Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 524/2421/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2024 р.Справа № 524/2421/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Курило Л.В., Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Нестеренко С.Г., вул. Першотравнева, 29/5, м. Кременчук, Полтавська, 39600, по справі № 524/2421/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області із позовною заявою до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив: скасувати постанову серії ЕНА № 1457855 від 17 лютого 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17 лютого 2024 року поліцейським роти №1 БПП в м. Кременчук УПП в Полтавській області ДПП Велько Кариною Андріївною прийнято оскаржувану постанову, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Позивач зазначав, що не порушував при керуванні транспортним засобом вимог ПДР України, а відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження зворотного. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12.04.2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову поліцейського роти №1 БПП в місті Кременчук УПП в Полтавській області ДПП Велько К.А. від 17 лютого 2024 року, серії ЕНА № 1457855 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 122 КУпАП, та застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача кошти у розмірі 605,60 грн. у повернення сплаченого судового збору та кошти у розмірі 500 грн. у повернення витрат на правничу допомогу. Відмовлено позивачу у задоволенні позову до ДПП НП в частині вимог про стягнення коштів у повернення витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департаментом патрульної поліції Національної поліції України подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, апелянт просив скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12.04.2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення. Зазначив, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем було з`ясовано всі фактичні обставини, враховано пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, які згідно ст. 251 КУпАП є належними доказами по справі, встановлено наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, дотримано порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення та прийнято правомірне рішення про накладення на останнього адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Факт порушення позивачем вимог ПДР України підтверджується відеозаписом з реєстратора, який встановлено в службовому транспортному засобі. А тому, приймаючи оскаржувану постанову інспектор законно оцінив наявні докази за своїм внутрішнім переконанням та дотримався всіх передбачених чинним законодавством процедур розгляду справи про адміністративне правопорушення, не порушив жодних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та своїми діями під час розгляду справи сприяв реалізації прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності в повній мірі. Представник позивача, адвокат Губина Анна Юріївна, надала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Додатково представник позивача просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 3000 грн. За приписами ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1ст. 268 КАС України). Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України). Сторони про дату. Час та місце розгляду справи були повідомлені у визначеному законом порядку. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою від 17 лютого 2024 року серії ЕНА № 1457855 у справі про адміністративне правопорушення, яка винесена поліцейським роти №1 БПП в місті Кременчук УПП в Полтавській області ДПП Велько К.А., позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Відповідно до постанови, позивач 17.02.2024 року близько 04 год. 02 хв., керуючи транспортним засобом ВАЗ 211540, р.н. НОМЕР_1 з причепом р.н. НОМЕР_2 , по вул. Небесної сотні, 8/3 у м. Кременчуці, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.21 «В`їзд заборонено», чим порушив п. 8.4 «в» ПДР України. Позивач, не погодився із постановою відповідача про притягнення до адміністративної відповідальності, звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої дійшов до висновку, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, котрі б підтверджували вчинення позивачем правопорушень та правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності. З приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов висновку, що співмірними із складністю справи буде відшкодування на користь позивача витрат у розмірі 500 грн. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, колегія суддів зазначає, що як вбачається з апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції фактично оскаржується в частині задоволення позову. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07.11.2015р. за № 1395 (далі Інструкція). У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (п. 4 розділ 1 Інструкції). Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції, визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч. 2 ст. 122 КУпАП України. Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 122 КУпАП України, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Отже, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що посадова особа органів Національної поліції наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням ПДР України його учасниками, які реалізуються, зокрема, шляхом розгляду справ про адміністративні правопорушення у разі їх виявлення. У свою чергу, у випадку встановлення під час судового розгляду справи відсутності факту скоєння особою адміністративного правопорушення, належним способом захисту порушених прав та інтересів особи, є скасування відповідної постанови у справі про адміністративне правопорушення у судовому порядку. Що стосується наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, за яке передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 122 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Положеннями ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Положеннями ст. 280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02.07.2015 р. № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 р. № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України). Зі змісту спірної постанови вбачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 17.02.2024 року близько 04 год. 02 хв., керуючи транспортним засобом ВАЗ 211540, р.н. НОМЕР_1 з причепом р.н. НОМЕР_2 , по вул. Небесної сотні, 8/3 у м. Кременчуці, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.21 «В`їзд заборонено», чим порушив п. 8.4 «в» ПДР України. Згідно з п. 8.1 ПДР України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Відповідно до п. 8.4 ПДР дорожні знаки поділяються на групи, зокрема, в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі. Розділом 33 ПДР України визначені дорожні знаки, зокрема знак 3.21 «В`їзд заборонено» забороняє в`їзд усіх транспортних засобів з метою, зокрема: організації відокремленого в`їзду і виїзду на майданчиках, що використовуються для стоянки транспортних засобів, майданчиках відпочинку, автозаправних станцій, тощо. Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем до суду надано відеозапис приладу фіксації з патрульного автомобіля та боді-камери поліцейського. Дослідивши наданий відповідачем відеозапис, колегія суддів зазначає, що з нього не вбачається факту вчинення позивачем порушення ПДР України (не виконання вимогу дорожнього знаку 3.21 «В`їзд заборонено»), оскільки не містить ані марки та номерного знаку автомобіля, який на перехресті здійснював маневр повороту ліворуч, ані наявності за напрямком його руху дорожнього знаку 3.21 «В`їзд заборонено». При цьому, зйомка велася у темну пору доби та на значній відстані від місця події. При цьому, приписами п. 8.2-1 ПДР України встановлено, що дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту. Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами. Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини. Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною. Якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги). Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена. Пунктом 10.1.1 Правил розташування дорожніх знаків визначених Національним стандартом України - ДСТУ 4100-2014 Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування встановлено, що дорожні знаки повинні розташовуватись так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий, так і в темний час доби, була забезпечена зручність експлуатації і обслуговування, а також було неможливе їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами (зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення тощо). Дорожні знаки повинні бути видимі на відстані не менше ніж 100 м за напрямом руху. Статтею 6 Конвенції Про дорожні знаки та сигнали від 08.11.1968 року визначено, що дорожні знаки встановлюються таким чином, щоб їх легко та своєчасно могли розпізнати водії, для яких вони призначені. Будь-який знак, встановлений на стороні дороги, що відповідає напрямку руху повинен бути повторений над проїжджою частиною або на протилежній стороні дороги, якщо місцеві умови такі, що цей знак може не бути своєчасно замічений водіями транспортних засобів, для яких він призначений. А тому, не можуть бути прийняті в якості належного доказу, який підтверджує факт вчинення саме позивачем адміністративного правопорушення, надані відповідачем фотокартки, оскільки вони не підтверджують наявності відповідного дорожнього знаку 3.21 «В`їзд заборонено» станом на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності, з урахуванням того, що з наданого відеозапису встановити його наявність не вбачається можливим. Що стосується посилання апелянта на те, що наданий ним відеозапис є належним доказом, який підтверджує факт вчинення ним адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Враховуючи приписи наведеної вище норми КУпАП, суд зазначає про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. При цьому, суд зазначає, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення не лише у випадку фіксації правопорушення здійсненої у автоматичному режимі, а й у інших випадках, оскільки ч. 3 ст. 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Вимоги ж до постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режими, визначені частиною четвертою вказаної статті. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 15.11.2018 р. по справі № 524/5536/17 (адміністративне провадження № К/9901/1403/17), яка враховується судом апеляційної при вирішенні цих правовідносин. Положеннями ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Враховуючи те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів та підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі. З приводу розподілу судових витратна професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наступне. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 132 КАС України). Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. На підставі ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За правилами ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. За змістом ст. 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови поверненню тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 дійшов висновків про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Верховний Суд в додатковій постанові від 08.05.2018 у справі № 810/2823/17 зробив висновок, що надані позивачем первинні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу повинні: відповідати вимогам первинного документа встановленим вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, містити посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; зміст послуг (зазначених в договорі про надання правової допомоги та актах) повинен мати посилання на конкретні дії та/або документи вчинені/складені адвокатом; платіжний документ має утримувати в собі належне, повне призначення платежу та відмітки банку його проведення відповідно до пунктів 1.22, 2.3, 2.24 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21 січня 2004 №

22. Також в постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд прийшов до висновків про те, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16. При цьому, колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність доказів сплати понесених витрат також не є перешкодою для їх присудження (така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 280/2635/20). Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копії договору про надання правничої допомоги за № 19 від 19.02.2024р., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Губини А.Ю., ордеру адвоката, квитанції про фактичну сплату коштів обумовленої сторонами вказаного договору вартості правничої допомоги у розмірі 3 тис. грн. та акту прийняття передачі наданих послуг. Колегія суддів зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов підлягає задоволенню, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача є необхідними, а їх розмір розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи понесені такі витрати фактично, а також - чи обґрунтована їх сума, оскільки приписи ч. 9 ст. 139 КАС України містять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат. Слід зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Беручи до уваги, що факт надання правничої допомоги підтверджено документально, характер спірних правовідносин, зміст позовної заяви та наведені в ній обґрунтування, час необхідний для її складення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням принципу співмірності, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача в розмірі 500 грн. Що стосується питання стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., понесених в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що згідно правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в додатковій постанові від 11.12.2019 року по справі №2040/6747/18, вбачається, що надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. Таким чином, з урахуванням викладеного вище, враховуючи принцип співмірності (який, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони), колегія суддів вважає за можливе обмежити належну до стягнення з позивача суму витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного перегляду справи, визначивши таку суму в розмірі 500,00 грн. В іншій частині подана заява задоволенню не підлягає. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Ураховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду цієї справи рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12.04.2024 по справі № 524/2421/24 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду у розмірі 500,00 грн. (п`ятсот гривень) 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Курило Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц