Постанова 4854 № 420/6701/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6701/19 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. Дата і місце ухвалення 20.03.2020р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г, Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення «Про коригування митної вартості товарів» №UA500000/2019/000531/2 від 30.09.2019 року та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені пропуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500170/2019/00294, - В С Т А Н О В И В: 11.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Одеської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення «Про коригування митної вартості товарів» №UA 500000/2019/000531/2 від 30.09.2019 року та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені пропуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500170/2019/00294. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі. Апелянт зазначив, що висновок Одеської митниці про неможливість застосування першого методу визначення митної вартості товарів через відсутність у поданих ним документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари є необґрунтованим. Позивач посилається на те, що не завжди декларант має можливість надати документальні докази оплати товару, зважаючи на те, що умовами договору може бути передбачено і розрахунок готівкою протягом певного періоду. Апелянт вважає, що Митний кодекс не вимагає саме платіжний документ, а передбачає тільки рахунок або інший документ, який визначає дійсну вартість товару. Апелянт зазначає, що ним до митного органу було надано інвойс (рахунок-фактуру), в якому чітко визначено суму транспортування - 400 доларів США, а тому висновку відповідача про ненадання доказів транспортних витрат є безпідставними. З огляду на зазначене, апелянт вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів та карта відмови у митному оформленні товарів є протиправними та підлягають скасуванню. В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, про задоволення позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного: Судом першої інстанції встановлено, що 09 липня 2019 року ОСОБА_1 придбав на аукціоні в США автомобіль марки BMW, модель 1351, 2011 року випуску, номер кузова ( НОМЕР_1 ) НОМЕР_2 , об`єм двигуна 2979 куб. см. В поданому позові позивач посилався на те, що вказаний автомобіль було придбано ним за 3748 дол. США, у підтвердження чого ним надано скріншот з Інтернет сайту (авто сайту) та його переклад на українську мову. 17 вересня 2019 року між позивачем та ТОВ «Караукціон» укладено договір доручення №02-09/19-ОД, відповідно до якого митним брокером 19.09.2019 року подано митну декларацію за №UА500170/2019/022613. Для підтвердження митної вартості товару уповноваженою особою разом з декларацією були подані такі документи: інвойс (рахунок-фактура) № 190709-2 від 09.07.2019 року (а.с.21, 75), домашній коносамент № 584158932-01 від 05.09.2019 року (а.с. 78), наряд № 31999 (а.с. 79), сертифікат (а.с. 80, 81), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № 03-0648392 від 15.08.2017 року, висновок про якісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 002-17/09 від 17.09.2019 року (а.с. 83-85), акт про проведення фізичного огляду товарів та інших предметів від 17.09.2019 року (а.с. 88-91), довідка ТОВ «Автотехносервіс» про відповідність транспортного засобу вимогам екологічного класу «Євро-5» для митного оформлення (а.с. 92), паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання (а.с. 94-96), довідка про присвоєння ідентифікаційного коду (а.с. 97). Митна вартість товару за вказаними документами у декларації була визначена позивачем із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту), у сумі 4148 дол. США. При перевірці правильності визначення митної вартості товару, згідно з вимог ст. 53 Митного кодексу України, орган доходів і зборів дійшов висновку, що надані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар. Митний орган зазначив, що до митного оформлення у відповідності до п. 2 ст. 53 МК України не надано банківських документів, що стосуються оцінюваних товарів, у відповідності до п. 8 ч. 2 ст. 58 МКУ не надано документів, підтверджуючих витрати на страхування, у підтвердження витрат на страхування товару, у відповідності до п. 6 ч. 10 ст. 58 МКУ не надано даних щодо такої складової митної вартості як витрати на навантаження товарів, пов`язаних із їх транспортуванням. У зв`язку з вказаним на підставі вимог ч.3 ст.53 Митного кодексу України було зобов`язано декларанта протягом 10-ти календарних днів надати додаткові документи, а саме: копію митної декларації країни відправлення, калькуляцію транспортних витрат за межами митної території України з урахуванням вартості фрахту, вартості інших складових вартості транспортування транспортного засобу, що декларується, у тому числі територією країни експортера, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, банківські платіжні документи, які стосувались оцінюваного товару. Декларантом не було подано митному органу витребуваних додаткових документів. У зв`язку з вказаним, за результатами розгляду питання щодо митного оформлення, зазначеного у митній декларації товару, Одеською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA 500000/2019/000531/2 від 30.09.2019 року та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені пропуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500170/2019/00294. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, ОСОБА_1 оскаржив його до суду першої інстанції разом із карткою відмови у митному оформленні. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне: Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Частиною другою статті 52 Митного кодексу України встановлено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи. Частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Частинами другою та третьою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи. Відповідно до частин четвертої п`ятої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Згідно з частинами першою, другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Таким чином, з аналізу положень Митного кодексу України, вбачається, що митний орган здійснює контроль заявленої декларантом митної вартості шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості та має повноваження на витребування додаткових документів у разі, якщо документи, надані для декларування товарів, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Однак, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з зазначених вище підстав. Колегія суддів зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Таким чином, витребування додаткових документів можливе лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Аналіз положень Митного кодексу України дає підстави для висновку, що обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Відповідач, в обґрунтування наявності підстав для витребування в даному випадку у позивача додаткових документів, посилався на те, що позивачем не були надані всі документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме: не надано документів про вартість страхування, документів у підтвердження транспортних витрат (витрат на навантаження товарів), банківських платіжних документів. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне: Відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, однак лише у разі якщо страхування здійснювалося. Таким чином, коли окреме страхування не здійснювалось, відсутні підстави для включення ймовірної суми такого страхування до складу митної вартості товарів. Позивач не надав ні митниці, ні суду жодних пояснень з приводу страхування товару, однак, колегія суддів вважає, що у разі не здійснення страхування товару, ненадання відповідних документів позивачем не може свідчити про непідтвердження митної вартості товарів. Митницею не доведено факту здійснення позивачем страхування товару. Відповідно до п. 6. ч. 10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, обов`язково додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що фактично була сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують вартість транспортування є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. В даному випадку позивачем при митному оформленні товару був поданий митному органу інвойс (рахунок-фактуру), в якому визначено суму вартості транспортування товару - 400 доларів США. В свою чергу, слід зазначити, що відповідно до ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, в тому числі, рахунок-фактура (інвойс), а якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. У підтвердження заявленої митної вартості позивачем було надано до Митниці рахунок-фактуру, в якому зазначена ціна автомобіля. Однак, будь-яких банківських платіжних документів, які б підтверджували вартість придбаного товару позивачем до митниці надано не було. Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем у позовній заяві було вказано, що ним 09.07.2019 року було придбано розглядуваний транспортний засіб за 3748 дол. США в м. Майамі, США у юридичної фірми Lion Motors Group LLC на публічних торгах (аукціоні). Відповідно до ч. 1 ст. 706 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов`язання. Таким чином, посилаючись на придбання у липні 2019 року спірного автомобіля позивач не надав жодного банківського платіжного документа, у підтвердження сплати саме вказаної позивачем суми вартості придбаного автомобіля. Посилання апелянта на те, що не завжди декларант має можливість надати документальні докази оплати товару, зважаючи на те, що умовами договору може бути передбачено і розрахунок готівкою протягом певного періоду не приймаються до уваги колегією суддів, з огляду на те, що позивачем не надано доказів укладення договору придбання автомобіля на таких умовах, а також не надано будь-яких доказів, які б свідчили про здійснення розрахунків у готівковій формі. Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не довів, що за даними у цій справі обставинами, він не повинен був здійснити оплату за придбаний транспортний засіб після придбання автомобілю на аукціоні та до перетину митного кордону України. Посилання апелянта на те, що Митним кодексом України не передбачено надання у підтвердження митної вартості товару саме платіжного документу є необґрунтованими та спростовуються нормою ст. 53 Митного кодексу України, яка прямо передбачає, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, в тому числі, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано і жодного іншого платіжного та/або бухгалтерського документу, що підтверджує вартість товару, а наданий позивачем рахунок-фактура є документом, який лише містить інформацію щодо обсягу коштів для виплати за певну кількість товару. В свою чергу, документами, що підтверджують оплату, можуть бути платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера тощо. Таким чином, ненадання позивачем банківських платіжних документів, що стосуються даного товару, не дало змогу відповідачу перевірити числове значення заявленої митної вартості товару, відповідно до умов ч. 1 ст. 54 МК України. Колегія суддів зазначає, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом). В даному випадку у контролюючого органу були підстави для виникнення об`єктивних сумнівів щодо дійсної митної вартості автомобіля, заявленого позивачем до митного оформлення, а відтак, і підстави для витребування додаткових документів. Позивач витребуваних контролюючим органом документів на підтвердження задекларованої митної вартості автомобіля не надав. В свою чергу, надані до митного оформлення документи не давали змогу визначити митну вартість товару за першим методом. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції щодо обґрунтованості висновку відповідача про ненадання позивачем всіх документів у підтвердження митної вартості товару, та, відповідно, про не підтвердження позивачем вартості транспортного засобу, яка зазначена у декларації. Частинами 1, 2 ст. 64 МК України, які встановлюють порядок визначення митної вартості з використанням резервного методу, передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. В рішенні про коригування митної вартості товару відповідач посилався на те, що у митниці присутня інформація щодо продажу спірного транспортного засобу з аукціону за ціною 7500 дол. США., а з транспортними витратами згідно інформації інвойсу від 09.07.2019 року № 190709-2, вартість автомобіля становить 7900 дол. США. Суд першої інстанції встановив, що відповідачем був проведений аналіз баз даних АСМР «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та враховано форму контролю, згенеровану АСАУР, відповідно до якої «Вартість транспортного засобу» нижча наявної цінової інформації. За результатами контролю відповідачем отримано інформацію щодо продажу транспортного засобу за вказаним позивачем у митній декларації VIN кодом, а саме WBAUN7C5XBVM 25490, з аукціону за ціною 7500 дол. США. Враховуючи зазначене, та зважаючи на те, що в даному випадку митну вартість товарів не можна було визначити шляхом використання методу, зазначеного у ст.ст. 58-63 МК України (метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), а також зважаючи на неможливість використання інших методів визначення митної вартості товарів, колегія суддів вважає обґрунтованим застосування митним органом при визначенні митної вартості товару резервного методу. З огляду на викладене, підстави для визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA500000/2019/000531/2 від 30.09.2019 року та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені пропуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500170/2019/00294 відсутні. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У зв`язку з відмовою у задоволенні скарги, розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку, відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України, не підлягає. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук