Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 1.380.2019.004961

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004961 пров. № А/857/4430/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Запотічного І.І. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Хомича О.Р., а також сторін (їх представників): від відповідача - Сільченко О.О.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2019р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору Будинкоуправління № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, про зобов`язання зарахувати період роботи до страхового стажу та здійснити перерахунок пенсії (суддя суду І інстанції: Крутько О.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11 год. 31 хв. 12.12.2019р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 18.12.2019р.), - В С Т А Н О В И В: 24.09.2019р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов`язати відповідача Головне управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. зарахувати до його страхового стажу період роботи в Будинкоуправлінні № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова з 01.09.2007р. по 31.12.2010р. та здійснити перерахунок розміру пенсії з дати її призначення; cтягнути за рахунок бюджетних асигнувань пенсійного органу на його користь судові витрати в розмірі 768 грн. 40 коп. (а.с.6-8). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2019р. позов задоволено частково; зобов`язано відповідача ГУ ПФ України у Львівській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Будинкоуправлінні № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова з 01.09.2007р. по 31.12.2010р. та здійснити перерахунок розміру пенсії, починаючи з 24.03.2019р.; позовну вимогу в частині здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з дати призначення пенсії до 23.03.2019р. включно залишено без розгляду; стягнуто з пенсійного органу за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача 768 грн. 40 коп. сплаченого судового збору (а.с.50-55). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл., який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до неправильного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою в частині задоволення позовних вимог відмовити (а.с.85-89). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до абз.1 ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами ПФ відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Зазначає, що позивачу правомірно не зараховано до страхового стажу для обчислення пенсії період роботи в Будинкоуправлінні № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова з 01.09.2017р. по 31.12.2010р., оскільки згідно з довідкою форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за вказаний період відсутні відомості про сплату страхових внесків підприємством. Вказує, що без сплати відповідних сум страхових внесків апелянт позбавлений можливості самостійно зарахувати вказані періоди до страхового стажу позивача. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині залишення без розгляду позовної вимоги щодо здійснення перерахунку позивачу пенсії з дати призначення пенсії до 23.03.2019р., тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Як слідує з матеріалів справи, починаючи з 25.06.2017р., позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській обл. та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.14-16, 17-21, 22-24). 26.07.2019р. позивач звернувся до ГУ ПФ України у Львівській обл. із заявою про перерахунок та виплату пенсії з врахуванням стажу роботи у Будинкоуправлінні № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова з 01.09.2007р. по 31.12.2010р. (а.с.10-11). Листом № 3821/0-20/11.03-06 від 20.08.2019р. відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл. повідомив позивача про неможливість зарахування періодів роботи позивача з 01.09.2007р. по 31.12.2010р. у Будинкоуправлінні № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова до його страхового стажу, оскільки зазначене підприємство не сплатило страхові внески за вказаний період (окрім січня 2011 року, за який проведено сплату страхових внесків та який зарахований до стажу) (а.с.12-13). Приймаючи рішення та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Внаслідок невиконання Будинкоуправлінням № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова обов`язку по сплаті страхових внесків до ПФ України позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. Згідно приписів ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; Відповідно до п.1 ч.1 ст.11 вказаного Закону загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об`єднаннях громадян, у фізичних осіб - підприємців та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру. Відповідно до ст.1 наведеного Закону страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 зазначеного Закону страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною другою цієї ж норми передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами ПФ відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно із ст.20 вказаного Закону страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті страхувальниками. Обчислення розміру пенсії та її перерахунок провадиться з урахуванням страхового стажу особи, а саме, періоду, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. При цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Як підтверджується записами трудової книжки, позивач ОСОБА_1 з 14.08.2007р. по 03.09.2012р. працював у Будинкоуправлінні №4 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова (а.с.17-21). Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 за період з 01.09.2007р. по 31.12.2010р. із заробітної плати позивача підприємством не сплачено страхові внески (а.с.14-16). Таким чином, внаслідок невиконання Будинкоуправлінням № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова обов`язку по сплаті внесків до ПФ України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Також учасниками не заперечується наявність у позивача самого трудового стажу, тобто, його трудової діяльності впродовж спірного періоду. Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період 2007-2010 років не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії, оскільки позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 у Будинкоуправлінні № 4 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова. Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду по наведеній категорії справ, яка викладена у постановах від 27.03.2018р. у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019р. у справі № 688/947/17, від 30.09.2019р. у справі № 414/736/17, від 30.07.2019р. у справі № 373/2265/16-а та від 23.03.2020р. у справі № 535/1031/16-а. Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності. Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Водночас, положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст.22 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. Зокрема, згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо. Контроль за додержанням підприємствами законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в частині нарахування, декларування та сплати страхових внесків покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи. Отже, несвоєчасна сплата або несплата страхованих внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду трудової діяльності до страхового стажу, необхідного для призначення та обрахунку пенсії в належному розмірі. Відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків покладається на підприємство, а не на працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо сплати, а у випадку несплати примусового стягнення з підприємства-боржника (роботодавця) виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. Окрім цього, у рішенні від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абз.1 п.4.1 Рішення). Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб між учасниками правовідносин існував юридичний спір, а порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Невід`ємним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність заявленого позову та наявність підстав для здійснення перерахунку пенсії з 24.03.2019р., через що останній підлягає до часткового задоволення, із вищевказаних мотивів. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України у Львівській обл. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2019р. в адміністративній справі № 1.380.2019.004961 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. І. Запотічний С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 10.06.2020р.