Постанова 4852 № 280/1824/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 червня 2020 року м. Дніпросправа № 280/1824/19 головуючий суддя І інстанції Батрак І.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., за участю секретаря судового засідання Чорнова Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Запорізької митниці ДФС на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.08.2019 року в адміністративній справі №280/1824/19 за позовом Приватного малого виробничо-комерційного підприємства "АССОЛЬ" до Запорізької митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,- ВСТАНОВИВ: Приватне мале виробничо-комерційне підприємство "АССОЛЬ" звернулось до суду з адміністративним позовом до Запорізької митниці ДФС, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 22.03.2019 №UA112000/2019/000017/2; - визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112100/2019/00006. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.08.2019 року адміністративний позов Приватного малого виробничо-комерційного підприємства "Ассоль" було задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Запорізької митниці ДФС про коригування митної вартості товарів 22.03.2019 за №UA112000/2019/000017/2. Визнано протиправною та скасовано картку відмови Запорізької митниці ДФС в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112100/2019/00006 від 22.03.2019. Стягнуто з Запорізької митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль» витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000.00 грн. Стягнуто з Запорізької митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль» суму судового збору у розмірі 21 131.00 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Запорізька митниця ДФС звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірні рішення прийняті останнім на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для їх скасування. Зауважено, про безпідставне стягнення з відповідача сплаченого позивачем судового збору у розмірі 21 131.00 грн. та витрат правничу допомогу в розмірі 10000.00 грн. Приватним малим виробничо-комерційним підприємством "Ассоль" було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представники позивача в судовому засіданні заперечували відносно задоволення апеляційної скарги, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін. Представник відповідача, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутності останнього. Заслухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 10 жовтня 2018 року між Dalian Zhaohua construction and machinery CO., LTD, Китай, («Продавець») та позивачем («Покупець») укладений контракт №DZH-ASSOL-2018/2, відповідно до умов якого Продавець передає, а Покупець приймає товар згідно з Специфікаціями (Додатками), які є невід`ємною частиною даного Контракту. Сума Контракту складає 500 000,00 дол. США і включає в себе: вартість товару в країні продавця, експортне пакування, маркування, транспортування. У вартість товару також включені усі витрати продавця, які пов`язані з оплатою податків, мит, отриманням ліцензій на експорт товару. Комплект товаросупровідних документів, які продавець надає покупцю: інвойс, страховий поліс та специфікацію на кожну партію товару. Комплект товаросупровідних документів, які продавець надає вантажоотримувачу: товарно-транспортна накладна, сертифікат походження товару (за потреби), сертифікат якості товару, пакувальний лист та пакувальний контейнерний лист на кожну партію товару. За приписами п. 4.1-4.3 Контракту умови та строки поставки товару здійснюється на умовах обумовлених у специфікаціях (додатках), які є невід`ємною частиною даного Контракту. На продавця покладаються усі витрати (включаючи Фрахт, транспортні витрати до місця навантаження, витрати за навантаження) і збори, які пов`язані з товаром під час його транзитної перевозки до прибуття у місце призначення. Продавець зобов`язаний забезпечити за свій рахунок страхування вантажу на умовах, які дозволяють покупцю звернутись безпосередньо до страхувальника. 10 грудня 2018 року сторони за контрактом підписали додаткову угоду №1, відповідно до якої внесли зміни в пункт 1 для Специфікації 1 до контракту №DZH-ASSOL-2018/2 від 10.10.2018, виклавши у наступній редакції: «Умови поставки:FOB DALIAN, Китай (Інкотермс 2010)». Крім того, сторонами контракту підписана також додаткова угода №2 від 02.01.2019 за якою сторони дійшли до згоди внести наступні зміни до контракту №DZH-ASSOL-2018/2 від 10.10.2018, виклавши один з товаросупровідних документів у новій редакції, а саме: страховий поліс (залежно від умов поставки товару) на кожну партію товару, а пункт 4.3 контракту доповнено словами: «в залежності від умов поставки товару». 13.03.2019 для проведення митного оформлення поставленого на підставі Специфікації №1 від 11.10.2018 за зазначеним контрактом товару: «Каток ІНФОРМАЦІЯ_1 Кат. номер-24-21-169СБ. кіл-ть-152 шт., Каток двобортний. Кат. номер-24-21-170СБ. Кіл-ть-104 шт. Складальна одиниця трактора Т170. Механічно оброблений сталевий виріб, що встановлюється на візку трактора та призначений для опори трактора на бігову доріжку гусениці., Каток підтримуючий. Кат.номер-50-21-425СП. Кіл-ть-30 шт. Складальна сталева механічно оброблена одиниця візка гусениць трактора Т170. Встановлюється на гусеничний хід трактора та призначений для підтримки їхньої частини гусеничної стрічки. Вивантажено з контейнеру ТGHU3991050» позивачем до митного органу подана вантажна митна декларація №/2019/000229, відповідно до якої була заявлена митна вартість товару у розмірі 993 064,65 грн. або 35 397,59 USD. Визначення митної вартості товару позивачем згідно зі статтями 57, 58 Митного кодексу України за основним методом (за ціною контракту щодо товарів, які імпортуються). Для підтвердження заявленої митної вартості декларантом надані наступні документи: контракт №DZH-ASSOL-2018/2 від 10.10.2018; додаткова угода від 10.12.2018 №1; додаткова угода №2 від 02.01.2019; Специфікація №1 від 11/10.2018 до нього; Платіжні доручення в іноземній валюті №25 від 22.11.2018, №26 від 07.12.2018; Висновок Запорізької торгово-промислової палати №ОИ-4634 від 20.03.2019; Сертифікат якості №1 від 22.12.2018 до Специфікації №1 від 11/10.2018; Пакувальний лист №1 від 11.10.2018; Рахунок (інвойс) від 11.10.2018 СІ20181011; Коносамент №QFL18120764 від 29.12.2018 Міжнародну вантажно-митну декларацію (CMR) №099715 від 13/02/2019; Замовлення на міжнародне експедирування вантажу ТОВ «Клевер Тім» від 06.12.2018 №41; Рахунок ТОВ «Клевер Тім» №РФ-6256 від 08.02.2019 на суму 97 053,64 грн.; Платіжне доручення №1360 від 14.02.2019 на суму 97 053,64 грн.; Довідка про транспортні витрати №882544/19 від 08.02.2019; Виписка з бухгалтерської документації від 22.03.2019; Прайс-лист від 01.10.2018; Договір №08/04-13-1 від 08.04.2013 транспортного експедирування; Додаткові угоди №1 від 10.01.2017, №011217/01від 01.12.2017, №080815/01 від 08.08.2015, №310717/01 від 31.07.2017 до договору транспортного експедирування №08/04-13-1 від 08.04.2013; Довіреність №29/12/17 від 29.12.2017; Лист позивача №10/12.1 від 10.12.2018 про помилкове зазначення найменування «Назви беніфіціара» у платіжному дорученні в іноземній валюті №26 від 07.12.2018; Технічний опис №ВЕД-1425 від 14.02.2019; ЄУД для розміщення товарів на тимчасове зберігання №15 від 14.02.2019; Листи ПМВКП «Ассоль» від 22.03.2019 №ВЕД-1452 та №ВЕД-1454; Листи Dalian Zhaohua construction and machinery CO., LTD №DZH2018111401 від 14.11.2018 та №DZH2019032101 від 21.03.2019; Митна декларація №090820180080538348 від 26.12.2018. При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості згідно вимог ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України митний орган дійшов висновку, що документи, які надані до митного оформлення (зазначені у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України) містять розбіжності: - відповідно до специфікації від 11.10.2018 № 1 узгоджено ціни товарів на умовах Incoterms FOB-QINGDAO. В інвойсі від 11.10.2018 № СІ20181011 зазначено умови Incoterms FOB-DALIAN. Зазначені документи сформовані одного і того ж дня. При цьому, зміни до вищезазначеної специфікації внесені лише 10.12.2018, після проведення платежів 22.11.2018 та 07.12.2018 на підставі специфікації від 11.10.2018 № 1; - в контракті від 10.10.2018 № DZH-ASSOL-2018/2, специфікації від 11.10.2018 № 1, додатковій угоді від 10.12.2018 № 1 та додатковій угоді від 02.01.2019 № 2 відповідальною особою зі сторони продавця зазначено директора Mr. Wang Fang. При цьому, підписи даної особи в контракті від 10.10.2018 № DZH-ASSOL-2018/2 та специфікації від 11.10.2018 № 1 відрізняються від підписів тієї ж особи в додатковій угоді від 10.12.2018 № 1 та додатковій угоді від 02.01.2019 №2; - в пункті 3.2 контракту від 10.10.2018 № DZH-ASSOL-2018/2 зазначено, що продавець надає покупцеві, у т.ч., страховий поліс. А також в пункті 4.3 зазначеного контракту визначено, що продавець зобов`язаний забезпечити за власний рахунок страхування вантажу. При цьому, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, як того вимагає ч. 2 ст. 53 Кодексу, до митного оформлення не надавалися. Однак декларантом надано додаткову угоду до контракту від 02.01.2019 № 2 щодо питання страхування вантажу, яка підписана після формування платіжних доручень в іноземній валюті № 25 та 26, та після навантаження товару на борт судна - 29.12.2018. Вищезазначене дає підстави вважати, що документи, які надані до митного оформлення товару не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме: витрати на страхування імпортованих товарів. У зв`язку із викладеним, надіслано електронну вимогу про надання (за наявності) додаткових документів для підтвердження митної вартості згідно із ч.3 ст.53 Митного кодексу України: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прас-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Крім того, зазначено про можливість декларанта за власним бажанням подати додаткові наявні в нього документи для підтвердження заявленої митної вартості товару згідно з ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України. Так, на вимогу митного органу про надання додаткових документів позивачем 22.03.2019 надано наступні документи: виписку з обороно-сальдової відомості по рахунку за 10.10.2019-22.03.2019; прайс-лист виробника від 01.10.2018; висновок Запорізької ТПП від 20.03.2019 №ОИ-4634; листи продавця від 14.11.2018 про відсутність страхування та від 21.03.2019 про дійсність підписів на договірних документах. Також у відповіді зазначено, що надані документи є остаточними і інші надаватись не будуть. Проте, 22.03.2019 митним органом прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA112000/2019/000017/2, відповідно до якого митна вартість визначена за резервним методом. Зазначене рішення обґрунтовано тим, що за результатом аналізу додатково наданих декларантом документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, встановлено наступне: у наданому висновку ЗТПП від 20.03.2019 № ОИ 4634, згідно з даними статистики Міжнародного торгового центу ЮНКТАД/СОТ зазначено діапазон цін на подібні/аналогічні товари за період жовтня 2018 - березня 2019 року. Висновок ЗТПП містить ціновий інтервал на товари без зазначення комерційних умов поставок «Інкотермс», відповідно до яких сформована цінова пропозиція продавців, тобто ціна товару може бути вищою за заявлену. Висновок експерта не дає можливості упевнитись у «дійсній вартості» задекларованого товару, так як, у даному висновку, при здійсненні цінової експертизи товару, не наведено аналіз цінової політики інших виробників продукції, що не дає можливості співставити вартість зазначеного товару з вартістю ідентичних/подібних (аналогічних) товарів інших виробників. Вищезазначене ставить під сумнів твердження, що в наведеному висновку зазначено цінову інформацію щодо подібних/аналогічних товарів. Декларант не надано в повному обсязі документів, які підтверджують митну вартість. У митного органу наявна інформація щодо митної вартості аналогічних товарів на рівні 6,16 дол. США/кг (МД від 22.02.2019 №/2019/007227 та №/2019/007225, від 07.03.2019 № UA50002/2019/002610, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та до прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, заявленої декларантом. Як зазначено у рішенні митна вартість товару, що імпортується, визначена із застосуванням резервного методу 2а) за ціною договору щодо ідентичних товарів, відповідно з вимогами ст. 59 Митного кодексу України, згідно із наявною у митного органу інформацією щодо ідентичних товарів за методом, згідно з наявною у органу доходів і зборів інформації. У оформленні МД № UA112100/2019/000229 було відмовлено та складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA112100/2019/00006. У вищевказаній картці відмови, як причину у відмові, вказано прийняте митницею рішення про коригування митної вартості. Позивач подав митному органу нову митну МД №UA112100/2019/000467 від 13.05.2019, яку прийнято до митного оформлення та товар випущено у вільний обіг, шляхом надання гарантій відповідно до статті 55 Митного кодексу України. Не погодившись з обґрунтованістю прийняття наведених рішень, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA112100/2019/00017/2 від 22.03.2019 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112100/2019/00006 від 22.03.2019 є протиправними, а відповідно такими, що підлягають скасуванню. Зауважено, що належна до стягнення з відповідача сума сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову становить 21 131.00 грн. та витрати на правничу допомогу становлять 10000.00 грн. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно ч. 1 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. За приписами ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Як встановлено ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Як передбачено ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію) (ч. 4 ст. 53 Митного кодексу). Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Як встановлено ч. 1 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Згідно ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі, якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України, основний метод визначення митної вартості не застосовується, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Вказана правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 року (справа № 814/1996/15), від 19.06.2018 року (справа № 826/6346/16), що враховується судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття відповідачем спірного рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення були висновки відповідача про те, що: - відповідно до специфікації від 11.10.2018 № 1 узгоджено ціни товарів на умовах Incoterms FOB-QINGDAO. В інвойсі від 11.10.2018 № СІ20181011 зазначено умови Incoterms FOB-DALIAN. Зазначені документи сформовані одного і того ж дня. При цьому, зміни до вищезазначеної специфікації внесені лише 10.12.2018, після проведення платежів 22.11.2018 та 07.12.2018 на підставі специфікації від 11.10.2018 № 1; - в контракті від 10.10.2018 № DZH-ASSOL-2018/2, специфікації від 11.10.2018 № 1, додатковій угоді від 10.12.2018 № 1 та додатковій угоді від 02.01.2019 № 2 відповідальною особою зі сторони продавця зазначено директора Mr. Wang Fang. При цьому, підписи даної особи в контракті від 10.10.2018 № DZH-ASSOL-2018/2 та специфікації від 11.10.2018 № 1 відрізняються від підписів тієї ж особи в додатковій угоді від 10.12.2018 № 1 та додатковій угоді від 02.01.2019 №2; - в пункті 3.2 контракту від 10.10.2018 № DZH-ASSOL-2018/2 зазначено, що продавець надає покупцеві, у т.ч., страховий поліс. А також в пункті 4.3 зазначеного контракту визначено, що продавець зобов`язаний забезпечити за власний рахунок страхування вантажу. При цьому, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, як того вимагає ч. 2 ст. 53 Кодексу, до митного оформлення не надавалися. Однак декларантом надано додаткову угоду до контракту від 02.01.2019 № 2 щодо питання страхування вантажу, яка підписана після формування платіжних доручень в іноземній валюті № 25 та 26, та після навантаження товару на борт судна - 29.12.2018. Вищезазначене дає підстави вважати, що документи, які надані до митного оформлення товару не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме: витрати на страхування імпортованих товарів; - у митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не грунтується на дійсній вартості імпортованих товарів; - у наданому висновку ЗТПП від 20.03.2019 року № ОИ-4634, згідно з даними статистики Міжнародного торгового центру ЮНКТАД/СОТ зазначено діапазон цін на подібні/аналогічні товари за період жовтня 2018 року березня 2019 року. Висновок ЗТПП містить ціновий інтервал на товари без зазначення комерційних умов поставки «Інкотермс», відповідно до яких сформована цінова пропозиція продавців, тобто ціна товару може бути вищою за заявлену. Висновок експерта не дає можливості упевнитись у «дійсній вартості» задекларованого товару, тому як, у даному висновку при здійсненні цінової експертизи товару, не наведено аналіз цінової політики інших виробників продукції, що не дає можливості співставити вартість зазначеного товару з вартістю ідентичних/подібних (аналогічних) товарів інших виробників. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з вказаними висновками відповідача, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 11.10.2018 року сторонами контракту №DZH-ASSOL-2018/2 було сформовано Специфікацію № 1, якою було узгоджено ціни товарів на умовах поставки FOB - QINGDAO. Згідно інвойсу від 11.10.2018 року № СІ20181011, місцем погрузки товару визначено Dalian, China, тобто фактично визначено умови поставки FOB - DALIAN, Китай (Інкотермс 2010). Між тим, 10.12.2018 року позивачем з Dalian Zhaohua construction and machinery CO., LTD було укладено додаткову угоду №1 до Специфікації до контракту №DZH-ASSOL-2018/2, якою було внесено зміни до п. 1 останньої та викладено її в наступній редакції: «Умови поставки: FOB DALIAN, Китай, (Інкотермс 2010)». Положеннями специфікації визначено, що вона є частиною укладеного між сторонами антракту. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що той, факт, що оплата за товар відбулася до того, як сторони контракту змінили умови поставки не спростовує факту відсутності розбіжностей на момент митного оформлення товару. Що стосується посилань відповідача на те, що в контракті від 10.10.2018 № DZH-ASSOL-2018/2, специфікації від 11.10.2018 № 1, додатковій угоді від 10.12.2018 № 1 та додатковій угоді від 02.01.2019 № 2 підписи відповідальної особи директора Wang Fang різні, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до листа Dalian Zhaohua construction and machinery CO., LTD генеральний директор ОСОБА_1 підтвердив, що підписи на контракті від 10.10.2018 року № DZH-ASSOL-2018/2, специфікації від 11.10.2018 року № 1, додатковій угоді від 10.12.2018 року № 1, додатковій угоді від 02.01.2019 року № 2 стоять його. Зауважено, що в контракті та в Специфікаціях розшифровка підпису здійснена на англійській мові, а в додаткових угодах № 1 та № 2 розшифровка підпису здійснена на національній мові КНР. Також, у вказаному листі генеральним директором ОСОБА_1 було викладено приклади його підпису на англійській мові та національній мові КНР, які відповідають підписам проставленим в вищенаведених документах. Що стосується посилань митного органу на ненадання позивачем страхових документів, а також документів, що містять відомості про вартість страхування, як того вимагає ч. 2 ст. 53 Кодексу, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до п. 3.2 контракту від 10.10.2018 року № DZH-ASSOL-2018/2 комплект товаросупровідних документів, які Продавець надає Покупцю складає, зокрема страховий поліс. Згідно п. 4.3 наведеного контракту, продавець зобов`язаний забезпечити за свій рахунок страхування вантажу на умовах, дозволяючих покупцю звернутись безпосередньо до страхувальника. В свою чергу, 02.01.2019 року між позивачем з Dalian Zhaohua construction and machinery CO., LTD було укладено додаткову угоду до контракту від 10.10.2018 № DZH-ASSOL-2018/2, якою були внесені зміни до п. 3.2 контракту, виклавши один з товаросупровідних документів в наступній редакції «страховий поліс (в залежності від умов поставки товару) на кожну партію товару». Також, п. 4.3 контракту доповнено наступними словами: «в залежності від умов поставки товару». Поряд з вказаним, відповідно до Специфікації № 1 від 11.10.2018 року, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 10.12.2018 року, умовами поставки визначено FOB - DALIAN, Китай (Інкотермс 2010). За офіційними правилами тлумачення торгівельних правил Інкотермс 2010 термін FOB (Free On Board (... named port of shipment) Франко борт (... назва порту відвантаження) означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміна FOB на продавця покладається обов`язок по митному очищенню товару для експорту. Даний термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським або внутрішнім водним транспортом. Відтак, вказані умови поставки не покладають на сторін обов`язку по здійсненню страхування товару. Так, з пояснень позивача вбачається, що страхування товару, що поставлявся на підставі контракту від 10.10.2018 року № DZH-ASSOL-2018/2 - не здійснювалось. В свою чергу, доказів або пояснень, які б підтверджували факт здійснення страхування наведеного товару, відповідачем до суду подано не було. Відтак, в силу наведених обставин, посилання відповідача на ненадання позивачем документів щодо страхування партії товару, в силу його відсутності в межах зовнішньоекономічної господарської операції, та не підтвердження відповідачем зворотного, не є належною та обґрунтованою підставою для відмови в оформлені товару, що поставлявся позивачем на підставі заявленої останнім, митної вартості. Щодо посилань відповідача на неналежність складення висновку ЗТПП від 20.03.2019 року № ОИ-4634, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в силу приписів ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини подається декларантом у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. В даному випадку, відповідачем не було обґрунтовано на підставі належних та допустимих доказів, наявність розбіжностей або невідповідностей у поданих позивачем документах на підтвердження митної вартості товарів, передбачених ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, а відтак наявність у відповідача сумнівів, що в висновку Запорізької ТПП від 20.03.2019 року № ОИ-4634 зазначено цінову інформацію щодо ідентичних/подібних товарів, в межах спірних правовідносин, не свідчить про не підтвердження заявленої позивачем митної вартості заявленого товару. Поряд з вказаним, зазначений довод відповідача сам по собі не може слугувати належною підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару, з огляду на незазначення митним органом причин неможливості перевірки митної вартості товару на підставі наданих декларантом документів та необгрунтування необхідності надання декларантом, саме цих документів для підтвердження митної вартості такого товару. Що стосується посилань відповідача на те, що у останнього наявні підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на дійсній вартості імпортованих товарів, то колегія суддів апеляційного суду, що вказані доводи, в межах спірних правовідносин, мають характер припущення та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, в розумінні приписів ст. 73-76 КАС України, що свідчить про безпідставність їх врахування відповідачем, як обґрунтованої підстави для прийняття спірних рішень. З урахуванням викладеного, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності прийняття відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів від 22.03.2019 за №UA112000/2019/000017/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112100/2019/00006 від 22.03.2019 року та необхідності визнання їх протиправними і скасування. Щодо обґрунтованості стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 10000.00 грн., то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем до суду було надано: договір про надання правничих послуг від 22.04.2019 року, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 30.07.2019 року, платіжне доручення від 24.04.2019 року № 1783. Відповідно до п. 1.1 Договору від 22.04.2019 року на умовах договору клієнт доручає адвокатському об`єднанню, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання про надання Клієнту за плату правничу допомогу у вигляді правничих послуг в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим Договором та окремими дорученнями клієнта. Згідно акту наданих послуг від 30.07.2019 року, адвокатським об`єднанням була надана наступна правнича допомога: - консультація та роз`яснення клієнту змісту наданих ним документів 35 хв.; -підготовка та подача адміністративного позову до Запорізького окружного адміністративного суду 2 год. 30 хв.; - участь 04.06.2019 року в судовому розгляді в Запорізькому окружному адміністративному суді 1 год. 25 хв.; - підготовка та подача відповіді на відзив 1 год. 30 хв.; - участь 02.07.2019 року в судовому засіданні - 1 год 30 хв.; - участь 30.07.2019 року в судовому засіданні в Запорізькому окружному адміністративному суді. Вартість наданих послуг складає 10000.00 грн. Відповідно до платіжного доручення від 24.04.2019 року № 1783, позивачем було сплачено адвокатському об`єднанню «Коляда Котелевський» плату за правничі послуги у розмірі 10000.00 грн. Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 10000.00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а тому розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи у суді першої інстанції у співмірності до наданих послуг, на переконання колегії суддів, становить 4000.00 грн. Також, що стосується поданого представником позивача клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу за період розгляду справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 5000.00 грн., то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем до суду було надано: договір про надання правничих послуг від 22.04.2019 року, додаткову угоду до договору про надання правничих послуг від 22.04.2019 року № 01, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 22.04.2020 року, платіжне доручення від 29.04.2020 року № 3868. Згідно акту наданих послуг від 29.04.2020 року, адвокатським об`єднанням була надана наступна правнича допомога: - підготовка відзиву на апеляційну скаргу Запорізької митниці ДФС 2 год.; - участь в судовому засіданні, що призначене на 04.06.2020 року в Третьому апеляційному адміністративному суді 2500.00 грн. Вартість наданих послуг складає 5000.00 грн. Відповідно до платіжного доручення від 29.04.2020 року № 3868, позивачем було сплачено адвокатському об`єднанню «Коляда Котелевський» плату за правничі послуги у розмірі 5000.00 грн. Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 5000.00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а тому розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи в суді апеляційної інстанції у співмірності до наданих послуг, на переконання колегії суддів, становить 1500.00 грн. Що стосується обґрунтованості стягнення з відповідача сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 6403,20 грн., то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI. Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 Закону України Про судовий збір судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Згідно ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом України Про Державний бюджет України на 2019 рік, становить 1921 грн. У відповідності до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою підприємцем, судовий збір встановлюється у розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України Про судовий збір за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. У справі подано позовну заяву, в якій заявлено вимоги майнового характеру (визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості) та немайнового характеру (визнати протиправними та скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення). Вказані правові висновки також відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в ухвалах від 31.01.2019 року по справі № 815/5764/17, від 20.02.2019 року по справі № 808/1776/18, від 21.03.2019 року по справі № 826/4715/16. При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів, ціною позову у розумінні підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI є різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні. Вказані правові висновки також відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 16.03.2020 року по справі № 1.380.2019.001962, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Як вбачається з матеріалів справи, різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні становить 618093.41 грн. Відтак, оскільки ціна позову в частині вимог майнового характеру становить 618093.41 грн., то відповідно сума судового збору за подання адміністративного позову в частині вимог майнового характеру становить 9271.40 грн. (618093.41*1.5%). Поряд з вказаним, оскільки позивачем також заявлено 1 вимогу немайнового характеру, то відповідно сума судового збору за подання адміністративного позову за вказаною вимогою становить 1921.00 грн. Отже, загальна сума судового збору, як підлягала стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, на підставі приписів ст. 139 КАС України, становить 11192.40 грн. (9271.40 +1921.00). З матеріалів справи вбачається, що при поданні адміністративного позову, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 21131.00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 17.04.2019 року № 1657 та від 06.05.2019 року № 1676. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що різниця між належною до сплати сумою судового збору, у розмірі 11192.40 грн. та фактично сплаченою позивачем сумою судового збору, яка становить 9938.60 грн., за своєю правовою природою є переплаченою сумою судовою збору, порядок повернення якої встановлений приписами ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та яка стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягає. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову та витрат на правничу допомогу. Також, підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Запорізької митниці ДФС задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.08.2019 в адміністративній справі №280/1824/19 змінити, виклавши текст абзацу 4 його резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці ДФС на користь Приватного малого виробничо-комерційного підприємства "Ассоль" сплачений судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 11192.40 грн. та суму понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 4000.00 грн.». В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.08.2019 в адміністративній справі №280/1824/19 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці ДФС на користь Приватного малого виробничо-комерційного підприємства "Ассоль" понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1500.00 грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко