Ухвала КЦС ВС № 757/47422/19-ц

Ухвала 11 червня 2020 року місто Київ справа № 757/47422/19 провадження № 61-8236ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., учасник справи: позивач - ОСОБА_1 розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року позов залишено без руху та надано заявнику строк для виконання її вимог. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Суд першої інстанції врахував, що позивач отримав ухвалу суду 05 листопада 2019 року, однак недоліки позовної заяви не усунув, що є підставою для повернення матеріалів позовної заяви. Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану на зазначену ухвалу, залишено без задоволення, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про повернення позивачу матеріалів позовної заяви, що відповідає положенням процесуального Кодексу. Доводи, викладені у апеляційній скарзі, що суд першої інстанції безпідставно не звільнив позивача від сплати судового збору за подачу до суду позову, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки ОСОБА_1 не додано до позову докази на підтвердження його скрутного майнового стану. Такі докази не надано позивачем й на виконання ухвали суду першої інстанції від 04 вересня 2019 року. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги 19 травня 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити до суду першої інстанції для розгляду. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, оскільки він звільнений від сплати судового збору. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Норми права, застосовані судом Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності. Такий висновок суд зробив з огляду на таке. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Відповідно до частин першої та другої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Позовна заява має відповідати частині третій статті 175 ЦПК України. Згідно з частиною четвертою наведеної статті якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. Позивач визначив процесуальний статус свого звернення як позовну заяву. Суд першої інстанції встановив, що подана позовна заява не відповідає положенням пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10 частини третьої статті 175 ЦПК України, зокрема: - не зазначено повного найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) відповідачів, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; - не надано обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються чи оспорюються; - не конкретизовано позовні вимоги; зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів відсутній; - позовна заява не містить виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також зазначення доказів, що підтверджують такі обставини; - відсутні перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; - не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; - не надано підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Також, суд першої інстанції встановив, що до позовної заяви не подано докази на підтвердження сплати судового збору за подання позову до суду, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Судом першої інстанції визначено розмір судового збору за подання позовної заяви до суду - 768, 40 грн. За наведених обставин, відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції ухвалою від 04 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, позивачу надано строк для виконання її вимог. За правилами частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Судами встановлено, що ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року позивачем отримано 05 листопада 2019 року. Встановлені судом першої інстанції недоліки поданої позовної заяви, зокрема, щодо її змісту, викладення позовних вимог, невизначення позивачем особи відповідача, неподання доказів про майновий стан сторони, яка може бути звільнена від сплати судового збору, безумовно виключає можливість відкриття провадження у справі за позовною заявою без усунення таких недоліків. Отже, урахувавши, що ОСОБА_1 був обізнаний про виявлені судом недоліки та встановлено строк, протягом якого він був зобов`язаний їх усунути, не вчинив дії з усунення недоліків позовної заяви, відповідно до ухвали суду першої інстанції від 04 вересня 2019 року, Печерський районний суд міста Києва, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання позовної заяви неподаною та її повернення позивачу. Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 760/20886/17-ц (провадження № 14-349цс18). Доводи касаційної скарги, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що заявник звільнений від сплати судового збору за подання позову до суду, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. За правилами підпунктів 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 наведеного Закону ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768, 40 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (9 605, 00 грн); за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою становить 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768, 40 грн). Отже, суд першої інстанції вірно визначив розмір судового збору, який підлягав сплаті ОСОБА_1 при подачі позову до суду, та залишаючи матеріали позовної заяви без руху обґрунтовано визначив необхідність надання позивачем доказів на підтвердження сплати судового збору або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Також, суд вправі звільнити особу від сплати судового збору, відстрочити або розстрочити від плати такого за наявності таких підстав. Згідно з частиною першою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Частиною третьою статті 136 ЦПК України визначено, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що особа може бути звільнена від сплати судового збору за наявності визначених Законом підстав, зокрема, у разі подання письмових доказів про майновий стан особи. Отже суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 не надано до позовної заяви, зокрема, докази на підтвердження майнового стану, такі докази не подано і на виконання ухвали суду від 04 вересня 2019 року, обґрунтовано із дотриманням вимог процесуального Кодексу визнав позовну заяву неподаною та повернув її позивачу. За наведених обставин суд апеляційної інстанції вірно відхилив доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно не звільнив позивача від сплати судового збору. Щодо загального аналізу касаційної скарги та викладених у такій доводів Верховний Суд наголошує на тому, що подана ОСОБА_1 до Печерського районного суду міста Києва заява та викладені у ній вимоги, за своєю правовою природою, не є позовними у розумінні частини другої статті 174 та частин першої, третьої статті 175 ЦПК України. Питання про розподіл судових витрат може бути вирішено за заявою сторони у межах справи, розгляд якої триває або вже завершено; а тому подання такої заяви шляхом звернення до суду з самостійним позову не є належним способом вирішення питання про розподіл судових витрат за заявою особи, яка є стороною у іншій справі. Проте, враховуючи, що виключно позивачем визначається процесуальний статус свого звернення, письмова заява позивача визначена як позовна, в оскаржуваних судових рішеннях саме у такому процесуальному статусі оцінювалися звернення заявника. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). Оцінюючи підставність доводів поданої касаційної скарги, Верховним Судом додатково враховано, що її обґрунтовано аргументами необхідності здійснення переоцінки досліджених судом апеляційної інстанцій доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та його процесуальних повноважень. З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року є необґрунтованою. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Керуючись пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду УХВАЛИВ : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний А. С. Олійник О. В. Ступак