Постанова 4855 № 640/12591/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12591/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів: Василенка Я. М., Ганечко О. М., за участю секретаря Кірієнко Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2020, - В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0045140305 від 04 лютого 2019 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.02.2019 № 0045140305. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДФС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати, що свідчить про обгрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Крім того, зазначено про відсутність підстав для перевірки в межах даного позову правомірності дій посадових осіб контролюючого органу при здійсненні заходу контролю та складенні відповідного акту з огляду на допуск відповідача до проведення перевірки. У відзиві Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" на апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві зазначено про безпідставність її доводів, позаяк акт перевірки від 14.01.2019 №12/1-26-15-14-03-04/32962703 не підписаний зі сторони одного з ревізорів-інспекторів, які проводили перевірку, а тому не має сили доказу. Також зауважено про декларування ТОВ "Контактбудсервіс" орендної плати у розмірі 1,5% як це передбачено договорами оренди та відповідає вимогам ПК України та Закону України «Про орендну плату», оскільки саме за умовами договорів оренди встановлюється розмір орендної плати за землю у розмірі 1,5%. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, вказавши про його обгрунтованість та відповідність положенням чинного законодавства. Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з`явились, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 02.07.2018 по єдиному внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 02.07.2018, результати якої оформлено актом перевірки від 09.07.2018 № 244/26-15-14-03-01/32962703. На підставі вказаного вище акту перевірки від 09.07.2018 відповідачем 30.07.2018 прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення №0953140304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 22450716,60 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 17960573,28 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4490143,32 грн. За наслідками адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, таке було скасовано та зобов`язано ГУ ДФС у м. Києві вжити заходів відповідно до пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України щодо перевірки правомірності нарахування орендної плати за земельні ділянки відповідно до вимог чинного законодавства. 31.10.2018 відповідачем прийнято наказ №16205 про проведення службового розслідування стосовно головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за місцевими, ресурсними податками та неподатковими платежами управління аудиту окремих об`єктів та категорій платників Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 . 26.12.2018 ДФС України прийнято наказ № 863, яким, у зв`язку з проведенням службового розслідування стосовно посадових осіб, які здійснювали перевірку, відповідно до наказу ГУ ДФС у м. Києві від 31.10.2018 № 16205, вирішено провести документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з орендної плати за земельні ділянки за період з 01.01.2017 по 30.06.2018. Наказом ГУ ДФС у м. Києві від 28.12.2018 № 18551 вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку позивача з 28.12.2018 по дату завершення перевірки, тривалістю 5 робочих днів, з питань дотримання вимог податкового законодавства з орендної плати за земельні ділянки за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2018. З 28.12.2018 по 04.01.2019 відповідачем, на підставі направлень, виданих ГУ ДФС у м. Києві головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок з окремих питань управління аудиту окремих об`єктів та категорій платників ГУ ДФС у м. Києві, раднику податкової та митної справи III рангу ОСОБА_1 та головному державному ревізору-інспектору відділу контролю за ризиковими платниками управління спеціального аудиту ГУ ДФС у м. Києві, раднику податкової та митної справи III рангу ОСОБА_2 , відповідно до пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України, на підставі наказу ДФС України від 26.12.2018 № 863, наказу ГУ ДФС у м. Києві від 28.12.2018 № 18551, проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з орендної плати за земельні ділянки за період з 01.01.2017 р. по 30.06.2018, результати якої оформлено актом перевірки від 14.01.2019 № 12/1-26-15-14-03-04/32962703, яким встановлено порушення позивачем п. 288.5 ст. 288 ПК України та рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146, в результаті чого встановлено заниження орендної плати за земельні ділянки за 2017 рік та 1-ше півріччя 2018 року (з 01.01 по 30.06) в сумі 17960573,28 грн., в т.ч. за 2017 рік - 11973715,53 грн., за 1-ше півріччя 2018 року (з 01.01 по 30.06) - 5986857,75 грн. За наслідком перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0045140305 від 04.02.2019, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 22 450 716,60 грн. (за податковими зобов`язаннями - 17960573,28 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4490143,32 грн.). Не погоджуючись з висновками відповідача та вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач після процедури адміністративного оскарження, звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної виїзної перевірки, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а тому податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню. Крім того, вказано й про те, що оскільки зміни до договорів оренди земельних ділянок не вносились, тому підстави для донарахування грошових зобов`язань по орендній платі за землю відсутні. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України). Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок. При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами. Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.12 п. 78.1, абз. 1 п. 78.4 ст. 78 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов`язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також, необхідним для проведення перевірки на такій підставі є наявність розпочатого службового розслідування стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків. Оцінюючи доводи апелянта щодо належного оформлення акту перевірки від 14.01.2019 № 12/1-26-15-14-03-04/32962703 та неправомірності висновків суду першої інстанції у вказаній частині колегія суддів зазначає, що порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу. Згідно з п.п. 86.1, 86.3 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів). Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 (Порядок № 727), акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, який проводив перевірку, а також посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою). Згідно з п. 2 розділу V Порядку № 727, акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється в контролюючому органі протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або застосовують консолідовану сплату та у випадках проведення документальних перевірок дотримання законодавства з питань державної митної справи, - протягом 10 робочих днів), з дотриманням визначених у пункті 5 цього розділу вимог щодо реєстрації актів документальних перевірок. Відповідно до ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В контексті викладеного, суд першої інстанції мотивовано вказав, що обов`язковим елементом належного оформлення акту документальної перевірки є його підписання посадовими особами контролюючого органу, який проводив перевірку. Вищевказана перевірка проводилась: - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління аудиту окремих об`єктів та категорій платників ГУ ДФС у м. Києві, радником податкової та митної справи III рангу Йовенко Тетяною Степанівною - головним державним ревізором-інспектором відділу контролю за ризиковими платниками управління спеціального аудиту ГУ ДФС у м. Києві, радником податкової та митної справи III рангу Білоконем Євгеном Олеговичем. Натомість, всупереч вимог ст. 86 ПК України та п. 2 Порядоку № 727 акт перевірки № 12/1-26-15-14-03-04/32962703 від 14.01.2019 підписано лише головним державним ревізором-інспектором Білоконем Є.О., що правомірно враховано судом першої інстанції, який, зокрема, вказав, що законодавством не передбачено випадків, за яких посадова(і) особа(и) контролюючого органу, який проводив перевірку, може не підписувати акт документальної перевірки. Суд апеляційної інстанції відхиляє аргументи апелянта щодо достатності підпису головного державного ревізора-інспектора Білоконь Є.О., позаяк такі доводи суперечать викладеним вимогам чинних нормативно-правових актів та не спростовують факт відсутності підпису усіх осіб, які проводили перевірку. Водночас, сама по собі констатація апелянтом того, що вищевказаний акт перевірки є достатнім доказом, оскільки містить усі обов`язкові реквізити суперечить змісту такого акту та не спростовує факт відсутності підпису посадової особи в ньому. Безпідставні посилання апелянта щодо неможливості застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 16.01.2018 у справі № 826/442/13 з огляду на дослідження в межах вказаної справи інших фактичних даних, позаяк Верховний Суд також дослідив саме процедурні порушення контролюючого органу під час проведення перевірки, що унеможливило використання в якості доказу відповідного акту перевірки, вказавши, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, який вказав на необгрунтоване лише формальне посилання судом першої інстанції на правову позицію Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 № 810/1438/17, оскільки Верховним Судом у даній постанові, зокрема, вказано, що відсутність підпису в акті перевірки однієї з осіб, яка здійснювала перевірку, на думку судів попередніх інстанцій, є порушенням пункту 2 Порядку № 727, та визнано, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу не підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій залишаються без змін. Відтак, обставини вказаних справ є аналогічними в частині відсутності підпису осіб, які проводили перевірку, що свідчить про цілком обґрунтоване посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду у справі № 810/1438/17. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що акт перевірки № 12/1-26-15-14-03-04/32962703 від 14.01.2019 не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, що і було встановлено під час розгляду даної справи. Таким чином, податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та обгрунтовано скасовані судом першої інстанції. Неприйнятними є посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.01.2020 у справі № 826/16348/13-а, оскільки в межах цієї справи Верховний Суд більшою мірою досліджував питання дотримання підприємством вимог ПК України при формуванні податкового кредиту, та вказав про необхідність встановлення правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень безвідносно до дій відповідача при проведенні перевірки. Разом з тим, оцінюючи доводи апелянта, що предметом даної справи є саме податкове повідомлення-рішення, що свідчить про відсутність підстав для перевірки в межах позову правомірності дій посадових осіб контролюючого органу при здійсненні заходу контролю, колегія суддів враховує, що Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 сформульовано наступну правову позицію. Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України. З урахуванням наведеного судова палата в цій справі відступила від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо. Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 КАС України. В контексті викладеного, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо нівелювання процедурних порушень контролюючого органу у випадку допуску останнього до проведення перевірки. В частині тверджень апелянта щодо правомірності нарахування грошових зобов`язань спірним податковим повідомленням-рішенням та обґрунтованості висновків акту перевірки від 14.01.2019 судова колегія виходить з такого. Згідно з ст. 21 Закону Закон України "Про оренду землі" (Закон №161-XIV) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Слід наголосити, що наведена стаття відсилає до норм ПК України виключно стосовно строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а не стосовно її розміру та (або) інших умов. Відтак, виходячи з норм спеціального законодавства у сфері регулювання земельних відносин в Україні відносини сторін, у першу чергу, регулюються положеннями укладеного між ними договору. Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Пунктом 288.1 ст. 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Отже, орендна плата є окремою формою плати за землю, відмінною від земельного податку, яка встановлюється, нараховується та сплачується саме на підставі умов укладеного договору. Таким чином, Законом №161-XIV та Податковим кодексом України передбачено, що саме умовами договору встановлюється розмір орендної плати за землю. Товариство з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" є орендарем земельних ділянок, місце розташування яких, - ж/м Осокорки-Центральні (1 - 5 мікрорайони) у Дарницькому районі м. Києва за кадастровими номерами 8 000 000 000:96:001:0008 (90,6379 га), 8 000 000 000:96:001:0009 (26,7006 га), 8 000 000 000:96:001:0010 (21,8966 га), 8 000 000 000:96:001:0011 (15,4479 га) та 8 000 000 000:96:001:0013 (21,3596 га) на підставі договорів оренди земельної ділянки від 05.09.2005 року, укладених з Київською міською радою, орендодавцем, посвідчених державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. (зареєстрованих в реєстрі за номерами 17-4324, 17-4325, 17-4326, 17-4327, 17-4328), а також зареєстрованих в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за записами від 08.09.2005 р. за №63-6-00282, №63-6-00283, №63-6-00284, №63-6-00285, №63-6-00286 (далі - Договори оренди). Відповідно до п. 4.2 Договорів оренди, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5% від її нормативно грошової оцінки. Орендна плата за земельні ділянки, якими користується ТОВ "Контактбудсервіс", сплачується ним на підставі договорів оренди, зміни до яких в частині розміру орендної плати не вносилися, що не спростовано Головним управлінням ДФС у м. Києві під час апеляційного розгляду справи. Виходячи із фактичних обставин справи, суд першої інстанції вірно вказав, що умови договорів оренди є чинними, а зміни норм законодавства не передбачають автоматичної зміни умов укладених сторонами договорів, в яких регламентовано порядок внесення змін, а саме п. 4.3 договорів передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору. Колегія суддів враховує посилання апелянта на те, що суд першої інстанції необґрунтовано вказав на відсутність рішення Київської міської ради № 89/9146 від 28.02.2013 в матеріалах справи, яке ним не витребовувалось та є загально доступним, та водночас зауважує, що такі твердження відповідача жодним чином не доводять правомірність дій контролюючого органу при оформленні результатів перевірки та прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Крім того, ані в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи апеляційним судом, відповідачем не надано додаткових угод, які б змінювали розмір орендної плати, як зазначено в договорах оренди. За наведених обставин, судова колегія погоджується з тим, що висновок Головного управління ДФС у м. Києві про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" вимог п. 288.5 ст. 288 ПК України та рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146, в результаті чого встановлено заниження по орендній платі за земельні ділянки в розмірі 17960573,28 грн. є безпідставним та необґрунтованим. Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, зазначений обов`язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність своїх дій в межах спірних правовідносин. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Посилання апеляційної скарги зазначені вище висновки не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2020 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2020 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови виготовлено 09.06.2020