Постанова 4855 № 580/4210/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4210/19 Суддя першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Черкаській області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 08.11.2018 року №Ф-1663-51. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, починаючи з 01.01.2017 року, фізична особа-підприємець зобов`язана нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання прибутку у розмірі, не менше мінімального. Відтак, оскільки у період з 01.01.2017 року по 30.11.2018 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та нарахована йому ГУ ДФС у Черкаській області сума єдиного внеску не була сплачена, то остання є недоїмкою, а відтак оскаржувана вимога прийнята у відповідності до положень чинного законодавства. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було враховано ряд правових позицій Верховного Суду, в яких підкреслено, що лише за умови, що фізична особа-підприємець не є найманим працівником, в останньої виникає обов`язок з нарахування та сплати єдиного внеску не нижче мінімального розміру. При цьому наголошує, що жодних належних і допустимих доказів отримання Позивачем доходу від підприємницької діяльності у період з 01.01.2017 року по 30.11.2018 року Відповідачем не надано. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДФС у Черкаській області просить відмовити в її задоволенні у повному обсязі. Таку позицію обґрунтовує тим, що викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи не були ним зазначені в якості підстав позову, а додані до скарги докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції з підстав порушення строків їх надання. Окремо звертає увагу, що факт існування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності свідчить, що останній до 30.11.2018 року був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок у розмірі, не менше мінімального, незалежно від отримання доходу. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.01.2020 року №1006192536 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 24.07.1995 року Кам`янською районною державною адміністрацією Черкаської області (а.с. 32-33). Зі змісту вже згаданого витягу вбачається, що 30.11.2018 року державна реєстрація ОСОБА_1 . як фізичної особи-підприємця була припинена на підставі власного рішення особи, про що внесено запис №20060060002009035. Судом першої інстанції також встановлено, що ГУ ДФС у Черкаській області складено та направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу від 08.11.2018 року №Ф-1663-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 15 819,54 грн. (а.с. 4). На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 1, 2, 4, 7, 8, 9, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», ст. 65 Податкового кодексу України, а також Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на наявність у Позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску незалежно від отримання ним як фізичною особою-підприємцем доходу. Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон). До вказаного Закону з 01.01.2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону). Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 у редакції, яка діяла до 31.12.2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. При цьому, у редакції статті 9 Закону, яка діє з 01.01.2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності. Разом з тим, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо обґрунтованості прийняття спірної вимоги у межах спірних правовідносин, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, положеннями Закону не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. У зв`язку з викладеним суд касаційної інстанції у вже згаданій постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд у вже неодноразово згаданій вище постанові, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. В апеляційній скарзі Позивачем наголошено, що останній, починаючи з 2016 року працює в секторі культури Кам`янської районної державної адміністрації, а з 2018 року - у відділі освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Кам`янської міської ради. При цьому, згідно доданих до апеляційної скарги індивідуальних відомостей про застраховану особу, указаними роботодавцями з 01.01.2017 року по 30.10.2018 року сплачувався за Позивача єдиний внесок у розмірі, не менше мінімального. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана вимога від 08.11.2018 року №Ф-1663-51 прийнята ГУ ДФС у Черкаській області всупереч положень чинного законодавства, оскільки нею зумовлено виникнення обов`язку у ОСОБА_1 з подвійної сплати єдиного внеску, що помилково не було враховано судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 02.04.2020 року у справі №620/2449/19, від 07.05.2020 року у справі №140/1428/19. Надаючи оцінку доводам ГУ ДФС у Черкаській області про те, що викладені в апеляційній скарзі підстави є відмінними від підстав позову, що унеможливлює їх розгляд судом апеляційної інстанції, а також про неможливість без належних на те правових підстав досліджувати докази, які не подавалися до суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Контролюючий орган у відзиві на апеляційну скаргу обґрунтовано зазначив, що в силу положень ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Також Відповідач вірно вказав і на те, що згідно ч. 4 ст. 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, підкреслив на необхідності перевірки судами обставин нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Визначаючи основні завдання адміністративного судочинства, законодавець у ч. 1 ст. 2 КАС України вказав, що його метою є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Перевірка оскаржуваного індивідуального акту суб`єкта владних повноважень повинна здійснюватися також з урахуванням основних засад (принципів) адміністративного судочинства, до яких у ч. 3 ст. 2 КАС України віднесено, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Викладене у свою чергу свідчить, що суд, вирішуючи спір, повинен передусім встановити всі фактичні обставини справи та, у випадку необхідності, реалізувати передбачені ч. 3 ст. 77 КАС України повноваження щодо збирання доказів з власної ініціативи. У контексті наведеного колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, встановивши, що висновок суду першої інстанції про беззаперечний обов`язок фізичних осіб-підприємців сплачувати єдиний внесок не менше мінімального розміру незалежно від отримання доходу не у повній мірі відповідає нормам матеріального права, позаяк необхідним для визначення такого обов`язку є встановлення обставин перебування особи у трудових відносинах і сплати за неї роботодавцем єдиного внеску у розмірі, не менше мінімального, суд апеляційної інстанції набув повноважень не обмежуватися доводами апеляційної скарги, а відтак і правом досліджувати докази, що не були предметом розгляду суду першої інстанції. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини неврахування можливості сплати за фізичну особу-підприємця єдиного внеску роботодавцем, Черкаський окружний адміністративний суд прийшов до неправильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати. Крім іншого, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з ГУ ДФС у Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, у загальній сумі 1 921,00 грн., сплаченої за подання позову у розмірі 768,40 грн. згідно квитанції від 03.01.2020 року №3 та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн. згідно квитанції від 26.03.2020 року №6. Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати протиправною та скасувати прийняту Головним управлінням ДФС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 39392109) вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2018 року №Ф-1663-51. Стягнути з Головного управління ДФС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 39392109) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено « 03» червня 2020 року.