Постанова 4824 № 2-6064/10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 2-6064/10 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6081/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., за участю секретаря судового засідання - Добровольської Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року, постановлену під головуванням судді Лісовської О.В., по справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову про повернення виконавчого документа старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Жиглій Валентини Миколаївни, - в с т а н о в и в : У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Жиглій В.М. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 08 лютого 2013 року по ВП №22772457 по виконанню виконавчого листа №2-6064, виданого Деснянським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 56 500,00 грн. Скаргу мотивовано тим, що 07 жовтня 2010 року Деснянським районним судом міста Києва було ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 56 500,00 грн. Постановою державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Безніс О.С. від 15 листопада 2010 року відкрито виконавче провадження № 22772457 за виконавчим листом № 2-6064/10. Зазначав, що тривалий час виконавче провадження не здійснювалося, виконавча служба розшукувала боржника. У жовтні 2019 року звернувся до Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві з заявою про надання інформації про хід виконавчого провадження, а 22 листопада 2019 року в канцелярії Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві отримав роздруківку з Автоматизованої системи виконавчого провадження, з якої дізнався про те, що постановою старшого державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Жиглій В.М. від 08 лютого 2013 року виконавчий лист № 2-6064/10 повернуто стягувачу. Того ж дня скаржник подав скаргу на ім`я начальника Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, в якій просив скасувати постанову про повернення стягувачу виконавчого документа, однак скарга розглянута не була (а.с. 1). Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про повернення виконавчого документа старшого державного виконавця Деснянського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Жиглій В.М. відмовлено (а.с. 19-21). Не погодившись з ухвалою районного суду, 27 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким постанову старшого державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Жиглій В.М. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 08 лютого 2013 року по ВП № 22772457 скасувати (а.с. 31). На обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що державний виконавець здійснив усі необхідні заходи щодо виконання рішення суду, розшуку майна. Вказував, що державний виконавець не здійснював реальних виходів до квартири боржника, не виносив постанов щодо заборони боржнику виїзду за кордон. Вважає, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази по справі, які не спростовані заінтересованими особами, що свідчить про необґрунтованість та незаконність ухвали суду. Відзиви на апеляційну скаргу від осіб, які беруть участь у справі до суду не надходили. Заступник начальника Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Зленко О.В. надіслав відповіді по розгляду заяв ОСОБА_3 , поданих в інтересах ОСОБА_1 , за змістом яких вказано, що матеріали виконавчого провадження були знищені за закінченням строку їх зберігання (а.с. 63-69). Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, проте, були сповіщені належним чином, про що у справі наявні докази. ОСОБА_1 подав до суду письмові заяви в яких підтримав доводи скарги, просив розглянути справу за його відсутності (а.с. 51-62, 70-74). Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Відмовивши у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем здійснені заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, однак вони виявилися безрезультатними, при цьому, стягувачем не було надано доказів на підтвердження бездіяльності державного виконавця. Колегія суддів погодилась з такими висновками суду виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 56 500,00 грн. На виконання вищевказаного судового рішення Деснянським районним судом міста Києва був виданий виконавчий лист від 26 жовтня 2010 року. Постановою державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Безніс О.С. від 15 листопада 2010 року відкрито виконавче провадження №22772457 за виконавчим листом № 2-6064 про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 56 500,00 грн. (а.с. 2-3). У матеріалах справи міститься витяг з автоматизованої системи виконавчого провадження з відомостями про виконавче провадження № 22772457, з якого вбачається, що 08 листопада 2011 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника, 01 лютого 2013 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (а.с. 6). Постановою старшого державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Жиглій В.М. від 08 лютого 2013 року виконавчий лист № 2-6064, виданий 26 жовтня 2010 року, повернуто стягувачу у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 47, 50 Закону України «Про виконавче провадження». За змістом постанови зазначено і державним виконавцем було встановлено, що згідно даних Київського міського БТІ за боржником нерухомого майна на праві власності не зареєстровано, виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 майна не виявлено. Згідно даних УДАІ МВС України у м. Києві за боржником рухомого майна на праві власності не зареєстровано. Згідно відповіді ДПІ у Деснянському районі в м. Києві Свірен В.М. має відкриті рахунки у фінансових установах, тому винесено постанову про арешт коштів боржника, копію направлено до відповідних установ банку. До відділу надійшла платіжна вимога від ПАТ «Енергобанк» з частковим списанням коштів з арештованого рахунку боржника в розмірі 23,03 грн. Згідно відповіді Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку ОСОБА_2 серед власників, які володіють 10% і більше пакетів акцій емітентів, відсутній (а.с. 4). 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав на ім`я начальника Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві скаргу на постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 08 лютого 2013 року по ВП № 22772457 (а.с. 7). До суду апеляційної інстанції заступником начальника Деснянського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Зленко О.В. надано відповіді на скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 від 22 листопада 2019 року № 22772457 та від 18 грудня 2019 року № С-4825, С-4826 за результатами розгляду яких зазначено, що виконавчі провадження по 2015 рік включно знищено відповідно до актів знищення на підставі розділу 9 Порядку роботи з документами в органах ДВС, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25 грудня 2008 року. Станом на 22 листопада 2019 року повторно виконавчий документ у відділ на виконання не надходив та не перебуває (а.с. 64-65). З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Враховуючи те, що у матеріалах немає доказів належного повідомлення Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві про розгляд скарги ОСОБА_1 на постанову про повернення виконавчого документа, колегія суддів перевірила доводи виконавця, подані ним до суду апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону чинній на час ухвалення державним виконавцем оскаржуваної постанови), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням (ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до п.п. 5, 6, 10 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній станом на час повернення виконавчого документа постановою від 08 лютого 2013 року) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Така ж норма міститься у п. 2 ч. 1 ст. 37 чинного Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону чинній на час повернення виконавчого документа), повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону. Така ж норма визначена і ч. 5 ст. 37 чинного Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачена можливість повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 цього Закону. Постановою державного виконавця від 08 лютого 2013 року виконавчий лист № 2-6064, виданий 26 жовтня 2010 року, повернуто стягувачу у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 47, 50 Закону України «Про виконавче провадження», із застосуванням наслідків завершення виконавчого провадження (ст. 50 вищевказаного Закону в редакції чинній на час повернення виконавчого документа). За повідомленням виконавчої служби, матеріали виконавчого провадження № 22772457 по виконанню виконавчого листа №2-6064, виданого Деснянським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 56 500,00 грн. було знищено. Відповідно до положень пунктів 8.19, 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції № 1699/5 від 28.07.2010 року, чинної на час вчинення виконавчих дій і до 19 липня 2017 року), завершені виконавчі провадження в архів органу юстиції не передаються і підлягають знищенню відповідно до цього Порядку після закінчення строків їх зберігання. Строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. У тому разі, коли органу державної виконавчої служби повідомлено про проведення слідчих дій або розгляд у суді справи, до якої можуть бути залучені документи виконавчого провадження, або про направлення заяви до Європейського суду з прав людини щодо оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та інших посадових осіб органу державної виконавчої служби по виконанню рішення суду чи іншого органу (посадової особи) або відмови у здійсненні передбачених Законом дій, виконавче провадження, яке було передано на зберігання, підлягає поверненню державному виконавцю та може бути знищено лише після прийняття рішення по відповідній справі. При цьому в реєстрі завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, здавальному описі (завершених виконавчих проваджень), Журналі обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві, робиться відповідна позначка про повернення виконавчого провадження державному виконавцеві. Проте до суду не надано доказів, що заявник ОСОБА_1 у період з 01 січня 2013 року і до жовтня 2019 року цікавився рухом справи під час виконання судового рішення та (або) оскаржував дії (бездіяльність) державного виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, « Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Отже державний виконавець вчинив необхідні дії, перелік яких зазначив у оскаржуваній постанові, проте не виявив майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, та заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, тому постанова державного виконавця від 08 лютого 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідає вимогам закону. Оскільки судом не встановлено порушень в діях виконавчої служби, пов`язаних із зберіганням матеріалів виконавчого провадження протягом встановлених строків і по їх закінченню знищенням цих матеріалів, суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника щодо недоведеності вчинення державним виконавцем усіх необхідних дій в межах виконавчого провадження. При цьому, колегія суддів врахувала, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону чинної на час повернення виконавчого документа), ч. 5 ст. 37 чинного Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цих Законом. Встановивши такі обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , оскільки державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень, із дотриманням положень Закону України «Про виконавче провадження». Інші доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, тому апеляційним судом відхилені. При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року -залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 05 червня 2020 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова