від сплати судового збору. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, ухвалу судді суду першої інстанції скасувати. Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що позивачкою не усунуто недоліки, про які вказано в ухвалі суду від 14 лютого 2020 року про залишення її позовної заяви без руху, а саме не сплачено судовий збір, у звільненні від сплати якого відмовлено, у зв`язку з чим на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України позовна заява вважається неподаною і повертається. Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, виходячи з наступного. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Як вбачається з матеріалів справи в провадженні суду першої інстанції перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом. У позовній заяві ОСОБА_1 виклала клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке мотивоване її скрутним майновим станом та відсутністю доходів. Вказала, що є членом малозабезпеченої сім`ї, а предметом позову є захист її житлових прав, що є підставою для звільнення від сплати судового збору. На підтвердження свого скрутного майнового стану разом з позовною заявою ОСОБА_1 надала копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 13 січня 2020 року, з яких вбачається, що з 1 кварталу 2019 року по 3 квартал 2019 року інформація про її доходи відсутня (а. с. 16). Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано протягом 5 діб з моменту отримання ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме сплатити судовий збір за дві позовні вимоги. Відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд вказав, що доказів на підтвердження скрутного майнового стану позивачкою не надано. Копію зазначеної ухвали отримано представником позивачки 27 лютого 2020 року, що підтверджується поштовим повідомленням (а. с. 10). Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто, оскільки вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху нею не виконано. Такий висновок судова колегія вважає передчасним, виходячи з наступного. Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175,177 ЦПК України. Частиною 4 статті 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Для уникнення створення особі перешкод для доступу до правосуддя у вигляді неможливості сплати судового збору цивільним процесуальним законодавством передбачено такі процесуальні механізми забезпечення судового розгляду поданих особами процесуальних документів у випадку складності для таких осіб оплатити визначену закономсуму судового збору повністю: відстрочення сплати судових витрат, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру необхідних до сплати судових витрат, звільнення від його сплати. Відповідно до частин 1, 3 статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. У частині другій зазначеної статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору та звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року, справа № 585/2683/19, провадження № 61-1428св20. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. Це пов`язано з тим, що, на думку суду, судовий збір є таким собі обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Разом з тим, Європейський суд з прав людини виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі «Георел і ОСОБА_3 проти Румунії». У рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини зауважує, що «сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету» («Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), № 28249/95, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року). При розгляді справ Європейський суд з прав людини встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою фінансову ситуацію. Крім того, на переконання суду, при оцінюванні розміру судового збору слід обов`язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 6364 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»). Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В). Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас, підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року, справа № 686/114/16-ц, провадження № 61-16723св18. Суд повинен вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами, у відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку. Скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення його від сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 644/5099/16-ц, провадження № 61-12772св19. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно підпунктів 1, 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно пункту 12 роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами у випадках об`єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами. Оскільки позивачкою визначено ціну позову у розмірі 500 000,00 грн та заявлено одну вимогу майнового та одну вимогу немайнового характеру, до суду першої інстанції за подачу позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 5840,80 грн. На підтвердження своїх доводів щодо скрутного майнового стану разом з позовною заявою ОСОБА_1 надала копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 13 січня 2020 року, з яких вбачається, що з 1 кварталу 2019 року по 3 квартал 2019 року інформація про її доходи відсутня. За таких умов, матеріали справи не містять відомостей, які б давали підстави для висновку про те, що за відсутності доходів позивачка має можливість сплатити судовий збір у розмірі 5840,80 грн. Відмовляючи у звільненні позивачки від сплати судового збору та повертаючи у зв`язку з цим позовну заяву суд першої інстанції не надав належної оцінки її доводам щодо скрутного майнового стану та поданим на підтвердження цього доказам, не обґрунтував підстав для відмови у звільненні від сплати судового збору з урахуванням розміру суми судового збору, який підлягає сплаті, у контексті відсутності у позивачки доходів. Суд не врахував вищенаведені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ висновки щодо загальних засад судочинства стосовно права особи на доступ до суду, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення позовної заяви. Ураховуючи, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та, приймаючи до уваги, що при вирішенні питання щодо сплати судового збору майновий стан сторони має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи, висновок суду про те, що наведені позивачкою доводи не свідчать про необхідність звільнити її від сплати судового збору за подання позову, не може бути визнаний достатньо аргументованим. Крім того, суд не позбавлений можливості відстрочити чи розстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у справі. Таким чином, оскільки суд не встановив повністю обставин справи, від яких залежить вирішення питання про відкриття провадження, не перевірив доводів позивачки щодо її майнового стану, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення позовної заяви, що відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України є підставою для скасування ухвали з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому, клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору за подачу позову, викладене в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягає, оскільки зазначене питання не належить до компетенції суду апеляційної інстанції, а має бути розглянуто судом першої інстанції при вирішенні питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі. Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає розгляду справи з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України. Оскільки наразі розглядається лише процесуальне питання, а не справа по суті спору, питання щодо стягнення судових витрат не вирішується. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Київського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 15 червня 2020 року.