Постанова 4873 № 910/11937/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" червня 2020 р. Справа№ 910/11937/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Тищенко О.В. Шаптали Є.Ю. секретар судового засідання Шевченко В.І. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 (повний текст складено 02.09.2019) у справі №910/11937/18 (суддя Усатенко І.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Дочірнього підприємства «КиївГазЕнерджи» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Головне управління державної казначейської служби у м. Києві 2) Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 3) Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 22 407 094,77 грн. В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «КиївГазЕнерджи» (далі - ДП «КиївГазЕнерджи», відповідач) про стягнення 87 188 653,58 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу природного газу № 17-218-Н від 11.04.2017 в частині здійснення своєчасної оплати, відтак просило стягнути з відповідача 65 614 778,30 грн. заборгованості, 11 258 379,26 грн. пені, 2 526 180,80 грн. 3% річних та 7 789 315,22 грн. інфляційні втрати. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2018 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмета спору на стороні відповідача - Головне управління державної казначейської служби у м. Києві (третя особа-1), Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа-2) та Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа-3). В наданих суду першої інстанції поясненнях Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської місткої ради (Київської міської державної адміністрації) зазначив про розмір коштів, виділених для погашення заборгованостей за субсидіями та про розмір заборгованості перед позивачем. Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві також надало пояснення із зазначенням переліку протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, які не були оплачені та втратили чинність на загальну суму 78 914 778,30 грн. Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував про відсутність основної заборгованості за Договором. Одночасно відповідач зазначив, що шляхом підписання спільних протокольних рішень сторони змінили порядок та строки розрахунків за Договором, отже відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій. За твердженнями відповідача, оскільки частина коштів за природний газ погашалась за рахунок субсидій, відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на строки та порядок розрахунків. Крім цього, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на майновий стан, інтереси сторін, тощо. У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач вказував, що Договором чітко визначено строки та порядок розрахунків, спільними протокольними рішеннями цей порядок не змінюється, а відсутність коштів на рахунках не є підставою для невиконання грошових зобов`язань, оскільки строки оплати були порушені, нараховані санкції є обґрунтованими. Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в наданих суду першої інстанції поясненнях зазначив, що асигнувань на оплату згідно спільних протокольних рішень не виділялось, розрахунки за ними проводяться в межах бюджетного року, а за спливом року спільні протокольні рішення втрачають чинність. Під час розгляду справи місцевим господарським судом позивачем долучено до матеріалів справи докази сплати відповідачем основного боргу, подано заперечення проти клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та заяву про зменшення розміру позовних вимог з додатками, в якій позивач зазначив про сплачу відповідачем основного боргу в повному розмірі, а саме, в сумі 65 614 778,30 грн., відтак просив стягнути з відповідача 11 342 790,17 грн. пені, 2 541 076,82 грн. 3% річних, 8 523 227,78 грн. інфляційних втрат. Вказана заява була прийнята судом в підготовчому засіданні 01.04.2019. В наданих відповідачем поясненнях останній стверджував, що визначення розміру спожитого газу було здійснено невірно в зв`язку із застосуванням норм споживання природного газу у разі безоблікового споживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016, яка втратила чинність, отже вартість спожитого газу для побутових споживачів є меншою. Позивачем також подано додаткові пояснення про те, що спільні протокольні рішення не втратили свою чинність, а не набули чинності у зв`язку з відсутністю фінансування, відповідно вони не могли змінити порядку та строків розрахунку за укладеним між сторонами Договором. Крім цього, позивач посилався на постанову Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», яка набула чинності з 01.01.2018 та положеннями якої не передбачено зміни порядків та строків розрахунків за договорами купівлі-продажу природного газу. Крім цього, на думку позивача, викладені Верховним Судом у справі № 924/296/18 висновки не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли у даній справі. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 у справі №910/11937/18 в позові Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Дочірнього підприємства «КиївГазЕнерджі» про стягнення пені в розмірі 11 342 790,17 грн, 3% в розмірі 2 541 076,82 грн., втрат від інфляції в розмірі 8 523 227,78 грн. відмовлено повністю. Не погоджуючись із згаданим рішенням, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 7, 86, 236, 238 ГПК України) та із застосуванням приписів матеріального права, які не підлягали застосуванню, а саме, постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005. За твердженнями апелянта, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що підписавши спільні протокольні рішення сторони погодились на встановлення між ними іншого, ніж того, що був врегульований Договором, порядку розрахунків. Зазначений висновок судом зроблено із посиланням на висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду (постанова від 31.05.2019 у справі № 924/296/18) щодо нарахування штрафних санкцій на суму заборгованості, сплачену за спільними протокольними рішеннями. При цьому, апелянт акцентував увагу, що у разі відсутності фінансування спільні протокольні рішення не втрачають чинності, а взагалі її не набувають, оскільки так і не настає умова (проведення відповідного фінансування), з якою пов`язується чинність цих протокольних рішень. Як вище загадувалось, апелянт вважав, що суд першої інстанції неправильно застосував до правовідносин між позивачем та відповідачем положення постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» №20 від 11.01.2005 та залишив поза увагою той факт, що розрахунки між сторонами відбувались за рахунок власних коштів відповідача на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» №256 від 04.03.2002 (чинній з 01.01.2018), що підтверджується довідкою по операціям за Договором та банківськими виписками по рахунку позивача. Крім цього, апелянт вказував, що між позивачем, відповідачем та третіми особами не укладались договори щодо здійснення розрахунків у визначеному постановою № 256 порядку, як здійснювалось при реалізації постанови №

20. Відтак апелянт вважав, що положення постанови № 256 регламентують виключно порядок розпорядження коштами з цільовим призначенням, що надходять на рахунки газопостачальних та газорозподільних компаній, як реалізація державних соціальних гарантій певним категоріям громадян та не передбачають обов`язку зміни умов договірних зобов`язань сторін. Також апелянтом наведено правову позиція Верховного Суду (постанова від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18), відповідно до якої порядок перерахунку коштів, встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, не передбачає зміни порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами тощо. Заперечуючи проти апеляційної скарги, Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких вказували, що спільними протокольними рішеннями погоджено, що їх предметом є організація проведення розрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005. При цьому, зазначили, що грошові зобов`язання між сторонами в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними положеннями законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки. За твердженнями третіх осіб 2 та 3, підписавши спільні протокольні рішення сторони змінили порядок та строк проведення розрахунків за природний газ, в тому числі й за спірним Договором. Як вказують треті особи-2 та 3, для проведення розрахунків за спільними протокольними рішеннями з Державного бюджету України асигнувань в 2017 році не виділялось, заборгованість відповідачем була сплачена із застосуванням механізму фінансування субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, запровадженого державною 01.01.2018. Крім цього, третя особа-2 зазначила, що справа № 910/3657/18, на яку посилався позивач в обґрунтування своєї позиції, була направлена на новий розгляд, за результатами якого в задоволенні позову відмовлено з наданням детальної оцінки спірним правовідносинам тощо. Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що погашення заборгованості за Договором відбувалось наступним чином: розподіл коштів від населення проведено згідно постанов НКРЕКП постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 22.03.2017, а також за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України - постанова Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (на виконання спільних протокольних рішень). За твердженнями відповідача, підписання сторонами спільних протокольних рішень і їх виконання, а також положень постанови Кабінету Міністрів України №20від 11.01.2005, наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 свідчить, що сторони фактично погодились, що оплата за природний газ за Договором підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі спільних протокольних рішень. Таким чином, сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ згідно Договору. Враховуючи спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони узгодили порядок проведення розрахунків, змінивши строки виконання боржником зобов`язань перед кредитором, які виникли на підставі Договору. Крім цього, спільні протокольні рішення, на думку відповідача, набрали чинності після їх підписання всіма учасниками, які погодили, що вони керуються їх умовами, відповідно з них виникли для всіх відповідні зобов`язання, адже останні визначили для себе обов`язковий порядок дій, в тому числі щодо зміни порядку та строків розрахунків за отриманий природний газ. Оскільки на момент виникнення правовідносин між сторонами, в тому числі підписання спільних протокольних рішень, якими було змінено порядок та строки розрахунку за договором купівлі-продажу природного газу, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, вона була чинною, подальша втрата нею чинності не впливає на правовідносини сторін, які виникли до втрати нею чинності, і відповідно її норми розповсюджуються на правовідносини, що склались між сторонами. Крім цього, на переконання відповідача, для нарахування пені на підставі п. 7.2 договору, 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих коштів поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями. Підставою для стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання могла бути наявна сума основного боргу, яка не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків і яка була би несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів тощо. Крім цього, під час розгляду справи апеляційним судом, позивачем та відповідачем були надані додаткові пояснення, зокрема, з наведенням судової практики на підтвердження позиції кожного з них. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (зі змінами) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин. Указом Президента України №87 від 13.03.2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яким констатовано, що епідемічна ситуація в Україні у зв`язку поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» набула надзвичайно загрозливого характеру. З огляду приписи постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) та вжитим карантинним режимом із запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 у справі № 910/11937/18 призначено на 02.06.2020. При цьому, доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті. В судове засідання апеляційної інстанції 02.06.2020 з`явились представники позивача та відповідача, представники третіх осіб не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали суду про призначення розгляду справи, яка за наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення отримана уповноваженими представниками третіх осіб 21.04.2020. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови його належного повідомлення про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 02.06.2020 представники третіх осіб, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явилися не зважаючи їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності їх клопотань про відкладення розгляду справи, а також наявні в матеріалах справи докази, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представників третіх осіб за наявними у справі матеріалами. Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній та додатково поданих у поясненнях до неї підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях. Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено матеріалами справи, 11.04.2017 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (позивачем, продавцем за договором) та ДП «КиївГазЕнерджи» (відповідачем, покупцем за договором) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 17-218-Н (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов`язався передати покупцеві у 2017 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити його на умовах Договору. Відповідно до п. 1.2 Договору природний газ, який передається, використовується покупцем для постачання побутовим споживачам. Положеннями п. 2.1 Договору сторони погодили, що продавець передає покупцеві з 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 55 000,00 тис. куб.м., у тому числі за місяцями: квітень 13 000,000 тис. куб.м., травень 10 000,000 тис. куб.м, червень 8 000,000 тис. куб.м., липень 7 500,000 тис. куб.м, серпень 7 700,000 тис. куб.м, вересень 8 800,000 тис. куб.м. За змістом п.

2. Договору обсяги природного газу, які планується передати за Договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця поставки в установленому порядку. Умовами п. 3.2 Договору визначено, що приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці купівлі-продажу, оформлюється актом приймання-передачі. Відповідно до п. 3.3 Договору покупець зобов`язався подати не пізніше 08 числа місяця, що настає за місяцем постачання природного газу, продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця (за її наявності) два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги переданого природного газу згідно Договору у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Продавець до 12 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу, після подачі покупцем документів, визначених п. 3.3, повертає покупцеві один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою (за її наявності). У разі не підписання продавцем акта приймання-передачі природного газу продавець у той же строк письмово повідомляє покупцеві про причини такого не підписання акта та надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта (п. 3.4 Договору). Відповідно до п. 5.1 Договору з 01.04.2017 ціна на природний газ становить 4 942,00 грн за 1000 куб. м, крім цього ПДВ - 20%, всього до сплати за 1000 куб м природного газу - 5930,40 грн з ПДВ. За змістом п. 5.3 Договору загальна сума вартості природного газу за Договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу. Як передбачено умовами п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абз. 3 цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу. Остаточний розрахунок з оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій проводиться за процедурою, визначеною Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 (Офіційний вісник України, 2005р., № 2, ст. 88) і має бути здійснений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі, якщо продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, цей строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів, які перевищують цей 5-денний строк. Вартість фактично переданого природного газу, яка підлягає сплаті грошовими коштами за процедурою на підставі абз. 3 цього пункту, визначається на підставі актів звіряння розрахунків (в тому числі, коригуючих актів) за відповідний місяць, підписаних покупцем та розпорядником коштів місцевого бюджету, оригінали яких надаються покупцем продавцеві до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі не надання покупцем продавцеві до 25 числа (включно) передбачених в абз. 4 цього пункту актів звіряння розрахунків за відповідний місяць, остаточний розрахунок за весь фактично переданий у відповідному місяці купівлі-продажу природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу. Покупець зберігає за собою право надати акт звіряння розрахунків згідно абз. 4 цього пункту до закінчення 90 (дев`яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем, в якому була здійснена купівля-продаж природного газу. При цьому, у випадку, якщо покупець надасть продавцеві, передбачений абз. 4 цього пункту, акт звіряння пізніше 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу, але до закінчення 90 днів, що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу, то розрахунок за придбаний покупцем газ, в частині зазначеної в такому акті звіряння суми, буде здійснюватись в порядку, передбаченому абз. 3 цього пункту, але з особливостями. З дати надання продавцеві покупцем зазначеного вище акту звіряння, припиняється нарахування продавцем неустойки, 3% річних та інфляційних збитків на суму, зазначену в такому акті звіряння, на період з дати надання акту звіряння продавцеві і до закінчення 90 днів, які відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за придбаний покупцем природний газ в частині, що підлягає оплаті за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. № 20 (Офіційний вісник України, 2005р., № 2, ст.. 88), має бути здійснений до закінчення 90 (дев`яностого) дня, який відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем, в якому була здійснена купівля-продаж природного газу, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів, які перевищують цей 5-денний строк. Покупець може ініціювати проведення розрахунку за придбаний природний газ за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. № 20 і після спливу 90 денного строку, передбаченого абз. 3 цього пункту. Сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 не змінює строків та умов розрахунків за Договором, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5-денний строк. Положеннями п. 7.1 сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і Договором. У разі невиконання покупцем п. 6.1 Договору, він зобов`язався сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення (п. 7.2 Договору). Цей Договір згідно п. 11.1 набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 квітня 2017 року, і діє в частині продажу природного газу до 30.09.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України). Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором згідно ст. ст. 626, 629 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами. Засади функціонування ринку природного газу в Україні визначаються нормами Закону України «Про ринок природного газу», за приписами ст. 1 якого оптовим продавцем є суб`єкт господарювання, який реалізує природний газ оптовому покупцю або постачальнику на підставі договору купівлі-продажу; постачальником природного газу є суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини. За договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України). До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. За змістом ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець на підставі ст. 692 ЦК України зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору продавець передав, а покупець отримав природний газ власного видобутку виключно для постачання побутовим споживачам, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.04.2017 на суму 67 137 512,81 грн, від 31.05.2017 на суму 49 337 381,62 грн., від 30.06.2017 на суму 43 476 859,52 грн., від 31.07.2017 на суму 33 011 109,02 грн., від 31.08.2017 на суму 36 733 306,80 грн., від 30.09.2017 на суму 49 328 509,74 грн. Загальна вартість поставленого згідно підписаних актів природного газу становить 279 024 679,51 грн. З долучених до матеріалів справи банківських виписок вбачається, що відповідачем оплачений отриманий від позивача природний газ в повному обсязі, в тому числі й заявлену до стягнення суму основного боргу в розмірі 65 614 778,30 грн. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» між Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ДП «КиївГазЕнерджи» та НАК «Нафтогаз України» з метою погашення взаємної заборгованості укладено Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України № 3421 від 23.08.2017, № 3807 від 27.10.2017, № 3945 від 16.11.2017 (далі - спільні протокольні рішення), відповідно до яких сторонами погоджено, що предметом таких рішень є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій». За змістом п. 4 вказаних протокольних рішень сторони, що їх підписали, несуть відповідальність за недотримання вимог Постанови Уряду від 11.01.2005 №20 та Порядку проведення розрахунків за невиконання своїх зобов`язань за цим спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків відповідно до законодавства України. Спільне протокольне рішення набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за ним спільним (п. 5.2. рішення). Позивачем надано та долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії підписаних та скріплених печатками актів звіряння розрахунків за надані населенню пільги, в тому числі ветеранам війни та праці, дітям війни, реабілітованим особам, багатодітним сім`ям, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, військовослужбовцям МВС України, за надані населенню субсидії на ЖКП, субсидії по природному газу станом на 1 травня 2017, 1 червня 2017, 1 липня 2017, 1 серпня 2017, 1 вересня 2017, 1 жовтня 2017 року та зведений реєстр актів звіряння розрахунків за надані населенню пільги та субсидії по природному газу станом на 01.10.2017, з яких вбачається розмір заборгованості перед ДП «КиївГазЕнерджи». Сторонами не заперечувалось, що сума основного боргу за Договором була оплачена в повному обсязі, відтак позивачем зменшено суму позовних вимог. При цьому, в обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині здійснення своєчасної оплати, що й є підставою для нарахування та заявлення до стягнення 11 258 379,26 грн. пені, 2 526 180,80 грн. 3% річних та 7 789 315,22 грн. інфляційних втрат. Штрафними санкціями в силу приписів ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ст. ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України). За умовами п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 Договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Таким чином, для правильного вирішення порушеного у даному позові питання, ключовим є встановлення розміру боргу за поставлений природний газ, сплаченого з порушенням встановленого Договором строку, з урахуванням умов Договору, спільних протокольних рішень, з`ясування тривалості періодів, протягом яких непогашена сума заборгованості виникла, зменшувалась внаслідок часткового погашення та повністю сплачена. Положеннями про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів в процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015, на відповідача як на постачальника природного газу покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності). За змістом п. 14 зазначеного Положення постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується відповідно до законодавства. Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладено спеціальні обов`язки, та їх структурними підрозділами. Для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладено спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. Уповноважені банки, що обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання, визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 792 від 30.09.2015 «Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ» затверджено Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, а також Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ. Відповідно до зазначеного Порядку постачальники природного газу, на яких покладено спеціальні обов`язки з постачання природного газу (газопостачальні підприємства), їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, які здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам для виконання їх спеціальних обов`язків (оптові продавці), відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від споживачів, в порядку, визначеному Національним банком. Газопостачальні підприємства і оптові продавці відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання для виконання покладених на них спеціальних обов`язків щодо постачання та продажу природного газу. При цьому, якщо для певної категорії (групи) споживачів встановлено ціни, які відрізняються від звичайних чи ринкових цін, газопостачальні підприємства і оптові продавці відкривають в установах уповноваженого банку окремі поточні рахунки із спеціальним режимом використання для кожної такої категорії (групи) споживачів. Газопостачальні підприємства і оптові продавці обумовлюють у відповідному договорі про відкриття банківського рахунка право уповноваженого банку на договірне списання (перерахування) з поточних рахунків із спеціальним режимом використання коштів, що надходять за спожитий природний газ, без застосування платіжних вимог. Уповноважений банк подає НКРЕКП перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих газопостачальними підприємствами і оптовими продавцями. Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств і оптових продавців подається уповноваженим банком до НКРЕКП на затвердження та доводиться до відома Національного банку, підприємств поштового зв`язку, а також споживачів та інших учасників розрахунків шляхом опублікування в офіційному друкованому виданні Кабінету Міністрів України та розміщується на офіційному веб-сайті НКРЕКП. Газопостачальні підприємства інформують упродовж 10 робочих днів від дня відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання споживачів про відкриті в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Газопостачальні підприємства укладають у двомісячний строк із споживачами нові договори (додаткові угоди) із зазначенням відповідного поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування коштів за спожитий природний газ виключно на такий рахунок. Під час укладення договорів купівлі-продажу природного газу між газопостачальними підприємствами і оптовими продавцями, а також договорів постачання природного газу між газопостачальними підприємствами та споживачами визначаються умови щодо оплати за природний газ виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання. У разі припинення (закінчення строку виконання) спеціальних обов`язків газопостачальних підприємств і оптових продавців газопостачальні підприємства і оптові продавці закривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання у визначеному нормативно-правовими актами Національного банку порядку. Про закриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання уповноважений банк у дводенний строк письмово повідомляє НКРЕКП. За приписами ч.ч. 1-3 ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, який видобувається в Україні. Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі - Порядок, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин). За аналізом змісту цього Порядку, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Розрахунки на підставі п. 12 Порядку проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння та спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками цих розрахунків. Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затверджений наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин). Цей Порядок визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», ДП «Енергоринок» та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку. Відповідно до п. 1.2 цього Порядку розрахунки, передбачені в п. 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку. Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ПАТ «Укртрансгаз», ДП «Енергоринок», виробники електроенергії та вугледобувні підприємства підписують з учасниками розрахунків спільні протокольні рішення протягом п`яти робочих днів. (п. 1.5). З огляду на наведене, вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема, на оплату природного газу. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів. Тобто, правовідносини з проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, як то постанова Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005, яка була чинною на момент виникнення правовідносин між сторонами. Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства. Отже, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у Договорі) порядок розрахунків. Аналогічного правового висновку допустився й Верховний Суд (Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду) у постанові від 31.05.2019 у справі № 924/296/18. Як встановлено матеріалами справи, відповідно до спільних протокольних рішень № 3421 від 23.08.2017 на суму 9 445 821,73 грн., № 3807 від 27.10.2017 на суму 6 557 360,00 грн., № 3945 від 16.11.2017 на суму 9 156 143,00 грн. відповідач перераховує позивачу грошові кошти за надані послуги за Договором (п. 2.6 спільних протокольних рішень). Згаданими протокольними рішеннями сторони погодили перелік підприємств (установ, організацій), які беруть участь у проведенні розрахунку та послідовність виконання сторонами спільного протокольного рішення: державна казначейська служба України перераховує кошти Головному управління Державної казначейської служби України в м. Києві (стороні 1); сторона-1 перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України стороні-2 (Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); сторона-2 перераховує кошти стороні-3 (Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); сторона-3 перераховує кошти за пільги та субсидії стороні-4 (Дочірньому підприємству КиївГазЕнерджі»); сторона-4 перераховує кошти останній стороні (НАК «Нафтогаз України»); остання сторона перераховує кошти до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки адміністрування податку на додану вартість. Розділом 3 спільних протокольних рішень передбачено, що сторони зобов`язались перераховувати кошти іншій стороні не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок. Згідно з п. 5.2 спільних протокольних рішень вони набирають чинності з моменту їх підписання всіма сторонами й діють до повного виконання сторонами зобов`язань за ними. Тобто, підписавши зазначені протокольні рішення, сторони спору по суті погодили зміну порядку і строку проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу за Договором. Постановою Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг №2516 від 30.09.2015 (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами) затверджено «Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки», який установлює порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, що надходять за використаний природний газ від побутових споживачів та релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності), виробників теплової енергії в рамках виробництва теплової енергії для релігійних організацій та надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а також механізм розрахунку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки (далі - газопостачальні підприємства), нормативів перерахування коштів на поточні рахунки операторів газотранспортної та газорозподільних систем, газопостачальних підприємств та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптових продавців, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам (далі постанова НКРЕКП №2516 від 30.09.2015). Відповідно до п. 4 розділу 2 Алгоритму газопостачальні підприємства та їх структурні підрозділи обумовлюють у відповідному договорі банківського рахунку право банку на договірне списання (перерахування) без платіжних доручень з поточних рахунків із спеціальним режимом використання коштів, що надходять за спожитий природний газ від категорій «населення» та «ТКЕ - населення», згідно з положеннями цього Алгоритму. За змістом п. 6 розділу 2 Алгоритму споживачі, які відносяться до категорій «населення» та «ТКЕ - населення» оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкриті в установах уповноваженого банку газопостачальними підприємствами та їх структурними підрозділами. Підписання сторонами спільних протокольних рішень та виконання їх положень, а також приписів постанови Кабінету Міністрів України №20від 11.01.2005, наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України № 493/688 від 03.08.2015 свідчить, що сторони фактично погодились, що оплата за природний газ за Договором підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі спільних протокольних рішень. Тим самим сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ відповідно до Договору. Таким чином, враховуючи спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони узгодили порядок проведення розрахунків, змінивши строки виконання боржником зобов`язань перед кредитором, які виникли на підставі Договору. Відповідно доводи позивача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу. Заперечення позивача (апелянта) про те, що спільні протокольні рішення не набрали чинності, оскільки за ними не були виділені кошти (за приписами п.5.3 спільні протокольні рішення є чинними лише у разі відповідного фінансування), також є безпідставними та необґрунтованими, адже вони набувають чинності після їх підписання усіма учасниками (п. 5.2), дати та певні строки фінансування та виділення коштів в них не обумовлені. Отже, позивач безпідставно ототожнює зміст п. 5.2 (набуття чинності) та п. 5.3 Договору (чинність), а оскільки всі протокольні рішення підписані, відповідно й набули чинності. Підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодили, що вони керуються їх умовами і з них виникли відповідні зобов`язання, а також обов`язковий порядок дій, в тому числі щодо зміни порядку та строків розрахунків за отриманий природний газ. З приводу посилань позивача на те, що до спірних правовідносин не застосовується постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 в зв`язку із втратою нею чинності, слід зазначити, що на момент виникнення правовідносин між сторонами, в тому числі підписання спільних протокольних рішень, якими змінено порядок та строки розрахунку за Договором, вона була чинною, відповідно подальша втрата нею чинності не впливає на правовідносини сторін, її приписи розповсюджуються на правовідносини, що склались між сторонами. Оскільки обставини щодо зміни порядку та строків оплати мали місце та були погоджені сторонами, коли постанова Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 була чинною, втрата нею чинності не впливає на суть даного спору. Стосовно заперечень з приводу того, що при здійсненні оплати відповідач керувався постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» № 256 від 04.03.2002, яка не передбачає зміни порядку здійснення розрахунків за Договором, місцевий суд правомірно зазначив, що поставка газу, укладення Договору та підписання спільних протокольних рішень мало місце до набрання згаданою постановою Кабінету Міністрів України законної сили, а тому сторони обґрунтовано в своїх правовідносинах керувались постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005, яка була на момент виникнення правовідносин чинною та регулювала відносини, що склались між сторонами, в тому числі щодо підписаних ними спільних протокольних рішень та зміни в зв`язку з цим порядку та строків оплати вартості поставленого газу. Відтак, оскільки внаслідок підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків сторонами змінено строки та умови розрахунків за Договором, для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих коштів поза межами визначених спільними протокольними рішеннями строків. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 910/9806/16. Підставою для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання могла би бути наявна сума основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків і яка була би несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів. Проте матеріалами справи не підтверджено наявності суми боргу, яку відповідач несвоєчасно сплатив би за рахунок власних коштів, тому наведений позивачем розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат не відповідає встановленим обставинам справи, відтак немає правових підстав для застосування положень ст. 611 та ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно й для стягнення з відповідача 11 258 379,26 грн. пені, 2 526 180,80 грн. 3% річних та 7 789 315,22 грн. інфляційних втрат. Відповідна правова позиція про відсутність підстав для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат в зв`язку із не підтвердженням позивачем наявної суми боргу, яка була б несвоєчасно сплачена покупцем природного газу за рахунок власних коштів, наведена у постановах Верховного Суду у справах №№ 918/181/18, 918/910/15, 902/514/18, 907/864/17 й апеляційним судом не встановлено підстав для відступу від цієї позиції. З огляду на наведене та те, що відповідач здійснював оплату за природний газ у порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 792 від 30.09.2015 «Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ», постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2516 від 30.09.2015 «Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки», на підставі спільних протокольних рішень, укладених відповідно до умов постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, повністю розрахувався за отриманий від позивача природний газ, останнім не надано розрахунку позовних вимог, зробленого з урахуванням відповідних змін до порядку та строків розрахунків, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки місцевого суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат, відповідно про відмову у задоволенні позову. Доводи апелянта з приводу порушення судом першої інстанції вимог процесуального права (ст. ст. 7, 86, 236, 238 ГПК України) та застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню, а саме, постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 у справі №910/11937/18 - без змін. Матеріали справи №910/11937/18 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 09.06.2020 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді О.В. Тищенко Є.Ю. Шаптала