Постанова Київський апеляційний суд № 760/1767/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 року місто Київ Справа 760/1767/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1090/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В. суддів Олійника В.І., Заришняк Г.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року (у складі судді Українця В.В., інформація щодо дати складання повного тексту рішення відсутня) в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ: У січні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг, підписала заяву № б/н від 23 січня 2017 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 2000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 19 грудня 2018 року становить 13011 гривень 67 копійок, з яких: 4256 гривень 55 копійок - тіло кредиту, 3438 гривень 28 копійок - відсотки за користуванням кредитом, 4221 гривня 05 копійок - пеня, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - штраф (фіксована частина); 595 гривень 79 копійок - штраф (процентна складова). Позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 13011 гривень 67 копійок за кредитним договором № б/н від 23 січня 2017 року та понесені ним судові витрати. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» фактично отриману суму кредитних коштів у розмірі 4256 грн. 55 к. та 1921, 00 грн. судового збору. У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся 18 листопада 2019 року з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в цій частині у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. В апеляційній скарзі посилається на те, що відповідач прийняла умови договору відповідно до ст. 640 ЦК України, оскільки користується кредитними коштами, що знаходить своє відображення в розрахунку заборгованості, сплачувала заборгованість за тілом кредиту, процентами, пенею. Підписуючи Анкету-заяву, позичальник надав згоду, що зобов`язується екземпляр договору про надання банківських послуг отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту https://privatbank.ua, а також регулярно самостійно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Банку. Вказує, що не може бути взято до уваги

позиція Верховного Суду, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. У даній справі договір від 23.01.2017 року, у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору та його підпис на заяві. Заперечень щодо Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано. Інших Умов чи Тарифів матеріали справи не містять. Як вбачається із розрахунку заборгованості за весь період користування кредитною карткою, відповідачем сплачувались кошти за користування кредитом. Тому вважає, що процентна ставка була узгоджена сторонами. Зазначає, що, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні процентів по кредиту. Крім того, місцевий суд оскарженим рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить шкоду усім споживачам банківських послуг, банку в цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Суд першої інстанції відмовив у стягненні процентів за користування кредитними коштами повністю, чим порушив вимоги ст. 1046 та 1048 ЦК України. Ухвалою від 17 грудня 2019 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Станом на 16.01.2020 року відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи до суду не надходило. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позов, суд вважав встановленими такі обставини. Як вбачається із матеріалів справи і це встановлено судом, що 23 січня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання заяви позичальника, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 2000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с. 6). З розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано 3438 гривень 28 копійок відсотків за користуванням кредитом, 4221 гривню 05 копійок пені, 500 гривень штрафу (фіксована частина) та 595 гривень 79 копійок штрафу (процентна складова). До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Универсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які не містять підпису відповідачки. Оцінивши надані суду першої інстанції докази, суд встановив, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують зазначених обставин. Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів приходить до висновку, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам закону. Доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову у стягненні з відповідача відсотків, колегія суддів не приймає з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у заяві позичальника від 23 січня 2017 року процентна ставка не зазначена. Витяг з Тарифів, в якому вказано відсоток за користування кредитом відповідачем не підписувався. Посилання представника позивача на те, що укладений договір є договором приєднання є безпідставними. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, апеляційний судвказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23 січня 2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21 січня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отож, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку (а.с. 08-22), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.UK "Roboto Condensed Light"; tag1:black;background:white проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (Провадження № 14-131цс19) зазнач style='tag1:black'>ила про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14). Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач в даній справі не заперечувала своєї згоди на ті умови договору, на які посилався банк, колегія суддів не приймає з огляду на наступне. С уд вірно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду , висловлені в постанові від 03 липня 2019 року. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого вважати, захисту споживача у кредитних правовідносинах, апеляційний суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договоруз ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верхового Суду у справі № 342/180/17 (Провадження № 14-131цс19). Доводи скарги про те, що позиція висловлена в даній постанові не може бути застосована, так як відповідач в даній справі до суду не з`явилась, відзиву на позов не направила, а відповідно не оспорює умови договору та підстави позову, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що матеріалами справи не підтверджується, що відповідач була обізнана про те, що позивач звернувся з позовом до суду, а відповідно відсутні підстави вважати, що вона визнає факт укладення нею договору та розмір відсотків, які просить стягнути банк. Представник позивача в апеляційній скарзі посилається на порушення судом принципу змагальності сторін, при цьому вважає, що позивач звільняється від обов`язку доказування обставин, які мають правове значення для вирішення спору, в разі, якщо належним чином не повідомлений відповідач не з`являється до суду та не надає відзиву на позов. Таке трактування закону представником позивача не відповідає нормам процесуального права, відповідно до яких саме позивач зобов`язаний одночасно з позовною заявою подати всі докази, які є в нього в наявності на підтвердження своїх позовних вимог, в тому числі і щодо погодження конкретного розміру відсотків і щодо отримання кредитної картки, конкретної суми кредиту на неї, строку її дії, оскільки від таких обставин залежить можливість задоволення позову про стягнення відсотків за конкретний проміжок часу. Задоволення позову за відсутності таких доказів не відповідатиме загальним принципам цивільного судочинства, а рішення суду в порушення вимог ст.263 ЦПК України буде ґрунтуватись не на доказах, досліджених судом, а лише на поясненнях сторони позивача. Доводи позивача про те, що суд дійшов безпідставного висновку про відсутність у позивача права отримувати відсотки, колегія суддів не приймає з огляду на те, що суд лише встановив відсутність домовленості про той розмір відсотків, який вказує позивач, тобто про відсутність належним чином , укладеного договору між сторонами, який би створював обов`язок, сплачувати відсотки в конкретно-визначеному та обрахованому позивачем розмірі. Зі змісту позовної заяви позивача не вбачається, що він просив суд стягнути відсотки в розмірі облікової ставки на підставі ст. 1048 ЦК України. Разом з тим, колегія суддів роз`яснює, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення відсотків, передбачених ч.1 ст.1048 ЦК України та сум, визначених ст. 625 ЦК України. Посилання на те, що відповідач погашала кредит, а тому визнавала розмір відсотків є недоведеними, оскільки суду був наданий лише розрахунок заборгованості, який складається працівником банку, тобто заінтересованою особою, який не може бути доказом того, що саме відповідач вносила кошти на погашення кредиту, та що їй достовірно було відомо про розмір відсотків який банк нараховує та який погашається за її рахунок . Слід зазначити, що суми вказані в наданому суду розрахунку (а.с. 5) не відповідають тим сумам, які позивач просив стягнути суд в позовній заяві (а.с.3 зворот). Жодні докази про те, що відповідач в 2017 році отримала у відділенні банку кредитну картку (фотокартку з отриманою карткою)або виписки по рахунку з якої можна було б встановити користування карткою ні районному ні апеляційному суду не подавалось. Інші доводи скарги висновків суду не спростовують та є фактично повторенням доводів позовної заяви, яким суд у своєму рішенні дав належну правову оцінку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом встановлено, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судові витрати у виді судового збору за подачу апеляційної скарги покладено на особу, яка оскаржила рішення. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 16 січня 2020 року. Головуючий Судді