Постанова 4824 № 2603/7277/12

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2020року м. Київ Справа № 2603/7277/12 Провадження: № 22-ц/824/8152/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва 12 березня 2020 року, постановлену під головуванням судді Бабко В.В., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Жиглій Валентини Миколаївни, в с т а н о в и в: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Жиглій В.М., в якій просив суд скасувати незаконну, на його думку, постанову про повернення виконавчого документа від 07.10.2013 року, посилаючись на порушення державним виконавчем вимог ЗУ «Про виконавче провадження». УхвалоюДеснянського районного суду міста Києва 12 березня 2020 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 08 квітня 2020 року направив апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просивскасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову про скасування постанови про повернення виконавчого документа від 07.10.2013 року. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального законодавства не взяв до уваги його доводів на обґрунтування заявлених вимог. Окрім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні його скарги на дії старшого державного виконавця, в той час, коли ним були заявлені вимоги про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві. Ухвалами Київського апеляційного суду від 07травня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. 25 травня 2020 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності. Представник Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Деснянського районного суду місті Києва від 18.10.2012 року стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 5893,56 грн. 20 листопада 2012 року Деснянським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2-4112. 15.01.2013 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва відкрито виконавчепровадження № 35946696. 07.10.2013 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва у виконавчому провадженні № 35946696 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 47 та ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до листа начальника Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва від 22.11.2019 виконавче провадження №35946696 знищено. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що дії старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Жиглій В.М. відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а ОСОБА_1 не було надано переконливих доказів на підтвердження бездіяльності державного виконавця. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону чинній на час ухвалення державним виконавцем оскаржуваної постанови), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням (ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до п.п. 5, 6, 10 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній станом на час повернення виконавчого документа постановою від 07 жовтня 2013 року) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Така ж норма міститься у п. 2 ч. 1 ст. 37 чинного Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону чинній на час повернення виконавчого документа), повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону. Така ж норма визначена і ч. 5 ст. 37 чинного Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачена можливість повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 цього Закону. Постановою державного виконавця від 07 жовтня 2013 року виконавчий лист 2-4112, виданий 20 листопада 2012 року, повернуто стягувачу у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження». За повідомленням виконавчої служби матеріали виконавчого провадження № 35946696 по виконанню виконавчого листа №2-4112, виданого Деснянським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 5893,56 грн.було знищено. Відповідно до положень пунктів 8.19, 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції № 1699/5 від 28.07.2010 року, чинної на час вчинення виконавчих дій і до 19 липня 2017 року), завершені виконавчі провадження в архів органу юстиції не передаються і підлягають знищенню відповідно до цього Порядку після закінчення строків їх зберігання. Строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. У тому разі, коли органу державної виконавчої служби повідомлено про проведення слідчих дій або розгляд у суді справи, до якої можуть бути залучені документи виконавчого провадження, або про направлення заяви до Європейського суду з прав людини щодо оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та інших посадових осіб органу державної виконавчої служби по виконанню рішення суду чи іншого органу (посадової особи) або відмови у здійсненні передбачених Законом дій, виконавче провадження, яке було передано на зберігання, підлягає поверненню державному виконавцю та може бути знищено лише після прийняття рішення по відповідній справі. При цьому в реєстрі завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, здавальному описі (завершених виконавчих проваджень), журналі обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві, робиться відповідна позначка про повернення виконавчого провадження державному виконавцеві. Проте до суду не надано доказів, що заявник ОСОБА_1 у період з 01 січня 2013 року і до жовтня 2019 року цікавився рухом справи під час виконання судового рішення та (або) оскаржував дії (бездіяльність) державного виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, « Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Отже, державний виконавець вчинив необхідні дії, перелік яких зазначив у оскаржуваній постанові, проте не виявив майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, та заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, а тому постанова державного виконавця від 07 жовтня 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідає вимогам закону. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Як зазначалось вище, виконавче провадження № 35946696 знищено, а тому перевірити наведені скаржником обставини щодо порушення державним виконавцем вимог чинного законодавства при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві не є можливим. Окрім того, будь-яких доказів того, що він, ОСОБА_1 тривалий час (до винесення оскаржуваної постанови та після) цікавився рухом виконавчого провадження суду не надано. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не було доведено факту бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення в межах виконавчого провадження № 35946696 , а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги. Щодо посилань скаржника на те, що судом першої інстанції вирішено вимогу, яку ним не заявлено, колегія суддів відмічає, що чинним процесуальним законодавством, зокрема розділом 7 ЦПК України, передбачено право на звернення із скаргою до суду у разі, коли особа вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю, зокрема, державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено її права та свободи. У даному випадку постанова про повернення виконавчого документа від 07.10.2013 року і є такою дією. Частинами 3,4 статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної у скарзі (а.с. 1), аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та зводяться лише до незгоди з ухваленим судовим рішенням. За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва 12 березня 2020 року підлягає залишенню без задоволення. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва 12 березня 2020 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль