Постанова 4808 № 348/1848/23

Справа № 348/1848/23 Провадження № 22-ц/4808/371/24 Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Калинюк Роман Степанович, на рішення Надвірнянського районного суду від 13 грудня 2023 року, ухвалене в складі судді Матолич В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, в с т а н о в и в: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, в якому просив стягнути на свою користь з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» 26104,41 гривень майнової шкоди, з ОСОБА_2 - 10000,00 гривень моральної шкоди та понесені судові витрати з відповідачів: 1073,60 гривень - судовий збір; 2059,32 гривень - за виконання експертного автотоварознавчого дослідження; 12000 гривень - витрати на професійну правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 27.12.2021 року о 16 год. 24 хв. по вул. Соборна в с. Стримба на автодорозі Н09 262 км відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Mitsubishi Lanсer», д.н.з. НОМЕР_1 , під його керуванням та транспортним засобом марки «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Вказував, що на місце ДТП були викликані працівники поліції, які склали щодо нього протокол про адміністративне правопорушення. Щодо іншого учасника ДТП протокол про адміністративне правопорушення не складався. Постановою Івано-Франківського міського суду від 24.05.2022 року, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції 09.09.2022 року, провадження про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КупАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_2 , застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта». Оскільки відсутня постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винного у ДТП водія, ПАТ «НАСК «Оранта» відмовила йому у виплаті страхового відшкодування. Однак вважає, що непритягнення особи до адміністративної відповідальності з будь-яких причин за порушення Правил дорожнього руху не свідчить про відсутність підстав для її притягнення до цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду; винність особи у вчиненні ДТП та завданні шкоди у цивільній справі повинна бути доведена у загальному порядку. Подібні висновки, висловлені Верховним Судом у постановах від 18 грудня 2019 року у справі №569/13962/17, від 04 березня 2020 року у справі №641/2795/16-ц та інших. Згідно висновку експерта майнова шкода, завдана ОСОБА_1 внаслідок пошкодження автомобіля становить 26104,41 гривень. Також вказував, що внаслідок ДТП йому було завдано моральну шкоду, оскільки він зазнав душевних страждань через порушення звичайного ритму свого життя, змушений був тривалий час брати участь у судових провадженнях у справі про адміністративне правопорушення, а також йому не було вчасно відшкодовано майнову шкоду. Просив задовольнити позовні вимоги. Рішенням Надвірнянського районного суду від 13 грудня 2023 року в позові відмовлено. На вказане рішення представник позивача адвокат Калинюк Р.С. подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставини, що мають значення для справи. Зокрема, не погоджується із висновком суду про те, що, враховуючи п. 1.3 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», він не є потерпілим, а отже не є належним позивачем у справі. Вважає, що такий висновок суперечить п. 1.6 вказаного Закону, де передбачено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. Зазначає, що відсутність права законного володільця автомобіля на страхове відшкодування нівелює законодавчо закріплене право захисту належних володільцю майнових прав на підставі статті 396 ЦК України та суперечить меті такого виду відповідальності, як відшкодування шкоди, заподіяної майну внаслідок ДТП. Згідно п. 4 абзацу 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Тому вважає, що він є законним володільцем та належним користувачем транспортного засобу. ПАТ «НАСК «Оранта» відмовила йому у виплаті страхового відшкодування, оскільки відсутня постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винного у ДТП водія. Зазначає, що такий документ не міг та не може бути наданий, оскільки щодо іншого водія транспортного засобу «Renault Megane» ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення не складався. Однак вважає, що непритягнення особи до адміністративної відповідальності з будь-яких причин за порушення Правил дорожнього руху не свідчить про відсутність підстав для її притягнення до цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду; винність особи у вчиненні ДТП та завданні шкоди у цивільній справі повинна бути доведена у загальному порядку. Вказує, що подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 18 грудня 2019 року у справі №569/13962/17, від 04 березня 2020 року у справі №641/2795/16-ц, від 05 червня 2019 року у справі №647/698/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі №638/16723/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №569/13962/17. Також вказує, що із постанови Івано-Франківського міського суду від 24.05.2022 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 09.09.2022 року вбачається причинно-наслідковий зв`язок між діями водія транспортного засобу «Renault Megane» ОСОБА_2 та настанням ДТП, внаслідок якої пошкоджено транспортний засіб «Mitsubishi Lanсer», яким він керував. Розмір матеріальної шкоди автомобіля «Mitsubishi Lanсer» встановлено висновком експерта. За таких обставин вважає доведеним також і факт завдання йому внаслідок порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою щодо нього та у зв`язку з пошкодженням його майна. Сам факт ДТП є психотравмуючою подією для людини, порушує її звичний спосіб життя, а отже внаслідок таких протиправних дій ОСОБА_2 йому заподіяна моральна шкода, яка, враховуючи принцип розумності та справедливості, становить 10000 грн. Просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, стягнути з відповідачів судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. ПАТ «НАСК «Оранта» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржене рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга є безпідставною. Зокрема, вказує, що не можна погодитись із твердженням апелянта про те, що він має право на виплату страхового відшкодування, хоча не є власником пошкодженого транспортного засобу. Стороною позивача не доведено, що транспортний засіб, яким керував позивач, належить йому на праві власності чи що позивач має інші речові права на цей транспортний засіб. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов пред`явлено неналежним позивачем. Також вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт порушення Правил дорожнього руху відповідачем ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів. Позивачем не надано доказів вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, тому у суду не було підстав для задоволення позову, а у страхової компанії - для виплати позивачу страхового відшкодування. Зазначає, що, навіть, якщо припустити, що позивач є належним позивачем, а вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП доведена, то позов не підлягає до задоволення, оскільки згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності водія транспортного засобу «Renault Megane» розмір франшизи становить 2500 грн., тому розмір страхового відшкодування має бути зменшено на вказану суму. Крім того, згідно п. 37.1.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. ДТП трапилось 27.12.2021 року, тому кінцевим строком подачі заяви на виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого, у вказаному ДТП є 27.12.2022 року. Позивач із заявою про виплату страхового відшкодування до НАСК «Оранта» не звертався. Також всупереч вимогам статей 33 та 33-1 вказаного Закону позивач не надав страховику повідомлення про ДТП та не надав для огляду пошкоджений транспортний засіб, чим позбавив страховика можливості оцінити розмір заподіяних збитків та встановити причини настання страхового випадку, як це визначено приписами статті 34 Закону. Вказує, що до НАСК «Оранта» 27.09.2022 року надійшла заява за підписом ОСОБА_1 такого змісту: «У результаті ДТП я був визнаний винним. Протокол патрульної поліції був оскаржений у судовому порядку та скасований. Протокол на іншого учасника ДТП не складався. Прошу надати мені офіційну відмову у відшкодуванні для подальшого судового позову на іншого учасника. Відповідь відправити за вказаною адресою». У відповідь на вказане звернення ПАТ НАСК «Оранта» на адресу позивача надіслала лист за №09-02-17/6131 від 22 листопада 2023 року, в якому позивачу повідомлено, що його звернення щодо страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_2 , а не за транспортний засіб марки «Mitsubishi Lanсer», д.н.з. НОМЕР_1 , відповідальність якого застрахована за полісом від 12.05.2021 року №0077763; страховику необхідно надати постанову суду щодо притягнення до відповідальності винного у ДТП водія у вчиненні адміністративної правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та заяву про страхове відшкодування із зазначенням банківських реквізитів для перерахування коштів власнику транспортного засобу (згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ) підписану власником або уповноваженою особою. Зазначає, що позивач до суду звернувся 08.08.2023 року, тому у НАСК «Оранта» відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування, а суду - для задоволення позову. Правомірність такої позиції узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 червня 2020 року у справі №686/1914/16-ц та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15. Також зазначає, що відповідно до наданого позивачем висновку експерта неможливо встановити чи розмір збитку визначений з ПДВ чи без, а тому неможливо визначити розмір страхового відшкодування, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2020 року у справі №911/286/20. Тому такий висновок експерта не може бути доказом, який встановлює розмір страхового відшкодування. Також вказаний висновок не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що такий підготовлено для подання до суду. Така позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18 та Верховного Суду у постанові від 20.12.2023 року у справі №172/313/21. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржене рішення суду залишити без змін. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Гресько В.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а оскаржене рішення суду законним, обґрунтованим та правильним по суті. Зокрема, суд правильно вважав, що позов заявлений неналежним позивачем, та позивачем не надано доказів на підтвердження обставин вини відповідача ОСОБА_2 у скоєному ДТП. Вказує, що оскільки у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 надавалася правова оцінка виключно діям останнього, то постанови судів у вказаній справі не можуть підтверджувати вину відповідача ОСОБА_2 у спричиненні шкоди автомобілю «Mitsubishi Lanсer». Вважає, що якби у діях відповідача ОСОБА_2 було порушення Правил дорожнього руху, за наслідком якого трапилась ДТП, то цілком вірогідно, що працівники поліції склали б щодо нього відповідні адміністративні матеріали, чого зроблено не було. Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які підтверджують факт порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, внаслідок якого 27.12.2021 року автомобілям була спричинена шкода. Також вказує, що стороною позивача не доведено розміру спричиненого збитку автомобілю «Mitsubishi Lanсer», оскільки наданий позивачем висновок автотоварознавчого дослідження не є належним та допустимим доказом у справі, адже в ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду. Також позивачем не доведено причинного зв`язку між поведінкою ОСОБА_2 та його моральними стражданнями, як і самого факту таких страждань, тому в суду не було підстав для відшкодування моральної шкоди. Вважає необґрунтованою вимогу позивача про відшкодування йому судових витрат, пов`язаних із виготовленням висновку та витрат на правову допомогу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, тому її розгляд здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, зважаючи на таке. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 27.12.2021 року о 16 год. 24 хв. по вул. Соборна в с. Стримба на автодорозі Н09 262 км сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Mitsubishi Lanсer», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням позивача та транспортним засобом марки «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Протокол про адміністративне правопорушення було складено тільки щодо позивача. Щодо іншого учасника ДТП ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення не складався. Відповідно до постанови Івано-Франківського міського суду від 24.05.2022 року, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції від 09.09.2022 року, у справі №344/270/22 встановлено відсутність у діях ОСОБА_1 порушення вимоги п. 2.3 «б» та п. 10.1 Правил дорожнього руху України, а, як наслідок, відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 7-17). Згідно копії полісу №206791674, який був діючим станом на 27.12.2021 року, цивільна відповідальність водія транспортного засобу марки «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на таких умовах: шкода заподіяна майну - 130000 гривень, франшиза 2500 гривень (а.с. 78). Власником транспортного засобу марки «Mitsubishi Lanсer», д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 35). Згідно з копією заяви від 27.09.2022 року позивач просив ПАТ «НАСК «Оранта» надати йому офіційну відмову у виплаті страхового відшкодування (а.с. 79). Відповідно до копії листа від 22.11.2022 року ПАТ «НАСК «Оранта» повідомила письмово позивача про те, що для виплати страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб «Mitsubishi Lanсer», д.н.з. НОМЕР_1 , необхідно подати постанову щодо притягнення до відповідальності винного у ДТП водія та заяву про страхове відшкодування з зазначенням банківських реквізитів власника транспортного засобу (а.с. 19-20). Згідно з копією Висновку експерта №59/60/22-28 від 26.01.2022 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Mitsubishi Lanсer», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження складає 26104,41 гривень (а.с. 21-41). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлено неналежним позивачем, оскільки ОСОБА_1 не є власником транспортного засобу «Mitsubishi Lanсer», д.н.з. НОМЕР_1 , що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Також позивач не надав доказів вини відповідача ОСОБА_2 у ході розгляду цієї справи. Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками з огляду на наступне. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування», ЦК України та іншими законодавчими актами. Згідно із частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно, до переліку яких належить право володіння. Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує. Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини. Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно. Якщо порушення речового права на чуже майно з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права. Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо). Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів - це юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. Таким чином, завдання шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 03 грудня 2014 року у справі №6-183цс14. Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №553/3281/14-ц. Тому висновок місцевого суду про те, що позивач не має права на відшкодування шкоди, завданої пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, оскільки не є його власником, тому позов пред`явлено неналежним позивачем, є помилковим та суперечить нормам матеріального права. Отже, колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_1 управляв транспортним засобом на законних підставах, правомірно володів транспортним засобом, докази протилежного у матеріалах справи відсутні, тому він має право на відшкодування завданої шкоди. Отже, відмова суду у позові з цієї підстави є неправильною. Водночас, у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до ДТП, тобто потерпілого, так і страховика. У пункті 33.1.4 статті 33 Закону З України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає. Разом з тим у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19). Як вбачається з матеріалів справи, ДТП трапилось 27.12.2021 року, тому кінцевим строком подачі заяви на виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого, у вказаному ДТП є 27.12.2022 року. Позивач із заявою про виплату страхового відшкодування до НАСК «Оранта» не звертався. 27.09.2022 року до НАСК «Оранта» надійшла заява за підписом ОСОБА_1 такого змісту: «У результаті ДТП, я був визнаний винним. Протокол патрульної поліції був оскаржений у судовому порядку та скасований. Протокол на іншого учасника ДТП не складався. Прошу надати мені офіційну відмову у відшкодуванні для подальшого судового позову на іншого учасника. Відповідь відправити за вказаною адресою» (а.с. 79). У відповідь на вказане звернення ПАТ НАСК «Оранта» на адресу позивача надіслала лист №09-02-17/6131 від 22 листопада 2023 року, в якому позивачу повідомлено, що його звернення щодо страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_2 , а не за транспортний засіб марки «Mitsubishi Lanсer», д.н.з. НОМЕР_1 , відповідальність якого застрахована за полісом від 12.05.2021 №0077763, страховику необхідно надати постанову суду щодо притягнення до відповідальності винного у ДТП водія у вчиненні адміністративної правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та заяву про страхове відшкодування із зазначенням банківських реквізитів для перерахування коштів власнику транспортного засобу (згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ) підписану власником або уповноваженою особою. До суду із позовом до суду про стягнення страхового відшкодування позивач звернувся 08.08.2023 року, тобто з пропуском річного строку, передбаченого Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для подання заяви про страхове відшкодування. Схожі висновки викладено і в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №748/1893/18 (провадження №61-11557св19). При цьому, у справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не надав доказів вини відповідача ОСОБА_2 у ході розгляду цієї цивільної справи щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП. Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. За змістом частини 6 статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, обов`язкова для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які підтверджують факт порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, внаслідок якого 27.12.2021 року автомобілям сторін була спричинена шкода. Позивач в обґрунтування апеляційної скарги стверджував, що причинно-наслідковий зв`язок між діями водія транспортного засобу «Renault Megane» ОСОБА_2 та настанням ДТП, внаслідок якої пошкоджено транспортний засіб «Mitsubishi Lanсer», яким він керував, випливає зі змісту постанови Івано-Франківського міського суду від 24.05.2022 року у справі №344/270/22, якою закрито провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 09.09.2022 року про залишення такої без змін. Однак суд апеляційної інстанції не бере до уваги як доказ вини ОСОБА_2 вищевказані постанови з огляду на наступне. Справа №344/270/22 розглядалась відносно ОСОБА_1 та предметом розгляду справи були матеріали щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП. Отже в розумінні частини 6 ст. 82 ЦПК ОСОБА_2 не є особою, стосовно якої ухвалено постанову Івано-Франківського міського суду від 24.05.2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09.09.2022 року (справа №344/270/22). Протокол про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення не складався. Інших належних та допустимих доказів вини ОСОБА_2 у ДТП суду також не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6статті 81 ЦПК України). Таким чином, суду не надано доказів того, що шкода, завдана у дорожньо-транспортній пригоді 27.12.2021 року в результаті взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, завдана майну позивача з вини ОСОБА_2 . Отже відсутні і правові підстави для відшкодування ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в порядку Закону №1961-IV, шкоди, завданої майну позивача. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №642/7113/16ц (провадження №61-24617св18). Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Враховуючи вимоги статей 1167 та 1188 ЦК України ЦК України, наведені вище обставини та висновки, суд правильно вважав, що відсутні й підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_2 моральної шкоди. Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , однак частково помилився щодо підстав такої відмови. Тому оскаржене рішення необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Частиною шостою ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Калинюк Роман Степанович, задовольнити частково. Рішення Надвірнянського районного суду від 13 грудня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча: О.О. Томин Судді: І.В. Бойчук О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 26 лютого 2024 року.