Постанова Луганський апеляційний суд № 431/4905/19

Справа № 431/4905/19 Провадження № 22-ц/810/192/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Лозко Ю.П., Стахової Н.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО», розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 28 січня 2020 року, ухваленого Старобільським районним судом у складі: судді Колядова В.Ю. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника, в с т а н о в и в: У серпні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника, який мотивувала тим, що 26 листопада 2018 року о 16.30 год. по вул. Шкільній, в с. Бутове Старобільського району Луганської області трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки ВАЗ 21013 , державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 . Внаслідок наїзду ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження несумісні з життям, від яких загинула на місці дорожньо-транспортної пригоди. Вироком Старобільського районного суду Луганської області від 10.04.2019 року у справі № 431/378/19-к ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки ВАЗ 21013, державний номер НОМЕР_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована згідно полісу № АМ/ НОМЕР_3 в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО». Позивачка ОСОБА_1 як матір загиблої ОСОБА_4 звернулася до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» з заявами про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з заподіяною моральною шкодою в розмірі 11169 грн. та пов`язаного з втратою годувальника в розмірі 132 279 грн. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» визнало дорожню-транспортну пригоду страховим випадком та 15.07.2019 року здійснило позивачці виплату страхового відшкодування, пов`язаного з заподіяною моральної шкоди, в розмірі 11169 грн, однак виплата страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника здійснена не була. Посилаючись на те, що позивачка ОСОБА_1 є непрацездатною особою похилого віку та пенсіонером за віком, станом на день смерті своєї доньки перебувала на її утриманні, на підставі ч. 1 ст. 1200 ЦК України, ст. 6, 22, 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачка просила суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на її користь страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника, в розмірі 36 мінімальних заробітних плат 134 028 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 12 000 гривень. Від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» надійшов відзив на позовну заяву про невизнання позову, оскільки за вказаним страховим випадком ОСОБА_1 в порушення вимог п. 35.2 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не надано документів на підтвердження перебування на утриманні потерпілого: доходи потерпілого за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; позивачка не зверталася за призначенням пенсії у разі втрати годувальника; на спірні страхові суми можливо претендувати лише у разі, якщо дохід позивачки не забезпечує їй прожиткового мінімуму, встановленого законом; тому позовні вимоги є передчасними. Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 28 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника, відмовлено за необґрунтованістю. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 вважає оскаржуване рішення суду необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить повністю скасувати оскаржуване рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на її користь страхове відшкодування пов`язане з втратою годувальника в розмірі 134 028 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень. Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції невірно витлумачив норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини - ст. 1200 ЦК України та норми спеціального закону, не врахував у якості доказу детальні письмові пояснення позивачки про те, в чому саме полягало тримання, яке надавала їй загибла дочка, та того, що позивачка обґрунтовувала свої вимоги не тільки тим, що вона перебувала на утриманні у загиблої дочки чи отримувала від неї матеріальну допомогу, а й її правом на одержання від дочки утримання, як це передбачено ч. 1 ст. 1200 ЦК України; суд не врахував числену практику місцевих та апеляційних судів у справах про стягнення страхового відшкодування у подібних правовідносинах; відповідач протягом 90 днів не прийняв рішення за заявою позивачки, тому у останньої виникло право на звернення до суду; дії відповідача є неправомірними, оскільки відповідач як страховик зобов`язаний самостійно здійснити запити щодо отримання необхідних відомостей про розмір доходів загиблої та про розмір пенсії позивачки; суд дав невірну оцінку наданій позивачкою довідці Чмирівської сільської ради про перебування позивачки на утриманні у загиблої дочки, а також не врахував, що відповідач визнав ДТП страховим випадком та здійснив виплату позивачці страхового відшкодування, пов`язаного із заподіянням моральної шкоди, отже сторонами не оспорюється, що загибла є донькою позивачки. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» не визнає скаргу, оскільки судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком (самостійний дохід) в розмірі, що забезпечував їй прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність; спеціальний закон не надає страховику право звертатися до органів Пенсійного Фонду за отриманням інформації; позивачкою не було надано доказів про отримувані доходи потерпілого за попередній календарний рік; позивачка не зверталася до ПФУ із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника; відповідач жодним чином не порушував права позивачки та не відмовляв їй у виплаті страхового відшкодування. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника 134028 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 * 100 = 192100 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частовому задоволенню. Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Частинами 1, 5 ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Судом встановлено, що 26.11.2018 року о 16 годині 30 хвилин мала місце дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем ВАЗ-21013, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись в межах населеного пункту по проїзній частині по вул. Шкільній с. Бутове Старобільського району Луганської області, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 , внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження, несумісні з життям, від яких загинула на місці дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_4 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11). Вироком Старобільського районного суду Луганської області від 10.04.2019 р. ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців (сім років шість місяців) з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки (а.с. 7-10). Встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 на момент настання ДТП за шкоду, заподіяну третім особам, була застрахована відповідачем ПрАТ «СК «ВУСО» позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до страхового полісу від АМ/2696600, згідно умов договору страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, складає 200000 грн, за шкоду, заподіяну майну - 100000,00 грн (а.с. 16). За заявою позивачки ОСОБА_1 , яка є матір`ю загиблої ОСОБА_4 , від 13 травня 2019 року до ПрАТ «СК «ВУСО» про виплату страхових відшкодувань, пов`язаного із заподіянням моральної шкоди в розмірі 11 169 грн та пов`язаного із втратою годувальника у розмірі не менше 132 279 грн (а.с. 5-6) відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідачем ПрАТ «СК «ВУСО» вказану подію кваліфіковано як страховий випадок та сплачено страхове відшкодування моральної шкоди в розмірі 11169,00 грн. Вказані обставини ніким не оспорюються. Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу невиплати відповідачем позивачці ОСОБА_1 страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника в розмірі 132279,00 грн. Відмовляючи за необґрунтованістю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставини перебування на утриманні загиблої доньки ОСОБА_5 та потребу у матеріальній допомозі від останньої. Суд із посиланням на вимоги ч. 1 ст. 1200 ЦК України, п. 35.1., 35.2. ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 202 СК України, виходячи з предмету доказування по теперішній справі, яким є не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі, вважав, що позивачем такі вимоги не доведено за допомогою належних доказів. Оскільки позивачка мала дохід у розмірі більшому, ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, тому вона не вважається такою, що потребує матеріальної допомоги. Позивачем не доведено, що померла донька надавала позивачці таку допомогу, яка була основним і постійним джерелом її існування, а також доказів того, що позивачка ОСОБА_1 є матір`ю загиблої ОСОБА_4 . Переглядаючи рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зауважує наступне. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Положення цієї статті кореспондується з частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування», за змістом якої договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до статті Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховим випадком подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». За вимогами статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно з пунктом 22.1. статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Пунктом 27.2. статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою. Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті. Отже, законодавець пов`язує право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, непрацездатній особі, яка була на утриманні потерпілого, або мала на день смерті потерпілого право на одержання утримання від нього. Кожна із зазначених обставин - як перебування на утриманні, так і право на одержання такого утримання - є самостійними підставами і мають різні предмети доказування. Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними потребують матеріальної допомоги. Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі. Звертаючись до суду, позивачка посилалась як на підставу свого позову на те, що вона є непрацездатною особою похилого віку та пенсіонером за віком і станом на день смерті своєї доньки перебувала на її утриманні, тому на підставі ч. 1 ст. 1200 ЦК України, ст. 6, 22, 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просила суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на її користь страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника, в розмірі 36 мінімальних заробітних плат, та надавала докази на підтвердження факту перебування на утриманні, зокрема довідку виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Луганської області № 1-407 від 22.04.2019 року, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала на утриманні дочки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 15). Позовних вимог про стягнення шкоди, завданої смертю потерпілого, з підстави того, що позивачка мала право від загиблої дочки станом на день смерті останньої, ОСОБА_1 не заявляла та відповідних доказів суду не надавала. Статтею 12 ЦПК України, яка визначає диспозитивність як засаду цивільного судочинства, передбачено розгляд справи судом не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки позивачкою були заявлені лише вимоги про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, як непрацездатній особі з підстави перебування на утриманні, то довід скарги про те, що позивачка обґрунтовувала свої вимоги не тільки тим, що вона перебувала на утриманні у загиблої дочки чи отримувала від неї матеріальну допомогу, а й її правом на одержання від дочки утримання, як це передбачено ч. 1 ст. 1200 ЦК України, та надавала відповідні пояснення, не ґрунтується на матеріалах справи. Відповідна позовна заява згідно вимог статті 174 ЦПК України як заява по суті справи не подавалася, а суд, роблячи висновок про недоведеність позивачем і вимог про відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника, як особі, яка мала право на утримання від потерпілого, вийшов за межі позовних вимог. Довід апеляційної скарги про неправильну оцінку судом наданим позивачкою доказам перебування ОСОБА_1 на утриманні у своєї дочки не заслуговує на увагу, оскільки відсутня сукупність доказів, яка б з достатністю свідчила саме про перебування непрацездатної позивачки на утриманні у ОСОБА_4 : вказані особи зареєстровані станом на час смерті ОСОБА_4 за різними адресами - позивачка згідно наданому паспорту за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17), а загибла ОСОБА_4 відповідно до повідомлення страховику про ДТП була зареєстрована та фактично мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , і вказане повідомлення подано страховику сином та донькою загиблої - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно та чоловіком загиблої - ОСОБА_8 як членами родини потерпілої, а також позивачкою як матір`ю загиблої (а.с. 54-55). Належних та достовірних доказів отримання від загиблої матеріальної допомоги, яка була для позивачки основним і постійним джерелом засобів до її існування, позивачкою не надано. Само по собі різниця у доходах загиблої ОСОБА_4 , яка мала заробітну плату біля 4000 грн на місяць, та її матері ОСОБА_1 , яка мала розмір пенсії 1900 грн, за умови того, що загибла мала власну родину та за умови відсутності доказів спільного проживання із позивачкою, не може беззаперечно доводити факт утримання. Надана позивачкою довідка виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Луганської області № 1-407 від 22.04.2019 року про перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утриманні дочки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без джерела такої інформації також не є достатнім доказом. Посилання скаржниці на оплату загиблою дочкою комунальних послуг позивача, придбання ліків та продуктів харчування, виконання всією фізичної роботи в домашньому господарстві ОСОБА_1 та здійснення догляду за нею як підстав обґрунтованості позову про перебування на утриманні у загиблої не підтверджено жодним доказом. Натомість, помилковим є послання суду як на підставу для відмови у задоволенні позову на те, що позивачка мала дохід у розмірі більшому, ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність - 1373 грн, тому вона не вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, що також є доводом апеляційної скарги. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Довід скарги про неврахування судом численої практики місцевих та апеляційних судів у справах про стягнення страхового відшкодування у подібних правовідносинах також є помилковим, оскільки суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не практику інших судів під час розгляду інших справ. Слушним є довід скарги про помилковість висновків суду про недоведеність того, що ОСОБА_4 є донькою позивачки ОСОБА_1 , оскільки відповідач провів виплату страхового відшкодування на відшкодування завданої позивачці моральної шкоди у зв`язку із загибеллю потерпілої як доньки і не оспорював цього факту. Суд хоча і прийняв правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову, проте неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Вказана невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права відповідно до вимог п.п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду та викладенні мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови. Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 28 січня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, цей строк продовжується на строк дії такого карантину. Дата складення повного тексту постанови - 09 червня 2020 року. Судді: