Постанова 4857 № 500/2170/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2170/19 пров. № А/857/1292/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кушнерика М.П. суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В. за участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року, прийняте суддею Мандзій О.П. в м.Тернополі о 11 годині 33 хвилині, повний текст складено 29 листопада 2019 року, у справі № 500/2170/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування рішень, - В С Т А Н О В И В: ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 23.07.2019 року № 00010421302, № 00010431302, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.07.2019 року № Ф-0010381302, рішення від 23.07.2019 року № 0010391302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що за результатами документальної планової виїзної перевірки відповідачем помилково зроблено висновок про включення позивачем до складу валових витрат витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, всупереч пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України (далі ПК України), та, як наслідок, заниження чистого оподаткованого доходу у загальному розмірі 351950,00 грн. Транспортні засоби, які використовуються у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 , відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі УКТ ЗЕД) належать до товарної позиці 87012090 трактори колісні для перевезення напівпричепів, що використовувались. Вважає, що сідлові тягачі, у розумінні норм діючого законодавства, не відносяться до вантажних автомобілів, а тому не є основними засобами подвійного призначення. За таких обставин, вважає спірні податкове повідомлення-рішення від 23.07.2019 року №00010421302, яким збільшено суму грошового зобов`язання по платежу військовий збір, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 6599,07 грн., податкове повідомлення-рішення від 23.07.2019 року №00010431302, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 95326,00 грн., вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.07.2019 року №Ф-0010381302 єдиного внеску в розмірі 77429,00 грн., рішення від 23.07.2019 року №0010391302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 10411,50 грн. протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. ФОП ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, з підстав неповного з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що у своїй господарській діяльності не використовує вантажні автомобілі. Наявні основні засоби: напівпричепи бортові та сідельні тягачі. Нормами Податкового кодексу не чітко врегульовано відносини щодо витрат понесених підприємцем у зв`язку із використанням основних засобів подвійного призначення. Так, Кодекс не містить визначення «вантажний автомобіль», відсутній перелік транспортних засобів, які в розумінні податкового законодавства є вантажними автомобілями, а тому вважає, що в даному випадку слід враховувати норми Закону України «Про автомобільний транспорт», Закону України «Про митний тариф України», Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. №

363. Сідельний тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів товарна позиція УКТ ЗЕД 8701

20. При цьому, трактор не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів. Вважає, що сідельні тягачі не є основними засобами подвійного призначення перелік яких визначений пп. 174.4.6 п. 174.4 ст. 174 ПК України, а витрати на їх ремонт відносяться до витрат підприємця. Просить скасувати рішення і прийняти нове, яким позов задоволити. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Представником позивача та відповідача неодноразово до початку розгляду справи заявлялись клопотання про відкладення розгляду справи, у яких покликались на те, що оскільки постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №242, від 25.03.2020 №239, від 29.03.2020 №241, від 22.04.2020 №291, від 04.05.2020 №343, від 20.05.2020 №392), введено карантині заходи на усій території України з 12.03.2020 до 22.06.2020 та скасувано транспортне сполучення, просять відкласти розгляд справи на іншу дату. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року статтю 195 КАС України після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту: "4. Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України"." На виконання вимог приведеного закону Восьмим апеляційним адміністративним судом (на період вжитих Урядом України карантинних заходів) забезпечено доступ сторін та учасників справи до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції (згідно ч.4 ст. 195 КАС України) зі всіма учасниками справи, які виявили таке бажання та повідомили про нього суд. Окрім того, судом забезпечено можливість надіслання на адресу суду процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи (в тому числі і письмових пояснень, відзивів, доказів тощо) засобами як поштового так і електронного зв`язку, про що повідомлено на офіційному сайті суду. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції у період дії карантинних заходів забезпечено процесуальну можливість для сторін та учасників справи доступу до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції та надіслання до суду апеляційної інстанції необхідних процесуальних документів та письмових пояснень у даній справі для урахування їх під час розгляду апеляційної скарги. При цьому колегією суддів враховано, що діяльність органу податкового органу на період проведення карантинних заходів припинена не була, а, відтак, у відповідача була процесуальна можливість прийняти участь у розгляді даної справи шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції та висловлення своєї позиції, як в усній так і у письмовій формі, шляхом надіслання на поштову чи електронну адресу суду. Проте, сторони не зважаючи на широкий обсяг прав, наданих їм щодо забезпечення їх процесуальні можливості доступу до суду таким правом не скористалися без поважних причин. З огляду на приведені обставини справи, колегія суддів вважає, що відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призводить до свідомого затягування сторонами розгляду справи, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін (їх представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Відтак, розгляд апеляційної скарги здійснюється судом з урахуванням наявних матеріалів справи, пояснень представників сторін, як усних так і письмових та додаткових доказів наявних у матеріалах справи та таких, що надійшли на адресу суду від сторін та учасників засобами як засобами поштового так і електронного зв`язку. В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.12.2005 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № НОМЕР_1 (а.с.8). Головним управління ДФС у Тернопільській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, про що складено акт від 03.06.2019 року №672/19-00-13-02/ НОМЕР_2 (а.с.10-35). Проведеною перевіркою встановлено, що загальна сума задекларованих фізичною особою-підприємцем витрат за 2017 рік становить 3479686,00 грн., за 2018 рік 5064360,00 грн. Документально підтвердженні витрати згідно даних перевірки за 2017 рік становлять 3358386,00 грн., за 2018 рік 4833710,00 грн. Розбіжність між задекларованими витратами фізичної особи-підприємця та даними перевірки за 2017 рік в сумі 121300,00 грн. та за 2018 рік в сумі 230650,00 грн. виникла за рахунок включення до складу витрат у відповідних періодах вартість запасних частин на вантажні автомобілі, ремонту та технічного обслуговування вантажних автомобілів. Згідно з висновками акту перевірки, встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 : пп.177.2 п.177.4 ст.177 ПК України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період перевірки в сумі 63351,00 грн., з них за 2017 рік 21834,00 грн. та за 2018 рік 41517,00 грн.; п.171.2 ст.171, п.176.1 ст.176, п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України, в результаті чого занижено військовий збір в сумі 5279,25 грн., з них за 2017 рік 1819,50 грн. та за 2018 рік 3459,75 грн.; абз.1 п.2 ч.1 ст.7, пп.2 п.11 ст.8, ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування", в результаті чого занижено сплату єдиного соціального внеску за 2017 рік на суму 26686,00 грн., за 2018 рік на суму 50743,00 грн.; п.63.3 ст.63 ПК України, а саме неподання повідомлення за формою №20-ОПП про об`єкти оподаткування і об`єкти пов`язані з оподаткуванням; пп.14.1.156, 14.1.175, п.14.1 ст.14, п.31.1 ст.31, п.54.2 ст.54, пп.54.3.5 п.54.3 ст.54, абз.2 п.57.1 ст.57, п.126.1 ст.126, пп.168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5, 168.1.6, п.168.1 ст.168, пп."а", "г" п.176.2 ст.176 ПК України, а саме несвоєчасно перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2017 року по 31.122018 року, внаслідок чого застосовуються штрафні санкції. На підставі акту перевірки, 23.07.2019 року Головним управління ДФС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення-рішення №00010421302, яким збільшено суму грошового зобов`язання по платежу військовий збір, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 6599,07 грн. (а.с.37); податкове повідомлення-рішення №00010431302, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 95326,00 грн. (а.с.36); вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0010381302 єдиного внеску в розмірі 77429,00 грн. (а.с.38); рішення №0010391302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 10411,50 грн. (а.с.39). Не погоджуючись з такими рішеннями суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем безпідставно включено до складу витрат фізичної особи-підприємця витрати на утримання основних засобів подвійного призначення (сідлових тягачів), виходячи з наступного. Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) Позивач є платником податку на доходи фізичних осіб відповідно до приписів статті 162 ПК України. Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно ст.138 ПК України однією зі складових витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є витрати операційної діяльності, які включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Відповідно до п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених відповідним розділом Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу. Статтею 177 ПК України встановлено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. Підпунктами 177.4.5, 177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати. Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів. Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості). Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі. Наведеними нормами визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, які перебувають на загальній системі оподаткування. Аналіз положень цих правових норм свідчить про те, що визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами суб`єктами господарювання, які перебувають на загальній системі оподаткування є використання придбаних транспортних засобів, інших основних фондів та товарів в оподатковуваних операціях, у межах їх господарської діяльності та наявність належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку. Підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. Однак, не підлягають амортизації та не включаються до складу витрат підприємця, зокрема, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, до яких відносяться: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі. Згідно п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Відповідно до п.п 161.1.1 п. 161 ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 Податкового кодексу, а саме фізична особа-резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент. Крім того, п.п. 161.1.5 п. 161 ПК України передбачено, що відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені статтею 171 Податкового кодексу України. Судом встановлено, що фактичний вид діяльності позивача надання послуг із перевезення вантажів автомобільним транспортом. Організація та діяльність автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» № 2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі Закон № 2344-III) В розумінні статті першої цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб). Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2344-III, автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Таким чином, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів. Разом з тим, відповідно до Закону № 2344-III транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди: загального призначення транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу; спеціалізованого призначення транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач; спеціального призначення транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій. Відповідно до норм до Закону № 2344-III напівпричіп причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача. Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наведеним у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа. З наведеного слідує, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними даним законодавчим актом. Крім того, частиною третьою ст.19 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо). Згідно з наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту) та висновків Тернопільської Торгово-промислової палати №№ В-1550 В-1553 від 11.11.2019, транспортні засоби марки DAF відносяться до типу спеціалізований вантажний сідловий тягач Е (а.с.40, 70 - 74). При цьому, сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд. Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак, відносяться до категорії вантажних автомобілів. Автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми. Також, необгрунтованими є доводи позивача про те, що сідельний тягач є трактором з огляду на наступне. Відповідно до частини п`ятої Розділу І Технічного регламенту затвердження типу сільськогосподарських та лісогосподарських тракторів, їх причепів і змінних причіпних машин, систем, складових частин та окремих технічних вузлів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1367 трактор моторизований колісний або гусеничний транспортний засіб сільськогосподарського або лісогосподарського призначення, що має щонайменше дві осі та характеризується максимальною конструкційною швидкістю не менш як 6 кілометрів на годину, спеціально призначений для того, щоб тягти, штовхати, везти і приводити в рух змінні причіпні машини, що використовуються для виконання сільськогосподарських або лісогосподарських робіт, або буксирувати сільськогосподарські та лісогосподарські причепи. Зазначений транспортний засіб застосовується також для перевезення вантажів під час виконання сільськогосподарських та лісогосподарських робіт і обладнується сидіннями для пасажирів. Перелік категорій транспортних засобів наведено в зазначеному Технічному регламенті від 28.12.2011 №1367, згідно з яким колісні трактори відносяться до категорії Т. Апеляційний суд також не приймає до уваги покликання позивача на те, що відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції за кодом 8704, тоді як сідельний тягач підпадає під код 8701 20 - трактори колісні для напівпричепів, а напівпричепи - під код 8716 39 30, оскільки Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 №584-VII, призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України. Судом першої інстанції вірно зазначено, що правовідносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України. Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.11.2019 у справі №807/250/18. Крім того, оскільки заниження доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується військовий збір, та заниження суми військового збору відбулось за рахунок заниження чистого оподатковуваного доходу в результаті завищення витрат, пов`язаних з отриманням доходу, у зв`язку з нарахуванням позивачем амортизаційних відрахувань на основні засоби, які в розумінні підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не підлягають амортизації, податковим органом правомірно донараховано військовий збір від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за 2017, 2018 рік. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464). Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 частини другої ст. 6 Закону № 2464). Згідно з абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 (база нарахування єдиного внеску) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Пунктом 11 ст.8 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Перевіркою встановлено, що в порушення вимог абз.1 п.2 ч.І ст.7 п.2 п.11 ст.8. ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464 від (далі - Закон №2464) позивачем занижено сплату єдиного внеску внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік на суму 26686,00 грн., за 2018 рік 50743,00 грн. У відповідності до вимог ч.4 ст.25 Закону №2464 (заходи впливу та стягнення) 22.07.2019 року податковим органом у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надіслано позивачу, як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, вимогу про її сплату. На підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону №2464 податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з підстав, викладених в апеляційній скарзі. керуючись ч.3 ст.243, ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 500/2170/19 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, з врахуванням ч.3 розділу VI Прикінцевих положень КАС України. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 15.06.20