Ухвала Велика Палата ВС № 761/22513/15-ц

У Х В А Л А 14 травня 2020 року м. Київ Справа № 761/22513/15-ц Провадження № 14-77цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до гаражно-будівельного кооперативу «Авіатор» (далі - ГБК «Авіатор», кооператив), голови правління ГБК «Авіатор» Храплюка Сергія Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксепт-транс» (далі - ТОВ «Аксепт-транс»), про визнання незаконними рішень, дій та бездіяльності посадових осіб та визнання угоди недійсною за касаційною скаргою ТОВ «Аксепт-транс» на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у складі колегії суддів Андрієнко А. М., Поліщук Н. В., Соколової В. В., та ВСТАНОВИЛА: У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, який під час розгляду справи уточнив, та остаточно просив: - визнати незаконними рішення, дії та бездіяльність посадових осіб правління ГБК «Авіатор», а саме: голови правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 з повноваженнями до звітно-виборних загальних зборів членів ГБК «Авіатор» від 17 березня 2012 року та голови правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_3 з 17 березня 2012 року, з часу його обрання на цю посаду, які після 17 березня 2012 року не здійснили до цього часу передачу (перший) та не прийняли за актом приймання-передачі (другий) печатки ГБК «Авіатор» і товарно-матеріальних цінностей кооперативу, внаслідок чого ОСОБА_2 незаконно з 17 березня 2012 року були створені умови користуватися наявною у нього печаткою ГБК «Авіатор» та підписувати будь-які фіктивні документи та інші правочини від імені кооперативу, у тому числі і протокол засідання правління кооперативу від 15 лютого 2012 року № 2, а ОСОБА_3 - безконтрольно розпоряджатися коштами кооперативу та сприяти стороннім особам користуватися печаткою кооперативу і затверджувати від імені кооперативу фіктивні документи на шкоду інтересів ГБК «Авіатор» та його членів; - визнати недійсним вчинений односторонньо головою правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 витяг зборів правління ГБК «Авіатор» від 15 лютого 2012 року - запис у ньому про уповноваження голови правління ОСОБА_2 на укладення та підписання угоди про реструктуризацію заборгованості за договором від 19 листопада 2001 року № 12/01 щодо будівництва підземного двоповерхового гаражу, та на підставі цього протоколу укладення ним від імені ГБК «Авіатор» з ТОВ «Аксепт-транс» угоди від 15 лютого 2012 року. 17 січня 2017 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали) у частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсним вчиненого односторонньо головою правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 витягу зборів правління ГБК «Авіатор» від 15 лютого 2012 року - запису у ньому про уповноваження голови правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 на укладення та підписання угоди про реструктуризацію заборгованості за договором від 19 листопада 2001 року № 12/01 про будівництво підземного двоповерхового гаражу. Постановляючи зазначену ухвалу, суд керувався тим, що 09 лютого 2016 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, яке 06 липня 2016 року залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва, визнано недійсним рішення зборів правління ГБК «Авіатор» від 15 лютого 2012 року, оформлене протоколом за № 2, про уповноваження голови правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 на укладення та підписання угоди про реструктуризацію заборгованості за договором від 19 листопада 2001 року № 12/01 про будівництво підземного двоповерхового гаражу на АДРЕСА_1 . Тобто існує ухвалене судом рішення, яке набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у частині першій пункту третього позовних вимог від 07 серпня 2015 року з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17 січня 2017 року. Після чого у провадженні суду залишилися вимоги у частині визнання недійсним вчиненого односторонньо головою правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 протоколу № 2, укладення ним від імені кооперативу угоди від 15 лютого 2012 року про реструктуризацію заборгованості за договором від 19 листопада 2001 року № 12/01 про будівництво підземного двоповерхового гаражу. А також вимоги про визнання незаконними рішень, дій та бездіяльності посадових осіб правління ГБК «Авіатор», а саме: голови правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 з повноваженнями до звітно-виборних загальних зборів членів ГБК «Авіатор» від 17 березня 2012 року та голови правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_3 з 17 березня 2012 року, з часу його обрання на цю посаду, які після 17 березня 2012 року не здійснили до цього часу передачу (перший) та не прийняли за актом приймання-передачі (другий) печатки ГБК «Авіатор» і товарно-матеріальних цінностей кооперативу, внаслідок чого ОСОБА_2 незаконно з 17 березня 2012 року були створені умови користуватися наявною у нього печаткою ГБК «Авіатор» та підписувати будь-які фіктивні документи та інші правочини від імені кооперативу, у тому числі і протокол засідання правління кооперативу від 15 лютого 2012 року № 2, а ОСОБА_3 - безконтрольно розпоряджатися коштами кооперативу та сприяти стороннім особам користуватися печаткою кооперативу і затверджувати від імені кооперативу фіктивні документи на шкоду інтересів ГБК «Авіатор» та його членів. 14 травня 2018 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою закрив провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсним вчиненого односторонньо головою правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 протоколу № 2 правління ГБК «Авіатор», укладення ним від імені кооперативу угоди від 15 лютого 2012 року про реструктуризацію заборгованості за договором від 19 листопада 2001 року № 12/01 про будівництво підземного двоповерхового гаражу. Указану ухвалу мотивовано тим, що позивач є членом ГБК «Авіатор», був членом правління ГБК «Авіатор», має право на участь в управлінні кооперативом, тому оспорює укладений колишнім головою кооперативу протокол та угоду. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року у справі № 910/11436/16 стосовно ГБК «Авіатор» порушено провадження у справі про банкрутство із визнання ТОВ «Аксепт-транс» його кредитором. Крім цього, рішенням Господарського суду міста Києва від 21 січня 2015 року у справі № 910/10915/14, що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ГБК «Авіатор» до ТОВ «Аксепт-транс» про визнання недійсною угоди про реструктуризацію заборгованості від 15 лютого 2012 року. Суд вважав, що вимоги щодо визнання недійсним вчиненого односторонньо головою правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 протоколу № 2, укладення ним від імені кооперативу угоди від 15 лютого 2012 року про реструктуризацію заборгованості за договором від 19 листопада 2001 року № 12/01 про будівництво підземного двоповерхового гаражу підлягають розгляду в порядку господарського судочинства судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. 09 грудня 2019 року постановою Київського апеляційного суду ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2017 року залишено без змін. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2018 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суд апеляційної інстанції мотивував постанову, зокрема тим, що суд першої інстанції не перевірив, чи виникли між позивачем та відповідачем господарські правовідносини, чи член кооперативу діє у власних членських інтересах, які не є господарськими, чи порушені взагалі права позивача діями відповідача, які він оспорює, та передчасно вирішив питання про закриття провадження у вказаній частині позовних вимог. Зазначені порушення, на думку апеляційного суду, в силу вимог статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд вважав безпідставним посилання суду першої інстанції на рішення Господарського суду міста Києва від 21 січня 2015 року у справі № 910/10915/14, зазначивши, що між двома юридичними особами спір правомірно розглянуто судами господарської юрисдикції. Однак у цьому спорі суб`єктний склад сторін є іншим, а тому суд першої інстанції повинен перевірити питання юрисдикційності цієї справи. У грудні 2019 року ТОВ «Аксепт-Транс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, яку просило скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції від 14 травня 2018 року. Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимоги про визнання недійсним вчиненого односторонньо головою правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 протоколу № 2, укладення ним від імені кооперативу угоди від 15 лютого 2012 року про реструктуризацію заборгованості за договором від 19 листопада 2001 року № 12/01 про будівництво підземного двоповерхового гаражу не підлягають розгляду за правилами цивільної юрисдикції. Незалежно від напряму діяльності ГБК «Авіатор» є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Члени гаражно-будівельного кооперативу є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління або припинення діяльності такої юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув, а тому зазначені позовні вимоги не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19). Крім того, 11 жовтня 2016 року Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі № 910/11436/16 про банкрутство ГБК «Авіатор». Апеляційний суд не врахував, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною яких є боржник, а також спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14, а також у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2018 року у справі № 925/1874/13. 17 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. 16 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів. 28 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, оскільки касаційна скарга містить доводи порушення апеляційним судом правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи до розгляду з огляду на таке. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. На час звернення з касаційною скаргою та вирішення Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду набрав чинності (19 жовтня 2019 року) Закон України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи» (далі - Закон № 142-IX), відповідно до якого частина шоста статті 403 та частина шоста статті 404 ЦПК України викладені в нових редакціях. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України). У справі, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_1 , як член кооперативу, звернувся до суду із позовом до ГБК «Авіатор», голови правління ГБК «Авіатор» Храплюка С. М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «Аксепт-транс», про визнання незаконними рішень, дій та бездіяльності посадових осіб та визнання угоди недійсною. У касаційній скарзі ТОВ «Аксепт-Транс» не погоджується з висновками апеляційного суду про віднесення до цивільної юрисдикції позовних вимог про визнання недійсним вчиненого односторонньо головою правління ГБК «Авіатор» ОСОБА_2 протоколу № 2, укладення ним від імені кооперативу угоди від 15 лютого 2012 року про реструктуризацію заборгованості за договором від 19 листопада 2001 року № 12/01 про будівництво підземного двоповерхового гаражу. Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц (провадження № 14-642цс18) за позовом фізичної особи до кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів про визнання рішення недійсним, яким позивача відсторонено від виконання обов`язків члена правління Кооперативу, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки. Спірні правовідносини регулюються Законом України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087-IV), який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні (преамбула цього Закону). Згідно зі статтею 1 Закону № 1087-IV кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів. Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 2 Закону № 1087-IV). Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах: між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув; між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (частина перша статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час перегляду справи у касаційному порядку). Аналізуючи норми права, можна зробити висновок, що на час звернення з позовом до суду (серпень 2016 року) уГПК України були чітко передбачені категорії корпоративних спорів, які мали розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи. Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими. Схожі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18 (провадження № 14-443цс19) та зазначила, що при визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3). За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України). Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України). Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України «Про кооперацію». За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України «Про кооперацію»). Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Отже, Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII). У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Закон № 2343-XII викладено в новій редакції. Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника. Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов`язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов`язаних з майновими вимогами до боржника. Пунктом 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) було передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Відповідно до частини дев`ятої статті 16 ГПК України (у зазначеній редакції) справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Аналогічна норма міститься й у пункті 7 частини першої статті 20 ГПК України у чинній редакції. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справах № 541/459/17 та № 564/1770/13-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 265/536/17, від 05 червня 2019року у справі № 757/42740/17-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 263/3949/17 та багатьох інших. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII(далі - Кодекс № 2597-VIII). У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Відповідно до статті 7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша). Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті). Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті). Згідно з частинами першою - третьою статті 3 ГПК України у редакції, чинній на час касаційного перегляду, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії. Закон № 2343-XII втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексу № 2597-VIII. Відтак можна зробити висновок, що вказаний Кодекс № 2597-VIII передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу. Оскільки суд має застосовувати відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України норму, чинну на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду (перегляду) справи у тому числі й у суді касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду застосувала норми Кодексу № 2597-VIII, які були чинними на час такого перегляду. Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства. Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи апеляційним судом, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Указані висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19) та від 18 лютого 2020 року у справі № 9181/335/17 (провадження № 12-160гс19). Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу за позовом ОСОБА_1 до гаражно-будівельного кооперативу «Авіатор», голови правління гаражно-будівельного кооперативу «Авіатор» Храплюка Сергія Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксепт-транс», про визнання незаконними рішення, дій та бездіяльності посадових осіб та визнання угоди недійсною, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксепт-транс» на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року - повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков