Постанова 4855 № 580/3800/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3800/19 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Єгорової Н.М., Ключковича В.Ю., при секретарі судового засідання Гужві К.М., за участю учасників судового процесу: від позивача (апелянта): не з`явились, від відповідача 1 (апелянта): Тесля В.І., від відповідача 2: не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про поновлення на роботі та стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби (далі - позивач) у Черкаській області (далі - відповідач 1), Головного управління Держаної податкової служби у Черкаській області (далі - відповідач 2) в якій просив суд: - скасувати наказ від 05.11.2019 № 380-о, яким його було звільнено; - поновити його на посаді начальника управління контролю за обігом та оподаткування підакцизних товарів Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області; - зобов`язати відповідача 2 видати наказ про його призначення в порядку переведення на посаду начальника управління контролю за обігом та оподаткування підакцизних товарів Головного управління Держаної податкової служби у Черкаській області; - зобов`язати відповідача 2 подати до Черкаського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду у 30-денний строк від дати набрання ним законної сили; - стягнути з відповідача 1 або його правонаступників на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2019 по день постановлення судового рішення; - стягнути з відповідача 1 або його правонаступників на користь позивача 30000 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема тим, що оскаржуваний наказ є протиправним та його звільнення незаконним з огляду на порушення процедури його звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки відповідачами не було запропоновано йому іншої посади внаслідок реорганізації державного органу. Разом з цим, позивач вказує, що при його звільненні не було враховано положення ст.42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та в порушення вимог ст.43 КЗпП України його звільнення відбулось за відсутності попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої він є. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Черкаській області від 05.11.2019 №380-о про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області; стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2019 по 31.03.2020 в сумі 57635, 65 грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Черкаській області видати наказ про його призначення в порядку переведення на посаду начальника управління контролю за обігом та оподаткування підакцизних товарів Головного управління Держаної податкової служби у Черкаській області, а також стягнення з ГУ ДФС у Черкаській області витрат на правову допомогу у розмірі 20800,00 грн., позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, та посилаючись порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду у зазначеній частині та ухвалити нове рішення про задоволення вказаних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує зокрема тим, що прийняте судом рішення не призвело до ефективного захисту його порушених прав. На переконання позивача, за встановлених у ході судового розгляду обставин справи, суд першої інстанції, з метою відновлення його порушених прав, повинен був зобов`язати ГУ ДПС в Черкаській області видати наказ про призначення його на посаду начальника управління контролю за обігом та оподаткування підакцизних товарів, оскільки не визначено альтернативного порядку вирішення цього спору. Також, позивач вважає, що суд безпідставно відмовив йому у стягненні витрат на правову допомогу, оскільки ним було надано достатні докази, що підтверджують обґрунтованість відповідних вимог. Наведені обставини на переконання апелянта свідчать про обґрунтованість його позовних вимог (у зазначеній в апеляційній скарзі частині) та наявність законних підстав для їх задоволення Не погодившись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, в частині задоволених позовних вимог, ГУ ДФС у Черкаській області також було подано апеляційну скаргу в якій посилаючись на невідповідність висновків суду (в оскаржуваній частині) фактичним обставинам справи, а також їх суперечність нормам матеріального права просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду в частині визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у Черкаській області від 05.11.2019 № 380-о про звільнення ОСОБА_1 та зобов`язання поновити його на посаді начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Черкаській області, а також стягнення на користь позивача середнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2019 по 31.03.2020 в сумі 57 635,65 грн. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує, зокрема тим, що з 13 листопада 2019 року позивачу було призначено та у подальшому виплачено допомогу по безробіттю у розмірі 36760,14 грн. З огляду на зазначене та враховуючи, Черкаська районна філія Черкаського обласного центру зайнятості звернулась до ГУ ДФС про відшкодування зазначеної суми коштів, апелянт вважає, що присуджена позивачу сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню з метою уникнення безпідставних виплат з державного бюджету за однією і тією ж обставиною, а саме: у вигляді отримання позивачем подвійного заробітку. Також, в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що ГУ ДФС у Черкаській області було дотримано вимог трудового законодавства під час звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» зазначає, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді з якої його було звільнено є виконаним. ГУ ДПС у Черкаській області було подано відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до змісту якого останній зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, у той час як судом першої інстанції встановлено всі обставини справи та винесено законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач звертає увагу суду, що відповідно до вимог трудового законодавства працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на новоутвореному підприємстві, якщо він не був туди переведений в установленому порядку, а питання призначення працівника на конкретну посаду є виключною прерогативою роботодавця. За наведених обставин, відповідач 2 стверджує, що оскільки, позивач був звільнений з ГУ ДФС у Черкаській області, то він не вправі вимагати видати наказ про його призначення на посаду у начальника управління контролю за обігом на оподаткуванням підакцизних товарів до ГУ ДПС у Черкаській області. Разом з цим, відповідач 2 заперечує проти стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки останнім не надано актів передачі-прийому виконаних робіт до договору про надання послуг адвоката та докази оплати зазначених послуг. Крім того, відповідач 2 вважає, що надання правової допомоги у вигляді правових консультацій, підготовка та подання адвокатського запиту, вивчення, складання та подача процесуальних документів не підлягають компенсації (відшкодуванню) як професійна правнича допомога. З огляду на зазначене, відповідач 2 вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в оскаржуваній позивачем частині, а тому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року скасувати в частині задоволених позовних вимог. Від позивача відзиву на апеляційну скаргу або відповіді на відзив відповідача 2 до суду не надходило. У судове засідання, призначене на 04 червня 2020 року, з`явився уповноважений представник ГУ ДФС у Черкаській області, який надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити. Також, представник відповідача 1 у судовому засідання підтримав правову позицію, викладену ГУ ДПС у Черкаській області у відзиві на апеляційну скаргу позивача та просив суд відмовити у її задоволенні. Позивач та відповідач 2 явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили та про причини їх неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином та у передбачений законом строк. За наведених обставин та керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, судова колегія вирішила здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, позивач працює в органах податкової служби з 14 січня 2003 року, у тому числі на керівних посадах з 03 липня 2006 року. З 24 жовтня 2014 року позивач обіймав посаду начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Черкаській області. Штатна чисельність Головного управління ДФС у Черкаській області складала 705 штатних одиниць. Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 19червня 2019 року № 537 постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1 (п. 1); реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2 (п.2), зокрема Головне управління ДФС у Черкаській області приєднати до Головного управління ДПС у Черкаській області. Згідно з наказом ДФС України від 31 липня 2019 року №7-рг (а.с. 16) розпочато реорганізацію головних управлінь ДФС в областях та м. Києві. Наказом ДПС України від 12 липня 2019 року №17 (а.с. 11) затверджено чисельність працівників територіальних органів Державної податкової служби України, зокрема, у Головному управління ДПС у Черкаській області 690 штатних одиниць. Відповідно до попередження про наступне вивільнення (а.с. 10) 05 вересня 2019 року позивача попереджено про реорганізацію державного органу, скорочення чисельності або штату працівників державного органу та наступне вивільнення з посади начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Черкаській області 05 листопада 2019 року. У попереджені зазначається, що пропозиція вакантних посад буде здійснюватись Головним управлінням ДПС у Черкаській області. Разом з цим, як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачами, під час попередження про заплановане вивільнення та після такого попередження відповідачі не пропонували позивачу вакантні посади за його кваліфікацією. Наказом ГУ ДФС у Черкаській області від 05 листопада 2019 року №380-о (а.с. 9) припинено державну службу та звільнено з 05 листопада 2019 року позивача з посади начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Черкаській області у зв`язку з реорганізацією державного органу, скороченням чисельності та штату працівників державного органу, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньої місячно заробітної плати згідно з ч. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та ст. 44 КЗпП України. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено процедуру звільнення позивача, а тому наказ відповідача 1 від 05.11.2019 № 380-о є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині поновити позивача на попередній посаді начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Черкаській області. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 235 КАС України та виходив з того. що період вимушеного прогулу з 06.11.2019 (наступний день після звільнення) до 31.03.2020 (дата ухвалення рішення суду в цій справі) становить 101 робочий день, а середньоденна заробітна плата 570,65 грн. Стосовно позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Черкаській області видати наказ про призначення в порядку переведення позивача на посаду начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Черкаській області, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки, вирішення питання про призначення працівника на посаду є виключною прерогативою роботодавця (суб`єкта призначення), якого суд не може підміняти. Відмовляючи позивачу у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено понесення витрат на правничу допомогу, оскільки не надано суду доказів оплати послуг адвоката за Договором. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Як встановлено судом та вбачається зі змісту оскаржуваного Наказу № 380-о від 05 листопада 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів з 05 листопада 2019 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про Державну службу» та п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із реорганізацією Головного управління ДФС у Черкаській області,ж шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Черкаській області. Так, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про Державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (в редакції, що діяла до 25.09.2019) встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Згідно з приписами ч. 3 вказаної норми процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі п. 1 ч.1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Отже, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, за умови, що відсутня можливість пропозиції особі іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, регулюється законодавством про працю, зокрема, Кодексом законів про працю України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Положеннями ст. 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Частинами 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Таким чином, виходячи із тлумачення частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення. Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.05.2019 у справі № 806/1175/17, від 28.02.2020 у справі №807/819/16. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Як вже зазначалось, 05 вересня 2019 року позивача попереджено про реорганізацію державного органу, скорочення чисельності або штату працівників державного органу та наступне вивільнення з посади начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДФС у Черкаській області 05 листопада 2019 року. При цьому, у вказаному попередженні зазначалось, що пропозиція вакантних посад буде здійснюватись Головним управлінням ДПС у Черкаській області. Разом з тим, судом встановлено, що станом на вересень 2019 року у штатному розписі ГУ ДПС у Черкаській області була вакантна посада начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Черкаській області. Вказана обставина підтверджується, у тому числі, наявними у матеріалах справи наказами ГУ ДПС у Черкаській області про оголошення конкурсів, зокрема, наказ від 23.09.2019 №257 про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби ГУ ДПС у Черкаській області категорії "Б": заступника начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів - начальника відділу адміністрування акцизного податку (а.с. 60). Крім того, під час розгляду даної справи, відповідачами не доведено відсутність вакантних посад у штатному розписі ГУ ДПС у Черкаській області за кваліфікацією позивача у період з дня попередження про заплановане вивільнення (05.09.2019) до дня звільнення з роботи (05.11.2019). Відповідачами також не надано доказів про те, що позивачу було запропоновано відповідну вакантну посаду у ГУ ДПС у Черкаській області та разом з цим, не надано доказів про те, що при скороченні штату були залишені працівники із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці ніж позивач. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги посилання апелянта про те, що позивачем не надавались документи для участі в конкурсі на зайняття вакантних посад у ГУ ДПС, оскільки згідно з ч. 5 ст.22 Закону № 889-VIII (в редакції, яка діяла до 25.09.2019, і була чинна станом на день попередження позивача про заплановане вивільнення, а також видання наказу про оголошення конкурсу від 23.09.2019) у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем було порушено процедуру звільнення позивача, а тому оскаржуваний наказ від 05.11.2019 №380-о про звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню. Статтею 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Разом з цим, судова колегія враховує, що станом на час звернення відповідача до суду з апеляційною скаргою, останнім було виконано рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Черкаській області Щодо посилання апелянта (ГУ ДФС у Черкаській області) про те, що судом першої інстанції було неправильно визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, оскільки останній отримував допомогу по безробіттю, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 235 КЗпП України, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Даний правовий висновок викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2016 року у справі № 826/808/16 та постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду, зокрема, від 31 березня 2020 року у справі № 819/991/18 та від 13 лютого 2019 року у справі № 815/2959/17. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне та обґрунтоване рішення в частині задоволених позовних вимог, у той час як доводи апеляційної скарги відповідача відповідних висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповністю досліджено обставини справи або неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального права. Щодо вимог апеляційної скарги позивача, зокрема, стосовно позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Черкаській області видати наказ про призначення в порядку переведення позивача на посаду начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Черкаській області, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до положень Закону України "Про державну службу" та КЗпП України вирішення питання про призначення працівника на посаду є виключною прерогативою роботодавця (суб`єкта призначення), якого суд не може підміняти. Разом з цим, положення ст. 245 КАС України не наділяють суд повноваженнями на прийняття рішення про призначення публічного службовця на конкретну посаду, відносно якої уповноваженим органом раніше не було видано письмового наказу чи розпорядження про призначення працівника (службовця). Отже, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про зобов`язання ГУ ДПС у Черкаській області видати наказ про призначення в порядку переведення позивача на посаду начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління ДПС у Черкаській області, суперечать завданню адміністративного судочинства, яким, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Саме наявність порушеного права і є визначальною ознакою публічно-правового спору та, відповідно, підставою для звернення до суду за захистом цього права. В інакшому ж випадку відсутній предмет позову, як об`єкт судової перевірки, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні таких вимог. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта (позивача) про те, що відсутність пропозицій вакантних посад ГУ ДПС у Черкаській області порушує його трудові права та законні інтереси, оскільки вказані обставини є підставою для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними, проте, не наділяють суд повноваженнями зобов`язати останнього прийняти рішення конкретного змісту за встановлених у ході даного судового розгляду обставин справи. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаних вимог позивача, а доводи апелянта зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до приписів частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. В свою чергу, за змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В той же час, згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Водночас, колегія суддів зазначає, що позивачем на підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу у розмірі 20800,00 грн. було надано суду лише договір про надання послуг адвоката від 05.11.2019 та розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу від 29.11.2019, що відповідно до приписів наведених норм не є достатніми доказами, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу. При цьому, судова колегія враховує, що вимоги позовної заяви були частково задоволені судом першої інстанції та доказів оплати відповідних послуг адвоката у розмірі 20800,00 грн. позивачем до теперішнього часу суду не надано. За таких обставин, судова колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не надано достатніх та належних доказів понесення ним витрат на правничу допомогу, то підстави для їх стягнення на користь ОСОБА_1 - відсутні. З огляду на зазначене та враховуючи, що вимоги апеляційної скарги позивача задоволенню не підлягають, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для вирішення питання щодо розподілу судових витрат на правову допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції. Отже, за наведених обставин у їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. При цьому, доводи апеляційних скарг зазначених висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповністю досліджено обставини справи або неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на зазначене та враховуючи, що вимоги апеляційної скарги позивача задоволенню не підлягають, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для вирішення питання щодо розподілу судових витрат на правову допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: Н.М. Єгорова В.Ю. Ключкович Повний текст постанови виготовлено 09 червня 2020 року