Постанова 4856 № 240/18989/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/18989/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Н.М. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 22 грудня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій просила: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати доплати до пенсії у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII); - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 17.07.2018 нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року позов задоволено частково. Зокрема, судом визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати з 01.12.2020 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01.12.2020 здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік. У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач відзначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Крім того, в апеляційній скарзі звернуто увагу, що позивач на протязі оспорюваного періоду і по даний час є працюючим пенсіонером, а отже жодного права на виплату пенсії згідно ч. 2 ст. 39 Закону №796 не має. Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти доводів відповідача та просила залишити апеляційну скаргу пенсійного органу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що є законним та обгрунтованим. Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. З матеріалів справи встановлено, що позивач проживає в с. Гуничі, Овруцького району, Житомирської області, є потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області У червні 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" . Листом від 20.07.2020 №11583-12522/К-02/8-0600/20 відповідач повідомив позивача про те, що частина 2 статті 39 Закону №796-ХІІ (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. При цьому, судом першої інстанції враховано, що позивач у період з 01.01.1999 по 30.11.2020 мала статус працюючого пенсіонера про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка форми ОК - 5, а отже її право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону №796-ХІІ має бути відновлено з 01.12.2020 року. Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII). Згідно статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачалось, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. 28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та

45. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18. Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справа №240/4937/18 обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права є: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015. Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. За результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 дійшла висновку, що із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015. Тобто, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018№ 6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ. Отже, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 особи, зі статусом постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як визначено ст. 39 Закону України № 796-ХІІ. Таким чином, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення та як потерпілий від Чорнобильської катастрофи, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796. В даному випадку, суд першої інстанції за результатами розгляду даної справи, дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту саме з 01.12.2020 року з урахуванням встановленого факту її працевлаштування у період з 01.01.1999 по 30.11.2020 року та отримання доходу, що засвідчується наявною у матеріалах справи довідкою форми ОК -

5. Судова колегія не надає оцінку вказаному, оскільки факт працевлаштування позивача у спірний період не є предметом оскарження в межах даного апеляційного провадження. Таким чином, суд апеляційної інстанції не віднаходить підстав для заперечення висновків суду першої інстанції стосовно необхідності поновлення прав позивача шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеним законом про Державний бюджет України на відповідний рік, починаючи з 01 грудня 2020 року. Щодо доводів відповідача про перебування на даний час позивача у трудових відносинах з Управлінням соціальної політики Коростенської РДА, то судова колегія відзначає наступне. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року було витребувано додаткові докази у сторін. Зокрема, було зобов`язано позивача - ОСОБА_1 , надати суду належним чином завірену копію трудової книжки, а відповідача - Головне управління пенсійного фонду України в Житомирській області, надати пенсійну справу пенсіонера ОСОБА_1 . Дослідивши витребувані та надані сторонами докази, судова колегія відхиляє доводи відповідача про наявність у позивача на даний час статусу працюючого пенсіонера, як такі, що повністю спростовуються даними, що містяться в пенсійній справі пенсіонера ОСОБА_1 №814289 та трудовій книжці останньої Окрім того, у відповідності до наявної в матеріалах справи довідки Управління соціальної політики Коростенької РДА № 1100 від 28.09.2021 року, позивач перебуває на обліку у відділі №3 Управління соціальної політики Коростенської РДА та одержує державну допомогу по догляду за інвалідом І групи. Натомість, відповідачем будь-яких доказів в підтвердження факту працевлаштування позивача, окрім витягу з реєстру застрахованих осіб ОК-5, судовій колегії не надано. Отже, оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення у апеляційній скарзі не зазначено. Водночас, суд апеляційної інстанції не надає оцінку періоду за який судом першої інстанції відмовлено в нарахуванні позивачу вказаного підвищення, оскільки дана обставина не є предметом оскарження в межах даного апеляційного провадження. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки доводи апеляційної скарги, висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.