Постанова 4856 № 240/6017/18

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6017/18 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М. Суддя-доповідач - Курко О. П. 05 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на окрему ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення, В С Т А Н О В И В : 12.04.2021 позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з заявою в порядку ст. 383 КАС України, в якій просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.05.2020 у справі № 240/6017/18 в частині здійснення із 17.07.2018 нарахування підвищення до пенсії в розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам та виплати перерахованої пенсії. В обґрунтування заяви позивач зазначив, що станом на дату подання заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області "не виконує рішення суду, а саме здійснює протиправні дії, які полягають у зміні тексту рішення суду" - "здійснено нарахування коштів із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб". Житомирським окружним адміністративним судом 22 квітня 2021 року направлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області окрему ухвалу для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли викладеним в ній порушенням закону. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати окрему ухвалу. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 240/6017/18 від 08.05.2020, яке набрало законної сили, крім іншого, визнано протиправною бездіяльність Овруцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Дане рішення було звернуто до виконання. З листа Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 15.03.2021 № 3601-2462/І-02/8-0600/21 вбачається, що позивачу на виконання вказаного рішення суду проведено перерахунок пенсії з урахуванням підвищення як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, виходячи з розміру двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а не двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якого ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Згідно ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Частинами 2, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічні положення містить КАС України, зокрема, нормами статті 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 року Європейський суд з прав людини зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України, nо.38773/05, від 26.07.2012 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України"). Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Саме з метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, регламентований ст.383 Кодексу адміністративного судочинства України. У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини). Як свідчать матеріали справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувало на виконання рішення суду ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, виходячи з розміру двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а не двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), як зазначено в рішенні суду. А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пенсійний фонд порушив вимоги ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 370 КАС України, а тому заява позивача підлягає задоволенню. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час ії розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а окрему ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Курко О. П. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.