Постанова 4875 № 922/374/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" грудня 2020 р. Справа № 922/374/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Шутенко І.А. за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В. за участі представників: від позивача: Єфременко О.О., адвокат, довіреність; від відповідача: Радигін Є.С., адвокат, довіреність; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу позивача (вх. 1974Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Смірновою О.В., повний текст якого складено 22.06.2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, до Вовчанського підприємства теплових мереж, м. Вовчанськ, Харківської області, про стягнення 514470,68 грн., ВСТАНОВИЛА: Акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Вовчанського підприємства теплових мереж про стягнення заборгованості в загальному розмірі 514470,68 грн., з яких: 151304,25 грн. - пені, 115961,31 грн. - 3% річних та 247205,12 грн. - інфляційних втрат. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу від 05.09.2017 № 1045/1718-ТЕ-32. Рішенням господарського суду Харківської області від 15.06.2020 у позові відмовлено. В основу оскаржуваного рішення покладено висновок про те, що відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, у зв`язку з чим вина відповідача у простроченні платежів за спірним договором відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно зі статтею 217 ГК України, позбавляє позивача можливості застосовувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені пунктом 8.2. договору, та свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків за порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що у пункті 6.1 договору поставки природного газу від 05.09.2017 №1045/1718-ТЕ-32 в редакції додаткової угоди №1 до договору сторони погодили, що фінансування відповідно до 256 постанови КМУ в будь-якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків, а внесення змін до спірного договору має відбуватись лише шляхом укладення окремої додаткової угоди. Отже, посилання суду першої інстанції на зазначену постанову КМУ як на підставу для зміни порядку та строку розрахунків є такими, що суперечать умовам договору та принципу обов`язковості виконання договірних зобов`язань. Звертає увагу, що із загальної суми поставленого природного газу у розмірі 10599522,53 грн., відповідно до 256 Постанови КМУ сплачено суму у розмірі 6345521,78 грн., а сума у розмірі 4254000,75 грн. сплачена відповідачем на інших підставах, ніж положення Постанови КМУ №256. Також, на думку позивача, нарахування платежів відповідно до статті 625 ЦК України на всю суму заборгованості за договором є обґрунтованим. Від Вовчанського підприємства теплових мереж надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти доводів і вимог скарги заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду у даній справі прийняте у відповідності до судової практики, що сформована Верховним Судом та зазначена як у рішенні суду першої інстанції, так і у відзиві на позовну заяву. Відповідач у додаткових поясненнях зазначає, що позивачем не внесені зміни до розрахунку наданого до суду першої інстанції разом з позовом, не зважаючи на висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19. На думку відповідача, рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, адже позивачем не доведений розмір пені, інфляційних та 3% річних. У судовому засіданні 14.12.2020 представник позивача підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги і просив її задовольнити. Представник відповідача заперечував проти доводів і вимог апеляційної скарги, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права. Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція позивача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі; позиція відповідача у відзиві на скаргу, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку. Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі і відзиві (з урахуванням доповнень) на неї доводи, заслухавши представників позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне. Як свідчать матеріали справи, 05.09.2017 Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", продавець, та Вовчанським підприємством теплових мереж, покупець, укладено договір постачання природного газу № 1045/1718-ТЕ-32, відповідно до умов якого позивач зобов`язувався поставити відповідачу у 2017-2018 роках природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, у свою чергу відповідач зобов`язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору. Ціна природного газу визначена сторонами у розділі 5 договору. У відповідності до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунку за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. 12.01.2018 сторонами укладено додаткову угоду до договору постачання природного газу від 05.09.2017 № 1045/1718-ТЕ-32, п. 2 якої сторони погодили абзац 3 пункту 6.1. викласти в такій редакції: «сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. Крім того, пунктом 4 даної додаткової угоди сторони погодили підпункт 4 пункту 11.3 розділу 11 «Інші умови» договору викласти в такій редакції: «будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору. Пунктом 8.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 12.01.2018 до договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити продавцю пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №

256. Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, підписання споживачем будь яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором (п.8.3 договору у редакції додаткової угоди). Положеннями пункту 7.2 договору передбачено, серед іншого, обов`язок споживача щодо своєчасної оплати вартості поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором. Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п. 10.3 договору). Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (розділ 12 договору в редакції додаткової угоди від 06.04.2018 № 2). На виконання умов договору постачання природного газу від 05.09.2017 №1045/1718-ТЕ-32, позивачем передано Вовчанському підприємству теплових мереж природний газ на загальну суму 10599522,53 грн, що підтверджується наданими до позовної заяви актами приймання-передачі від 31.10.2017 на суму 695232,65 грн. (у жовтні 2017), від 30.11.2017 на суму 1568792,44 грн. (у листопаді 2017), від 31.12.2017 на суму 1609694,40 грн. (у грудні 2017), від 31.01.2018 на суму 2316378,66 грн. (у січні 2018), від 28.02.2018 на суму 2127098,08 грн. (у лютому 2018), від 31.03.2018 на суму 2047802,70 грн. (у березні 2018), від 30.04.2018 на суму 234523,60 грн. (у квітні 2018). Позивач наголошує, що відповідачем прийняті на себе зобов`язання за договором по сплаті за отриманий газ здійснювалися несвоєчасно та не були виконані у передбачений пунктом 6.1 договору строк, на підтвердження чого надано довідку операції по договору № 1045/1718-ТЕ-32, Вовчанського підприємства теплових мереж, з 01.10.2017 по 30.09.2019, а також виписки по банківським рахункам позивача. Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача пені у сумі 151304,25 грн., 3% річних у сумі 115961,31 грн., та інфляційних втрат у сумі 247205,12 грн. Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, у зв`язку з чим вина відповідача у простроченні платежів за спірним договором відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно зі статтею 217 ГК України, позбавляє позивача можливості застосовувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені пунктом 8.2. договору, та свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків за порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову. Позивач не погодившись з оскаржуваним рішенням господарського суду Харківської області звернувся з апеляційною скаргою з підстав викладених вище до Східного апеляційного господарського суду. Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, за якою зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). За положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України). За своєю правовою природою договір постачання природного газу від 05.09.2017 № 1045/1718-ТЕ-32 з урахуванням додаткових угод, є договором поставки, згідно з яким за приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено належне виконання позивачем прийнятих на себе зобов`язань за договором з постачання відповідачу природного газу, зауважень щодо обсягу та кількості переданого природного газу від відповідача не надходило, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання -передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 695232,65 грн. (у жовтні 2017), від 30.11.2017 на суму 1568792,44 грн. (у листопаді 2017), від 31.12.2017 на суму 1609694,40 грн. (у грудні 2017), від 31.01.2018 на суму 2316378,66 грн. (у січні 2018), від 28.02.2018 на суму 2127098,08 грн. (у лютому 2018), від 31.03.2018 на суму 2047802,70 грн. (у березні 2018), від 30.04.2018 на суму 234523,60 грн. (у квітні 2018). За змістом п.6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Згідно відомостей, які містяться у довідці операції по договору № 1045/1718-ТЕ-32, Вовчанське підприємство теплових мереж, з 01.10.2017 по 30.09.2019, наданої АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, розрахунки здійснювалися відповідачем з порушенням строків, встановлених розділом 6 Порядок та умови проведення розрахунків договору, що не спростовано відповідачем. Докази належного та своєчасного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати за отриманий газ за договором № 1045/1718-ТЕ-32 від 05.09.2017, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 151304,25 грн., 3% річних у сумі 115961,31 грн., та інфляційні втрати у сумі 247205,12 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зауважив, що розрахунки між сторонами договору від 05.09.2017 №1045/1718-ТЕ-32 здійснювались двома способами: в порядку та на умовах, визначених Постановою Кабінету міністрів України №256 від 04.03.2002 за рахунок коштів державного бюджету на суму 6651709,57 грн., а остаточний розрахунок проводився на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 на підставі нормативів перерахування коштів прийнятими на підставі постанов НКРЕКП у відповідності до умов п. 6.3. договору, а тому на думку суду першої інстанції в позивача відсутні правові підстави для нарахування відповідачу 3% річних, інфляційних втрат та пені. Колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого господарського суду, зважаючи на таке. Частиною другою статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 цього Закону). Законом України "Про теплопостачання" №2633-IV від 02.06.2005 визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії. Отже, виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів. Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб`єктом господарювання. У відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Вовчанське підприємство теплових мереж, вид діяльності - постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (основний). Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам. Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником. Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання. Законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій. Частиною четвертою, п`ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу. Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановлені сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах четвертій та п`ятій статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Так, на виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (далі - Порядок №217). Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Отже, в силу частин четвертої, п`ятої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217). Положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії. Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі. Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19. Статтею 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 (далі - Порядок №20), який діяв на час укладення договору постачання 05.09.2017 і втратив чинність з 01.01.2018. За змістом Порядку №20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов`язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме на оплату послуг тепло-, водопостачання. Пунктом 6 Порядку №20 визначено, що органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг),і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку №20). Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку №20. Згідно з пунктом 1.2 Порядку №493, розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку. За змістом пункту 1.5 Порядку №493 вбачається, що НАК "Нафтогаз України" підписує з учасниками розрахунків СПР протягом п`яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання СПР виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання СПР повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані СПР. Зазначене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату теплової енергії та гарячої води. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між гарантованим постачальником природного газу та теплопостачальною організацією, визначений Порядком №217, держава гарантує відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов`язаних із постачанням теплової енергії населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг відповідно до Порядку №20. Держава офіційно визнає неспроможність теплопостачальних організацій забезпечити своєчасні розрахунки у цій частині (залежно від рівня отриманих пільг і субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині теплопостачальними організаціями, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання правовідносин, що склалися між гарантованими постачальниками природного газу та теплопостачальними організаціями на підставі укладених між ними договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії. Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами договору постачання природного газу в цій частині (щодо розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Відтак, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок №20 та Порядок №493. Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком №256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. Виходячи з положень Порядків №20, №256, №493 механізм і строки розрахунків за надані пільговим категоріям населення послуги, зокрема з теплопостачання, за рахунок субвенцій з державного бюджету здійснюються у такому порядку: - не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення; - органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби; - отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків; - головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг. Отже, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання теплової енергії певним категоріям населення фактично регулюються Порядками №20, №256, №493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. Така правова позиція узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 у правовідносинах щодо розрахунків за постачання природного газу пільговим категоріям населення за рахунок коштів державного бюджету. Колегія суддів зазначає, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Водночас, підписання спільних протокольних рішень свідчить про те, що сторони погодилися на встановлення між ними іншого (відмінного від того, що передбачений у договорі) порядку розрахунків. Відшкодування коштів на пільги та субсидії здійснюється з Державного бюджету України за рахунок субвенцій за спеціальною процедурою і такі кошти не є коштами теплопостачальної організації як суб`єкта господарювання, що здійснює виробництво та постачання теплової енергії для потреб споживачів, вартість споживання якої пільговими категоріями населення компенсується коштами з державного бюджету. Отже, у разі здійснення теплопостачальною організацією розрахунків за отриманий у гарантованого постачальника природний газ за рахунок субвенцій з державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень, підписаних між постачальником, споживачем природного газу та іншими учасниками розрахунків з боку держави, нарахування відповідачу-споживачу пені на підставі пункту 8.2. договору постачання, а також застосування до нього відповідальності за порушення грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого газу в порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді 3% річних та інфляційних втрат є можливим у випадку, якщо відповідач здійснив оплату отриманих ним з державного бюджету коштів поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями. Підставою для стягнення з відповідача нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, та застосування до нього штрафних санкцій (пені) у погодженому у договорі поставки розмірі за порушення грошового зобов`язання, може бути наявність у відповідача, як споживача природного газу, суми основного боргу за розрахунками за отриманий від позивача природний газ, яка не була предметом регулювання спільних протокольних рішень та несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів. Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від16.10.2020 у справі №903/918/19. Як вже зазначалося, 12.01.2018 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору постачання природного газу від 05.09.2017 № 1045/1718-ТЕ-32, пунктом 2 якої сторони погодили абзац 3 пункту 6.1. викласти в такій редакції: «сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. Крім того, пунктом 4 даної додаткової угоди сторони погодили підпункт 4 пункту 11.3 розділу 11 «Інші умови» договору викласти в такій редакції: «будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та непрофінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору. У підпункті 2 пункту 6.3. договору постачання від 05.09.2017 № 1045/1718-ТЕ-32 сторони спору погодили, що відповідач - споживач в будь-якому випадку зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. цього договору, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу. Упродовж строку дії договору постачання природного газу зміни до пункту 6.3 сторонами не вносились. Отже, підставою для зміни строків та порядку розрахунків між сторонами за договором від 05.09.2017 № 1045/1718-ТЕ-32 може бути відповідна додаткова угода до цього договору, докази укладення якої в матеріалах справи відсутні. При цьому, сторони спору у договорі постачання від 05.09.2017 № 1045/1718-ТЕ-32 визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ і передбачили обов`язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок незалежно від обставин надходження на відкритий відповідачем як теплопостачальною організацією в уповноваженому банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання грошових коштів кінцевих споживачів як оплати вартості теплової енергії, виробленої відповідачем із природного газу позивача. Колегія суддів звертає увагу, що між сторонами не укладено спільних протокольних рішень щодо зміни строків або умов оплати за природний газ. Доводи відповідача, що і на розподіл цих коштів від споживачів, як і на кошти по державних субвенціях для розрахунків за газ відповідач не має ніякого впливу що доводить їх однаковий регулюючий характер, колегія суддів відхиляє, оскільки сама лише ця ознака не свідчить про те, що між сторонами у справі при застосуванні Постанов КМУ змінюється порядок розрахунків за газ, який передбачено умовам договору між ними № 1045/1718-ТЕ-32 від 05.09.2017. Матеріалами справи підтверджується факт порушення зі сторони відповідача строків розрахунку за отриманий природний газ (оплачений відповідно до Постанов КМУ №256, №217, власними коштами), що є підставою для здійснення позивачем нарахувань пені, 3% річних та інфляційних втрат у порядку пунктів 8.1, 8.2, 8.3 договору та статті 625 Цивільного кодексу України. Позивач просить суд стягнути з відповідача 151304,25 грн. пені за порушення строків оплати отриманого газу на підставі п. 8.2 договору. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України). Штрафними санкціями, в розумінні ст.230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За змістом статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. За змістом п. 8.2. договору сторонами обумовлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Додатковою угодою № 1 від 12.01.2018, розмір пені за прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору зменшено до 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №

256. Зазначені положення дотримані позивачем при нарахуванні пені. Разом з цим, як вбачається з розрахунку наданого позивачем, нарахування пені за зобов`язаннями здійснене відповідно до умов додаткової угоди №1 до договору № 1045/1718-ТЕ-32 без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №

256. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з розрахунком позивача і зазначає про обґрунтованість вимог позивача та правомірність нарахування пені у сумі 151304,25 грн. за прострочення відповідачем оплати за отриманий газ за договором № 1045/1718-ТЕ-32 від 05.09.2017 про постачання природного газу. Також позивач просить стягнути з відповідача 115961,31 грн. 3% річних і 247205,12 грн. інфляційних втрат. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ( ст.610 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання. Пунктом 8.3. договору (в редакціїї додаткової угоди №1 від 12.01.2018) сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, підписання споживачем будь яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором Для перевірки здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судовою колегією враховані висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних, з урахуванням умов договору, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків, колегія суддів погоджується з розрахунком позивача і зазначає про вірність розрахування та обґрунтованість вимог позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 115961,31 грн. та інфляційних втрат у розмірі 247205,12 грн. Вовчанське підприємство теплових мереж під час розгляду справи не надало свій контррозрахунок. Колегія суддів вважає, що у відповідача було достатньо часу для підготовки та подачі контррозрахунку, чого останнім не було зроблено. Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що за приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідачем свідомо підписано договір постачання природного газу №1045/1718-ТЕ-32 від 05.09.2017 та додаткові угоди до нього, зокрема №1 від 12.01.2018, №2 від 06.04.2018 отже, погодивши всі істотні умови договору № №1045/1718-ТЕ-32 постачання природного газу від 05.09.2017, зокрема, щодо порядку та строків внесення оплат за поставлений позивачем природний газ та сплати пені, 3% річних, інфляційних втрат за прострочення оплати, відповідач взяв на себе зобов`язання належним чином виконувати умови підписаного сторонами договору. До того ж, відповідач є господарюючим суб`єктом та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За викладених обставин колегія суддів, з урахуванням позиції викладеної у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19 у подібних правовідносинах, дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та про наявність правових підстав для їх задоволення. Вищевказані обставини залишились поза увагою місцевого господарського суду, що призвело до прийняття оскаржуваного рішення за умов неповного з`ясування обставин справи, у зв`язку з чим, це рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню. Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення господарського суду Харківської області від 15.06.2020 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Стягнути з Вовчанського підприємства теплових мереж (62503, Харківська обл., Вовчанський р-н, м. Вовчанськ, вул. Колокольцова, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 32447026) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 151304,25 грн. пені; 115961,31 грн. 3% річних; 247205,12 грн. інфляційних втрат, а також 7717,10 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 11575,59 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 16.12.2020 року. Головуючий суддя В.І. Сіверін Суддя Р.А. Гетьман Суддя І.А. Шутенко