Ухвала КЦС ВС № 757/4771/19-ц

Ухвала Іменем України 02 червня 2021 року місто Київ справа № 757/4771/19-ц провадження № 61-8246ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Велика Палата Верховного Суду, розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року у складі судді Гаращенка Д. Р., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ ОСОБА_1 у січні 2019 року звернувся до суду з позовом до Великої Палати Верховного Суду про стягненнясудового збору. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року, клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року залишено без руху з підстав, зокрема, необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору, зробив висновок, що лише посилання на важкий майновий стан не підтверджує неможливість сплати судового збору, тому такий довід не є підставою для звільнення від сплати судового збору. ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про усунення недоліків, у якій просив звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, посилаючись на свій майновий стан, на підтвердження чого подав копію судового рішення, ухваленого в іншій справі, яким заявника звільнено від сплати судового збору, додатково подано відомості про доходи заявника у першому та другому кварталах 2020 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати від судового збору залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року визнано неподаною та повернуто заявнику. Повертаючи ОСОБА_1 апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дослідив подані заявником відомості про його доходи та встановив, що вони не містять повної інформації про доходи заявника за попередній календарний рік. У зв`язку з цим суд зробив висновок про відсутність підстав для звільнення від сплати судового збору. Отже, враховуючи, що недоліки касаційної скарги не усунуто, апеляційна скарга підлягає поверненню. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку 11 травня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судам першої та апеляційної інстанцій надано докази на підтвердження його майнового стану, а також копії судових рішень, ухвалених в інших справах, у яких його майновий стан визнано скрутним та звільнено від сплати судового збору. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд дослідив касаційну скаргу з доданими документами, під час вирішення процесуального питання про відкриття касаційного провадження зробив такі висновки. Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності. Такий висновок Суд зробив з огляду на таке. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Згідно з правилами процесуального закону подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має відбуватися з дотриманням певних умов. Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК Україні окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). За правилом пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд апеляційної інстанції, залишаючи 04 березня 2021 року без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року, зробив висновок, що заявником не надано доказів на підтвердження його майнового становища, який зумовлює неможливість здійснення сплати судового збору, тому апеляційним судом визнано обов`язок заявника сплатити судовий збір у розмірі 420, 40 грн. Розрахунок судового збору судом апеляційної інстанції здійснено з урахуванням положень підпункту 9 пункту 1 частини четвертої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». ОСОБА_1 , усуваючи недоліки апеляційної скарги, просив врахувати його скрутний майновий стан, на підтвердження чого подав довідку про доходи та копії процесуальних рішень, ухвалених в інших справа, у яких його звільнено вид сплати судового збору. Тому, на переконання заявника, наявні підстави для звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі. Київський апеляційний суд встановив, що заявником не подано докази на підтвердження його скрутного майнового становища, оскільки відомості про його доходи (їх відсутність) подано лише за період І та ІІ кварталу 2020 року, тому, оскільки інших доказів на підтвердження майнового становища не подано, заявник не може бути звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір». Також суд апеляційної інстанції зробив висновок, що посилання заявника на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року як на підставу звільнення від сплати судового збору є безпідставним, оскільки звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не обумовлює виникнення пільг щодо його сплати на інших стадіях чи в інших судових справах. Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Київський апеляційний суд, вивчивши апеляційну скаргу, додані до неї матеріали та документи, визнав безпідставними доводи заявника про звільнення його від сплати судового збору, тому, оскільки недоліки апеляційної скарги не усунуто, судовий збір у визначеному судом розмірі ОСОБА_1 не сплачено, апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції повернуто заявнику. Висновки суду апеляційної інстанції щодо підстав повернення апеляційної скарги, зокрема, що відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, Верховний Суд визнає підставним з огляду на таке. Згідно із частинами 1, 3 статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. За правилами частин 1, 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від сплати судового збору сторона може бути звільненою, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, тобто особа, яка звернулася до суду із клопотанням про звільнення від сплати судового збору, з метою оцінки її дійсного майнового становища має подати відомості про свій річний дохід за попередній календарний рік, що передував такому зверненню, а саме за 12 місяців цього року (чотири квартали). Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 , який звернувся із апеляційною скаргою у липні 2020 року, подав відомості про свої доходи лише за І та ІІ квартал 2020 року, тобто відомості про річний дохід у 2019 році заявником не подано, визнав, що підстави для звільнення його від сплати судового збору на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір» відсутні, дійшов обґрунтованого висновку, що недоліки апеляційної скарги не усунуто, а тому наявні передбачені частиною третьою статті 185 ЦПК України підстави для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала. Також правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що наявність процесуального рішення щодо звільнення заявника від сплати судового збору та здійснення оцінки його майнового становища, ухваленого судом в іншій справі, не обумовлює виникнення підстав для звільнення цієї особи від сплаті судового збору у цій справі (№ 757/4771/19-ц). Наведений висновок узгоджується із загальними вимогами Закону України «Про судовий збір», який визначає правила та порядок справляння учасниками справи судового збору за подання позовів, заяв та скарг та встановлює підстави, за наявності яких особа може бути звільнена від сплати судового збору. Системний аналіз вимог статті 8 Закону України «Про судовий збір» не містить такої підстави для звільнення особи від сплати судового збору як наявність процесуального рішення про таке звільнення, ухваленого в іншій справі ніж така, рішення у якій оскаржується. Судом враховано, що кожне судове провадження, за загальним правилом, відбувається з обов`язковим справлянням судового збору з метою забезпечення функціонування судової системи. Винятки із цього правила визначені спеціальним Законом та застосовуються судом за результатами вирішення питання про звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, у визначених таким Законом випадках. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року є необґрунтованою. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Керуючись пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду про стягнення судового збору, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков В. В. Яремко