Постанова 4824 № 759/11219/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 року місто Київ. Справа 759/11219/13-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/14776/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепа О.В. суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф. секретар судового засідання Міщенко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року (у складі судді Твердохліб Ю.О., повний текст складено 28.03.2021 року) за заявою Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,- В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулось до суду із вказаною заявою, в обґрунтування якої зазначено, що 05.12.2013 року Святошинським районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 759/11219/13-ц, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» кредитну заборгованість в сумі 47 907,11 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.07.2013р. становить 382 921,53 грн, заборгованість за відсотками в сумі 0,39 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.07.2013р. становить 3,12 грн., пеню за прострочення сплати кредиту в сумі 2 535,46 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.07.2013р. становить 20 265,92 грн., пеню за прострочення сплати відсотків в сумі 323,36 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.07.2013р. становить 2 584,63 грн., а всього заборгованості: 50 766 (п`ятдесят тисяч сімсот шістдесят шість) доларів США 32 центи, що за курсом НБУ станом на 08.07.2013 р. становить 405 775 (чотириста п`ять тисяч сімсот сімдесят п*ять) грн. 20 коп., а також 3 441 грн. судового збору. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20.01.2014 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05.12.2013 року залишено без змін. На виконання рішення Святошинським районним судом м. Києва 19.12.2014 року було видано виконавчі листи. Виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_2 було надіслано до виконання до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві, по ньому було відкрито виконавче провадження № 51737279 та проводились виконавчі дії. 01.06.2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Юридична фірма «Дельта М» було укладено Договір про надання послуг № 01/06, на підставі якого ТОВ «Юридична фірма «Дельта М» зобов`язалось надавати банку послуги, спрямовані на сприяння погашення заборгованості боржників перед банком за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 11174687000 від 02.07.2007 року, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої. Виконавцю даний кредитний договір передано до виконання 21.11.2016 року. Враховуючи те, що у банку була відсутня інформація щодо ходу виконавчого провадження представником ПАТ «УкрСиббанк» було надіслано запит до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві для з`ясування питання щодо стадії виконання рішення суду та місцезнаходження оригіналу виконавчого листа. Листом від 19.11.2020 року Святошинський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального МУМЮ (м. Київ) повідомив стягувача, що постановою державного виконавця від 04.10.2016 року виконавчий лист Святошинського районного суду м. Києва № 2/759/4943/14 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованості повернутий стягувачеві, у зв`язку із знищенням реєстрів відправки рекомендованої кореспонденції надати інформацію щодо місцезнаходження виконавчого документа не вбачається за можливе. Заявник вказує, що ні оригінали виконавчих листів, ні постанови державного виконавця до стягувача не надходили, а тому їх було втрачено шляхом пересилки засобами поштового зв`язку. Дані обставини, на думку заявника, спричинили пропуск строків для повторного пред`явлення виконавчих листів до виконавчої служби та є поважними причинами для їх поновлення та видачі дублікатів виконавчих листів. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання відмовлено. Не погоджуючись із такою ухвалою , 13.09.2021 року АТ «Укрсиббанк»звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Вважає її такою, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що Стягувач не реалізовував свої процесуальні права, оскільки АТ «УКРСИББАНК» неодноразово звертався до органів державної виконавчої служби із клопотаннями щодо повідомлення про місцезнаходження виконавчого документу. Оригінал виконавчого документу на адресу представника АТ «УКРСИББАНК» не надходив і матеріали справи доказів про зворотнє не містять, також матеріали справи не містять доказів направлення ВДВС оригіналів виконавчих листів до АТ «УКРСИББАНК». Матеріали виконавчого провадження взагалі не досліджувались у судовому засіданні. Тому суд дійшов передчасного та помилкового висновку про залишення заяви банку про видачу дублікату виконавчого документу та поновлення строку пред`явлення до виконання - без задоволення, Банк контролював виконавче провадження, натомість органи державної виконавчої служби ігнорували запити Банку, що призвело до втрати оригіналу виконавчого документу. Зазначає, що належним доказом підтвердження надсилання стягувачу копії постанови про повернення виконавчого документу стягувачу разом з направленням його оригіналу є виключно квитанція про відправлення та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 14.02.2018р. у справі №2515/739/2012, провадження №61-2884св18, від 12.03.2018 р. у справі №583/1828/17-ц, провадження № 61, від 24.10.2018 р. у справі №201/15305/14-ц, провадження №61-14268св18, від 22.01.2020 р. у справі №2-1693/10, провадження №61-13783св19. Також зазначає, що суд не звернув уваги та належним чином не перевірив обставини, що мають значення для правильного вирішення даної справи, а саме, що AT «УКРСИББАНК» не отримувало будь-якими засобами поштових відправлень постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та відповідно, не отримувало оригіналу виконавчого документу № 759/11219/13-ц та доказів про отримання матеріали справи не містять. Отже, факт відсутності виконавчого документа у Заявника та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 09.10.2019 р. у справі №2-6471/06, провадження № 61-11034св19 . Вказує, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05.12.2013 року у справі № 759/11219/13-ц є не виконаним, а заборгованість Відповідачами перед АТ «УКРСИББАНК» не погашена. Таким чином, АТ «УКРСИББАНК» позбавлене права (можливості) на примусове виконання даного судового рішення, ухваленого на його користь, необґрунтованою відмовою у видачі дублікатів виконавчих листів та поновлення строків на їх пред`явлення. В тексті апеляційної скарги посилається на правові висновки верховного Суду у постановах від 10.09.2018 у справі №5011-58/9614-2012, від 16.08.2018 р. у справі № 6/275-08, від 15.08.2018 р. у справі № 6/256, від 26.04.2018 р. у справі № 922/6111/15 та від 21.01.2019 у справі №916/215/15-ц. Боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Клопотання про продовження строку для подання відзиву до суду не подавали. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_3 представник боржника ОСОБА_1 повідомлені про розгляд справи в апеляційному суді на електронну пошту ( а.с. 212-213), відповідно до п. 2 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на електронну адресу особи. Таким чином, в судове засідання апеляційного суду , призначене на 26 жовтня 2021 року учасники справи не з`явились. Про день і час розгляду справи повідомлялись належним чином. Так, як рішення суду постановлено за відсутності учасників справи, відповідно до ст. 268 ЦПК України датою його постановлення є дата складання повного судового рішення. Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вирішення процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах регулюються розділом VI ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 446 ЦПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.12.2013 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» кредитну заборгованість в сумі 47 907,11 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.07.2013р. становить 382 921,53 грн, заборгованість за відсотками в сумі 0,39 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.07.2013 р. становить 3,12 грн, пеню за прострочення сплати кредиту в сумі 2 535,46 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.07.2013 р. становить 20 265,92 грн, пеню за прострочення сплати відсотків в сумі 323,36 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.07.2013 р. становить 2 584,63 грн., а всього заборгованості: 50 766 (п`ятдесят тисяч сімсот шістдесят шість) доларів США 32 центи, що за курсом НБУ станом на 08.07.2013р. становить 405 775 (чотириста п`ять тисяч сімсот сімдесят п*ять) грн. 20 коп., а також 3 441,00 грн судового збору (а.с. 64-67). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20.01.2014 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05.12.2013 року залишено без змін (а.с. 92-94). На виконання рішення Святошинським районним судом м. Києва 19.12.2014 року було видано виконавчі листи, які звернуто до примусового виконання (а.с. 102). На виконанні у Святошинському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального МУМЮ (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 51737279 з примусового виконання виконавчого листа № 2/759/4943/14 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованості. 21.07.2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 04.10.2016 року на підставі п.9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, що підтверджується відповідним листом від 19.11.2020 року. Так, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року в справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду». За змістом статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», чинного на момент видачі виконавчих листів (далі - Закон № 606-XIV), виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Відповідно до положень пункту 2 частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Згідно із частиною другою статті 22 Закону № 606-XIV строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. Отже, за загальним правилом, встановленим Законом № 606-XIV, виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред`явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Як свідчать матеріали справи, виконавчі листи № 759/11219/13-ц на виконання рішення суду від 19.12.2014 року щодо солідарного стягнення з боржників на користь стягувача заборгованості за кредитним договором були видані районним судом та передані на виконання. 21.07.2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 04.10.2016 року на підставі п.9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, що підтверджується відповідним листом виконавчої служби від 19.11.2020 року. 5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до частини першої статті 12 якого виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування його норм до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності. Аналогічний по суті висновок зроблений в постановах Верховного Суду у від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13, від 2 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6), від 1 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 521/21810/17, від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 242/2375/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 202/20331/13-ц. Згідно частини п`ятої статті 12 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Таким чином, з урахуванням повернення державним виконавцем виконавчих листів № 759/11219/13стягувачу 04 жовтня 2016 року та не сплинув строк пред`явлення їх до виконання станом на час набрання чинності Закону № 1404-VIII, ці виконавчі документи могли бути пред`явлені стягувачем до примусового виконання відносно боржників у строк до 04 жовтня 2019 року. У частині шостій статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Частиною першою статті 431 ЦПК України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Згідно підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Як указано в підпункті 17.4 пункту 17 Розділу XIII ЦПК України «Перехідні положення» у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За змістом пункту 17.4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. При цьому, виданий він може бути лише за умови, якщо у встановлені строки з відповідною заявою до суду звернувся стягувач або державний/приватний виконавець. У пунктах 44 - 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) зроблено висновок, що «стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII). У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України). Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України). Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви». У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1316/285/11 (провадження № 61-34св21) зазначено, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. У той же час, обов`язковою умовою видачу дубліката виконавчого листа є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-6471/06, від 03 лютого 2021 року у справі № 643/20898/13-ц, 23 червня 2021 року у справі № 2-162/12 (провадження № 61-14111св20). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, необхідними умовами для видачі судом дубліката виконавчого листа є, по-перше, його втрата, факт якої має бути підтверджений відповідними документами, а по-друге, звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Відповідно до частини першої статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. З наведеного слідує, що підставою для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є факт пропуску стягувачем такого строку з поважних причин. Аналіз змісту даних норм дає підстави для висновку, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий лист до примусового виконання. Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв`язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Зазначене повинно підтверджуватися належними і допустимими засобами доказування. Окрім того, поважність причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Відмовляючи у задоволенні заяви АТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання стягувачем за весь прострочений період з 04.10.2016 року до 08.06.2021 року. Суд першої інстанції вірно виходив з того, що стягувач, користуючись юридичними послугами ТОВ «Юридична фірма «Дельта М» з 01.06.2016 року знав про відкриття виконавчого провадження, мав можливість та повинен був контролювати стан виконання рішення суду, цікавитись ходом виконання пред`явлених до виконання виконавчих листів. Проте, лише через чотири роки, в кінці 2020 році, стягувач вперше звернувся до державної виконавчої служби з запитом з метою отримання інформації щодо стану виконавчого провадження відкритого іще в 2016 році. Тобто очевидним є те, що внаслідок необґрунтованого зволікання стягувач не отримав вчасно інформацію про те, що виконавчий лист був йому повернутий. Доводи апеляційної скарги про те, що суду не подано докази отримання стягувачем постанови про повернення виконавчого листа, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції вірно встановив, що саме через те, що стягувач звернувся до суду з даною заявою через 5 років тільки у червні 2021 року, що свідчить про свідоме зволікання у захисті своїх права та інтересів, виконавче провадження було знищено і суд позбавлений можливості встановити цю обставину, саме через бездіяльність стягувача. У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення процесуального строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справи «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року). Колегія суддів вважає, що заявником не зазначено достатніх підстав та не надано належних доказів, які заважали йому, як стягувачу, звернутися до державної виконавчої служби потягом трьох років з 2016 року з приводу стану відомого йому виконавчого провадження, вжити заходів в розумні строки для отримання дублікату, та повторно пред`явити до виконання виконавчі документи у встановлений законом строк після їх повернення, а також не наведено поважні обставини, що не залежали від його волевиявлення і внаслідок яких він пропустив строк пред`явлення виконавчих листів до виконання. У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені заявником обставини не є поважними причинами пропуску строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання, оскільки матеріали справи не містять доказів того що, починаючи з дня повернення виконавчих листів та протягом строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження», заявник вживав активні дії для реалізації своїх прав з виконання рішення суду, звертався на протязі трьох років з відповідними заявами до виконавчої служби з приводу з`ясування місцезнаходження виконавчого листа, обставин повернення його стягувачу тощо. Оскільки строк для пред`явлення виконавчих документів до виконання сплив, і суд не встановив підстав для його поновлення, то за результатами розгляду заяви в частині видачі дубліката втраченого виконавчого документа районний суд правильно відмовив у задоволенні цієї вимоги. Доводи апеляційної про те, що банк контролював виконавче провадження, та те що його представники неодноразово зверталися до органу державної виконавчої служби із запитами щодо місцезнаходження виконавчого документа не можуть бути враховані апеляційним судом, адже докази відправлення та отримання запитів від 30 липня 2018 року, 25 квітня 2019 року до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві суду першої інстанції не подавались. Згідно частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Разом з тим, стороною заявника не наведено поважних причин, що об`єктивно перешкоджали йому подати при зверненні до суду першої інстанції чи у встановлений законом строк під час розгляду справи всі наявні у нього докази, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, тому долучені до апеляційної скарги письмові докази, яким заявник намагається обґрунтувати мотиви скарги, не можуть бути покладені в основу судового рішення, так як не доведено наявності виняткового випадку їх не подання до суду першої інстанції. Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки верховного Суду у постановах від 10.09.2018 у справі №5011-58/9614-2012, від 16.08.2018 р. у справі № 6/275-08, від 15.08.2018 р. у справі № 6/256, від 26.04.2018 р. у справі № 922/6111/15 та від 21.01.2019 у справі №916/215/15-ц., колегія суддів не приймає, оскільки обставини встановлені в даній справі відрізняються від тих обставин, що встановлені в наведених скаржником справах. Колегія суддів вважає, що наявність норм Конституції України, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про обов`язковість виконання судового рішення та рішень Європейського суду з прав людини з цього приводу не можуть бути єдиною достатньою підставою для поновлення пропущеного без поважних причин строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки вимагають добросовісної та законної поведінки кожного учасника судового процесу, у тому числі і стягувача на стадії виконання судового рішення. Враховуючи вищенаведене, надаючи оцінку обставинам, на які посилалося АТ «УкрСиббанк», як на причини пропуску строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання, та встановивши, що такі причини є неповажними, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчих документів щодо боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до виконання, а також для видачі дублікатів виконавчих листів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, її учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Одночасно колегія суддів роз`яснює сторонам, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі можуть бути оскаржені в касаційному порядку лише в частині вирішення вимог про видачу дублікатів виконавчих листів відповідно до пункту 17.4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, а в частині вирішення питання про поновлення строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання вони оскарженню не підлягають відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсиббанк» залишити без задоволення. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її підписання. Постанова складена 27 жовтня 2021 року. Головуючий О.В. Желепа Судді: В.А. Кравець О.Ф. Мазурик