Постанова КЦС ВС № 635/1964/14-ц

Постанова Іменем України 10 червня 2020 року м. Київ справа № 635/1964/14-ц провадження № 61-35274св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватна фірма «Яна», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Тімекс», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Харкові на постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Овсяннікової А. І., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2012 року публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові (далі - ПАТ «Укрексімбанк») звернулся до суду позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватної фірми «Яна» (далі ПФ «Яна»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Тімекс» (далі - ТОВ «Тімекс»), про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки. Позов мотивовано тим, що 27 березня 2007 року між ПАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Тімекс» укладено Генеральну угоду № 6807N4 з усіма змінами та доповненнями з загальним лімітом заборгованості 2 100 000 доларів США строком до 25 березня 2010 року. В рамках цієї Генеральної угоди між банком та позичальником укладено кредитний договір № 6807К17 від 27 березня 2007 року з усіма змінами та доповненнями до нього, відповідно до умов якого позичальнику відкрито мультивалютну кредитну лінію з лімітом заборгованості в розмірі 1 500 000 доларів США з кінцевим терміном погашення кредиту до 25 березня 2010 року; а також кредитний договір № 68608К21 від 06 жовтня 2008 року, з усіма змінами та доповненнями до нього, відповідно до умов якого позичальнику відкрито невідновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом кредитної заборгованості в розмірі 300 000 доларів США з кінцевим терміном погашення кредиту до 28 лютого 2010 року. У забезпечення виконання зобов`язання 27 березня 2007 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПФ «Яна» укладено іпотечний договір № 6807Z60, предметом якого є комплекс нежитлових будівель загальною площею 5188,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з літ. «А-1» - контрольно-пропускний пункт загальною площею 12,8 кв. м, літ. «Б-1» - гараж на п`ять боксів загальною площею 96,2 кв. м, літ. «В-1» - склад паливно-мастильних матеріалів загальною площею 17,4 кв. м, літ. «Д-3» - адміністративні приміщення загальною площею 1218,8 кв. м, літ. «Е-1» - ремонтно-виробничий корпус зі складом загальною площею 3578,8 кв. м, літ. «Ж-1» - склад загальною площею 264,6 кв. м, № 1 - огорожа. За домовленістю сторін загальна заставна вартість предмету іпотеки становить 4 250 000,00 грн. У порушення умов іпотечного договору та діючого законодавства іпотекодавець без згоди та повідомлення банку змінив адресу предмету іпотеки та зареєстрував право власності за іншою особою - ОСОБА_3 , яка за договором купівлі-продажу від 10 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О. В., реєстр № 3063, передала вказані нежитлові приміщення у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У зв`язку з тим, що ТОВ «Тімекс» взяті на себе за кредитним договором зобов`язання не виконало, станом на 24 березня 2014 року виникла заборгованість: за кредитним договором № 6807К17 від 27 березня 2007 року в розмірі 1 783 372,85 доларів США, що еквівалентно 18 184 161,26 грн та заборгованість за комісією в розмірі 846,31 грн, в тому числі: прострочена заборгованість за основним боргом в розмірі 1 598 912,54 доларів США, що еквівалентно 16 303 311,71 грн, прострочена заборгованість за процентами в розмірі 184 460,31 доларів США, що еквівалентно 1 880 849,55 грн, прострочена заборгованість за комісією в розмірі 846,31 грн; за кредитним договором № 68608К21 від 06 жовтня 2008 року - в розмірі 301 337,31 доларів США, що еквівалентно 3 072 585,88 грн, в тому числі: прострочена заборгованість за основним боргом в розмірі 288 600,00 доларів США, що еквівалентно 2 942 709,90 грн, прострочена заборгованість за процентами в розмірі 12 737,31 доларів США, що еквівалентно 129 875,98 грн, а всього 2 084 710,16 доларів США, що еквівалентно 21 256 747,14 грн та 846,31 грн заборгованість за несплаченою комісією. Посилаючись на зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ПАТ «Укрексімбанк» просило визнати за ним право іпотеки та звернути стягнення на комплекс нежитлових будівель загальною площею 5188,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_1 ), який складається з літ. «А-1» - контрольно-пропускний пункт загальною площею 12,8 кв. м, літ. «Б-1» - гараж на п`ять боксів загальною площею 96,2 кв. м, літ. «В-1» - склад паливно-мастильних матеріалів загальною площею 17,4 кв. м, літ. «Д-3» - адміністративні приміщення загальною площею 1218,8 кв. м, літ. «Е-1» - ремонтно-виробничий корпус зі складом загальною площею 3578,8 кв. м, літ. «Ж-1» - склад загальною площею 264,6 кв. м., № 1 - огорожа що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 6807Z60 від 27 березня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О. В. за реєстровим № 1568 із застосуванням способу реалізації, передбаченого статтями 39, 41 Закону України «Про іпотеку» шляхом їх продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог цього Закону за початковою ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності на час проведення таких прилюдних торгів для задоволення кредиторських вимог АТ «Укрексімбанк», яке має вищий пріоритет щодо вказаного нерухомого майна у сумі 2 084 710,16 доларів США, що відповідно до офіційного курсу встановленого НБУ станом на 24 березня 2014 року становить 21 256 747,14 грн та 846,31 грн заборгованості за несплаченою комісією. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року позов задоволено. Визнано право іпотеки ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» на комплекс нежитлових будівель, загальною площею 5188,60 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_1 ), який складається з: літ. «А-1» - контрольно-пропускний пункт загальною площею 12,8 кв. м; літ. «Б-1» - гараж на п`ять боксів загальною площею 96,2 кв. м; літ. «В-1» - склад паливно-мастильних матеріалів загальною площею 17,4 кв. м; літ. «Д-3» - адміністративні приміщення загальною площею 1218,8 кв. м; літ. «Е-1» - ремонтно-виробничий корпус зі складом загальною площею 3578,8 кв. м; літ. «Ж-1» склад загальною площею 264,6 кв. м, №1-огорожа, які є предметом іпотеки за іпотечним договором № 6807Z60 від 27 березня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О. В. за реєстровим № 1568. Звернуто стягнення на вказаний комплекс нежитлових будівель, загальною площею 5188,60 кв. м, із застосуванням способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону та статті 39 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною не нижче 5 712 600,00 грн, встановленою звітом про оцінку майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 станом на 21 березня 2017 року, для задоволення кредиторських вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові, яке має вищий пріоритет щодо вказаного нерухомого майна, у розмірі заборгованості за кредитом та відсотками - 2 084 710 доларів США 16 центів США, що відповідно до офіційного курсу, встановленого НБУ станом на 24 березня 2014 становить 21 256 747,14 грн та у розмірі заборгованості за несплаченою комісією за управління коштами - 846,31 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того,що позичальник ТОВ «Тімекс» належним чином взятих на себе за кредитними договорами зобов`язань не виконало, правовим наслідком чого є звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно, яке було неправомірно відчужено іпотекодавцем ПФ «Яна» на користь ОСОБА_3 , а в подальшому - на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим останні є належними відповідачами у справі. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року скасовано. Провадження у справі за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ПФ «Яна» про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки закрито. У задоволенні позову ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд вважав, що розгляд спорів між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду. Таким чином, справа в частині позовних вимог юридичної особи - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до іншої юридичної особи ПФ - «Яна» про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а провадження підлягає закриттю на підставі статті 255 ЦПК України. Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , апеляційний суд вважав, що фізичні особи-відповідачі не є боржниками за кредитними договорами та не є іпотекодавцями. ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» було роз`яснено процесуальне право заявити клопотання про витребування актуальної інформації щодо особи, за якою зареєстровано у встановленому законом порядку право власності на предмет іпотеки на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, але позивач вказаним правом не скористався, а тому суд вважав наявними підстави для відмови в задоволенні позову в цій частині. Короткий зміст вимог касаційної скарги 25 квітня 2018 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, яка підписана представником Вострецовим О . Ю ., у якій просить скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року та залишити в силі рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року. Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції. У серпні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Автоматизованою системою розподілу справ визначено колегію суддів у складі судді-доповідача Карпенко С. О. та суддів: Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 15 квітня 2020 року суддею-доповідачем визначено суддю Сімоненко В. М. Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, не звернув належної уваги на те, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією із сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов`язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , оскільки предметом спору є спільне право відповідачів як іпотекодавців за іпотечним договором, а тому участь у справі фізичних осіб, які відчужили спірний предмет іпотеки, є необхідною для об`єктивного розгляду справи. Відзив на касаційну скаргу Відзиви на касаційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до Верховного Суду не надходили. Фактичні обставини справи, встановлені судами 27 березня 2007 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Тімекс» укладено Генеральну угоду № 6807N4, в рамках якої 27 березня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № 6807К17 зі змінами та доповненнями, відповідно до умов якого ТОВ «Тімекс» відкрито мультивалютну кредитну лінію з лімітом заборгованості - еквівалент 1 500 000 доларів США, з кінцевим терміном погашення кредиту 25 березня 2010 року та кредитний договір № 68608К21 від 06 жовтня 2008 року, відповідно до умов якого було відкрито невідновлювану відкличну кредитну лінію з лімітом кредитної заборгованості - 300 000 доларів США, з кінцевим терміном погашення кредиту 28 лютого 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитними договорами, 27 березня 2007 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПФ «Яна» укладено іпотечний договір № 6807Z60, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О. В. за реєстровим № 1568, відповідно до умов якого, ПФ «Яна» передала позивачу в іпотеку нерухоме майно: комплекс нежитлових будівель, загальною площею 5 188,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: літ. «А-1» - контрольно-пропускний пункт загальною площею 12,8 кв. м; літ. «Б-1» - гараж на п`ять боксів загальною площею 96,2 кв. м; літ. «В-1» - склад паливно-мастильних матеріалів загальною площею 17,4 кв. м; літ. «Д-3» - адміністративні приміщення загальною площею 1218,8 кв. м; літ. «Е-1» - ремонтно-виробничий корпус зі складом загальною площею 3578,8 кв. м; літ. «Ж-1» склад загальною площею 264,6 кв. м, №1-огорожа. Вартість предмету іпотеки встановлена в розмірі 4 250 000,00 грн. Згідно з пунктом 1.3. зазначеного іпотечного договору право власності Іпотекодавця ПФ «Яна» на момент укладання Іпотечного договору підтверджувалося свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № б/н від 19 січня 2006 року, виданим виконкомом Кулінічівської селищної ради на підставі рішення виконкому Кулінічівської селищної ради № 598 від 14 грудня 2005 року, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 31 січня 2006 року КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним № 24535, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9710772 від 31січня 2006 року. Відповідно до розрахунку суми заборгованості ТОВ «Тімекс» за кредитними договорами станом на 24 березня 2014 року сума заборгованості становить: за кредитним договором № 6807К17 від 27 березня 2007 року 1 783 372,85 доларів США, що за офіційним курсом, встановленим НБУ, є еквівалентом 18 184 161,26 грн та заборгованість за комісією 846,31 грн; - заборгованість за