Постанова 4855 № 640/11762/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11762/19 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу ВП № 3525941 від 26.09.2018. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є отримувачем аліментів на двох дочок, відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28.09.2004 року. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28.09.2004 в цивільній справі № 2-4536/2004 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , 1975 року народження, народився м. Київ, не працює, прож . АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі Ѕ частини всіх видів його доходу до повноліття дочок, щомісяця, починаючи з 16.09.2004. 28.09.2004 Оболонським районним судом міста Києва стягувану видано виконавчий лист № 2-4536. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції від 27.10.2004 відкрито виконавче провадження №1623/3 2004р. щодо виконання виконавчого листа у справі №2-4536, виданого 28.08.2004, боржником за яким є позивач - ОСОБА_2 26.09.2018 державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Марків Яною Євгенівною винесено постанову про накладання штрафу на підставі ст.71 Закону України "Про виконавче провадження" за несплату позивачем аліментів у розмірі 50% від суми заборгованості (202 994,30 грн), що становить 101 497,15 грн. Постанова про накладення штрафу мотивована тим, що у позивача, як боржника, за період з 16.09.2004 по 01.09.2018 утворилась заборгованість по аліментам в сумі 202 994,30 грн, що перевищує суму відповідних платежів понад три роки. Не погоджуючись з правомірністю зазначеної постанови про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом. Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ. Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом першим частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Приписами статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом оскарження у даній справі є постанова державного виконавця від 26.09.2018 у виконавчому провадженні ВП №3525941, якою на позивача накладено штраф в розмірі 101 497,15 грн у зв`язку з наявною заборгованістю по сплаті аліментів за період з 16.09.2004 по 01.09.2018 в сумі 202 994,30 грн. При цьому, відповідно до розрахунку заборгованості Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, копія якої наявна в матеріалах справи, станом на 30.07.2019 заборгованість позивача по сплаті аліментів відсутня. Частино першою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. У відповідності до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу. При цьому, статтю 71 Закону "Про виконавче провадження" доповнено частиною чотирнадцятою у зв`язку з прийняттям 03.07.2018 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" №2475-VIII, який вступив в дію з 28.08.2018. Разом з тим, згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Відповідно до пункту другого рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України(щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння. Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням. Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів закріплений також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7). Беручи до уваги, що заборгованість позивача щодо сплати аліментів утворилась за період з 16.09.2004 по 01.09.2018, при цьому відповідальність у вигляді штрафу за несплату аліментів, яка передбачена частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", яка введена в дію Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" лише з 28.08.2018, тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв`язку з несвоєчасністю сплати аліментів. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення, яке передбачено абзацом третім частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні, оскільки на момент виникнення заборгованості по сплаті аліментів така відповідальність чинним законодавством передбачена не була. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк