Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/1998/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1998/19 Категорія 106030000Головуючий у суді І інстанції: Лісовська Н.В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Семенюка Г.В. суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І. при секретаріВишневській А.В. за участю сторін: ПозивачОСОБА_1 (паспорт) Пред-к відповідача ОСОБА_2 особаОСОБА_3 (посвідчення) розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області; третя особа: ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу від 06.08.2019 р. № 9 о/с, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області; третя особа: ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу від 06.08.2019 р. № 9 о/с, мотивуючи його тим, що на підставі ст. 9 Закону № 2262 і п. 10 Порядку № 393 позивачу не виплачено грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення та наказом від 06.08.2019 р. № 9 о/с протиправно внесено зміни до наказу від 02.05.2019 р. № 6 о/с в частині визначення календарної вислуги років, загального трудового стажу та вислуги років для призначення пенсії. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні. Зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. №

393. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 06.08.2019 р. № 9 о/с. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що суд протиправно поновив позивача на неіснуючій посаді. УМВС України в Миколаївській області з позивачем не вступало в трудові відносини, у зв`язку із чим служба в органах внутрішніх справ може бути зарахована для позивача лише по 06.11.2015 рік. ОСОБА_1 було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року винесено законно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, позивач вказує, що поновлення на посаді означає, що у період вимушеного прогулу особа проходила службу в органах внутрішніх справ, тому відповідний період має зараховуватися до вислуги років. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ з 01.05.2006 р. по 02.05.2019 р. (а. с. 13). 02.05.2019 року наказом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області № 6 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ (за віком) (а. с. 14). В наказі зазначено, що вислуга років складає: - у календарному обчисленні 13 років 1 день; - трудовий стаж 14 років 7 місяців 15 днів; - загальний трудовий стаж 27 років 7 місяців 16 днів; - вислуга років для призначення пенсії 27 років 7 місяців 16 днів. 06.05.2019 року позивач вперше звернулася до відповідача з заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 9 Закону № 2262, у сумі 37383,29 грн. (а. с. 15-16). 30.05.2019 року відповідач надав відповідь, яка не містила по суті відповіді на поставлене позивачем питання (а. с. 17-19). 06.06.2019 року позивач повторно звернулася до відповідача (а. с. 20) та отримала лист від 13.06.2019 р. про неможливість надати чітку та конкретну відповідь коли і в якому розмірі буде виплачена грошова допомога при звільненні, оскільки в наказі не вказана вислуга років для обчислення такої допомоги (а. с. 21). 05.07.2019 року відповідач звернувся до Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України за роз`ясненням щодо зарахування до календарної вислуги років позивача періодів служби між її звільненням та подальшим поновленням на службі за рішенням суду (а. с. 43). 23.07.2019 року були надані відповідні роз`яснення про те, що позивачу до вислуги років для призначення пенсії згідно з Законом № 2262 підлягає зарахуванню служба в органах внутрішніх справ лише до 06.11.2015 р. (а. с. 99). На підставі вказаних роз`яснень, відповідач наказом від 06.08.2019 р. № 9 о/с вніс зміни до наказу від 02.05.2019 р. № 6 о/с в частині визначення календарної вислуги років, загального трудового стажу та вислуги років для призначення пенсії. Так, в наказі від 06.08.2019 р. № 9 о/с зазначено, що вислуга років складає: - у календарному обчисленні 9 років 6 місяців 5 днів; - загальний трудовий стаж 24 роки 1 місяць 20 днів; - вилучено вислугу років для призначення пенсії 27 років 7 місяців 16 днів. Не погоджуючись такими діями відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, видавши наказ від 06.08.2019 р. № 9 о/с, порушив права позивача. Зменшення вислуги років позивача позбавило її права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, яка передбачена ст. 9 Закону № 2262. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону № 2262 передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється, серед іншого, Міністерством внутрішніх справ України за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на його утримання. Поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали. Аналогічні положення містить і п. 10 Порядку №

393. Таким чином, право на одержання одноразової грошової допомоги пов`язане з наявністю 10-річної вислуги та звільненням зі служби, зокрема, з указаних підстав. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 17.03.2015 року у справі 21-80а15 та постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №823/1919/16. З наказу від 02.05.2019 р. № 6 о/с станом на 02.05.2019 р. позивач мала вислугу 13 повних років. Таким чином, на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" вислуга років позивача складала більше 5 років, після 07.11.2015 р. вона продовжила роботу в Міністерстві внутрішніх справ, а на день звільнення зі служби за віком мала вислугу більше 10 років. Подальше виключення відповідачем з вислуги років позивача років служби з 07.11.2015 р. суд вважає протиправним, оскільки позивач продовжила перебувати в складі органів внутрішніх справ, що підтверджується записом у трудовій книжці, та була звільнена лише 02.05.2019 р. Той факт, що позивач за період з 01.05.2006 р. по 02.05.2019 р. неодноразово була звільнена зі служби та поновлена за рішеннями суду, не може переривати тривалість вислуги років. Суд критично оцінює посилання відповідача на роз`яснення Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України, оскільки лист Департаменту не є нормативно-правовим актом, який регулює порядок розрахунку вислуги років працівників органів внутрішніх справ. Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянт на те, що суд протиправно поновив позивача на неіснуючій посаді. УМВС України в Миколаївській області з позивачем не вступало в трудові відносини, у зв`язку із чим служба в органах внутрішніх справ може бути для позивача зарахована лише по 06.11.2015 рік з огляду на наступне. Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічні положення містить КАС України, зокрема, нормами ст.370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 року Європейський суд з прав людини зазначив, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Відповідно до пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Питання запровадження до штатного розпису будь-якої посади належать до внутрішньогосподарської діяльності організації чи установи, входить у компетенцію такої організації. Отже, наявність чи відсутність посади у штатному розписі установи не може слугувати перешкодою для виконання рішення суду про поновлення працівника, незаконно звільненого із займаної посади. Аналогічну правову позицію виклав Верховний суд у своїй поставі по справі № 243/2748/16-ц від 21.03.2018 року. Крім того, стаття 9 Закону № 2262 не ставить право на отримання грошової допомоги при звільненні в залежність від фактичного виконання службових обов`язків особою. Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплата пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх родин визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №

393. Відповідно до п. п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», зокрема, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються /в т. ч./: дійсна військова служба у Військово-Морському Флоті; служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; додатково зараховується час їхнього навчання (у тому числі заочно) у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік за шість місяців. Тобто, за змістом цього Порядку до вислуги років зараховуються періоди служби в органах внутрішніх справ. Таким чином, поновлення на посаді означає, що у період вимушеного прогулу особа проходила службу в органах внутрішніх справ, тому відповідний період має зараховуватися до вислуги років, адже це є обов`язком роботодавця, оскільки поновлення на посаді передбачає відновлення всіх порушених прав позивача стосовно проходження служби в органах внутрішніх справ незаконним звільненням. Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 року по справі № 805/580/18-а, яка залишена без змін Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.02.2019 року. Також, не заслуговують на уваги посилання апелянта на те, що оскільки повивачу на протязі 2016-2019 року не зараховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення, тому і відповідно позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки з поновленням позивача на посаді відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплачувати позивачу грошове забезпечення, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Отже, відповідач, видавши наказ від 06.08.2019 р. № 9 о/с, порушив права позивача. Зменшення вислуги років позивача позбавило її права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, яка передбачена ст. 9 Закону № 2262. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу від 06.08.2019 р. № 9 о/с належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року по справі № 400/1998/19, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст Постанови складено 10 червня 2020 року. Головуючий суддя Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.