Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/101/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/101/20 пров. № А/857/3908/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Затолочного В.С. та Кузьмича С.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.02.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання перевести на пенсію у зв`язку із втратою годувальника (суддя суду І інстанції: Недашківська К.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 24.02.2020р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 24.02.2020р.),- В С Т А Н О В И В: 03.01.2020р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл. щодо відмови у переведенні її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника; зобов`язати пенсійний орган перевести її з 04.11.2019р. на пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.1-2). Розгляд справи проведено судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.24-26). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.02.2020р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.36-40). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та винести нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити (а.с.45-46). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника, оскільки вона має статус «жінки», а не «дружини», з посиланням на ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Судом не враховано сукупності обставин, які свідчать про перебування позивача у шлюбі з своїм покійним чоловіком з 15.10.1987р. по 08.09.1992р.; після розірвання шлюбу подружжя продовжувало проживати разом, що встановлено судовим рішенням. Факт перебування її на утриманні покійного чоловіка відповідачем не спростовано. Таким чином, після смерті чоловіка позивач, як колишня дружина покійного чоловіка, має право на переведення її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 вказаного Закону, оскільки є непрацездатною, отримувала від чоловіка допомогу, що була постійним та основним джерелом засобів для її існування. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як установлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.3, 4). В період з 15.10.1987р. по ІНФОРМАЦІЯ_3 р. вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 Після розірвання шлюбу позивач з ОСОБА_2 продовжували проживати спільно, вести спільне господарство. Факт проживання однією сім`єю без шлюбу в період з 08.09.1992р. до 13.06.2019р. встановлений рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської обл. від 12.09.2019р. у справі № 565/1274/19 (а.с.7). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що засвідчується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від НОМЕР_2 від 18.06.2019р. (а.с.6). 04.11.2019р. позивач звернулася до відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. із заявою про переведення її на пенсію по втраті годувальника (а.с.8). Відповідно до листа ГУ ПФ України в Рівненській обл. № 319/М-130 від 13.11.2019р. за результатами розгляду заяви позивача відмовлено у переведенні її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (а.с.9). Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні п.1 ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв`язку із втратою годувальника. Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім`ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначає Закон України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Статтею 10 вказаного Закону встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. Статтею 36 зазначеного Закону передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника (ч.1). Непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років (ч.2). До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (ч.3). Із аналізу наведених норм слідує, що перелік непрацездатних членів сім`ї, яким може бути призначена пенсія у зв`язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять правил, згідно з якими до непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім`ї (зокрема, за ознаками спільного проживання і ведення господарства, наявності спільного побуту, набуття характерних взаємних прав та обов`язків тощо). Вжиті в Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя. Відповідно до приписів ст.21 Сімейного кодексу України чоловік та жінка набувають статусу подружжя тільки на підставі шлюбу - добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Звідси, проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно зі ст.36 Сімейного кодексу України зареєстрований шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Під час судового розгляду з`ясовано, що позивач в період з 08.09.1992р. до 13.06.2019р. проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 . Даний факт встановлений рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської обл. від 12.09.2019р. у справі № 565/1274/19 (а.с.7). Колегія суддів погоджується з переконливим висновком суду першої інстанції про те, що правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї, але при цьому вони не перебувають у шлюбі, є поширеною в реальному житті. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім`ї, а її учасники визнаватися членами сім`ї, яким з огляду на об`єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов`язки. Ззовні такі відносини подібні до шлюбних, однак попри цю схожість, вони не ототожнюються з ними. Жінка та чоловік, які перебувають у фактичних шлюбних стосунках, за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім`ї, що не є рівнозначним поняттю «подружжя», позаяк саме цим терміном законодавець персоніфікує чоловіка та жінку (подружжя) як суб`єктів правовідносин, що склалися між ними внаслідок реєстрації шлюбу. У законодавстві про пенсійне забезпечення імперативно визначено, що право на призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не належать. У розумінні п.1 ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв`язку із втратою годувальника. Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім`ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Враховуючи викладене, факт, який встановлено судом, не може тягнути за собою правових наслідків у вигляді можливості переходу позивача на пенсію по втраті годувальника, оскільки позивач не відноситься до кола осіб, що мають право на отримання такої пенсії. Також порядок подання та перелік документів, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», передбачений постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р. «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з п.4.1 цього Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, який призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Пунктом 2.3 вказаного Порядку визначено перелік документів, який надається до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Серед документів, які повинен надати заявник, слід виділити: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків померлому годувальнику; паспорт особи, якій призначається пенсія; довідка про склад сім`ї померлого годувальника та копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником (за наявності); свідоцтво органу ДРАЦС про смерть годувальника; документи про вік померлого годувальника сім`ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть; документи про місце проживання (реєстрації); документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника. Позивач надала рішення Кузнецовського міського суду Рівненської обл. від 12.09.2019р. у справі 565/1274/19 про встановлення факту проживання з 08.09.1992р. до 13.06.2019р. разом однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_2 . Однак, таке рішення суду не передбачено вищевказаним Порядком подання документів для призначення пенсії, а відтак не може прийматися до уваги пенсійним органом під час вирішення спірного питання. Колегія суддів враховує правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 10.03.2015р. у справі № 21-615а14 та постанові Касаційного адміністративного суду від 31.10.2019р. у справі № 461/3169/17, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, цитуванні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновків ЄСПЛ, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено. Враховуючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.02.2020р. в адміністративній справі № 460/101/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. С. Затолочний С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 03.06.2020р.