Постанова 4824 № 376/1215/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/5204/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 376/1215/18 10 червня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Олійника В.І. - Желепи О.В. при секретарі - Осінчук Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою особи ОСОБА_1 на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно,- в с т а н о в и в: 11 червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Сквирського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, в якому просила визнати за нею за набувальною давністю право власності на квартиру АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 38,10 кв.м., житловою площею 20,90 кв.м., що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частині кожному. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12 червня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 15 червня 2018 року. 15 червня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду мирову угоду, згідної якої вони не заперечують проти визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38,10 кв.м., житловою площею 20,90 кв.м., яку просили затвердити судом. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року, з урахуванням ухвали Сквирського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року про виправлення описки, визнано мирову угоду укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за якою: Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 38,10 кв.м., житловою площею 20,90 кв.м., що належала - ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 38,10 кв.м., житловою площею 20,90 кв.м., що належала - ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 38,10 кв.м., житловою площею 20,90 кв.м., що належала - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частині. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , якому за життя на праві власності належала 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , інша 1/2 частина квартири належала на праві власності заявниці. Після смерті батька, її мама ОСОБА_4 , діючи в її інтересах, почала оформлення спадщини, під час чого дізналися, що ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 15.06.2018 року затверджено мирову угоду, за якою вона втратила належну частку в житлі, що порушує її майнові права. Вказувала на те, що звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалася на те, що вона починаючи з 2007 року одноосібно, добросовісно, відкрито та безперервно проживає в спірній квартирі, самостійно утримує її та сплачує за комунальні послуги, здійснила капітальний ремонт. Проте, такі доводи позивача не відповідають дійсності, оскільки у спірній квартирі постійно проживали та зареєстровані заявниця, її мати та її батько (до дня смерті), а позивачка у спірній квартирі не проживала, не була зареєстрована, не сплачувала комунальні платежі та не здійснювала ремонту. Посилалася на те, що затверджуючи мирову угоду, суд не урахував положення ст. 19 СК України, згідно якої участь органу опіки та піклування у захисті майнових прав неповнолітніх є обов`язковою. Крім того, вказувала на те, що суд не мав правових підстав для затвердження мирової угоди, оскільки вона порушує право власності на 1/2 частини квартири, що належала ОСОБА_1 . Стверджувала, що її батьку, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не було відомо про позов, і мирову угоду в даній справі він не підписував, підпис на мировій угоді від 15.06.2018 року поставлений не батьком. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судове засіданні учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила розгляд справи проводити у її відсутність, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що умови мирової угоди не суперечить закону та не порушують прав жодної із сторін. Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь - якій стадії судового процесу. Частиною 4 ст. 207 ЦПК України передбачено, що укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди, затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі. Згідно з вимогами ч. 1 п. 5 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом. Згідно з ч. 5 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 звернулася з позовом про визнання права власності на майно, в якому відповідачами зазначила ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , та в якому просила визнати за нею право власності по набувальній давності на квартиру АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 38,10 кв.м., житловою площею 20,90 кв.м., що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , по 1/2 частині кожному. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12 червня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно. До призначеного у справі підготовчого засідання, позивач ОСОБА_2 та відповідачОСОБА_3 дійшли згоди щодо укладення мирової угоди та 15 червня2018 року подали до суду першої інстанції спільне клопотання, в якому просили затвердити укладену між ними мирову угоду, провадження у справі закрити, надавши суду укладену та підписану мирову угоду від 15 червня 2018 року. За умовами мирової угоди: сторони по справі не заперечують проти визнання за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38, 10 кв.м. житловою площею 20,90 кв.м., що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частині кожному. Заявник ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги вказувала на те, що вона особисто не брала участі у розгляді справи, з матеріалів справи не вбачається, що батько діяв в її інтересах, однак, судом вирішено питання про її права, оскільки згадана вище 1/2 частини квартириналежать саме їй. Так, затверджуючи мирову угоду, суд першої інстанції повинен був встановити обставини щодо належності на праві власності майна, на яке сторони просили визнати право власності за ОСОБА_2 . Тобто з`ясувати чи не суперечать умови мирової угоди закону і чи не порушують права, свободи чи охоронювані законом інтереси інших осіб, зокрема неповнолітньої ОСОБА_1 . Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було зазначено відповідачем ОСОБА_3 , який діяв як в своїх інтересах так і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 . Також позивач зазначила, що квартира, на яку вона просила визнати право власності, належить по 1/2 частині ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що дана мирова угода не суперечить закону та не порушує прав жодної із сторін, при цьому не врахувавши, що неповнолітній ОСОБА_1 належить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , та не визначивши, що відповідач ОСОБА_3 , відповідно до закону, мав діяти як своїх інтересах так і в інтересах неповнолітньої особи. Посилання ОСОБА_1 на те, що її батько ОСОБА_3 не підписував мирову угоду, оскільки підпис проставлений під текстом мирової угоди належить не йому, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказане не є предметом розгляду у даній справі. При цьому, апеляційні вимоги в частині відмови у задоволенні в позові не підлягають задоволенню, оскільки вони можуть бути вирішені при ухваленні рішення по суті позовних вимог. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Враховуючи вищевикладене та вимоги ч. 2 ст. 376 ЦПК України ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення заяви про затвердження мирової угоди без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року - скасувати та постановити нове судове рішення. В затвердженні мирової угоди, яка складена 15 червня 2018 року між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за умовами якої визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38,10 кв.м., житловою площею 20,90 кв.м., яка належала ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майнонаправити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 15 червня 2020 року. Головуючий: Судді: