Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 646/6869/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2020 р.Справа № 646/6869/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Мороз М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Шелест І.М., м. Харків, повний текст складено 17.03.20 року по справі № 646/6869/19 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу № 1 роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Швачко Станіслава Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, яким просив скасувати оскаржувану постанову. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 01 жовтня 2019 року інспектором взводу №1 роти №6 батальйону №2 Управління патрульної поліції у Харківській області лейтенантом поліції Швачко С.В. винесено постанову серії ДП18 № 660375 про притягнення його до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, що виразилось у порушенні п. 12.4 Правил дорожнього руху. Також на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. Позивач вважає постанову незаконною та такою, що винесена з перевищенням компетенції суб`єкта владних повноважень, оскільки при винесенні постанови не дотримано вимоги ст.ст. 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП. При розгляді справи не були з`ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки адміністративного правопорушення. Застосувавши процедуру скороченого провадження в випадку, який не визначеному законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, під час розгляду справи інспектор проігнорував клопотання позивача про відвід інспектора, що призвело до порушення процесуальних прав позивача - як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Враховуючи викладене, позивач вважає, що оскаржувана постанова про накладення на нього адміністративного стягнення не відповідає вимогам закону, не підтверджує наявність адміністративного правопорушення, винесена за відсутності доказів, які б підтверджували факт неправомірних дій позивача, тому просить її скасувати, провадження закрити. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17.03.2020р. у задоволенні позову ОСОБА_1 до інспектора взводу № 1 роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Швачко Станіслава Володимировича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення у відношенні позивача на місці ймовірного вчинення проступку є протиправним та таким, що порушив права та свободи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно розглянув справу про адміністративне правопорушення у відношенні позивача, є безпідставним, оскільки справа була «розглянута» на місці ймовірного вчинення адміністративного правопорушення, до того ж - всупереч заявленому ОСОБА_1 відповідачеві клопотанню про розгляд справи про адміністративне правопорушення за адресою: АДРЕСА_1 , яке було проігноровано останнім (вказана обставина підтверджується письмовими зауваженнями, зазначеними позивачем в оскаржуваній постанові, і є такою, що залишена Червонозаводським районним судом м. Харкова без уваги). Зазначає, що після зупинення інспектором поліції транспортного засобу позивача, відповідач повідомив, що позивач «порушив». Після того, як позивач перепитав чи дійсно відповідач вважає, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, інспектор підтвердив, що впевнений у тому, що ОСОБА_1 винний у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Оскільки вищевказане категоричне твердження відповідача було відкрито висловлено ним до надання пояснень ОСОБА_1 з приводу інкримінованого йому правопорушення, а також до розгляду справи про адміністративне правопорушення і прийняття оскаржуваної постанови вказані обставини очевидно свідчили про упередженість відповідача, як посадової особи, яка в подальшому мала б розглядати справу про адміністративне правопорушення, з огляду на що, ОСОБА_1 , на підставі положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було заявлене клопотання про відвід ОСОБА_2 , яке також було проігнороване останнім. Зазначає, що відповідач не виконав вимоги ст.ст.278, 279, 280 КУпАП, не встановлював обставини, що є необхідними для притягнення особи до адміністративної відповідальності, а одразу прийняв постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на той факт, що нібито досліджений судом відеозапис має таку якість, за якої неможливо розпізнати ані номерний знак зафіксованого автомобіля, ані особу, яка керувала таким транспортним засобом, внаслідок чого відеозапис не є належним доказом і не може підтверджувати вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Роздруківка "фотознімків" з приладу TruCam" взагалі не мала досліджуватись судом, оскільки відомості про неї (а також про технічний засіб, за допомогою якого була здійснена фотофіксація) не міститься в постанові про накладення адміністративного стягнення (а саме у рядку "до постанови додається"), внаслідок чого є недопустимим доказом. На підставі вищевикладеного просить скасувати постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17.03.2020 у справі № 646/6869/19 та прийняти рішення про задоволення позову у повному обсязі. Від імені Інспектора взводу № 1 роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Швачко Станіслава Володимирович, через засоби електронного зв`язку, з електронної адреси управління поліції надійшов відзив на апеляційну скаргу та клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача. Суд не враховує відзив та зазначене клопотання при вирішенні справи в зв`язку з відсутністю електронного цифрового підпису (ст. 44 КАС України). Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Позивач та відповідач повідомлені на електронні адреси, яка містяться а матеріалах справи. Додатково позивач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за номером телефону, що підтверджується телефонограмою від 02.06.2020р. (а.с. 110). Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що інспектором взводу №1 роти №6 батальйону №1 Управління патрульної поліції у Харківській області лейтенантом поліції Швачко С.В. було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 № 66037 від 01 жовтня 2019 року, за порушення п.12,4 ПДР України та накладено на позивача адміністративне стягнення за порушення ч.1 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. Як вбачається з зазначеної постанови, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом Hyundai Accent реєстраційний номер НОМЕР_1 , в смт. Високий Харківської області (в межах автодороги М-18 «Харків-Сімферополь-Алушта_Ялта», 19 км), в населеному пункті рухався зі швидкістю 91 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в межах населеного пункту на 41 км/год, чим порушив п. 12.4 ПДР України. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходи з того, що відповідачем, як компетентною особою, було виконано всі, передбачені ст. 280 КУпАП вимоги, вина позивача встановлена, його дії правильно кваліфіковані за статтею 122 КУпАП, а тому підстав для задоволення позову та скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (далі - ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст.52 Закону України «Про дорожній рух», контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль). Згідно ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 1061, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 1162, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 1644, статтею 1751 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 1811, частина перша статті 182, статті 183, 184, 1892, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України). Пунктом 1.9. ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Приписи п. 12.4 ПДР України передбачають, що у населених пунктах рух транспортних засобі дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України " Про Національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв. Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України " Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення. Частиною 3 статті 258 КУпАП встановлено, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватись вимог ст. 283 КУпАП, згідно якої постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи. Відповідно до частини другої та третьої статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11.11.2019 р., судом відкрито провадження у справі та справа призначена до розгляду. Після отримання копії цієї ухвали відповідачем наданий відзив на позовну заяву разом із доказами підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що судом першої інстанції досліджувалися надані сторонами у справі докази, а саме наданий відповідачем диск з відеозаписом правопорушення. Під час підготовки справи до апеляційного розгляду, судом встановлено було встановлено відсутність диска з відеозаписами - 1 шт., вказаного у додатках до відзиву на адміністративний позов про скасування постанови, що міститься у матеріалах справи, про що також складено Акт Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2020 р. року № 38/20 про втрату документів або перепідшивання справи, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта (пакування). У зв`язку з вищенаведеним у суду апеляційної інстанції виникла потреба, у витребуванні доказів по справі, а саме: відеозапису правопорушення за ч. 2 ст. 122, КУпАП по якому винесено постанову серії ДП18 №660375 відносно ОСОБА_3 01.06.2020 до Другого апеляційного адміністративного суду надійшов лист Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Харківській області, до якого додано диск з відеозаписом з приладу TRUCAM LTI 20/20 TC000706 з фіксацією подій за наслідками яких застосована адміністративна санкція за адміністративне порушення передбачене ч. 1 ст. 122, КУпАП. Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Відповідно до ч. 3 ст. 77 КАС України, суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Витребування у відповідача диск з відеозаписом з приладу TRUCAM LTI 20/20 TC000706 з фіксацією подій за наслідками яких застосована адміністративна санкція за адміністративне порушення передбачене ч. 1 ст. 122, КУпАП здійснено судом апеляційної інстанції для перевірки фактичних обставин справи, правильності висновків суду та з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 № UA-MI/2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки "Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam", який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У3197-12. Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/13551, виданого ДП "Укрметртестстандарт" від 14.12.2018 року, та чинного до 14.12.2019 року, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 № TL000706, є придатним до застосування. Можливість використання приладу TruCam LTI 20/20 підтверджується наявністю, виданого державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, експертного висновку від 27.09.2018 року № 04/20/03/-3008, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних. Пунктом 12.4 ПДР передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год (нові зміни з 01.01.2018). З наданого до суду відеозапису з приладу TRUCAM LTI 20/20 TC000706 (при по кадровому перегляді) вбачається, що швидкість транспортного засобу позивача Hyundai ОСОБА_4 реєстраційний номер НОМЕР_1 , визначено в 91 км/год. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що показання приладу TruCam LTI 20/20 з серійним номером НОМЕР_2 є належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушення п.12.4 ПДР у розмінні 73-75 КАС України. Доводи позивача в апеляційній скарзі, стосовно того, що досліджений відеозапис має таку якість, за якої не можливо розпізнати ані номерний знак, ані особу, яка керувала транспортним засобом, внаслідок чого відеозапис не є належним доказом і не може підтверджувати вину позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки при по кадровому перегляді наданого відповідачем відеозапису вбачається марка транспортного засобу ( Hyundai Accent) та його реєстраційний номер ( НОМЕР_1 ). Дана постанова була винесена з урахування всіх вимог передбачених ст. 256, 283 КУпАП. З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку правопорушення було виявлено та зафіксовано належним чином інспектором УПП, який склав постанову про адміністративне правопорушення. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що технічний засіб, за допомогою якого була здійснена фотофіксація не міститься в постанові про накладення адміністративного стягнення, а саме у рядку "до постанови додається" колегія суддів зазначає наступне. З оскаржуваної постанови чітко вбачається, що швидкість вимірювання зафіксована приладом TruCam ТС 000706, а в п. 7 зазначено, що до постанови додається відео ТС 000706 ХА 02166, тому відповідні роздруківки з приладу TruCam можуть бути використані в якості доказу. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. the United Kingdom" будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Отже, водій при керуванні автомобілем зобов`язаний в першу чергу дотримуватись вимог ПДР України, не розраховуючи на те, що факт вчинення правопорушення не буде належним чином зафіксований. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оспорювана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, тому підстав для її скасування немає. В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач посилається на порушення інспектором під час прийняття оскаржуваної постанови, процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а саме : відмову в задоволенні клопотання про розгляд справи про адміністративне правопорушення за адресою Шевченко, 315А та розгляд справи на місці нібито вчинення адміністративного проступку, не виконання вимог ст. ст. 278. 279. 280 КУпАП, а саме, фактично не здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення, а одразу без належних і допустимих доказів і без дотримання належної процедури "встановивлення" наявності вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, не повідомлення та не роз`яснення (у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 279 КУпАП) права, передбачених ст. 268 КУпАП, ст. ст. 59, 63 Конституції України. Також зазначає, що відповідачем проігноровано клопотання про відвід інспектора Швачка С.В. Колегія суддів не приймає посилання позивача на порушення відповідачем процедури розгляду справи, в якості підстави для скасування оскарженої постанови про накладення адміністративного стягнення, оскільки зазначене не спростовує факту вчинення позивачем порушення п. 12.4 ПДР України. Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України наведеній у постанові від 17.05.2018 року у справі №753/4366/17. При цьому, колегія суддів зазначає наступне. Стосовно посилань скаржника на порушення відповідачем порядку та процедури притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема, розгляд справи на місці вчинення правопорушення та без складання протоколу, колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі, про порушення правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. У відповідності до вимог частини третьої статті 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього кодексу. В свою чергу, частина друга статті 258 КУпАП надає право Національній поліції не складати протокол про вчинення адміністративних правопорушень у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Також, відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Отже, під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі, передбаченого статтею 122 КУпАП, у працівників Національної поліції відсутній обов`язок складати протокол про адміністративне правопорушення. Стосовно доводів скаржника про неправомірність винесення оскаржуваної постанови на місці вчинення адміністративного правопорушення, а не за місцем знаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення, із посиланням на рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП, Суд зазначає наступне. Законом України від 14 липня 2015 року № 596-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» внесено зміни до ст.258 КУпАП, зі змісту яких вбачається, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 283 КУпАП. Зважаючи на те, що зазначене рішення Конституційного Суду України прийняте до внесення змін до ст. 258 КУпАП, то дії відповідача щодо складення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є правомірними, а відтак позовні вимоги щодо визнання дій неправомірними не підлягають до задоволення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 17.07.2019 р. у справі №295/3099/17. Щодо посилань позивача на те, що інспектором не повідомлено та не роз`яснено (у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 279 КУпАП) права, передбачених ст. 268 КУпАП, ст. ст. 59, 63 Конституції України, колегія суддів зазначає наступне. В оскаржуваній постанові, а саме в п. 8 позивачем зазначено : "права задекларовано, реалізацію не забезпечено", тобто позивач в постанові фактично не заперечує, що права передбачені ст. 268 КУпАП йому роз`яснено, проте не забезпечено. Крім того, ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі позивач не конкретизує, які саме права йому не були забезпечені. З матеріалів справи не вбачається що пояснення позивача будь яким чином використані для притягнення його до відповідальності. Доводи позивача щодо порушення інспектором під час прийняття оскаржуваної постанови, процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті. Дані посилання позивача не конкретизовані, носять суто загальний характер. В позовній заяві та апеляційній позивач не наводить доказів та обґрунтувань порушень інспектором його прав на подання додаткових доказів, користування юридичною (правовою) допомогою, допиту свідків тощо. З урахуванням зазначеної вище позиції суду про місце розгляду справи, про адміністративне правопорушення, з обґрунтувань позивача не вбачається наявних об`єктивних причин для відкладення розгляду справи. Також не вбачається будь яких підстав для відводу інспектора. При цьому суд звертає увагу, що зупинка позивача була здійснена саме в зв`язку з виявленим з допомогою технічних засобів порушення з його боку. Тому зазначення про це інспектором патрульної поліції при зупинці не є підставою для сумнівів в правомірності притягнення до адміністративної відповідальності. Як зазначено Інспектором взводу № 1 роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції Швачко Станіславом Володимировичем в відзиві на позовну заяву, після зупинки транспортного засобу позивача він підійшов до водія, ким виявився позивач, належним чином представився та пояснив суть правопорушення. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122, у зв`язку оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обґрунтованою та такою, що не підлягає скасуванню. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Колегія суддів зазначає, що позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Натомість, відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність оскаржуваної постанови, яка є предметом оскарження позивачем. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування оскаржуваної постанови. Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін . Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17.03.2020 року по справі № 646/6869/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло