Постанова 4876 № 904/2526/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.03.2020 року м.Дніпро Справа № 904/2526/18 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Антоніка С.Г., Дарміна М.О. при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г. представники сторін: від позивача: Омельчук В.М., довіреність № 18-0014/68083 від 27.12.2019, представник; від відповідача: Шаверін Д.С., ордер серія АЕ № 1017512 від 28.02.2020, адвокат; від 3-ї особи: Баранов В.С., довіреність №150 від 25.10.2019, адвокат; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національного банку України, м. Київ та Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019, постановлену суддею Панна С.П. (повний текст якої підписаний 21.08.2019), у справі №904/2526/18 за позовом Національного банку України, м. Київ до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ про стягнення заборгованості за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 у розмірі 1 799 129 083,05 грн ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у справі №904/2526/18 задоволено клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №904/2526/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19. Зупинено провадження у справі №904/2526/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19. Зобов`язано сторони та третю особу повідомити суд про наявність підстав для поновлення провадження у справі з наданням копії рішення суду по справі №910/5172/19. Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач у справі - Національний банк України звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з"ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу суду та направити справу № 904/2526/18 для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області. При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не зазначив у тексті ухвали чим обумовлюється для цього суду неможливість самостійно встановити обставини у справі №904/2526/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19; не зазначив які обставини, факти та докази, що не можуть бути встановлені у справі №904/2526/18, втім, які мають значення для справи, можуть бути отримані у справі № 910/5172/19, що є необхідною передумовою для застосування положень п.5 ч.1 ст.227 ГПК України. Позивач вважає, що у цій справі наявні достатні докази, належна оцінка яких дозволить встановити обставини, які входять до предмету доказування у справі №904/2526/18 та, відповідно, прийняти законне та обґрунтоване рішення, без очікування прийняття остаточного рішення у справі № 910/5172/19. Щодо неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, позивач зазначає, що об`єктом дослідження у справі №904/2526/18 є саме договір поруки, який долучено до матеріалів справи, а предметом позову у справі №910/5172/19 є недійсність даного договору з підстав відсутності повноважень у представників Національного банку України на його укладення, а оскільки на думку відповідача, договір поруки у такому випадку є недійсним, то не підлягають задоволенню позовні вимоги у справі №904/2526/18. Втім, жодних обґрунтувань стосовно неможливості надання оцінки вказаному доказу на предмет його належності та допустимості, так само як і наявності об`єктивних перешкод для встановлення і оцінки обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, в тексті оскаржуваної ухвали не зазначено. На думку позивача, враховуючи те, що договір поруки є правомірним та підлягає обов`язковому виконанню, суд першої інстанції мав обґрунтувати, яким чином встановлені у справі №910/5172/19 обставини, щодо можливого визнання недійсним кредитного договору та договору поруки впливатимуть на оцінку доказів у справі №904/2526/18, якими Національний банк України обґрунтовує свої доводи у даній справі, виходячи із предмету та підстав позову. Зі своєї сторони позивач вважає, що суд першої інстанції наділений достатніми процесуальними повноваженнями для з`ясування та встановлення обставин, які входять до предмету доказування у справі №904/2526/18. З посиланням на завдання господарського судочинства, яке полягає в справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб і держави, позивач вказує, що процесуальним законодавством передбачено необхідність з`ясування судом обставин порушення прав та інтересів особи, яка зверталась до суду, та врахування при розгляді питань щодо оцінки підстав, на яких базуються вимоги таких осіб. Отже, зупиненню провадження у справі має передувати дослідження та вирішення питання про дійсне порушення оскаржуваних прав та законних інтересів зацікавленої особи, наявність правового зв`язку між особою та спірними правовідносинами; в інших випадках зупинення провадження є передчасним та здійснене з неповним з`ясуванням обставин справи, що є окремою підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Також позивач вважає, що у разі задоволення Господарським судом міста Києва позовних вимог відповідача та у випадку визнання недійсним договору поруки, відповідач не позбавлений права, після прийняття рішення у справі №910/5172/19 та набрання законної сили рішення у даній справі №904/2526/18, звернутися до суду з заявою за нововиявленими обставинами в порядку статей 320-325 Господарського процесуального кодексу України. Апелянт переконаний, що сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи №910/5172/19, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи №904/2526/18. Відповідно, наявність справи №910/5172/19 не є перешкодою для перевірки суттєвих обставин у справі №904/2526/18. Тому позивач вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо встановлених ним обставин не свідчить про наявність підстав для зупинення провадження у справі №904/2526/18 до вирішення по суті справи №910/5172/19. До того ж, посилаючись на правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/6245/17, від 13.02.2018 у справі №925/1054/17, від 05.03.2018 у справі №910/4129/17, від 27.02.2018 у справі №910/17258/17, від 06.02.2018 у справі №908/837/17, від 22.02.2018 у справі №910/155/17, позивач зазначає про не врахування судом першої інстанції статті 11 Господарського процесуального кодексу України та судової практики Європейського суду з прав людини як джерела права, порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке призводить до порушення розумних строків тривалості судового провадження, що, в свою чергу, порушило його права на справедливий та публічний розгляд справи, і, як наслідок, права на ефективний засіб юридичного захисту в суді в межах розумного строку. Також не погодившись із ухвалою господарського суду про зупинення провадження у справі, третя особа у справі - Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм процесуального права, зокрема ст.280 ГПК України, незаконність, безпідставність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та направити справу № 904/2526/18 для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області. При цьому скаржник зазначає, що суд першої інстанції, обмежившись посиланням на предмет спору у справі № 910/5172/19, жодним чином не дослідив та не обґрунтував в оскаржуваній ухвалі в чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду даної справи, які саме обставини, що встановлюються судом у справі № 910/5172/19 та яким саме чином впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку яких саме доказів у справі №904/2526/18; чи дозволяють зібрані у справі № 904/2526/18 докази встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. За твердженням третьої особи, саме лише посилання суду на безпосередню пов"язаність справ, не може бути підставою для зупинення провадження у справі у відповідності до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прямо суперечать встановленій Цивільним кодексом України презумпції правомірності правочину і суперечать правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 921/931/15-г/16, від 24.04.2018 у справі № 910/7122/17, від 01.03.2018 у справі № 907/764/16, від 07.02.2018 у справі № 914/2427/16, від 27.06.2018 у справі № 501/4559/14-ц, 26.06.2018 у справі № 362/5728/15-ц, від 25.06.2018 у справі № 751/8371/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 552/5259/15-ц, від 14.06.2018 у справі № 759/4370/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 334/8204/15-ц, які, з огляду на імперативні вимоги статті 236 ГПК України, мали бути беззаперечно враховані судом першої інстанції при виборі і застосуванні норм права, зокрема положень статті 204 ЦК України в поєднанні з приписами статті 227 ГПК України. Оскільки позовні вимоги Національного банку України у даній справі ґрунтуються на правовідносинах, що виникли з кредитного договору та договору поруки, останні підлягають дослідженню судом в силу положень статей 209, 210 Господарського процесуального кодексу України. Презумпція правомірності кредитного договору та договору поруки станом на даний час не спростована, а отже, всі права, набуті сторонами за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають безумовному виконанню, в тому числі примусовому. Таким чином, саме лише порушення провадження у справі №910/5172/19, предметом спору в якій є визнання недійсним кредитного договору та договору поруки, не перешкоджає з`ясуванню обставин у даній справі, в якій предметом спору є стягнення заборгованості за такими договорами, оскільки жодним чином не спростовує їх правомірність та обов`язковість. Як вказує третя особа, відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/24880/15, а також в пункті 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів". На думку скаржника, однозначним є висновок стосовно того, що судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано за самим лише фактом наявності в провадженні Господарського суду міста Києва справи №910/5172/19 поставлено під сумнів дійсність, а відповідно і правомірність, укладених Кредитного договору №19 від 03.03.2009 та Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, та обов`язковість їх виконання сторонами, в зв`язку з чим зроблено необґрунтований висновок про необхідність зупинення провадження у даній справі на підставі приписів пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України. В матеріалах судової справи №904/2526/18 наявні належні, допустимі, достатні докази на підтвердження наявності всіх без виключення вищезазначених обставин, що входять до предмету доказування у даній справі, які в сукупності дають змогу суду розглянути даний спір та прийняти обґрунтоване рішення по суті заявлених позовних вимог, вказана обставина у відповідності до положень п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України унеможливлювала зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №910/5172/19. При цьому третя особа зауважує, що суд першої інстанції безпідставно послався на те, що під час розгляду справи №910/5172/19 суд нібито досліджує підстави для стягнення кредиту і відсотків за кредитним договором, приймаючи до уваги той факт, що стягнення відповідних грошових коштів взагалі не є предметом спору у справі №910/5172/19 та не входить до предмету доказування, який наразі обмежується виключно встановленням обставин дійсності/недійсності кредитного договору та Договору поруки. Зазначені третьою особою обставини, на її думку, свідчать про відсутність у суду першої інстанції встановлених процесуальним законом підстав для зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №910/5172/19, порушення судоми першої інстанції приписів пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, а отже, і про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали. До того ж третя особа вказує, що судом першої інстанції не враховано належним чином вимоги національного та європейського законодавства та правозастосовчої практики щодо того, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку, та зупинено провадження у даній справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. Зокрема, судом не був врахований правовий висновок стосовно необхідності дотримання судами принципу ефективності судового процесу, викладений у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/6245/17. В порушеннях розумних строків тривалості судового провадження третя особа вбачає порушення прав учасників даної справи на справедливий та публічний розгляд справи, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в суді. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 (відповідач) адвокат Шаверін Д.С. зазначає, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 є обґрунтованою та такою, що винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2019 про зупинення провадження у справі №904/2526/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19 залишити без змін. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що визнання у судовому порядку недійсними Кредитного договору і Договору поруки за позовними вимогами ОСОБА_1 до Національного банку України, які розглядаються Господарським судом міста Києва у справі № 910/5172/19, остаточне рішення у якій на теперішній час ще не ухвалене, має суттєве (преюдиціальне) значення для встановлення наявності або відсутності правових підстав для стягнення коштів по даній справі. Посилаючись на статтю 216 Цивільного кодексу України, відповідач вказує на те, що з огляду на правові наслідки визнання недійсними договорів, які полягають у реституції, є очевидним, що набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19 про визнання недійсними вищевказаних Кредитного договору та Договору поруки виключає стягнення коштів (задоволення позовних вимог) у даній справі №904/2526/18. Відповідач вважає, що оскільки правові наслідки недійсних правочинів полягають у реституції, то АТ КБ "Приватбанк" повинно повернути Національному банку України безпідставно отримані грошові кошти в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України. Також відповідач вказує, що відповідно до статті 1057-1 Цивільного кодексу України, у разі визнання недійсним кредитного договору, суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. З наведених норм слідує, що вчинення дій за нікчемним правочином або правочином, визнаним судом недійсним, не має під собою правової підстави, а відтак, набуває ознак неправомірності. В той же час, за загальним правилом, поручитель, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, набуває відповідно до статті 556 Цивільного кодексу України, усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі, пов`язані із забезпеченням його виконання. За твердженням відповідача, це означає, що при виконанні своїх зобов`язань за договорами поруки та виплати грошових коштів, заявлених Національним банком України до стягнення, поручитель повинен замінити Національний банк України в якості кредитора по вказаному кредитному договору і отримати право вимагати погашення у АТ КБ "Приватбанк" з тих сум, які були оплачені Національному банку України за порукою. Однак, цього не станеться, якщо кредитний договір та Договір поруки будуть визнані недійсним судом; тому відповідач вважає, що поновлення прав сторін, в тому числі поручителя, в такому випадку буде необґрунтовано ускладнено або взагалі неможливе. При цьому відповідач звертає увагу, що у справі №910/5172/19 досліджується не лише відповідність договорів нормам Цивільного кодексу України, а і нормам спеціального законодавства, що регулює банківську діяльність, і що впливає на підстави позову у цій справі. Відповідач зазначає, що Кредитний договір повинен відповідати, в першу чергу, нормам Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 26.09.2006 року №378 та Закону України "Про Національний банк України", яке діяло на дату його укладення та Закону України "Про Національний банк України". Тобто, при укладенні означеного кредитного договору та договору поруки не була дотримана процедура видачі кредиту, укладення договорів, передбачена Положенням №378 та Положенням №327 відповідно, а також Законом України "Про Національний банк України", що в запереченнях Позивача не спростовано. Оскільки, Кредитний договір між Національним банком України та ПАТ КБ "Приватбанк" суперечить Положенню №378 та статті 15 Закону України "Про Національний банк України" та як наслідок частинам 1, 2 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, то такий договір має бути визнаний недійсним. Відповідач зазначає, що договір поруки суперечить вимогам пункту 1.3. Положення №327, абзацу 3, 19 та 25 частини 1 статті 15 Закону України "Про Національний банк України" та частинам 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, а тому також має бути визнаний недійсним з урахуванням також вимог частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України. При цьому відповідач звертає увагу суду, що аналогічні обставини стали підставою для скасування в судовому порядку процедур ліквідації/тимчасової адміністрації ПАТ "Златобанк" (постанова Великої Палата Верховного Суду у справі №826/2184/17 від 05.02.2019). Отже, як було вже зазначено відповідачем, обставини недійсності та відповідні докази в контексті спірних правовідносин за договорами поруки досліджуються судом при розгляді у справі №910/5172/19. Після набрання законної сили рішенням суду по вказаній справі, висновки такого рішення будуть мати преюдиціальне значення для розгляду даної справи, що в черговий раз підтверджує наявність підстав для зупинення провадження у даній справі. Відповідач також вказує, що відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України особа при здійсненні своїх прав має утримуватися від дій, які можуть призвести до порушення прав інших осіб. Якщо ОСОБА_1 . буде змушений виконувати свої зобов`язання за договорами, визнаними недійсними, це буде являти собою зловживання правами з боку Національного банку України. Таке, як вважає відповідач, буде суперечити основним засадам цивільного права, таким як справедливість, добросовісність та розумність, викладеним в статті 3 Цивільного кодексу України, а також статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Тому відповідач наголошує, що стягнення за недійсними договорами призведе до порушення статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019 у цій справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду від 16.08.2019 про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі повернуто без розгляду на підставі п.4 ч.5 ст.260 ГПК України. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.09.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іванов О.Г. (доповідач), судді Антонік С.Г., Дармін М.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у справі №904/2526/18; задоволено клопотання позивача про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з викликом сторін; судове засідання призначено на 09.10.2019 на 10:30 годину; сторонам наданий час для подання відзиву, заяв, клопотань. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іванов О.Г. (доповідач), судді Антонік С.Г., Дармін М.О.) АТ КБ "Приватбанк" відновлено строк для подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою третьої особи на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у справі №904/2526/18; приєднано апеляційну скаргу третьої особи до апеляційної скарги позивача для розгляду в одному апеляційному провадженні; судове засідання призначено на 09.10.2019 на 10:30 годину; сторонам наданий час для подання відзиву, заяв, клопотань. 24.09.2019 до Центрального апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на ухвалу суду апеляційної інстанції від 09.09.2019 про повернення апеляційної скарги. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.09.2019 провадження у справі зупинено до розгляду Верховним Судом касаційної скарги поданої представником ОСОБА_1 Замшею А.А.; справа направлена до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2019 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 Замши А.А. на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019 повернуто скаржнику без розгляду. Супровідним листом від 25.10.2019 матеріли справи направлені до Господарського суду Дніпропетровської області. 08.11.2019 судом апеляційної інстанції отримано касаційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпроазот" на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2019. На запит від 08.11.2019 судом апеляційної інстанції 15.11.2019 отримано справу № 904/2526/18 та, відповідно, скеровано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного суду від 05.12.2019 скаржнику відновлено строку на касаційне оскарження ухвали суду, відкрито касаційне провадження у справі, призначено її до розгляду в письмовому провадженні; надано учасникам строк до 23.12.2019 для подання відзиву на касаційну скаргу. Ухвалою від 27.12.2019 касаційне провадження закрито, з підстав не вирішення судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі питання про права та обов"язки АТ "Дніпроазот". Супровідним листом від 30.01.2020 справу повернуто суду першої інстанції та отримано останнім 17.02.2020. На запит Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2020, матеріали справи направлено до Центрального апеляційного господарського суду та отримано 24.02.2020. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2020 провадження у справі поновлено; розгляд апеляційних скарг призначено в судове засідання на 12.03.2020 на 10:30 хв. В судовому засіданні 12.03.2020 оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухав пояснення учасників провадження у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень проти них, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. У червні 2018 року Національний банк України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 1 799 129 083,05 грн. заборгованості за кредитним договором № 19 від 03.03.2009, укладеним між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк". Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, як поручителя, згідно умов договору поруки № 19-1/П від 27.05.2016 в частині своєчасної та повної оплати заборгованості Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" перед Національним банком України за кредитним договором № 19 від 03.03.2009. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2018 відмовлено позивачу у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2018 змінено в частині викладення її мотивувальної частини, в іншій частині ухвалу залишено без змін. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2018 у справі № 904/2526/18 скасовано. Справу направлено до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. 04.06.2019 матеріали справи № 904/2526/18 надійшли до Господарського суду Дніпропетровської області. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2019 позовну заяву Національного банку України залишено без руху у зв`язку з тим, що остання не відповідала вимогам статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15.07.2019. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк". Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2019 задоволено клопотання Національного банку України та вирішено розгляд справи проводити в закритому судовому засіданні. 15.07.2019 АТ КБ "Приватбанк" подані пояснення третьої особи на позовну заяву. 15.07.2019 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. Ухвалою суду від 15.07.2019 відкладено підготовче судове засідання на 16.08.2019. 15 липня 2019 року від ОСОБА_1 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання (вх. № 31024 від 15.07.2019), в якому він просить зупинити провадження у справі №904/2526/18 до набрання законної сили рішенням у справі №757/57102/17-ц, яке, на його думку, має преюдиціальне значення для встановлення наявності чи відсутності підстав для стягнення коштів у даній справі, оскільки встановлення факту розірвання договору поруки №19-1/П від 27.05.2016 у справі № 757/57102/17-ц, у зв"язку з істотною зміною обставин, виключає стягнення коштів у справі № 904/2526/18. Також, 15 липня 2019 року від ОСОБА_1 до господарського суду надійшло ще одне клопотання про зупинення провадження у справі №904/2526/18 (вх. №31023 від 15.07.2019) до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19. Клопотання мотивоване тим, що у провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа №910/5172/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору №19 від 03.03.2009 та договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, на підставі яких НБУ заявлено вимогу про стягнення коштів у даній справі. Ухвалою суду від 22.04.2019 було відкрито провадження у справі №910/5172/19. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.05.2019 провадження у справі №910/5172/19 було об`єднано з іншими справами №910/5168/19, №910/5169/19, №910/5170/19 та №910/5171/19. Вимога щодо визнання недійсним кредитного договору №19 від 03.03.2009 та договору поруки №19-1/П від 27.05.2016 полягає в тому, що Кредитний договір, укладений між НБУ та ПАТ КБ "Приватбанк" повинен відповідати не лише нормам чинного цивільного законодавства, а і нормам Положення про регулювання НБУ ліквідності банків України, затвердженого Постановою Правління НБУ №378 від 26.09.2006 та Закону України "Про національний банк України". За твердженням відповідача вказана постанова Правління НБУ прийнята з порушенням, оскільки члени засідання Правління НБУ не мали права голосу, тому що були призначенні на ці посади без погодження Радою Національного банку, як наслідок, укладений кредитний договір підписано не уповноваженою особою, що робить даний кредитний договір таким, який укладено з порушенням норм українського законодавства, а відтак, в силу положень ст.215 ЦК України зумовлює недійсність кредитного договору №19 від 03.03.2009. Факт визнання недійсним кредитного договору №19 від 03.03.2009 тягне за собою недійсність договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, який укладався на забезпечення основного забов`язання, та стягнення грошових коштів, які є предметом розгляду справи №904/2526/18. Отже, зібрані докази у цій справі не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19 про визнання недійсними кредитного договору від 03.03.2009 №19 та договору поруки №19-1/П від 27.05.2016 виключає стягнення коштів (задоволення позовних вимог) по справі № 904/2526/18. 30.07.2019 позивачем подані заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі №904/2526/18 до набрання законної сили судовими рішеннями у справі №910/5172/19, в яких останній зазначив, що за відсутності достатніх підстав, передбачених статтею 227 Господарського процесуального кодексу України, буде порушено право Національного банку України на справедливий, публічний розгляд справи та ефективний засіб юридичного захисту в суді в межах розумного строку. Позивач вказав на те, що ним надано достатньо доказів, належна оцінка яких відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України дозволить встановити обставини, які входять до предмету доказування, а отже наявність справи №910/5172/19 не є перешкодою для розгляду справи №904/2526/18 по суті. Також позивач вказав, що позовні вимоги останнього ґрунтуються на правовідносинах, що виникли з кредитного договору та договору поруки, які є діючими, тому останні підлягають дослідженню господарським судом в силу положень статей 209, 210 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджує безпідставність висновку відповідача про необхідність зупинення провадження у справі №904/2526/18. 12.08.2019 відповідачем подані пояснення щодо заперечень позивача на клопотання про зупинення провадження у справі №904/2526/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19, в яких ОСОБА_1 зазначено про те, що факти, які будуть встановлені вказаним вище рішенням, мають преюдиціальне значення для вирішення справи №904/2526/18. 13.08.2019 позивачем подана відповідь на відзив. 14.08.2019 відповідач подав пояснення щодо поданого клопотання про зупинення провадження у справі № 904/2526/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19, в яких зазначив про те, що рішення у вказаній справі не ухвалено, розгляд позовних вимог буде продовжено після розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2019 про повернення зустрічної позовної заяви. Також, 14.08.2019 відповідачем подано клопотання, до якого останнім залучено копію рішення Печерського районного суду міста Києва від 20.04.2019 у справі №757/57102/17-ц. 15.08.2019 третьою особою подані письмові пояснення, в яких цей учасник судового процесу заперечує проти задоволення клопотань відповідача про зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що з урахуванням положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; презумпція правомірності спірних договорів не спростована, а отже, всі права набуті за ними повинні здійснюватись, а обов`язки виконуватись; відповідачем жодним чином не обґрунтовано чим саме перебування на розгляді судів справ про визнання недійсними Кредитного договору та Договору поруки і розірвання Договору поруки перешкоджає встановленню та оцінки судом у даній справі обставин (фактів), які покладені учасниками даної справи в обґрунтування своїх вимог та заперечень, з огляду на наявні в матеріалах даної справи докази; зупинення провадження може призвести до порушення права на розумний строк розгляду справи. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у справі №904/2526/18 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 15.07.2019 (вх. № 31024) про зупинення провадження у справі №904/2526/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №757/57102/17-ц. Як вже зазначалось вище, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у справі №904/2526/18 задоволено клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №904/2526/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19. Зупинено провадження у справі №904/2526/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19. Зобов`язано сторони та третю особу повідомити суд про наявність підстав для поновлення провадження у справі з наданням копії рішення суду по справі №910/5172/19. Вказаний процесуальний документ і є предметом апеляційного провадження. Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався положеннями п.5 ч.1 ст.227, п.4 ч.1 ст.229 ГПК України та дійшов висновку, що предметом розгляду справи №910/5172/19 є визнання недійсними кредитного договору №19 від 03.03.2009 та договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, стягнення заборгованості за яким є предметом даного судового розгляду. Вказане свідчить про пов`язаність справ та необхідність з`ясування фактів, які встановлює суд в іншій справі. Оскільки під час вирішення справи №910/5172/19 встановлюються обставини, які матимуть значення для вирішення даної справи, суд вважав необхідним задовольнити клопотання відповідача та зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/5172/19. Колегія суддів погоджуючись з остаточним висновком суду першої інстанції у резолютивній частині ухвали, тим не менш, вважає необхідним доповнити її мотивувальну частину, тим самим її змінюючи, зважаючи на наступне. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Пунктом 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку передбаченому пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено. Причиною зупинення провадження у справі згідно вказаної норми Господарського процесуального кодексу України є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим зумовлюється неможливість розгляду справи. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення (ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України). Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог. Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Ураховуючи положення статей 15 і 16 Цивільного кодексу України захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення, з необхідністю врахування наявності правового механізму, за яким відбуватиметься поновлення порушеного права позивача, у випадку задоволення його позовних вимог. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача, а правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Предметом позову даної справи є матеріально-правова вимога Національного банку України (позикодавця) про стягнення з ОСОБА_1 , як поручителя за Договором поруки №19-1/П від 27.05.2016, на свою користь в судовому порядку грошових коштів в сумі 1 799 129 083,05 грн. заборгованості Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (позичальника) за Кредитним договором №19 від 03.03.2009 (в редакції додаткових угод). Зі змісту позовної заяви вбачається, що позовні вимоги у цій справі обґрунтовані посиланням на те, що відповідно до пункту 1 Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016 Поручитель зобов`язався перед Кредитором відповідати за належне виконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором та усіма додатковими договорами, які укладені, або будуть укладені між Кредитором та Позичальником у майбутньому до Кредитного договору (в тому числі щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо), а згідно з пунктом 4 Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, у разі невиконання Позичальником умов основного зобов`язання в строк, визначений у Кредитному договорі №19 від 03.03.2009, Поручитель погашає суму заборгованості за кредитом, нараховані проценти за три місяці користування кредитом за письмовою вимогою Кредитора. Як вказує позивач у пункті 2 Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016 Кредитор та Поручитель погодились, що Поручитель несе солідарну відповідальність з Позичальником перед Кредитором (позивачем) у разі неналежного виконання/невиконання Позичальником умов основного зобов`язання за Кредитним договором усім належним йому майном та грошовими коштами у тому ж обсязі, що й Позичальник, включаючи суму кредиту, визначену згідно з Кредитним договором та нараховані за користування кредитом проценти за три місяці. Позивач (Кредитор) на виконання наведених умов договору поруки надіслав поручителю вимогу від 23.08.2017 №41-0009/58996/БТ та вимогу від 23.08.2017 №41-0009/58999/БТ, з повідомленням Поручителя про невиконання Позичальником своїх зобов`язань перед Кредитором за кредитним договором та просив здійснити протягом 15-тиденного терміну з дня направлення даних вимог погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. У якості правової підстави позивач послався на норми права, які містяться в статтях 11, 525, 526, 530, 553, 554, 612 Цивільного кодексу України та визначають зміст та порядок виконання зобов`язань боржника та поручителя перед кредитором, що виникають за договором. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права позивача на отримання від відповідача вказаної суми грошових коштів у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами господарського зобов`язання, що виникло у відповідача по відношенню до позивача за зазначеним Договором поруки, укладеним в забезпечення вказаного Кредитного договору, але не було виконано належним чином на вимогу останнього. Таким чином, до кола обставин, що підлягають доказуванню у даній справі належать обставини щодо наявності порушеного права позивача, зокрема, обсяг невиконаного третьою особою зобов`язання з повернення грошових коштів, отриманих за кредитним договором, та обсяг відповідальності відповідача, як поручителя за договором поруки. В той же час, з урахуванням заперечень відповідача, наразі ним не визнається дійсність як зазначеного Кредитного договору, так і вказаного Договору поруки з підстав невідповідності чинному законодавству. Отже, оскільки відповідач заперечує дійсність зобов`язань, що виникли як із Кредитного договору, так і з Договору поруки, коло обставин, що підлягають доказуванню у цій справі розширюється за межі визначені первісно позивачем. Відповідно змінюються й межі доказування певних обставин, до яких включаться не лише факти, на яких ґрунтує свої вимоги позивач у цій справі, а й факти, які наводить на підтвердження своїх заперечень відповідач, у тій мірі, в якій вони мають значення для цього спору. Суд першої інстанції правильно встановив, що наразі на розгляді Господарського суду міста Києва перебуває інша справа №910/5172/19. Предметом спору у справі №910/5172/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" є вимога про визнання недійсними Кредитного договору №19 від 03.03.2009 та Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016 з моменту його вчинення. Зі змісту копії позовної заяви ОСОБА_1 , яка є предметом розгляду у справі №910/5172/19, вбачається, що позовні вимоги позивача у цій справі обґрунтовано наступним: кредитний договір і договір поруки підписані з перевищенням повноважень, а також всупереч положенням статті 203 Цивільного кодексу України, статті 15 Закону України "Про Національний банк України", Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Національного банку України від 26.09.2006 №378, що в свою чергу свідчить про недійсність Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016. На переконання ОСОБА_1 . Кредитний договір не є класичним кредитним договором, оскільки укладався в рамках виконання Національним банком України своїх функцій згідно з вимогами чинного законодавства, зокрема статей 6, 7 Закону України "Про Національний банк України", як центрального баку України, особливим центральним органом державного управління. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" не було вільним в укладанні кредитного договору, виборі контрагента та визначені умов договору, процедура укладання якого не була дотримана. Всупереч вимогам статей 16, 17 Закону України "Про Національний банк України" на засіданні Правління Національного банку України, на яких приймалася постанова Правління Національного банку України від 04.12.2014 №791/БТ, щодо укладання спірного кредитного договору, були присутні менше ніж 8 членів Правління Нацбанку, а присутні члени Правління Національного банку України не мали права приймати будь-яких рішень на таких засіданнях, оскільки були призначені на посади незаконно, всупереч вимог чинного законодавства. За твердженням позивача постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №826/2184/17 від 05.02.2019 встановлено, що Правління Національного банку України під час проведення засідань Національного банку України, було застосовано невірних метод визначення двох третин від складу Правління Національного банку України. Зокрема, на засіданні Правління, в тому числі під час ухвалення постанови від 04.12.2014 №791/БТ щодо укладання спірного кредитного договору. Таким чином, у справі №910/5172/19 ОСОБА_1 виступає особою, яка зі своєї сторони доводить суду, що укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" Кредитний договір №19 від 03.03.2009 та укладений між Національним банком України та ОСОБА_1 . Договір поруки №19-1/П від 27.05.2016 порушують його права та охоронювані законом інтереси. В межах розгляду господарським судом справи №910/5172/19 вже саме на ОСОБА_1 , як позивача, покладається обов`язок доведення означених обставин. Станом на 16.08.2019 рішення у справі №910/5172/19 щодо розгляду позовних вимог по суті прийнято не було. Таким чином, з урахуванням заявлених Національним банком України підстав позову та заперечень ОСОБА_1 , колегія суддів доходить висновку, що предметом доказування у цій справі, окрім іншого, є не тільки факт укладення та подальшого виконання сторонами Кредитного договору №19 від 03.03.2009 та Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, а й встановлення чинності цих кредитного договору та договору поруки на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. В той же час, в своєму відзиві та поясненнях на клопотання про зупинення провадження у справі, позивач та третя особа не наводять жодних доводів на спростування заявлених в межах справи №910/5172/19 підстав позову про визнання договорів недійсними і доказів на підтвердження необґрунтованості доводів ОСОБА_1 , обмежуючись посиланнями на правомірність спірного договору, яка обумовлена статтею 204 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів цивільного права - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в Главі 50 Цивільного кодексу України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Частина перша статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Разом із цим частина третя статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За загальним правилом, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України). Стаття 1057-1 Цивільного кодексу України встановлює такі правові наслідки недійсності кредитного договору:

1. У разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

2. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов`язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.

3. Арешт на майно підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов`язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно.

4. Арешт на майно, накладений відповідно до частини другої цієї статті, підлягає зняттю після виконання зобов`язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом.

5. Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов`язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов`язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. За змістом наведених вище положень статті 1057-1 Цивільного кодексу України застосування правових наслідків недійсності кредитного договору для суду є обов`язковим. Як правильно встановлено судом у цій справі, на даний момент ОСОБА_1 оскаржує чинність Кредитного договору №19 від 03.03.2009 та Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву і клопотаннях про зупинення провадження у справі, в судовому порядку в іншій справі №910/5172/19, що розглядається Господарським судом міста Києва. Колегією суддів приймається до уваги, що можливість встановлення недійсності Кредитного договору №19 від 03.03.2009 та Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016 виключно за рішенням суду, яке набрало законної сили, як єдиної підстави для спростування факту правомірності даних правочинів є й одним з доводів апеляційних скарг позивача та третьої особи, яка крім цього була викладена в їхніх запереченнях та письмових поясненнях на клопотання відповідача щодо зупинення провадження у справі. З урахуванням фактичних обставин даного спору, колегія суддів розцінює доводи апеляційних скарг позивача та третьої особи щодо існуючої на цей час презумпції правомірності означених Кредитного договору та Договору поруки, як такі що носять декларативний характер і не сприяють вирішенню спору з дотриманням принципу змагальності сторін , а тому відхиляє їх як необґрунтовані. Колегія суддів звертає увагу апелянтів, що характер заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у справі №910/5172/19 фактично носить ознаки зустрічного позову, тобто, задоволення такого позову в силу наведених вище положень цивільного законодавства повністю або частково виключатиме задоволення позову Національного банку України у цій справі. Такі вимоги ОСОБА_1 вже є предметом судового розгляду, а тому посилання апелянтів на існування у відповідача у цій справі можливості в майбутньому переглянути її за нововиявленими обставинами, виходячи із результатів вирішення іншої справи №910/5172/19, відхиляються колегією суддів. Також слід зауважити, що такі доводи апеляційних скарг (щодо можливості у ОСОБА_1 в разі прийняття Господарським судом міста Києва рішення у справі №910/5172/19 про визнання недійсними Кредитного договору і Договору поруки, звернутися з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами) є такими, що носять характер припущень і не відповідають положенням пункту 1 частини другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлюється, що підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, які не тільки не були встановлені судом, але ще мають бути невідомими на час розгляду справи для особи, яка звертається із заявою. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/5172/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним Кредитного договору №19 від 03.03.2009 та похідного від нього Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, безпосередньо впливає на розгляд даної справи, в межах якої вирішується питання про стягнення заборгованості, яка утворилася у відповідності до умов Кредитного договору №19 від 03.03.2009 і можливість стягнення якої з відповідача, обумовлена умовами Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016. Згідно з частиною першою статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частини десятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України, зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності пред`являються в господарський суд за місцем розгляду первісного позову. Це правило не застосовується, коли відповідно до інших, визначених у цій статті, правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов. За положеннями частини п`ятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України, спори, в яких відповідачем є, зокрема Національний банк України, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Таким чином, єдиний доказ недійсності Кредитного договору №19 від 03.03.2009 та Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, стороною в яких є Національний банк України, може бути отриманий ОСОБА_1 виключно за наслідками розгляду справи місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, тобто Господарським судом міста Києва. З огляду на неможливості відповідачем у даній справі подати в межах саме цієї справи зустрічного позову, та подання окремого позову до Господарського суду міста Києва, з урахуванням положення частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, суд у даній справі не має повноважень для виходу за межі пред`явлених Національним банком України позовних вимог та для встановлення обставини дійсності чи недійсності Кредитного договору №19 від 03.03.2009 та договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, що, в свою чергу, є об`єктивною обставиною неможливості розгляду справи до вирішення судом іншої пов`язаної справи, тому відхиляються доводи апелянтів про можливість судом самостійно встановити обставини, які мають бути встановлені господарським судом у справі №910/5172/19. Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в обґрунтування своїх доводів позивач, окрім іншого, посилається на роз`яснення, які наведені в пункті 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Втім, розглядаючи дану справу, колегія суддів враховує, що на момент вчинення судом першої інстанції оскаржуваної процесуальної дії, суд керувався нормами Господарського процесуального кодексу України, який був викладений в новій редакції та набрав законної сили з 17.12.2017, а тому посилання позивача на зазначені роз`яснення не можуть бути прийняті судом до уваги. Колегія суддів погоджується з аргументом відповідача, що в даному випадку суд ще й обмежений певною черговістю розгляду вимог, оскільки від обставин встановлення дійсності або недійсності оспорюваних Кредитного договору та Договору поруки безпосередньо будуть залежати висновки суду у спорі про виконання цих договорів або про правові наслідки їх недійсності. Оскільки позовні вимоги у справі №904/2526/18 ґрунтуються в тому числі на твердженнях Національного банку України про правомірність укладання Кредитного договору №19 від 03.03.2009, який оспорюється ОСОБА_1 в межах справи №910/5172/19, враховуючи виключну підсудність справ, відповідачем в яких є Національний банк України та неможливість отримати з відкритих джерел інформацію на спростування або підтвердження доводів ОСОБА_1 , які становлять підстави позову у справі №910/5172/19, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд позбавлений можливості виконати свій обов`язок щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, обґрунтування прийняття або відхилення доводів усіх учасників справи, а саме доводів ОСОБА_1 щодо надання правової оцінки Кредитного договору №19 від 03.03.2009 на предмет його невідповідності вимогам діючого законодавства. З урахуванням заперечень ОСОБА_1 , колегія суддів доходить висновку про обмеженість юрисдикції Господарського суду Дніпропетровської області в даній конкретній справі, яка полягає в неможливості вирішити питання про чинність Кредитного договору №19 від 03.03.2009 та Договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, яке підлягає першочерговому встановленню, відносно інших предметів доказування у справі №904/2526/18. Вказаним обставинам суд першої інстанції оцінки не надав, до зазначених висновків в мотивувальній частині оспорюваної ухвали не дійшов, обмежившись посиланням про пов"язаність обох справи та встановлення у справі № 910/5172/19 преюдиціальних фактів для цієї справи, що є підставою доповнення мотивувальної частини ухвали від 16.08.2019 та, відповідно, її зміни, а також врахування доводів апелянтів про те, що оскаржувана ухвала не містить докладних висновків по кожному з наявних у справі доказів, які підлягали правовому аналізу у межах вирішення клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі. Враховуючи неможливість вирішення питань, які входять в предмет доказування у даній справі за відсутності рішення у справі №910/5172/19, посилання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на правовий висновок Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/24880/15, а також в пункті 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", відхиляються як необґрунтовані. Відповідно, доводи апеляційних скарг щодо можливості розглянути справу №904/2526/18 за наявності провадження у справі №910/5172/19, відхиляються як такі, що не відповідають фактичним правовідносинам і є необґрунтованими. З урахуванням того, що Коломойський І . В. намагається отримати єдиний належний і допустимий доказ в межах справи №910/5172/19 задля подальшого використання його для обґрунтування своєї правової позиції у справі №904/2526/18 не приймаються та відхиляються колегією суддів суду апеляційної інстанції, як такі, що ухвалено у справах з іншим складом сторін та за відмінних, ніж у даній справі обставинах посилання Національного банку України на правові висновки Верховного Суду від 11.03.2019 у справі №904/5864/18, від 05.03.2018 у справі №910/4129/17, від 27.02.2018 у справі №910/17258/17, від 06.02.2018 у справі №908/837/17 та від 22.02.2018 у справі №910/155/17. З урахуванням предметів позову, суб`єктного складу сторін та фактичних обставин справи, посилання АТ КБ "Приватбанк" на правові висновки Верховного Суду, викладені в його постановах від 04.05.2018 у справі №921/931/15-г/16, від 24.04.2018 у справі №910/7122/17, від 01.03.2018 у справі №907/764/16, від 07.02.2018 у справі №914/2427/16, від 27.06.2018 у справі №501/4559/14-ц, від 26.06.2018 у справі №362/5728/15-ц, від 25.06.2018 у справі №751/8371/15-ц, від 20.06.2018 у справі №552/5259/15-ц, від 14.06.2018 у справі №759/4370/14-ц, від 30.05.2018 у справі №334/8204/15-ц також відхиляються колегією суддів як такі, що ухвалені не у тотожних правовідносинах. Доводи апеляційних скарг позивача та третьої особи щодо необхідності перед прийняттям рішення про зупинення провадження дослідити та вирішити питання про дійсне порушення оскаржуваних прав та законних інтересів зацікавленої особи, наявністю правового зв`язку між особою та спірними правовідносинами, відхиляються колегією суддів суду апеляційної інстанції як необґрунтовані, оскільки такі питання не підлягають остаточному вирішенню на стадії підготовчого провадження. Доводи апеляційних скарг позивача та третьої особи про порушення зупиненням провадження у цій справі прав позивача на розгляд справи у розумні строки також не приймаються колегією суддів з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Як правильно вказують апелянти, за вимогами національного та європейського законодавства та правозастосовчої практики справа має бути розглянута судом протягом розумного строку, з дотриманням принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У згадуваній вище постанові Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі №6-1367цс15 також відзначено, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. В той же час, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в першу також гарантує "процесуальну" справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece ("Star Cate Epilekta Gevmata та інші проти Греції")). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом узагалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Mirolubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії)). З огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, так як в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства, а рішення суду не буде відповідати критеріям законності. Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку "розумності строку" розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012). Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити "розумним", не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Враховуючи встановлені у справі обставини, приймаючи до уваги забезпечення законних прав та інтересів сторін, повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, колегія суддів, враховуючи приписи пункту 2 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що зупинення провадження у даній справі не порушує прав позивача та третьої особи на розумні строки розгляду справи. Згідно зі ст.280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З урахуванням наведеного майже всі доводи, які наведені апелянтами у їх скаргах про наявність встановлених статтею 280 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування ухвали суду першої інстанції від 16.08.2019 про зупинення провадження у цій справі - не знайшли свого підтвердження під час перевірки оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку. В той же час, з урахуванням вірного встановлення судом першої інстанції існування об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи №910/5172/19, що розглядається Господарським судом міста Києва, - до набрання у ній законної сили судовим рішенням, оскільки обставини, які будуть встановлені під час розгляду справи №910/5172/19, мають безпосереднє значення для справи №904/2526/18, судом першої інстанції не наведені висновки, що вказані обставини не можуть бути самостійно встановлені судом під час розгляду даної справи через обмеженість предметом спору та юрисдикції суду; при цьому відповідні правові висновки суду щодо позовних вимог позивача ( ОСОБА_1 ) у справи №910/5172/19 підлягають першочерговому вирішенню відносно до позовних вимог Національного банку України у цій справі (тобто, також і встановлюється певна черговість розгляду позовних вимог). Вказане є підставою для зміни мотивувальної частини ухвали, шляхом її доповненнями зазначеними висновками. За приписами п.1 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України). Оскільки перевіркою ухвали в апеляційному порядку встановлене порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а доводи апеляційних скарг про не вчинення судом першої інстанції усіх необхідних дій пов`язаних з оцінкою наданих сторонами доказів та встановленням обставин, що мають значення для вирішення цієї справи знайшли своє підтвердження, то оскаржувану ухвалу слід змінити у мотивувальній частині шляхом її доповнення у визначеній вищі частині, частково задовольнивши апеляційні скарги; решту ухвали - залишити без змін. З урахуванням того, що резолютивна частина ухвали не змінюється, а у цій справі наявні підстави для зупинення провадження, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників апеляційної скарги. Оскільки ухвала про зупинення провадження у справі, яка переглянута в апеляційному порядку, не відноситься до переліку ухвал, які підлягають касаційному оскарженню після їх апеляційного розгляду, в порядку п.2 ч.1 ст.287 ГПК України, то постанова Центрального апеляційного господарського суду оскарженню не підлягає. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Національного банку України, м. Київ та Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у справі № 904/2526/18 - задовольнити частково. Мотивувальну частину ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у справі №904/2526/18 - змінити, виклавши її в редакції даної постанови. В іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у справі №904/2526/18 - залишити без змін. Судові витрати Національного банку України, м. Київ та Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ за подання апеляційних скарг на ухвалу суду покласти на заявників апеляційних скарг. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до положень п.2 ч.1 ст.287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню. Повний текст постанови виготовлено та підписано 16.03.2020. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя М.О. Дармін Суддя С.Г. Антонік