Постанова Донецький апеляційний суд № 227/193/20

Єдиний унікальний номер 227/193/20 Номер провадження 22-ц/804/1785/20 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 червня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Кішкіної І.В., суддів Никифоряка Л.П., Новікової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 227/193/20 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2020 року (суддя Хоменко Д.Є.), в с т а н о в и в : 20 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, посилаючись на те, що 17 липня 2017 року вона була звільнена відповідачем з роботи у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Проте в день звільнення з нею не було проведено повного розрахунку, а саме роботодавець не розрахувався з нею по заборгованості із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 20І7 року, заборгованість по заробітній платі складає 22308,15 грн. Просила стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 22308,15 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 4631,70 грн. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати відмовлено. З вказаним рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , та оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням додаткових пояснень щодо отримання позивачкою частини заборгованості по заробітній платі за період з 01 по 15 березня 2017 року. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки вона знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, виконувала свої трудові обов`язки, при звільненні не отримала усі належні їй виплати. Було порушено її право на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці». Посилання в рішенні суду про те, що у відповідача відсутні первинні документи для нарахування заробітної плати є необґрунтованими, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, вести бухгалтерський, податковий облік, покладено на роботодавця. Доводи суду про те, що позивачка не довела належними та допустимим доказами нарахування їй заробітної плати за спірний період суперечать ст. 110 КЗпП України та наданим позивачкою щомісячними розрахунковими листами. Також в зв`язку з тим, що суд не прийняв до уваги заборгованість за спірний період, розрахунки сум компенсації за невикористану відпустку та компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням термінів її виплати є такими, що суперечать постанові КМУ №100 від 08 лютого 1995 року та постанові КМУ №1427 від 08 лютого 1995 року. Відповідач АТ «Українська залізниця» у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення без змін, оскільки позивачкою не доведена наявність заборгованості із заробітної плати, належних документів на підтвердження заборгованості суду не надано, станом на день звільнення позивачки заборгованість із виплати заробітної плати відсутня. Суд першої інстанції правомірно застосував норми матеріального та процесуального права та виніс по суті спору справедливе та законне рішення, яке не підлягає скасуванню. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 15 серпня 2016 року по 17 липня 2017 року працювала на посаді касира товарного (вантажного) першої категорії виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», тобто перебувала у трудових відносинах з відповідачем (а.с.12-13). Згідно з наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору №2891/ДН-ОС від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 з 17 липня 2017 року звільнена з посади касира товарного (вантажного) першої категорії виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників, з компенсацією за 36 днів відпустки та з виплатою одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку (а.с.15). Згідно розрахунків заробітної плати ОСОБА_1 нараховано: за березень 2017 року 4051,69 грн., в тому числі оплата простоїв 1023,81 грн., до виплати 3221,84 грн.; за квітень 2017 року 2401,38 грн., в тому числі оплата вимушеного простою 2357,45 грн., до виплати 1909,54 грн.; за травень 2017 року 1578,26 грн., в тому числі оплата вимушеного простою 1549,39 грн., до виплати 1255,01 грн.; за червень 2017 року 573,92 грн., в тому числі оплата вимушеного простою 563,42 грн., до виплати 456,37 грн.; за липень 2017 року 13702,90 грн., в тому числі оплата вимушеного простою 399,92 грн., компенсація за невикористану відпустку 7173,72 грн., вихідна допомога 5878,60 грн., до виплати 10955,10 грн. (а.с.19-22). Відомості, зазначені у розрахунках заробітної плати за березень травень 2017 року узгоджуються з іншими доказами у справі. Наказом № 236/ДНД від 17 березня 2017 року по СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» «Про встановлення простою» з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції було встановлено початок простою. Згідно п. 8 вказаного наказу оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. Також, розрахунок заробітної плати за травень 2017 року узгоджуються з наказом (розпорядження) № 2891/ДН-ос від 10 липня 2017 року про припинення трудового договору, відповідно до якого позивачка має право на компенсацію за 36 днів невикористаної відпустки та виплату одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. Згідно відомостей (дата формування виписки 04 березня 2020 року) з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (форма НОМЕР_1 -5 ), наданих на виконання ухвали суду від 18 лютого 2020 року, розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за 1 квартал 2017 року становить: за січень 2017 року 4615,76 грн., за лютий 2017 року 4617,29 грн., за березень 2017 року 4051,69 грн., що збігається з сумою нарахованого заробітку, вказаного в табуляграмах за січень - березень 2017 року, наданих позивачкою (а.с.119-122, 18-19). Відповідно до довідки, наданої відповідачем, про доходи ОСОБА_1 №401/2 від 17 лютого 2020 року за період березень - липень 2017 року останній нарахована заробітна плата лише за березень у сумі 2249,05 грн., до виплати 1788,40 грн.(а.с.61). З видаткового касового ордеру від 18 вересня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала заробітну плату за першу половину березня в сумі 1788,40 грн. (а.с. 62). Згідно наданого відповідачем Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2 встановлено, що терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міста Донецьк Донецької області, міста Луганськ Луганської області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. У зв`язку із тим, що виробничі потужності, які було закріплено за структурними підрозділами «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що знаходяться на територіях міста Донецька і Донецької області, міста Луганська та Луганської області, які перебувають під контролем незаконних збройних формувань, і вийшли із-під контролю роботодавця у зв`язку із злочинним їх захопленням для подальшої господарської діяльності представниками цих незаконних збройних формувань і термін їх повернення є невідомим, термінове припинення трудових відносин з усіма працівниками, що за трудовим договором виконують функціональні обов`язки на цих виробничих потужностях у зв`язку із скороченням штату, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, є вимушеним, необхідним, об`єктивним та упереджуючим заходом. Втрата контролю і доступу ПАТ «Укрзалізниця», регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ «Укрзалізниця», регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно статей 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок. Це свідчить про відсутність вини ПАТ «Укрзалізниця» у невиконанні своїх обов`язків (а.с.63-71). Установивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження правових підстав щодо нарахування їй заборгованості із заробітної плати, а також вихідної допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штату працівників, оскільки факт роботи позивачки у спірний період, наявність та розмір заборгованості не підтверджено належними доказами. Зважаючи на те, що виробничі потужності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» фактично знаходяться у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, відповідач втратив контроль над майном та документацією, АТ «Українська залізниця» з незалежних від нього причин позбавлено можливості надати суду первинні документи. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції. Спірні правовідносини врегульовані Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», відповідно до яких врегульовано порядок нарахування та виплати заробітної плати працівникам, з якими укладено трудовий договір. Матеріалами справи доведено та відповідачем не оспорюється, що позивачка перебувала з ним у трудових відносинах. Наказом №2891/ДН-ОС від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнена з 17 липня 2017 року, будь-які заперечення щодо наданої позивачкою суду на підтвердження своїх позовних вимог копії наказу про звільнення відповідачем не надано та не заперечується. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно із частиною 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно відзиву на позовну заяву та відзиву на апеляційну скаргу відповідач не оспорює і той факт, що при звільненні позивачки розрахунок з нею не проведено. Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Відповідач не оспорює факт трудових відносин з позивачкою та надав видатковий касовий ордер про виплату позивачці заробітної плати за першу половину березня 2017 року. Позивачкою на підтвердження позовних вимог надані розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року (табуляграми), які їй були видані відповідачем відповідно до статті 110 КЗпП України, частини першої статті 30 Закону України «Про оплату праці», згідно яких при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Відомості, зазначені у наданих позивачкою розрахунках заробітної плати за березень - липень 2017 року узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, наказом відповідача від 17 березня 2017 року № 236/ДНД про встановленні простою. Порядок оплати часу простою, зазначений у цьому наказі, відповідає положенням статті 113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Посилаючись на відсутність об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за березень - червень 2017 року не наводить. Відповідно до частини 4 статті 97 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Враховуючи, що в період встановленого структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень», до складу якого входив виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр», простою позивачка на виконання наказу виходила на своє робоче місце до дня звільнення, що підтверджується наданими до суду першої інстанції розрахунками заробітної плати, на день звільнення позивачки наказ про встановлення простою скасовано не було (відповідачем такі відомості не надано, структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» з травня 2017 року свою діяльність здійснює у м.Лиман, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади), у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою. Розрахунок заробітної плати за липень 2017 року узгоджується з наказом від 10 липня 2017 року № 2891/ДН-ОС про припинення трудового договору, згідно якого позивачка звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату та має право на компенсацію за 36 днів невикористаної відпустки, одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку. Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Згідно розрахунку заробітної плати позивачки за липень 2017 року сума компенсації за невикористану відпустку складає 7173,72 грн. та відповідачем її розмір не оспорюється. Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Розмір нарахованої позивачці вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України згідно розрахунку заробітної плати за липень 2017 року складає 5878,60 грн. та відповідачем не оспорюється. Доводи відповідача про відсутність первинних документів в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що унеможливлює нарахування заробітної плати в період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, є необґрунтованими. Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати. Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. Відповідно до статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частин 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оплату праці» не надав суду першої інстанції документів ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі за цей період, ні про відсутність такої заборгованості, у відзиві на апеляційну скаргу визнає, що з 16 березня 2017 року нарахування позивачу заробітної плати припинено через відсутність первинних документів, що розрахунок з позивачем при його звільненні не проведено, суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог. Форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини. Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02 вересня 2014 року не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Вказаним законом встановлено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України (стаття 10). Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати. Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України», справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. В рішенні у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині ст. 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22). Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Враховуючи, що позивачка до 17 липня 2017 року знаходилася з регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» у трудових відносинах, майнові вимоги позивачки щодо оплати його праці, зокрема в доведеній частині заборгованості, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи, що позивачці заробітна плата за першу половину березня виплачена у сумі 1788,40 грн. (нарахована 2249,05), з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заробітна плата за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 20059,10 грн. з урахуванням компенсації за невикористані 36 днів відпустки у сумі 7173,72 грн. та вихідної допомоги в сумі 5878,60 грн. Заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня - по 17 липня 2017 року в сумі 20059,10 грн. підлягає виплаті позивачці за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачкою наявності у відповідача заборгованості по заробітній платі перед позивачем за період з березня 2017 року по липень 2017 року не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то апеляційний суд виходить з наступного. Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України, Законами України «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші. У рішенні Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року № 9 рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати, ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`зку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Згідно із статтею 3 цього Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 23 квітня 1999 року № 692) компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток. Апеляційний суд не погоджується з наведеним розрахунком позивачки щодо компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки зазначений розрахунок було проведено, виходячи з сум заробітної плати без утримання з цієї суми передбачених законом податків і зборів та без врахування фактично виплаченої позивачу заробітної плати за березень 2017 року. Таким чином, компенсація втрати частини доходу складає: 1) за березень 2017 року - 4051,69 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за березень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період квітень 2017 року 18 вересня 2017 року (до дня виплати частини заборгованої заробітної плати) = 244,28 грн.; за березень 2017 року - 1802,64 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за березень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів, з врахуванням вже виплаченої суми заборгованості) * індекс інфляції за період з 18 вересня 2017 року-жовтень 2019 року = 270,66 грн.; 2) за квітень 2017 року - 2401,38 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за квітень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період травень 2017 року - жовтень 2019 року = 501,09 грн.; 3) за травень 2017 року 1578,26 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за травень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період червень 2017 року - жовтень 2019 року = 304,87 грн.; 4) за червень 2017 року 573,92 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за червень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період липень 2017 року - жовтень 2019 року = 99,93 грн.; 5) за липень 2017 року 13702,90 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за липень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період серпень 2017 року - жовтень 2019 року = 2 358,11 грн. Загальна сума компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати становить 3778,94 грн., і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 10 березня 2020 року підлягає скасуванню через порушенням судом норм матеріального права та процесуального права, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивачка звільнена від сплати судового збору за подачу позову на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VII. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 840,80 грн. Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову складає менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати задовольнити частково. Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄРДПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі за період березень-липень 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу в сумі 20059 (двадцять тисяч п`ятдесят дев`ять) грн. 10 коп. з утриманням податку та інших обов`язкових платежів. Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄРДПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 3778 (три тисячі сімсот сімдесят вісім) грн. 94 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄРДПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 12 червня 2020 року Судді І.В. Кішкіна ОСОБА_3 П. Никифоряк Г.В. Новікова