Постанова 4857 № 500/581/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 500/581/20 пров. № А/857/13192/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, суддя у І інстанції Мартиць О.І., час ухвалення рішення 11 год 26 хв, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складення повного тексту рішення 01 серпня 2022 року, ВСТАНОВИВ : У лютому 2020 року Головне управління ДПС у Тернопільській області (далі ГУ ДПС) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило стягнути ОСОБА_1 податковий борг за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування (далі ПДФО) у сумі 82587,89 грн та за платежем військовий збір у сумі 6868,16 грн, а всього 89456,05 грн. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вказана заборгованість виникла в результаті несплати узгоджених грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями (далі ППР) від 18 вересня 2018 року №00166281306 та №0166291306. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року у справі № 500/581/20 позову було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що за ОСОБА_1 рахується узгоджене податкове зобов`язання у сумі 89456,05 грн, яке у добровільному порядку відповідачем не погашено. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 , який просив таке скасувати та у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що податкове зобов`язання податковим органом йому нараховано безпідставно і суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Тернопільському управлінні ГУ ДПС та згідно з довідкою про наявність податкового боргу за ним обліковувалася заборгованість перед бюджетом та державними цільовими фондами в сумі 89456,05 грн (основний платіж - 82775,05 грн, штрафні санкції - 1463,36 грн, пеня - 5217,64 грн), що була визначена внаслідок несплати узгоджених грошових зобов`язань, нарахованих відповідно до ППР ГУ ДПС від 18 вересня 2018 року №0166281306 та №0166321306. Вказані ППР були оскаржені ОСОБА_1 у судовому порядку. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у адміністративній справі №500/181/19 було визнано протиправними та скасовано ППР ГУ ДФС від 18 вересня 2018 року №00166281306 та №00166321306, №0166291306. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі №500/181/19 скасовано та у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року скасовано, а справу №500/181/19 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ГУ ДПС залишено без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі №500/181/19 залишити без змін. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до часини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК. Підпунктом 14.1,39 пункту 14.1 статті 14 ПК встановлено, що грошове зобов`язання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Приписами підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Згідно з положеннями пункту 37.2 статті 37 ПК податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку. За правилами пункту 57.3 статті 57 ПК у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження. Відповідно до матеріалів справи підставою для звернення ГУ ДПС до суду із позовом, що розглядається, була заборгованість ОСОБА_1 перед бюджетом та державними цільовими фондами в сумі 89456,05 грн (основний платіж - 82775,05 грн, штрафні санкції - 1463,36 грн, пеня - 5217,64 грн), що обліковувалась контролюючим органом з огляду на узгодження відповідачем грошових зобов`язань, нарахованих відповідно до ППР ГУ ДФС від 18 вересня 2018 року №0166281306 та №0166321306. Разом із тим, оскільки рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі №500/181/19, яке набрало законної сили, ППР ГУ ДФС від 18 вересня 2018 року №0166281306 та №0166321306 були визнані протиправними і скасовані, то позовні вимоги ГУ ДПС про стягнення заборгованості, що визначена такими рішеннями контролюючого органу, є безпідставними і не можуть бути задоволені судом. Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкового задоволення позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та у задоволенні позову ГУ ДПС відмовити. На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду апеляційної інстанції судовий збір у сумі 3721,50 грн. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року у справі № 500/581/20 та у задоволенні позову Головного управління ДПС у Тернопільській області відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 3721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн 50 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області (код ЄДРПОУ 39403535, 46003, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Білецька, 1). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 07 грудня 2022 року.