Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/9920/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/9920/25 пров. № А/857/37517/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О. І., Запотічного І. І., розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року (головуючий суддя Борискін С.А.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Рівне, у справі № 460/9920/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : 09.06.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника. Ухвалою суду від 07.07.2025 залучено до участі у справі №460/9920/25 в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за наслідками якої, було прийнято рішення №172850025948 від 04.04.2025, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган, під час розгляду подання про призначення пенсії по втраті годувальника та доданих до нього документів протиправно не прийняв до уваги рішення Рівненського міського суду Рівненської області по справі №569/24296/24 від 06.02.2025, як документ про родинні відносини між позивачем та ОСОБА_2 і яким встановлено наявність фактичних шлюбних відносин, проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 01.01.2004 по 20.08.2016. При цьому суд зазначив, що належним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення та виплати пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням висновків суду. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року та в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім`ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус подружжя чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Таким чином, право на призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв`язку із втратою годувальника. За таких обставин, відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії в разі втрати годувальника. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення. Вказує на те, що за документи про родинні відносини приймаються як свідоцтво про шлюб так і рішення суду. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06.02.2025 встановлено наявність фактичних шлюбних відносин, проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 01.01.2004 по 20.08.2016. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника. За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ в Черкаській області прийняло рішення №172850025948 від 04.04.2025 про відмову в призначенні пенсії в разі втрати годувальника. Мотивами прийняття даного рішення слугувало те, що законом не передбачено призначення пенсії в разі втрати годувальника особам, які встановили факт шлюбних відносин судом. Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Згідно з частиною першою статті 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. За приписами частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років;3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років. Відповідно до частини третьої статті 36 Закону №1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Отже, виходячи з аналізу наведених норм, юридичне значення для призначення пенсії у разі втрати годувальника має встановлення факту перебування особи на утриманні. При цьому, відповідно до частини першої та другої статті 38 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно. Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім`ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії. Пунктом 3 частини першої статті 45 Закону №1058-IV також передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1). Пунктом 2.3 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу. Також, надаються такі документи: 1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, має такі документи); 2) свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія; 3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником 4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; 5) документи про вік померлого годувальника сім`ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим; 6) довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання; 7) документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років; 8) відомості про місце проживання; 9) документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника; 10) експертний висновок про встановлення причинного зв`язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника). 11) документи про стаж особи, якій призначається пенсія, визначені підпунктом 2 пункту 2.1 цього розділу (для визначення пенсійного віку осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 36 Закону). Відповідно до п.12 розділу ІІ Порядок № 3-1 за документи про родинні відносини приймаються: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про народження; 3) свідоцтво про шлюб; 4) рішення суду. Отже, за документи про родинні відносини приймаються як свідоцтво про шлюб так і рішення суду. З матеріалів справи убачається, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області по справі №569/24296/24 від 06.02.2025 встановлено наявність фактичних шлюбних відносин, проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 01.01.2004 по 20.08.2016. Апеляційний суд звертає увагу, що згідно зі статтею 21 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Водночас, Сімейний кодекс України передбачає випадок, коли за відсутності шлюбу обов`язки з утримання все ж виникають. Так, частиною першою статті 91 цього кодексу передбачено, що у випадку, якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім`єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу. Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 за №5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства. Згідно з частиною 2 статті 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї. Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зав`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» defacto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом». Проте, пенсійний орган, під час розгляду подання про призначення пенсії по втраті годувальника та доданих до нього документів, не взяв до уваги рішення Рівненського міського суду Рівненської області по справі №569/24296/24 від 06.02.2025, як документ про родинні відносини між позивачем та ОСОБА_2 . Разом з тим, враховуючи все вищенаведене, апеляційний суд вважає, що позивачка надала всі необхідні документи для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, а відповідачем у спірних правовідносинах допущений надмірний формалізм щодо відмови у призначенні пенсії. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника, тому таке рішення пенсійного органу, як це правильно констатовано судом першої інстанції, слід визнати протиправним і скасувати, а для повного та ефективного захисту прав, інтересів позивачки необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення та виплати пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням висновків суду. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, то в силу приписів ст.308 КАС України, таке не є предметом апеляційного перегляду. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у справі № 460/9920/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний