Постанова 4857 № 500/1526/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1526/19 пров. № 857/11200/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Кухтея Р.В., Носа С.П., з участю секретаря судового засідання Джули В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 500/1526/19 за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,- суддя в 1-й інстанції Осташ А.В., час ухвалення рішення 29.07.2019 року, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 29.07.2019 року, В С Т А Н О В И В : Головне управління ДФС в Тернопільській області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення податкового боргу в сумі 118678,18 грн. по платежу податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 109549,09 грн. та по платежу військовий збір у розмірі 9120,09 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем станом на 11.06.2019 рахується податкова заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами сумі 118678,18 грн, а саме: по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумі 109549,09 грн та по платежу військовий збір в сумі 9129,09 грн. Так як відповідач в порушення вимог податкового законодавства добровільно не сплатила узгоджену суму податкового зобов`язання у встановлені законодавством строки, тому податковий борг необхідно стягнути в судовому порядку. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 500/1526/19 позовні вимоги задоволено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим через допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що повістка про виклик до суду не отримувала. Крім того, акту невиїзної перевірки від 27.10.2017 року також не отримувала. Апелянт вказує, що позивач не вжив заходів для належного та своєчасного повідомлення про проведення перевірки. Просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 500/1526/19 та прийняти нове рішення, у задоволенні позовних вимог відмовити. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року зупинено провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 500/1526/19 за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу до набрання законної сили судовим рішенням у справі №500/2323/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про скасування податкових повідомлень-рішень. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2020 року провадження у справі поновлено, у зв`язку з набрання законної сили судовим рішенням у справі №500/2323/19. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона підлягає до задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день розгляду справи сума податкового боргу відповідача в розмірі 118678,18 грн є узгодженою та у встановлені законом строки не сплаченою, тому відповідно до пп. 14.1.175 п. 14 ст. 14 ПК України визнається сумою податкового боргу. Доказів зворотного відповідачем не подано, а судом не встановлено. З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області є обґрунтованими, підтверджуються наявними у справі доказами та підлягають до задоволення. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що фізична особа ОСОБА_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на податковому обліку у Тернопільському управлінні Головного управління ДФС у Тернопільській області. Відповідно до статті 67 Конституції України зобов`язана сплачувати податки і збори в порядку та розмірах встановлених законом. Станом на 11.06.2019 відповідач має заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами в сумі 118678,18 грн, а саме: - по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результати річного декларування в сумі 109549,09 грн; - по військовому збору в сумі 9129,09 грн. Дана заборгованість по платежах податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та військовий збір виникла в результаті несплати узгоджених грошових зобов`язань нарахованих відповідно до податкових повідомлень-рішень від 15.12.2017 №00137151306 на суму 109549,09 грн. (аркуш справи 30) та №00137161306 на суму - 9129,09 грн. (аркуш справи 31) винесених на підставі акта перевірки від 27.10.2017 №6777/19-00-13-06/ НОМЕР_1 , яким встановлено факт отримання доходу та не відображення його у податковій декларації за звітний податковий 2016 рік (аркуш справи 15-21). З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39. пункт 14.1. стаття 14 Податкового кодексу України). Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк (підпункт 14.1.156. пункт 14.1. стаття 14 ПК України). Згідно з пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175. пункт 14.1. стаття 14 ПК України). Відповідно до п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Пунктом 179.1 ст.179 ПК України встановлено обов`язок платника податку подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. Фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Сума податкових зобов`язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом (п.179.7 ст.179 ПК України). Підпунктом 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Відповідно до пп. «д» 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеню), прощені (анульовані) кредитором. Як випливає із матеріалів справи, з наданої інформації АТ "Райффайзен банк Аваль" лист від 15.08.2017 №4-2/763 (аркуш справи 22) кредитна заборгованість ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору №014/0034/85/36422 від 23.04.2008, анульована (прощена), а саме у сумі - 208000,00 грн. у 2 кварталі 2016 року у сумі - 278884,82 грн., у 3 кварталі 2016 року, згідно з Договором "про часткове прощення боргу" від 11.04.2016. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі № 500/2323/19,яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 15.12.2017 №00137161306 та №00137151306. В даному рішенні, суд дійшов переконання, що у спірному випадку відсутні порушення позивачем п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164., п.п. "в" п.176.1 ст.176.1 ст.176, ст.179, п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Суд апеляційної інстанції зазначає, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких позивач звернувся із даним позовом скасовано, відтак відпали правові підстави для надання стягнення суми податкового боргу, через що позовні вимоги не можуть бути задоволені. З мотивів вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають до задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 317 КАС України. Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 500/1526/19 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області (ЄДРПОУ 39403535) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2881 ( дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) грн. 50 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 14.05.2020 року