кредитним договором № 68608К21 від 06 жовтня 2008 року - 301 337,31 доларів США, що за офіційним курсом, встановленим НБУ, є еквівалентом 3 072 585,88 грн. Також встановлено, що ПФ «Яна» змінила адресу предмету іпотеки на нову адресу: АДРЕСА_1 , про що свідчить рішення Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області № 194 від 10 серпня 2009 року. Рішенням Харківського районного суду Харківської області 21 жовтня 2010 року у справі №2-6396/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ПФ «Яна» визнано за ОСОБА_3 право власності на зазначений комплекс нежитлових будівель, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 10 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, за яким ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 прийняли у власність в рівних частках комплекс нежитлових будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 5, 9867 га (кадастровий № 6325157306:00:003:0026). Даний договір ОСОБА_3 уклала на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області у справі № 2-6396/10 від 21 жовтня 2010 року.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши всі аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення частково не відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. За змістом частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України). Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України). Отже, для забезпечення виконання основного зобов`язання сторони можуть передбачати як визначені у статті 546 цього Кодексу види забезпечення зобов`язань, так й інші види, встановлені договором або законом. Законодавство України не розрізняє види забезпечення основного зобов`язання для визначення юрисдикції суду з розгляду спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). Тобто іпотека - це різновид такого виду забезпечення зобов`язання, як застава. Іпотека регулюється, зокрема, ЦК України та Законом України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу». Основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника. Законодавство України не передбачає солідарного обов`язку боржника (зокрема, позичальника за кредитним договором) та майнового поручителя, який відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 Закону № 898-IV). Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Тобто, за загальним правилом, саме позичальник як боржник у зобов`язанні за кредитним договором має виконати свій обов`язок перед кредитодавцем. Втім, якщо таке зобов`язання майновий поручитель забезпечив іпотекою, він може виконати обов`язок боржника, однак у межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки правовідносини з боржником за основним зобов`язанням не припиняються, оскільки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України. Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Зазначений правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18) та підстав для відступлення від даного висновку колегія суддів не вбачає. У пункті 5.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок про те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У справі, що переглядається, встановлено, що сторонами основного зобов`язання (кредитного договору від 27 березня 2007 року № 6807К17 та кредитного договору від 06 жовтня 2008 року № 68608К21) є юридичні особи: ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Тімекс». Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вмотивованого та правильного висновку про те, що розгляд спорів між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду, що свідчить про законність рішення суду в частині закриття провадження у справі за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ПФ «Яна». Разом із тим, відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , апеляційний суд помилково вважав, що фізичні особи-відповідачі не є боржниками за кредитними договорами та не є іпотекодавцями, з огляду на наступне. За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Таким чином, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається відсутність підстав для припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодавцем предмета іпотеки, оскільки іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. У справі, що переглядається Верховним Судом, спір стосується звернення стягнення на майно, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, тобто, стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів. Відповідач ОСОБА_3 не є стороною іпотечного договору, разом з тим вчинила правочин з набуття права власності на майно, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, та відчужила його на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Таким чином, хоч відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 є фізичними особами, проте відповідно до вказаних положень Закону України «Про іпотеку» набули статусу іпотекодавця у вказаних правовідносинах. Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір у цій справі між позивачем та відповідачами виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України, , а тому провадження у справі за вимогами ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягає закриттю. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до положень частин першої, другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови. Колегія суддів бере до уваги, що зміни до ЦПК України , внесені Законом № 460-ІХ, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Законом № 460-ІХ внесено зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного перегляду. Так, за пунктом 8 Закону № 460-ІХ абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачу про наявність ц нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі». Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. З огляду на те, що колегія суддів вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції. Керуючись статями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Харкові задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року в частині закриття провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до приватної фірми «Яна» про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без змін. Постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати. Провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 закрити. Роз`яснити позивачу, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за заявою позивача вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик