Постанова 4814 № 527/62/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 527/62/23 Номер провадження 22-ц/814/526/24Головуючий у 1-й інстанції Свістєльнік Ю.М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Одринської Т.В., суддів Панченка О.О., Пікуля В.П., за участю секретаря Сальної Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Завезіона Євгена Леонідовича та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Завезіона Євгена Леонідовича на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 липня 2023 року та на ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 20 червня 2023 року, В С Т А Н О В И В : У січні 2023 року представник позивача звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом, остаточно визначившись із позовними вимогами, прохав визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених позовних вимог вказав, що позивач ОСОБА_1 у 2008 році переїхав на постійне місце проживання в житловий будинок по АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок позивач придбав без нотаріального оформлення у родичів ОСОБА_3 , який проживав у даному будинку і помер у 2005 році, і які не бажали оформляти свідоцтво про право на спадщину на цей будинок. Вважає, що позивач вселившись у будинок у 2008 році добросовісно заволодів вказаним домоволодінням, оскільки володіє ним відкрито, а тому набув право власності на нерухоме майно за набувальною давністю на вказане домоволодіння. Вказаний житловий будинок на балансі Глобинської міської ради не перебуває, відомості про реєстрацію нерухомого майна в КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Кременчуцької міської ради Полтавської області» та в Державному реєстрі речових прав за вказаною адресою відсутні. В ході судового розгляду 19.06.2023 року на адресу суду першої інстанції було подано спільну заяву сторін про затвердження мирової угоди у справі та сама мирова угода, яка підписана позивачем та відповідачем. За змістом мирової умови сторони дійшли висновку про: «Визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Після підписання даної угоди сторони не матимуть одне до одного будь-яких претензій щодо вказаного житлового будинку з господарськими спорудами». Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 20 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди відмовлено. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 04 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , який подано представником адвокатом Завезіоном Євгеном Леонідовичем відмовлено. Не погодившись із вказаними ухвалою та рішенням, їх в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Завезіон Євген Леонідович, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, прохав скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким затвердити мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що постановляючи ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди. Суд першої інстанції не мотивував вказане рішення. Вказував, що поза увагою суду залишився той факт, що відповідач більше 15 років не оформлює та не бажає оформлювати вказаний будинок в порядку спадкування. Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали та рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що з довідки №02-36.12/22 від 16.02.2022 року, виданої виконавчим комітетом Глобинської міської ради Полтавської області, вбачається, що ОСОБА_1 проживає фактично за адресою: АДРЕСА_1 з травня 2008 року (а.с.8). Згідно виписки №02-36.12/21від 16.02.2022року вказано,що з погосподарської книги Івановоселищенського старостату №2 на 2016-2023 роки, номер об`єкта погосподарського обліку 0200765, лічиться житловий будинок, що побудований у 1952 році за адресою: АДРЕСА_1 за померлим ОСОБА_3 (а.с.9). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав, відомості про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на будинок АДРЕСА_1 - відсутні (а.с.10). Відповідно до довідки Комунального підприємства «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Кременчуцької міської ради Полтавської області» від 03.03.2022 року № 61/946 за даними архівного обліку станом на 28.12.2012 в КП «КМБТІ» право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.11). Згідно технічного паспорту від 15 липня 2021 року, він виготовлений на замовлення ОСОБА_1 на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12-15). Також судом встановлено, що відповідач у справі ОСОБА_2 є спадкоємицею майна належного померлому ОСОБА_3 (в тому числі і житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 ), оскільки вона звернулася у встановлений законом термін до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_3 (а.с.49-61). Відмовляючи у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди, суд першої інстанції виходив з того, що сторони фактично просять узаконити право власності на нерухоме майно за набувальною давністю всупереч встановленому законом порядку оформлення права власності на майно. Відповідач ОСОБА_2 є спадкоємицею майна належного померлому ОСОБА_3 , в тому числі і вказаного житлового будинку, та звернулася у встановлений законом термін до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_3 . Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду правильним з огляду на таке. Згідно з ч.7 ст.49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу. Мета, зміст, порядок укладення сторонами мирової угоди та її затвердження судом визначені у статті 207 ЦПК України. Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 207 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі. Частиною п`ятою статті 207 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє. Виходячи зі змісту статті 207 ЦПК України, обов`язковою умовою затвердження судом мирової угоди є її відповідність вимогам закону і відсутність порушення прав чи законних інтересів третіх осіб. Йдеться про дотримання як вимог, передбачених процесуальних законодавством, так і вимог, які випливають з цивільного законодавства. Відповідність змісту мирової угоди вимогам матеріального закону передбачає, зокрема, аналіз об`єкта мирової угоди - майна, яким за умовами мирової угоди розпоряджаються її суб`єкти. Для того, щоб з`ясувати, що мирова угода не порушує права та законні інтереси інших осіб, суд повинен встановити, що: 1) майно, яке передається за мировою угодою, не вилучено з обігу і не обмежено в обігу; 2) учасники мирової угоди мають право розпоряджатися цим майном, що підтверджується правовстановлюючими документами; 3) майно, яке передається за мировою угодою, не перебуває під арештом і щодо нього відсутній спір з іншими особами. Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди. Цивільним процесуальним законом покладено на суд обов`язок під час визнання мирової угоди перевірити, чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз`яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди. Умови мирової угоди мають бути викладені чітко та недвозначно з тим, щоб не виникало неясності спорів з приводу її змісту під час виконання. Суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Таким чином, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд має врахувати, що умови мирової угоди не можуть суперечити закону, а також брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із таким затвердженням. Метою мирової угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов`язків сторін і предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов`язані зі спірними правовідносинами. Укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов`язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається сторонами, затверджується судом відповідно до вимог цивільного процесуального права, з урахуванням норм матеріального цивільного права. Мирова угода є різновидом зобов`язання, яке виникає на підставі договору, укладеного за взаємною згодою сторін у письмовій формі та затвердженого судовим рішенням (ухвалою). Суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини одночасно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін. Встановивши, що предметом позовної заяви є визнання за позивачем права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, місцевий суд дійшов вірного висновку, що умови мирової угоди, запропоновані сторонами, суперечать закону. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими в ухвалі від 01.08.2018 року у справі №760/15287/15-ц та у постанові від 30.05.2018 року у справі №759/4103/16-ц, суд відмовляє у затвердженні мирової угоди, якщо її умови стосуються прав та обов`язків сторін, які не входять до предмету позову, а також, якщо умови мирової угоди суперечать закону. Щодо оскарження судового рішення по суті, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч.1 ст.344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Зі змісту висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 /, а також у постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вбачається, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, правомірність набуття права власності на майно, добросовісності та безтитульності, безперервності володіння ним без правової підстави. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави, добросовісність заволодіння майном, факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років. Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном. Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Даний висновок підтверджується у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в цивільній справі № 645/2540/17-ц. У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав на те, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Згідно п. 9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається. Набувальна давність визначається, як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також, в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим, як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі. Окрім того, враховуючи положення частини першої та третьої статті 1277 ЦК України слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку. Колегія суддів погоджується з тим, що встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач та відповідач були обізнані відносно того, що власником житлового будинку, який є предметом спору та на який позивач просить визнати право власності за набувальною давністю, був померлий ОСОБА_3 , спадкоємицею якого є ОСОБА_2 , що виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає правильним, законним та обґрунтованим висновок місцевого суду, що ОСОБА_1 користується зазначеним будинком на підставі певного юридичного титулу, а тому не є добросовісним набувачем спірного будинку, оскільки спірне майно має власника, що виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю. Таким чином суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач не може вважатися таким, що набув у власність спірне житлове приміщення за набувальною давністю. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону - підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні. Враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Завезіона Євгена Леонідовича залишити без задоволення. Рішення рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 липня 2023 року та ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 20 червня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 лютого 2024 року. Головуючий Т.В. Одринська Судді О.О. Панченко В.П. Пікуль