Постанова 4855 № 640/6869/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6869/20 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2020 у справі за адміністративним позовом Міністерства оборони України до Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Міністерство оборони України звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, винесену в рамках виконавчого провадження № 60689779 від 28.02.2020 про накладення штрафу на Міністерство оборони України у розмірі 5100,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно прийнято постанову від 28.02.2020 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. у виконавчому провадженні № 60689779, оскільки, 17.01.2020 Міністерством оборони України рішення суду виконано. На переконання позивача, рішенням суду та виконавчим документом не було передбачено обов`язку Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, а встановлено лише обов`язок прийняти рішення за результатами повторно розгляду документів. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 у справі № 340/1928/19, що залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 31.05.2019 № 69, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про виплату грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності від 27.08.2018; зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності від 27.08.2018 з урахуванням правового висновку суду. З метою примусового виконання постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.09.2019, видано виконавчий лист від 30.10.2019 № 340/1928/19. Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою А.М. прийнято постанову від 22.11.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60689779, попереджено боржника про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів. Міністерство оборони України звернулось з заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06.12.2019 № 248/8651 про відкладення виконавчих дій, якою просив відкласти проведення виконавчих дій терміном на 10 днів. Позивач звернувся до відповідача із заявою від 24.01.2020 № 248/568 про закінчення виконавчого провадження, до якої надав витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.01.2020 №

7. Надалі, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою А.М. прийнято постанову від 28.02.2020 № 60689779 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. Не погоджуючись з прийнятою відповідачем постановою про накладення штрафу у виконавчому провадженні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з наступного: - згідно з висновком суду в рішенні від 24.09.2019 у справі № 340/1928/19, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, не встановлює обмеження щодо виплати допомоги військовослужбовцю ОСОБА_1 , який звільнений з військової служби до набрання чинності нормою, котра встановлює таку виплату. - а тому, відмова стягувачу в призначені одноразової грошової допомоги в зв`язку з встановленням інвалідності в 1997, 2002 та 2004 роках, коли діяла стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала державне обов`язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.01.2020 № 7, не є свідченням належного виконання рішення від 24.09.2019 справа № 340/1928/19, позаяк, така підстава суперечить наведеному висновку суду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до норм ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина п`ята). Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно з приписами ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами (частина перша). Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина друга). З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також, констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України. Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження, є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права. Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2019 № 60689779 щодо примусового виконання виконавчого листа Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 № 340/1928/19 про (у частині) зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності від 27.08.2018 з урахуванням правового висновку суду. Згідно з приписами ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», в разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строку рішення, що зобов`язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу десятиденного терміну з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення без поважних причин. Згідно з положеннями ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша). У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга). Так, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було прийнято постанову про накладення на Міністерство оборони України штрафу в розмірі 5100,00 грн. у виконавчому провадженні № 60689779 у зв`язку з невиконанням боржником судового рішення в адміністративній справі № 340/1928/19. При цьому, що сторона позивача зазначає про виконання 17.01.2020 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 у справі № 340/1928/19, про що було повідомлено державного виконавця заявою від 24.01.2020 № 248/568, та свідченням чого, є надання витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.01.2020 № 7, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності заявнику в 1997, 2002 та 2004 роках діяла стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала державне обов`язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги. Колегія суддів, для вирішення питання про виконання/невиконання рішення суду у зазначеній вище справі, звертає увагу на те, що виконавчим листом від 30.10.2019 № 340/1928/19 було зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності від 27.08.2018 з урахуванням правового висновку суду. Так, у рішенні Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 у справі № 340/1928/19 в мотивувальній частині зазначено: «…Отже, право на допомогу мають військовослужбовці Збройних Сил України з числа громадян України, які набули статусу особи з інвалідністю (після звільнення зі служби), котра пов`язана з захворюванням, що виникло внаслідок проходження військової служби. Закон не встановлює обмеження щодо виплати допомоги військовослужбовцям, які звільнені з військової служби до набрання чинності нормою права, котра встановлює таку виплату. Позивач проходив службу в Збройних Силах України, є громадянином України, набув статусу особи з інвалідністю після звільнення зі служби. Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправність рішення Міністерства стосовно ОСОБА_1 (порушення припису пункту 3 частини 2 статті 2 КАС України)…». Предметом розгляду в адміністративній справі № 340/1928/19 було рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.05.2019 № 69, затверджене 03.06.2019, яким відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки на час встановлення інвалідності не існувало правової норми, яка б визнавала право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок інвалідності. Також, слід звернути увагу на мотивувальну частину постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 у справі № 340/1928/19, у якій колегія суддів серед іншого вказала таке: «…дійсно, на час встановлення позивачеві ІІІ гр інвалідності, норма ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначала, що військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 19 серпня 1992 р. № 488, затверджені Умови державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум. Проте "обов`язкове особисте державне страхування" та "одноразова грошова допомога" є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Як вбачається з матеріалів справи, у позивача змінилась група інвалідності з ІІІ та ІІ, проте відповідач не встановив, тієї обставини та часу, що у разі встановлення позивачу більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення іншої групи інвалідності, та чи дає вона право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, чи виникло право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги та чи було здійснено виплату суми обов`язкового особистого державного страхування з урахуванням того, що п. 3 постанови № 499 визначено порядок виплат страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (далі - Умови, постанова № 488 відповідно). Таким чином, є вірними висновки суду першої інстанції про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги від 27.08.2018. Враховуючи зазначене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час вирішення даної справи встановлено, що відповідач протиправно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги, з підстав визначених у відмові…». Колегія суддів звертає увагу на те, що виходячи зі змісту зобов`язальної частини рішення у справі № 340/1928/19, яка і підлягає до виконання, судом було зобов`язано серед усього іншого, врахувати правові висновки суду у цій справі під час повторного розгляду заяви про призначення одноразової грошової допомоги. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відмова стягувачу в призначені одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням інвалідності в 1997, 2002 та 2004 роках, коли діяла стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала державне обов`язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.01.2020 № 7, не є свідченням належного виконання рішення від 24.09.2019 у справі № 340/1928/19, адже вказані висновки (підстава для відмови) не враховує та суперечить наведеному висновку суду у справі № 340/1928/19. (а.с. 13) Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили та містить прямі приписи зобов`язального характеру, суб`єктом владних повноважень у повній мірі для остаточного виконання не було здійснено. У частині доводів апелянта про те, що рішенням суду та виконавчим документом не передбачено обов`язку Міністерства оборони України призначити та виплатити заявнику одноразову грошову допомогу, а встановлено лише обов`язок прийняти рішення за результатами повторного розгляду документів згідно Закону, колегія суддів наголошує на тому, що, дійсно, боржника не було зобов`язано приймати позитивне/негативне рішення по питанню, проте судом було зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву про виплату допомоги, саме з урахуванням висновків суду, якими було надано аналіз підставам для відмови у задоволенні заяви, в яких, серед іншого, було зазначено, що Закон не встановлює обмеження щодо виплати допомоги військовослужбовцям, які звільнені з військової служби до набрання чинності нормою права, котра встановлює таку виплату, водночас, витяг з протоколу № 7 від 21.01.2020, містить посилання на інші обставини та норми. Висновки суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги Міністерства оборони України. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обгрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко О.І. Шурко