Постанова КЦС ВС № 333/7100/15-ц

Постанова Іменем України 7 лютого 2018 року м. Київ справа № 333/7100/15-ц провадження № 61-766 св 17 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Головуючого - Червинської М. Є., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_4, представник позивача - ОСОБА_5, відповідач - Міністерство аграрної політики та продовольства України представник - КоваленкоНаталія Петрівна, відповідач Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство» «Запорізьке», представник відповідача - Луньов Сергій Миколайович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 9 березня 2016 року у складі судді Фунжий О. А. та на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 червня 2016 року у складі головуючого судді - Дзярука М. П., суддів: Крилової О. В., Трофимової Д. А., ВСТАНОВИВ : У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке» (далі - ДП СГП «Запорізьке») про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що з 3 вересня 2014 року він працював виконувачем обов'язків директора Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке». Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 176-п від 20 серпня 2015 року його звільнено із займаної посади на підставі частини першої статті 41 КЗпП України. Посилаючись на те, що його звільнення є незаконним, оскільки в порушення вимог статей 47, 149, 40, 43, 47, 116, 252 КЗпП Українивідповідач: не вручив йому копію наказу про звільнення в день звільнення; не витребував у нього пояснення щодо порушень, зазначених у доповідній записці, яка стала підставою для звільнення; на день звільнення він перебував на лікарняному, причини звільнення не відповідають обставинам справи; звільнення відбулось без попередньої згоди профспілкового органу; відомості про звільнення не внесені в трудову книжку позивача; в день звільнення з ним не проведено остаточного розрахунку, - просив суд визнати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20 серпня 2015 року про звільнення його з роботи незаконним, поновити його на посаді виконувача обов'язки директора ДП СГП «Запорізьке», стягнути з ДП СГП «Запорізьке» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 21 серпня 2015 р. до дня розгляду справи; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2016 року позов задоволено: визнано незаконним наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України № 176-п від 20 серпня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_4»; поновлено позивача на посаді виконувача обов'язки директора ДП СГП «Запорізьке»; стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 21 серпня 2015 року до 9 березня 2016 року в сумі 30 800 грн. Додатковим рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2016 року стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України в дохід держави судовий збір в сумі 1 378 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_4 проведено із порушенням трудового законодавства, оскільки позивач звільнений у період перебування його на лікуванні. Підставою звільнення стала службова записка Департаменту з управління державною власністю від 7 серпня 2015 року. Зміст даної службової записки не містить даних, коли саме у поточному році при складанні та поданні до Міністерства фінансового плану державного підприємства на 2015 рік позивачем, який перебував на посаді в.о. директора підприємства, порушено графік подання плану, а також оформлення прав на земельні ділянки, коли саме було виявлено вчинення проступку. Крім того, застосовуючи дисциплінарне стягнення до позивача, відповідачем в порушення вимог частини першої статті 149 КЗпП України не відібрано письмові пояснення щодо порушень позивачем трудових обов'язків. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 1 червня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про звільнення позивача є обґрунтованим, і судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. У червні 2016 року представник Міністерства аграрної політики та продовольства України - Коваленко Н. П. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 9 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 червня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Крім того, представник Міністерства аграрної політики та продовольства України - Коваленко Н. П. посилався на те, що поновлення позивача на посаді є неможливим, оскільки посада директора зайнята, а позивач не займав посаду директора, а лише виконував обов'язки директора; невидача в день звільнення працівника копії наказу про звільнення або заповненої належним чином трудової книжки не може бути підставою для поновлення на роботі або стягнення середнього заробітку за період від звільнення до працевлаштування; розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової органцізації допускається у випадку, зокрема, звільнення керівника підприємства; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Міністерства аграрної політики та продовольства України є безпідставним. Суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, вийшов за межі позовних вимог стягуючи з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, апеляційний суд не звернув увагу на ці порушення та не розглянув доводи апеляційної скарги щодо такого порушення. 29 серпня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі. 18 жовтня 2016 року від ОСОБА_4 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення, що подані його представником ОСОБА_10, на касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 9 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 червня 2016 року, які мотивовані тим, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому вказана касаційна скарга підлягає відхиленню. Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду. Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 26 грудня 2017 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою та другою статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01 вересня 2014 року №133-п ОСОБА_4 призначений виконуючим обов'язки директора Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке». Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 176-п від 20 серпня 2015 року виконуючий обов'язки директора Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке» ОСОБА_4 звільнений з посади за одноразове грубе порушення обов»язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Підставою звільнення позивача стала службова записка Департаменту з управління державною власністю від 07 серпня 2015 року № 27-3/77. Наказом в.о. директора ДП «СГП «Запорізьке» ОСОБА_4 від 21 травня 2015 року № 33 виконання обов»язків директора ДП СГП «Запорізьке» тимчасово було покладено на заступника директора з юридичних та економічних питань ОСОБА_11 У період з 24 липня 2015 року по 28 серпня 2015 року позивач перебував на лікуванні. Про звільнення дізнався з отриманого поштою листа. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19 листопада 2015 року № 277-п на посаду директора ДП «СГП «Запорізьке» призначений ОСОБА_12 як переможець конкурсного відбору керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки. Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Установлено, що з 24 липня по 28 серпня 2015 року ОСОБА_4 перебував на лікуванні. Підставою звільнення стала службова записка Департаменту з управління державною власністю від 07 серпня 2015 року, відповідно до якої в порушення статті 75 ГК України ДП «СГП «Запорізьке» не надало та не затвердило у встановлені строки в установленому порядку фінансові плани підприємства на 2014 - 2016 року, фінансову звітність за I квартал 2015 року та не забезпечило оформлення прав на земельні ділянки, які використовуються підприємством. Аналізуючи зміст указаної службової записки та наказу про звільнення ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначені документи не містять у собі даних про допущення ОСОБА_4 грубого порушення трудових обов'язків, що є підставою для його звільнення за статтею 41 КЗпП України. Так, при звільненні позивача Міністерством аграрної політики та продовольства України не враховано, що ОСОБА_4 призначений виконуючим обов'язки директора підприємства 1 вересня 2014 року, а фінансовий план від нього зажадали на 2014 - 2016 роки. Що стосується несвоєчасного надання позивачем інформації про оформлення прав на земельні ділянки, яка очікувалась Міністерством до 1 червня 2015 року, а надійшла 17 липня 2015 року, то у цей період позивач перебував на лікарняному, при цьому виконання обов'язків директора на час відсутності позивача на роботі було покладено на іншу особу. Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Якщо вказане є дисциплінарним проступком, то відповідно до вимог частини першої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши обставини у справі та оцінивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача проведено Міністерством аграрної політики та продовольства із порушенням трудового законодавства, оскільки факт одноразового грубого порушення ним трудових обов'язків не доведений. З огляду на наведене правильним і таким що не скасований доводами касаційної скарги є висновок суду про задоволення позовних вимог у частині визнання наказу про звільнення ОСОБА_4 незаконним. В цій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін. Незважаючи на наведене, передбачених законом підстав для поновлення позивача на посаді виконуючого обов'язки директора ДП «СГП «Запорізьке» немає з огляду на таке. Правове регулювання відносин, пов'язаних із призначенням працівника виконуючим обов'язки, здійснюється на підставі Кодексу законів про працю України, роз'яснень Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 (у редакції від 11 грудня 1986 року), що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам України. За змістом норм, що містяться у зазначених актах, в їх системному зв'язку призначення працівника виконуючим обов'язки на вакантну посаду не допускається. Це можливо лише за посадою, на яку призначення здійснюється вищим органом управління. В цьому випадку керівник підприємства, організації, установи зобов'язаний не пізніше місячного строку з дня прийняття робітника на роботу надати до вищого органу управління документи для його призначення на посаду. Цей орган в місячний строк з дня отримання документів повинен розглянути питання і повідомити керівнику про його результати. Аналогічні за змістом роз'яснення містяться у листі Міністерства соціальної політики України від 21 липня 2011 року № 591/13/84-11. Пунктом 10.2 Статуту ДП «СГП Запорізьке», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 13 березня 2009 року № 160, передбачено, що управління підприємством здійснюється його директором, який призначається Уповноваженим органом управління шляхом укладення з ним контракту. Порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності»(із змінами від 09.10.2013 р. № 818). Отже, призначення працівника виконуючим обов'язків можливе до затвердження його на цій посаді вищим органом управління на строк не більше двох місяців. Оскільки позивач, будучи призначеним на вакантну посаду директора ДП «СГП «Запорізьке» виконуючим обов'язки, вподальшому у встановленому законом порядку та строки не був призначений директором указаного підприємства, сам по собі факт незаконного його звільнення з посади виконуючого обов'язки директора не може бути підставою для поновлення його на цій посаді, оскільки питання виконання обов'язків відсутнього керівника підприємства, що є у державній власності, віднесено до повноважень вищого органу управління таким підприємством і здійснюється у передбаченому законом порядку на період до призначення керівника на постійній основі. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині вирішення позовних вимог не ґрунтуються на нормах матеріального права, у зв'язку з чим і відповідно до положень частини першої статті 412 ЦПК України оскаржувані судові рішення в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді виконувача обов'язків директора ДП «СГП «Запорізьке» підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення позивача на роботі. За змістом статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник має право на виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з чим суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову у цій частині. Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Міністерства аграрної політики та продовольства України, суд першої інстанції не у повній мірі з'ясував характер спірних правовідносин, не звернув увагу, що позивач перебував у трудових відносинах з ДП «СГП «Запорізьке», яке і має відповідно до норм законодавства про працю України здійснити виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням працівника, про що позивач і просив у своїй позовній заяві. Суд апеляційної інстанції на такі порушення норм процесуального права судом першої інстанції уваги не звернув, ухваливши судове рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права. Зазначені обставини відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду слід звернути увагу на особливості спеціального порядку призначення на посаду керівника підприємства, що є у державній власності, в залежності від чого визначити період і розмір вимушеного прогулу позивача, який підлягає оплаті у зв'язку з його незаконним звільненням. Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнити частково. Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2016 року в частині визнання незаконним наказу про звільнення ОСОБА_4 за одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі пункту 1 частин першої статті 41 КЗпП України залишити без змін. Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке» скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про поновлення на роботі на посаді виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке» відмовити. Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2016 року про залишення без змін рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. П. Курило В. М. Коротун