Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/25646/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/25646/19Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/817/451/20 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія - 305010900 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Костів О. З., Щавурська Н. Б., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката Редькви Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 607/25646/19 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Редькви Назарія Михайловича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року, ухваленого суддею Сливка Л.М., повний текст судового рішення складено 17 лютого 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,- ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , 26 грудня 2007 року за спільні кошти ними було придбано автомобіль марки «Mitsubishi Lancer 1.6» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить їм обом на праві спільної сумісної власності.Вказував, що 12 серпня 2019 року він , керував автомобілем марки «Mitsubishi Lancer 1.6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у м. Тернополі по вул. Лесі Українки. У той же час відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2101» д.н.з. НОМЕР_2 , порушивши п.п «а», «б» п. 23» п. 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України здійснив наїзд (допустив зіткнення) на його автомобіль, під його керуванням. Зазначав, що у результаті вказаної дорожньо - транспортної пригоди, керований ним автомобіль «Mitsubishi Lancer 1.6» д.н.з. НОМЕР_1 , зазнав значних механічних пошкоджень. Позивач вказував, що на місце дорожньо-транспортної пригоди було викликано працівників Управління патрульної поліції в Тернопільською області, в присутності яких відповідач ОСОБА_1 у повному обсязі визнав себе винуватим у вчиненій дорожньо-транспортної пригоди та зобов`язався добровільно відшкодувати в повному обсязі, спричинені матеріальні збитки (майнову шкоду). Окрім того позивач зазначав, що усього страховою компанією, в якій застрахований відповідач, визначено фактичний розмір збитків у сумі 53935,52 гривень, однак різниця у вартості ремонту та страхових виплатах полягає в тому, що при розрахунку виплати враховується коефіцієнт фізичного зносу автомобіля, а при здійсненні ремонту деталі міняються на нові. Позивач вказував, що 22 серпня 2019 року грошові кошти в сумі 28867,97 гривень були перераховані страховою компанією на рахунок його дружини ОСОБА_3 . Окрім того, як зазначив позивач, 19 серпня 2019 року згідно умов Полісу, відповідачем ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_3 перераховано 2000 гривень франшизи. При цьому вказує, що вартість ремонту пошкодженого автомобіля «Mitsubishi Lancer 1.6» д.н.з. НОМЕР_1 . склала 49 700,00 гривень, які сплачені ним особисто. Таким чином, позивач вважає, що розмір, невідшкодованої йому майнової шкоди становить 18832,03 гривень, з розрахунку: 49700 гривень - 28867,97 гривень (страхове відшкодування) - 2000 гривень (франшиза), а тому просив з відповідача ОСОБА_1 стягнути різницю між отриманими страховими виплатами та реальними витратами у розмірі 18832,03 гривень, понесених ним на виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля. Окрім того, позивач просив стягнути моральну шкоду у розмірі 10000 грн., яка полягає пережитому ним у стресі, який він отримав внаслідок наїзду відповідачем на його транспортний засіб, за кермом якого він безпосередньо знаходився , зазначивши що дуже важко переживав завдання пошкоджень його транспортному засобу. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 18832,03 гривні 03 копійки та 1000 гривень моральної шкоди. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 768,40 гривень судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Редькви Н.М. поступила апеляційна скарга, в якій сторона відповідача просить скасувати рішення суду повністю і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом матеріального та процесуального права, не врахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що суд порушив норми ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ» та безпідставно стягнув на користь ОСОБА_2 , який керував НОМЕР_3 в момент ДТП майнову шкоду для відновлювального ремонту транспортного засобу, який належить ОСОБА_3 , оскільки страхове відшкодування у відповідності до ст. 29 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ`внаслідок ДТП отримала потерпіла ОСОБА_3 . Зазначає, що оскільки позивач ОСОБА_2 не є потерпілою особою в розумінні вказаної норми Закону, відповідно не набув права звернення до суду про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, оскільки не є власником майна якому внаслідок ДТП заподіяна шкода. Вказує про безпідставність висновків суду щодо того, що у відповідача ОСОБА_1 виник обов`язок здійснити відшкодування шкоди позивачу ОСОБА_2 , оскільки вважає їх такими, що не відповідають ст. 22, 29 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», ст. 1194 ЦК України, зокрема зазначає, що збитки, вартість відновлювального ремонту автомобіля ОСОБА_3 є меншою страхової суми (ліміту відповідальності) передбаченої договором страхування цивільної відповідальності. ЗУ ««Про ОСЦПВВНТЗ» прямо визначає, що шкода, яка пов`язана з пошкодженням транспортного засобу відшкодовується страховиком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, становить вартість витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Окрім того, апелянт вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на заказ-наряд № НОМЕР_4 від 29.08.2019 та видаткової накладної до заказу-наряду № НОМЕР_4 від 29.08.2019 виданих СТО БОШ СЕРВІС «Астор-Авто», оскільки ліміт відповідальності страховика є більшим ніж сума вказана в долучених до справи документах. При цьому вказує,що позивачу ОСОБА_2 не було завдано майнової шкоди, відповідно йому не було виплачено страхового відшкодування, а тому на його думку суд не міг розрахувати для позивача різницю між фактичним розміром завданих збитків та виплаченим страховим відшкодуванням. Також, вказує, що вказаний заказ-наряд № НОМЕР_4 від 29.08.2019 та видаткової накладної до заказу-наряду № 0000049085 від 29.08.2019 виданих СТО БОШ СЕРВІС «Астор-Авто», неналежним доказом визначення суми завданих збитків, оскільки на його думку, рахунок приватної особи, яка здійснює ремонт транспортних засобів не є документом який в порядку визначеному Законом визначає вартість відновлювального ремонту транспортних засобів, а є оціночним документом приватної особи, відповідно до вартості її послуг та робіт. Стверджує, що позивач ОСОБА_2 при подачі позову повинен був надати до суду звіт, експертний висновок чи інший документ, яким в порядку передбаченому законом, а саме Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів визначається розмір завданих збитків та вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, однак таких документів позивачем не надано. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 1194 ЦК України, ст. 29 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», та дійшов помилкового висновку, що відповідач ОСОБА_1 повинен відшкодувати самостійно різницю між виплаченою страховою сумою та понесеними витратами на відновлювальний ремонт в межах страхової суми, оскільки відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/1483130 страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну становить - 100000,00 грн.. Окрім того апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно, без належних та допустимих доказів стягнув на користь позивача моральну шкоду, не вказавши, яке саме право, свобода чи інтерес позивача порушені, внаслідок дій відповідача. У судове засідання не з`явився позивач ОСОБА_2 , однак від нього поступила заява про слухання справи у його відсутності, зазначивши що заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити, посилаючись на мотиви викладені в ній. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 12 серпня 2019 року близько 14 години 50 хвилин у м. Тернополі по вул. Лесі Українки, 19 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу «Mitsubishi Lancer 1.6» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, автомобілю Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував позивач ОСОБА_2 завдано механічних пошкоджень, зокрема пошкоджено задній бампер, задні ліхтарі, кришку багажника. Згідно п.33.2 ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 12 вересня 2019 року між сторонами складено повідомлення про ДТП (Європротокол). Як вбачається з повідомлення вину у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди визнав водій автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , про що засвідчив власноручним підписом у Європротоколі. Згідно із долучених до Європротоколу письмових пояснень ОСОБА_1 , 12 серпня 2019 року о 10 годині 50 хвилин він керував транспортним засобом ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Лесі Українки в м. Тернополі та не відреагував на машину, яка здійснила зупинку перед світлофором. Намагаючись зупинити транспортний засіб з метою уникнення зіткнення, він почав гальмувати. Однак, відстань була незначна та стоянкова гальмівна система була несправна, що призвело до зіткнення. Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_2 , долучених до Європротоколу, 12 серпня 2019 року близько 10 години 40 хвилин він керував транспортним засобом Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Лесі Українки в м. Тернополі та зупинився на червоний сигнал світлофору. Позаду рухався транспортний засіб ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який не вибрав безпечну швидкість руху та здійснив наїзд у задню частину транспортного засобу, яким керував він. Згідно складеного Європротоколу ОСОБА_2 своєї вини у ДТП не визнає, при цьому, водієм ОСОБА_1 зазначено, що вину у ДТП визнає. Цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_1 застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1483130. Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1483130, строк дії якого з 04 серпня 2019 року по 03 серпня 2020 року страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 200000 гривень; за шкоду, заподіяну майну - 100000 гривень; розмір франшизи - 2000 гривень. Встановлено, що 12 серпня 2019 року спеціалістом відділу врегулювання страхових випадків приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» ОСОБА_5 було здійснено огляд транспортного засобу Mitsubishi Lancer 1.6», реєстраційний номер НОМЕР_1 та встановлено перелік пошкоджень, отриманих у результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілем «Mitsubishi Lancer 1.6», реєстраційний номер НОМЕР_1 про що складено відповідні акти огляду транспортного засобу. Транспортний засіб Mitsubishi Lancer, реєстраційний номерВО7995АІ , який зазнав механічних пошкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , виданого Центром ДАІ №6101 УДАІ УМВС України в Тернопільській області. На час скоєння дорожньо-транспортної пригоди автомобілем Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 керував позивач ОСОБА_2 . Так, суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував своє рішення тим, що належними та допустимими доказами позивач по справі ОСОБА_2 підтвердив факт того, що своїми протиправними діями ОСОБА_1 завдав йому матеріальної шкоди, яка виразилась у пошкодженні транспортного засобу,співвласником якого він являється - автомобіль марки «Mitsubishi Lancer 1.6» реєстраційний номер НОМЕР_1 , оскільки ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2101» д.н.з. НОМЕР_2 , порушивши п.п «а», «б» п. 23» п. 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України здійснив наїзд (допустив зіткнення) на автомобіль, під його керуванням. Вказані дії відповідача по справі також спричинили моральну шкоду ОСОБА_2 , яку він зазнав зв`язку із пошкодженням його майна, душевними стражданнями, а тому, суд першої інстанції і в цій частині частково задовольнив заявлені позовні вимоги. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам закону та обставинам справи. Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно положень ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Так, матеріалами справи підтверджено, що згідно Європротоколу водій ОСОБА_1 водій автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 визнав вину у вчиненні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди. 16 серпня 2019 року ОСОБА_3 звернулася до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із заявою на виплату у якій зазначила, що погоджується із вартістю відновлювального ремонту згідно розрахунку AUDATEX в сумі 30867,97 гривень, та з тим, що розрахунок страхового відшкодування може бути здійснено з вирахуванням величини фізичного зносу, про франшизу в розмірі 2000 гривень повідомлена. 22 серпня 2019 року Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» направлено ОСОБА_3 повідомлення за №6595, яким повідомлено, що сума страхового відшкодування у розмірі 28867,97 гривень буде перерахована згідно поданої нею заяви. Відповідно до ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. З урахуванням обставин справи суд може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Згідно заказу-наряду № НОМЕР_4 від 29 серпня 2019 року та видаткової накладної до заказу-наряду №0000049085 від 29 серпня 2019 року виданих СТО Бош Сервіс «Астор-Авто» вартість матеріалів та ремонтних робіт проведених транспортному засобу Mitsubishi Lancer 1.6», реєстраційний номер НОМЕР_1 (зокрема: рихтування кузова (задня частина), фарбування багажника фарбування заднього бампера, фарбування заднього лівого крила, фарбування правого заднього крила) становить 49700 гривень. Зазначені грошові кошти по оплаті ремонту транспортного засобу Mitsubishi Lancer 1.6», реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 49700 гривень сплачені позивачем ОСОБА_2 , що стверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №0 від 29 серпня 2019 року виданого СТО Бош Сервіс «Астор-Авто». Матеріалами справи підтверджено, що страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп у зв`язку із ДТП, яка сталася 12 серпня 2019 року за участю автомобіля марки «Mitsubishi Lancer 1.6» реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля марки «ВАЗ 2101» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 виплатила ОСОБА_3 28867 грн.97 коп. страхового відшкодування, чого сторони не заперечують. Натомість як вбачається із квитанції до прибуткового касового ордеру № 0 від 29 серпня 2019 року(а.с.25) позивачем понесено реальні витрати у зв`язку із пошкодженням транспортного засобу «Mitsubishi Lancer 1.6» реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 49700грн. При цьому колегія суддів вважає належним доказом таких витрат, долучений до матеріалів справи заказ наряд № НОМЕР_4 від 29 серпня 2019 року, оскільки у ньому міститься заміна пошкоджених запчастин автомобіля , які співпадають із тими, що зазначені у акті огляду транспортного засобу, який проводив спеціаліст ПАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп ОСОБА_5 . 12 серпня 2019 року о 12 год. 30 хв.(а.с.20). Не заслуговують до уваги доводи апеляційної скарги про те, що вказаний наряд-заказ не може бути доказом понесених витрат позивачем внаслідок пошкодження автомобіля, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема у ньому вказано вартість запчастин, які підлягають заміні та виконаних робіт та на підставі вказаного заказу-наряду позивачем ОСОБА_2 було оплачено витрати у зв`язку із пошкодженням автомобіля, у розмірі 49700 грн., що підтверджується квитанцією від 29 серпня 2019 року. Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків. Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що позивачем повинен був надаватися разом із позовною заявою звіт,експертний висновок чи інший документ,який визначає розмір завданих збитків суд оцінює критично, оскільки вказані документи є одними із способів доказування та оцінюється судом в сукупності із іншими поданими доказами. Окрім того, клопотання щодо призначення експертизи у даній справі не заявлялося, а тому судом першої інстанції не вирішувалося. Враховуючи наведене, колегія приходить до висновку, що позивач ОСОБА_2 належними та допустимими доказами довів той факт, що станом на 29 серпня 2019 року він здійснив власним коштом ремонт пошкодженого автомобілю «Mitsubishi Lancer 1.6» реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідно до ст.990 ЦК страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їхні працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти (п.34.4 ст.34 закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до положень ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Згідно п.36.2 ст.36 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - страховик має право здійснити виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Таким чином, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає законодавчо визначену процедуру відшкодування шкоди особі, яку було завдано її майну в результаті ДТП. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , за якою зареєстрований автомобіль «Mitsubishi Lancer 1.6» реєстраційний номер НОМЕР_1 погодилася із вартістю відновлювального ремонту в сумі 30867,97 грн. та з тим, що розрахунок страхового відшкодування може бути здійснено з урахуванням величини фізичного зносу. Таким чином, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснив страхову виплату з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу на деталі 70% та за мінусом франшизи 2000 грн., завданого власнику транспортного засобу «Mitsubishi Lancer 1.6» реєстраційний номер НОМЕР_1 та не був зобов`язаний проводити експертну оцінку. Така страхова виплата (розмір відшкодування) відповідає методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092, з врахуванням строку експлуатації транспортного засобу,що перевищує 5 років експлуатації, застосувавши коефіцієнт фізичного зносу. Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що збитки, вартість відновлювального ремонту автомобіля ОСОБА_3 є меншою страхової суми (ліміту відповідальності) передбаченої договором страхування цивільної відповідальності, оскільки згідно статті 29 ЗУ Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів вказано, що шкода, яка пов`язана з пошкодженням транспортного засобу відшкодовується страховиком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, становить вартість витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Таким чином, у страховика виникає обов`язок здійснити відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей. ОСОБА_6 сума визначає лише максимальний розмір страхової виплати за шкоду, завдану майну потерпілого, але при цьому не змінює порядок визначення страхової виплатити та не збільшує відповідальності страховика. Дана правова позиція закладена у постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі №910/5001/17. Щодо посилань апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції протиправно замінив стягувача, так як страховою компанією було виплачено кошти ОСОБА_3 , то колегія суддів вважає їх необгрунтованими. Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння. Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує. Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини. Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно. Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права. Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо). Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14. Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у справі №200/21325/15-ц від 07 листопада 2018 року. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 з 07 серпня 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 виданим 08 серпня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України. Зазначений транспортний засіб Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 придбаний за час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме 26 грудня 2007 року , що стверджується Актом прийому-передачі автомобіля клієнтові від 26 грудня 2007 року та розхідною накладною №0000001171 від 26 грудня 2007 року, відтак є спільним сумісним майном подружжя. Таким чином, встановивши, що позивач ОСОБА_2 , управляв транспортним засобом,який належить йому на праві спільної сумісної власності, оскільки придбаний за час шлюбу із ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу ОСОБА_7 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує стягнутий на користь потерпілого розмір страхового відшкодування, то відповідно з відповідача як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та стягнутим страховим відшкодуванням у розмірі 18832, 03 гривень. Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості. Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 позивачу по справі було завдано матеріальну шкоду, яка полягає у пошкодження автомобіля, який знаходиться у його спільній власності. У зв`язку із зазначеним, ОСОБА_2 також зазначав, що зазнав моральних страждань, оскільки змушений був докласти додаткових зусиль для організації свого життя, витрачати час на ремонт автомобіля, що викликало негативні зміни у його житті. Таким чином, правомірним, на думку апеляційного суду, є стягнення з відповідача на користь позивача, також відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 грн., при цьому такий розмір моральної шкоди відповідає принципам розумності та справедливості, виходячи з обставин даної справи. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Редькви Назарія Михайловича залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 лютого 2020 року залишити без змін. Судові витрати покласти на сторони в межах ними несених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови - 09 червня 2020 року. Головуючий: Сташків Б.І. Костів О.З. Судді: Щавурська Н.Б