Постанова 4824 № 760/19601/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4472/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2020 року м. Київ Справа № 760/19601/18 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Чобіток А.О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Кушнір С.І., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У липні 2018 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 03.09.2007 року в розмірі 45 371 грн. 07 коп., та витрат по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 03.09.2007 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Позивач свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач, в свою чергу зобов`язалася, на підставі п.п. 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.7 договору погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором, слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, а у разі невиконання зобов`язань за договором, у відповідності до п. 2.1.1.5.6, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Позивач зазначає, що відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до договору №б/н від 03.09.2007 р., у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 14.06.2018 року становить 45371,07 грн., з яких: 26503,30 грн. - тіло кредиту; 5613,77 грн. - нараховано відсотків за користування кредитом; 10617,28 грн. - нараховано пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2136,72 грн. - штраф (процентна складова), у зв`язку з чим позивач змушений звернутися з позовом до суду. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 03.09.2007 року в розмірі 26503 грн. 30 коп. та судовий збір у розмірі 1762 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та неустойкою та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що 03.09.2007 року відповідачем було підписано Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до підписаної ОСОБА_1 заяви, відповідач згоден, що анкета-заява разом з Умови та правила надання банківських послуг, Тарифами Банку, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір про надання банківських послуг. В пункті 15 заяви від 03.09.2007 року сторони погодили розмір відсоткової ставки 3 % на місяць на залишок заборгованості. Оскільки в даному випадку сторони узгодили розмір відсоткової ставки в тексті заяви, а суд першої інстанції належним чином не дослідив даний доказ, то правових підстав відмовляти у стягненні відсотків у суду не було. Звертає увагу апеляційного суду на безпідставність посилань суду у оскарженому рішенні на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки у даній справі в тексті заяви сторони погодилирозмір відсоткової ставки, що свідчить про те, що ОСОБА_1 була ознайомлена з розміром відсоткової ставки. Відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач ОСОБА_1 не подавала. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, суд виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків, пені та штрафів, суд виходив з того, що у заяві позичальника від 03.09.2007 року процентна ставка за користування кредитом не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Тому суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. З висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення відсотків колегія суддів не погоджується, враховуючи наступне. Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, представник позивача посилається на те, що відповідач звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 03.09.2007 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач вказує на наявність у відповідача станом на 14.06.2018 року заборгованості у розмірі 45371,07 грн., з яких: 26503,30 грн. - тіло кредиту; 5613,77 грн. - нараховано відсотків за користування кредитом; 10617,28 грн. - нараховано пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2136,72 грн. - штраф (процентна складова). Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ст. ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). З матеріалів справи встановлено, що 03 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № SAMDN02000700105775 про поточний рахунок фізичної особи + карта «Універсальна» (а.с. 7). За змістом вказаного договору, банк видав клієнту електронну ощадну книжку № НОМЕР_1 та кредитну карту «Універсальна» № НОМЕР_2 . Згідно з п. 15 вказаного Договору, базова процентна ставка по кредитному ліміту складає 3,0 % річних на місяць на залишок заборгованості (а.с. 7 зворот). Крім того, в п. 16 цього Договору зазначено, що ОСОБА_1 підтвердила те, що Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку та Пам`ятка клієнта є продовженням до даного Договору. Вона ознайомлена та згодна з умовами кредитування, які були надані їй в письмовому вигляді. Своїм підписом підтвердила факт надання їй повної інформації в письмовій формі відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с. 7 зворот). З викладеного вбачається, що в укладеному між сторонами договорі від 03 вересня 2007 року сторони обумовили та в належній формі досягли згоди з істотних умов, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, суд зазначив, що у заяві від 03.09.2007 року процентна ставка не зазначена (а.с. 44). Однак, вказане посилання суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, оскільки, як вбачається зі змісту договору, сторони погодили розмір відсоткової ставки за користування кредитом у п. 15, а саме - 3 % на місяць на залишок заборгованості. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом, оскільки відповідно до умов укладеного договору від 03 вересня 2007 року сторони погодили умови кредитування щодо розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами, який ними підписано особисто. У розрахунку заборгованості, доданому позивачем до позовної заяви, зазначено, що заборгованість за відсотками за користування кредитом за період 01.08.2015 року по 01.02.2018 року становить 5613 грн. 77 коп. Проте такий розрахунок у повному обсязі не може бути прийнятий до уваги судом, оскільки при розрахунку позивачем використано іншу процентну ставку, ніж передбачено договором - з 23.07.2016 року по 10.04.2017 року - 3,6% у місяць, з 10.04.2017 року по 01.02.2018 року - 3,5% у місяць. Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України ( в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Таким чином, наданий позивачем розрахунок заборгованості по процентах не відповідає вимогам закону та умовам укладеного між сторонами договору, оскільки банк не мав права в односторонньому порядку здійснювати підвищення відсоткової ставки за кредитом. Крім того, з даного розрахунку вбачається, що у період з 01.11.2017 року по 01.02.2018 року для нарахування процентів застосовано коефіцієнт 2, тому фактично процентна ставка, за якою у цей період банком нараховані відсотки, становить 7% в місяць, тобто 84 % річних. Зазначених умов одностороннього збільшення процентної ставки підписаний між сторонами кредитний договір не містить. Виходячи із умов кредитування, які підписані відповідачем, та відсутності в матеріалах справи доказів наявності її письмової згоди на збільшення процентної ставки, колегія суддів дійшла висновку, що наведений в розрахунку розмір заборгованості на суму 5613 грн. 77 коп. є неправильним, проценти необхідно нараховувати виключно на тіло кредиту за процентною ставкою 3% в місяць ( 36% річних). З розрахунку вбачається, що останні платежі, які були внесені відповідачем в рахунок погашення заборгованості по кредиту та відсотках, здійснені: 11.09.2017 року на суму 11 850 грн. (а.с. 5 зворот), та 01.02.2018 року на суму 43 грн. 51 коп. (а.с.6). Відповідно до вказаного розрахунку, станом на 12.09.2017 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 по кредиту становила 949 грн. 28 коп. Після цього, у період з 15.09.2017 року по 11.06.2018 року відповідачем було використано кредитних коштів на загальну суму 26 470 грн. 13 коп. Загальний розмір процентів за ставкою 3% річних на місяць, тобто 36 % річних, за період з 12.09.2017 року (після зарахування коштів на погашення заборгованості у сумі 11 850 грн.) по 01.02.2018 року (як зазначено у розрахунку) обчислений судом за визначені банком у розрахунку періоди на кожну суму тіла кредиту, що існувала на розрахункову дату, та визначений шляхом додавання обчислених сум процентів за період з 12.09.2017 року по 01.02.2018 року, становить загальну суму 2168 грн. 55 коп. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки, суд першої інстанції правильно виходив із того, що в укладеному між сторонами договорі відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки ( пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Доводи апеляційної скарги представника АТ КБ «Приватбанк» про наявність підстав для скасування рішення в частині стягнення неустойки та ухвалення рішення про стягнення з відповідача на користь банку неустойки - колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне. Відповідно до змісту укладеного між сторонами договору від 03 вересня 2007 року № SAMDN02000700105775 про поточний рахунок фізичної особи + карта «Універсальна», договором не передбачено умов про сплату неустойки при користуванні кредитним лімітом, встановленого на картковому рахунку картки «Універсальна». Однак банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім суми кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) та заборгованості по відсотках, стягнути пеню в розмірі 10 6170 грн. 28 коп., атакож штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2136,72 грн. - штраф (процентна складова). Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою . Проте матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила у відповідній редакції розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи 03 вересня 2007 року договір, а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем того, що саме надані до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи договір, оскільки жодних даних, які б давали змогу ідентифікувати зазначену редакцію Умов відповідно до дати, станом на яку вони діяли, у наданому представником позивача Витягу не міститься . За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у договорі домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. При цьому, як встановлено з матеріалів справи, вищевказаний договір було укладено між сторонами 03 вересня 2007 року, однак доданий до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку містить посилання на те, що ПАТ КБ «Приватбанк» діє на підставі ліцензії НБУ № 22 від 22.07.2009 року. Зазначене свідчить про те, що представником позивача було додано до позовної заяви Витяг з Умов та правил, що були затверджені банком після 22.07.2009 року, а не тих, що діяли на момент укладення договору між сторонами 03.09.2007 року. В позовній заяві та наданому до позовної заяви Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку зазначено, що зазначені умови та правила розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms. Таким чином колегією суддів з редакцій Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті https://privatbank.ua/terms встановлено, що «Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку» в редакції, що була надана представником позивача до даної позовної заяви на підтвердження позовних вимог, були чинними лише з 01 грудня 2015 року, і саме в такій редакції діяли до 01 лютого 2016 року. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги в частині стягнення відсотків за користування кредитом та наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості за відсотками в сумі 2168 грн. 55 коп., у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню в цій частині на підставі ст. 376 ЦПК України з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати позивача на сплату судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача частково, пропорційно до суми задоволених позовних вимог в оскаржуваній частині : 2643 грн. х 11,5% = 303 грн. 95 коп. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року - скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках та прийняти постанову: Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсотках - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за відсотками в розмірі 2168 ( дві тисячі сто шістдесят вісім) грн. 55 коп. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 грудня 2019 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 303 грн. 95 коп. Відомості щодо учасників справи: Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570. Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Чобіток А.О.