Постанова КЦС ВС № 333/6600/16-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2020 року м. Київ справа № 333/6600/16 провадження № 61-20684св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Міністерство аграрної політики та продовольства України, державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя у складі судді Боровікової А. І. від 07 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С., від 30 січня 2018 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України, державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке» (далі - ДП «СП «Запорізьке») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що з 03 вересня 2014 року його було призначено виконуючим обов`язки директора ДП «СП «Запорізьке». Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20 серпня 2015 року його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. Зазначав, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2016 року визнано незаконним звільнення з роботи та поновлено його на посаді. Цим рішенням також стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 серпня 2015 року по 09 березня 2016 року у розмірі 30 800 грн. Крім того, при звільненні всі належні йому суми виплачені не були. Посилаючись на те, що рішення суду про поновлення його на роботі відповідач не виконує, позивач просив стягнути з нього середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2016 року по день ухвалення судового рішення. Крім того, обставини, що виникли внаслідок протиправних дій з боку відповідачів, призвели до порушення у нього спокою, рівноваги і стали наслідком сильних переживань та душевних страждань, оскільки він знову змушений захищати свої законні права, які мали бути поновленні негайно на підставі рішення суду, тому просив у рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача 35 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 07 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2016 року по 07 лютого 2017 року у сумі 49 680 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди - 10 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивача рішенням суду було поновлено на роботі, яке не виконано відповідачем, то наявні підстави для стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, суд вважав частково доведеними вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням відповідачем трудових прав позивача, розмір якої визначено з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України залишено без задоволення, а заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 07 лютого 2017 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати завдану моральну шкоду. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі Міністерство аграрної політики та продовольства України просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду, яким поновлено позивача на роботі, скасовано постановою Верховного Суду від 07 лютого 2018 року, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами заподіяння йому моральної шкоди. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою цього ж суду від 06 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01 вересня 2014 року №133-п ОСОБА_1 призначений виконуючим обов`язки директора ДП «СП «Запорізьке». Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20 серпня 2015 року № 176-п виконуючий обов`язки директора ДП «СП «Запорізьке» ОСОБА_1 звільнений з посади за одноразове грубе порушення обов`язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2016 року у справі № 333/7100/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2016 року, визнано незаконним наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України про звільнення ОСОБА_1 , поновлено позивача на посаді виконувача обов`язки директора ДП «СП «Запорізьке» та стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 серпня 2015 року до 09 березня 2016 року у сумі 30 800 грн. Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2018 року судові рішення у справі № 333/7100/15-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В частині визнання незаконним наказу про звільнення судові рішення залишено без змін, а в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2016 року скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на невиконання роботодавцем рішення суду про його поновлення на роботі, просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2016 року по день ухвалення судового рішення, а також просив у зв`язку із порушенням відповідачем його трудових прав стягнути з останнього 35 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позиція Верховного Суду Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Статтею 43 Конституції України встановлено, що право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Положеннями статті 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату. Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. За змістом положення статті 236 КЗпП України покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої цією статтею, можливе лише за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та яке не виконується роботодавцем. Звертаючись до суду із позовом, позивач,як на підставу для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилався на наявність рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2016 року у справі № 333/7100/15-ц, яким його було поновлено на роботі. Колегія суддів не погоджується із доводами позивача про наявність підстав для стягнення середнього заробітку, оскільки вказане рішення суду від 09 березня 2016 року в частині поновлення його на роботі було скасовано постановою Верховного Суду від 07 лютого 2018 року та у задоволенні позову про поновлення позивача на роботі відмовлено. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (стаття 18 ЦПК України). Таким чином, у справі, яка переглядається, відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, про поновлення позивача на роботі, тому відсутні правові підстави для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої частиною другою статті 236 КЗпП України, та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому за наявності відомостей про перегляд Верховним Судом судових рішень про поновлення позивача на роботі, суд апеляційної інстанції передчасно розглянув справу, яка переглядається, та залишив без змін рішення суду першої інстанції. Це призвело до неправильного вирішення спору. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення у вказаній частині про відмову у задоволенні позову. Щодо відшкодування моральної шкоди Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13, 49 ЦПК України). КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2016 року у справі № 333/7100/15-ц, яке набрало законної сили в частині визнання незаконним наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України, встановлено, що звільнення позивача відбулось з порушенням трудового законодавства, оскільки факт одноразового грубого порушення ним трудових обов`язків не доведений. Разом з тим, переглядаючи це рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки позивач, будучи призначеним на вакантну посаду директора ДП «СП «Запорізьке» виконуючим обов`язки, в подальшому у встановленому законом порядку та строки не був призначений директором указаного підприємства, а сам по собі факт незаконного його звільнення з посади виконуючого обов`язки директора не може бути підставою для поновлення його на цій посаді. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Суди попередніх інстанцій, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням і згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування за рахунок роботодавця на користь позивача моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України. З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій врахували вимоги розумності та справедливості, а також конкретні обставини справи: характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав. З огляду на викладене Верховний Суд, з урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин завдання позивачеві моральної шкоди, тривалості та глибини моральних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 , вважає, що суди дійшли правильного висновку, що розумним, виваженим і справедливим є визначення розміру відшкодування вказаної шкоди в сумі 10 000 грн. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині відшкодування моральної шкоди ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнити частково. Заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 07 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 07 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке» про відшкодування моральної шкоди залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович