Постанова 4857 № 460/61/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/61/20 пров. № А/857/3941/20 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Качмара В.Я. за участі секретаря судового засідання Пильо І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року (суддя Борискін С.А., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради, Рафалівської селищної ради про визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування рішення,- ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 в січні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Володимирецької селищної ради, Рафалівської селищної ради, у якому просив: визнати письмове звернення Володимирецької селищної ради від 26.09.2019 (як дію) до Рафалівської селищної ради про встановлення порядкового номеру 5 (п`ять) нерухомому майну, що розташоване в АДРЕСА_1 , вказавши, що дане приміщення є житловим, незаконним і протиправним та скасувати його; визнати рішення виконавчого комітету Рафалівської селищної ради від 02.10.2019 №89 «Про встановлення порядкового номеру об`єкту нерухомого майна житла по АДРЕСА_1 , вказавши, що дане нерухоме майно є житлом незаконним і протиправним та скасувати його; стягнути з Володимирецької селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 40000 (сорок тисяч) гривень; стягнути з Рафалівської селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень. В обґрунтування позовних вимог вказує, що Володимирецька селищна рада у шахрайський спосіб звернулася до Рафалівської селищної ради з проханням про встановлення порядкового номеру 5 (п`ять) нерухомому майну, що розташоване в АДРЕСА_1 , вказавши, що дане приміщення є житловим. Надалі, рішенням Рафалівської селищної ради вказаному нерухомому майну було встановлено порядковий номер 5 (п`ять) та безпідставно зазначено, що дане нерухоме майно є житлом. Позивач наголошує, що приміщення в АДРЕСА_1 є нежитловим, а саме: перукарнею, в одній з частин якого постійно проживає ОСОБА_2 . Вказує, що для того щоб вважатися житлом нерухомість повинна бути пристосована для постійного проживання, для цього приміщення має відповідати вимогам законодавства до житлових об`єктів, прописаним в Державних будівельних нормах. Натомість, поки об`єкт не переведено під житловий фонд, його не можна використовувати як постійне місце проживання. На переконання позивача, метою поведінки відповідачів є не надання житла для відновлення його порушеного житлового права, а лише імітація його надання з подальшим створенням проблем для сім`ї ОСОБА_1 . Також зазначав, що поведінка відповідачів спричиняє моральну шкоду йому і його сім`ї, адже Володимирецька селищна рада своїм рішенням на виконання цілого ряду судових рішень запропонував в якості житла приміщення, що по суті не є житлом. На підставі наведеного, просив позовні вимоги задовольнити повністю. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у справі №460/61/20 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені в адміністративному позові, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Відповідачі правом подання письмових відзивів на апеляційну скаргу не скористались. Разом з тим, від Володимирецької селищної ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із карантинними обмеженнями, що введені на території України. Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції вважає, що таке не підлягає задоволенню, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину зі сторони суб`єкта владних повноважень (апелянта) не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також рекомендація Ради суддів України (лист від 16.03.2020 №9-рс-186/20.) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами. Також відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача (його представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Додатково суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Так, Європейський суд з прав людини (далі Суд) в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ухвалою Вищого адміністративного суду від 16 листопада 2011 року касаційні скарги Володимирецької селищної ради Рівненської області та заступника прокурора Рівненської області, який діє в інтересах Володимирецької селищної ради Рівненської області, залишено без задоволення. Абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року викладено у такій редакції: «Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.06.2007 та зобов`язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам ст.48, 50 Житлового кодексу України». Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області від 10.02.2012 відкрито виконавче провадження №31166879 з примусового виконання виконавчого листа від 23.01.2012 №6-а-4/08 про зобов`язання Володимирецької селищної ради Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України. В процесі виконання судового рішення щодо надання позивачеві квартири, що не є предметом дослідження в межах даної адміністративної справи, Володимирецька селищна рада 26.09.2019 звернулася до Рафалівської селищної ради з листом №02-23/1596, в якому, керуючись підпунктом 10 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон №280/97-ВР), з метою оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно, що є власністю територіальної громади селища Володимирець, та зважаючи на фактичне місце розташування об`єкта, просила встановити порядковий номер 5 (п`ять) нерухомому майну житлу, що розташоване по АДРЕСА_1 . Додатком до зазначеного листа Володимирецькою селищною радою додано витяг з рішення Володимирецької селищної ради «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади селища» від 24.01.2019 №1555, яким затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади смт.Володимирець, які перебувають на обліку у комунальному підприємстві по водопостачанню та водовідведенню «Аква». За результатами розгляду звернення Володимирецької селищної ради, Рафалівською селищною радою 02.10.2019 прийнято рішення №89 «Про встановлення порядкового номеру об`єкту нерухомого майна-житла по АДРЕСА_1 , яким об`єкту нерухомого майна-житлу, що перебуває на обліку у комунальній власності територіальної громади селища Володимирець, на підставі рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради від 24.01.2019 №1555, та яке розташоване на території Рафалівської селищної ради, встановлено порядковий номер АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з діями відповідачів щодо прийняття даного рішення та з самим рішенням, вважаючи його незаконним і протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані в даній справі дії та рішення про присвоєння порядкового номеру приміщенню не відповідають критерію юридичної значимості, оскільки не створювали жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення прав позивача. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 143 Конституції України, зокрема, визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон №280/97-ВР. Так, зокрема, Закон №280/97-ВР визначає компетенцію селищних рад, порядок організації роботи селищних рад, постійних комісій та порядок скликання сесій для прийняття рішення та принципи діяльності місцевого самоврядування в Україні, яке здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування. Статтею 2 Закону №280/97-ВР визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до частини першої статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Органи місцевого самоврядування наділені низкою повноважень у різних галузях та сферах суспільного життя, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі будівництва, житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Для реалізації цих повноважень орган місцевого самоврядування мають право ухвалювати необхідні рішення. Оскільки рішення органів місцевого самоврядування можуть порушувати права та законні інтереси як громадян, так і юридичних осіб (підприємств, установ і організацій), або ж з часом втрачати свою актуальність, то чинне законодавство й передбачає юридичні інструменти впливу на такі рішення шляхом їх зупинення, зміни та скасування. Згідно із статтею 11 Закону №280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Виходячи зі змісту даних норм, виконавчі органи рад створюються як допоміжні органи для виконання функцій та повноважень, делегованих їм даними радами та органами виконавчої влади і в своїй роботі вони підзвітні та підконтрольні цим радам та органам виконавчої влади. Пунктом 41 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР визначено, що прийняття рішень адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначеному цим законом належить до виконавчої компетенції сільських, селищних, міських рад. На підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо питань адміністративно-територіального устрою в порядку і межах повноважень, визначених законом. Відповідно до підпункту 10 пункту «б» статті 30 Закону №280/97-ВР до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить облік відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. Чинним законодавством, на сьогоднішній день, чітко не визначено суб`єктів, які безпосередньо наділені повноваженнями щодо присвоєння адрес об`єктам нерухомого майна. Проте, з урахуванням зазначених обставин, апеляційний суд вважає, що у відповідності до підпункту 10 пункту «б» статті 30 Закону №280/97-ВР здійснювати облік нерухомого майна незалежно від форм власності є делегованим повноваженням виконавчого органу місцевого самоврядування, що за своїм змістом включає присвоєння адресних (порядкових) номерів об`єктам нерухомого майна на всій території ради. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність у Рафалівської селищної ради, а саме у її виконавчого органу, повноважень щодо призначення адреси об`єктам нерухомого майна. Частиною першою статті 59 Закону №280/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Апеляційний суд зауважує, що актами нормативно-правового характеру є локальні документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують обов`язкові для виконання на певній території правила поведінки. Ненормативними актами є індивідуально-правові акти, які є юридичними фактами, на підставі яких у фізичних осіб та юридичних осіб приватного права виникають, змінюються або припиняються конкретні права та обов`язки. Такі акти стосуються конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) і розраховані на одноразове застосування. Предметом судового оскарження в даній справі є дії та рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення порядкового номеру 5 (п`ять) нерухомому майну, що розташоване в АДРЕСА_1 . Порушення своїх прав вказаними діями та рішенням позивач вбачає у зазначенні, що дане приміщення є житловим. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відтак, чинними вимогами КАС України передбачено, що захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. За наведеного, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем суб`єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати у разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи. Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Обґрунтовуючи порушення своїх прав спірним рішенням виконавчого комітету Рафалівської селищної ради позивач покликається на безпідставність зазначення у ньому його цільового призначення - житлове. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 07.11.2019 виконавчим комітетом Володимирецької селищної ради прийнято рішення №163 «Про забезпечення житлом ОСОБА_3 », що передбачає надання ОСОБА_1 у користування з 02.12.2019 житлового приміщення загальною площею 48 кв.м., в тому числі житлова площа 26,8 кв.м., що розміщене за адресою: АДРЕСА_2 27.11.2019 Володимирецька селищна рада надіслала позивачу лист №02-23/1976, в якому з метою виконання рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради від 07.11.2019 №163 «Про забезпечення житлом ОСОБА_3 », пропонувала позивачеві 02.12.2019 о 08:00 год. звернутися до Володимирецької селищної ради для вручення ордеру на вселення у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, рішення Володимирецької селищної ради від 07.11.2019 №163 «Про забезпечення житлом ОСОБА_3 » є предметом розгляду Рівненського окружного адміністративного суду в межах адміністративної справи №460/3438/19. Тобто, станом на час прийняття спірного в даній справі рішення виконавчого комітету Рафалівської селищної ради від 02.10.2019 №89 про встановлення об`єкту нерухомого майна, яке розташоване в АДРЕСА_1 порядкового номеру АДРЕСА_2 (п`ять), таке приміщення не було надано ОСОБА_1 у користування, а відтак покликання на порушення його прав через зазначення в оскаржуваному рішенні, що таке приміщення є житловим, не заслуговують на увагу. Відповідно, встановлення порядкового номеру приміщенню, яке не було надано у користування ОСОБА_1 , жодним чином не порушувало права позивача. Більше того, рішення про присвоєння порядкового номеру об`єкту нерухомості не є рішенням, яке визначає його цільове призначення та не спричиняє переведення нежитлового приміщення в житлове. Питання приналежності даного об`єкту нерухомості до житлових чи нежитлових приміщень не може бути предметом дослідження в межах спірних правовідносин. Разом з тим, як вже було зазначено судом, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі №800/191/17 зазначено, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини для того, щоб мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоб претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення у справах: «Аксу проти Туреччини» від 15.03.2012, «Бурден проти Сполученого Королівства» від 29.04.2008, «Тенасе проти Молдови» від 27.04.2010). Окрім того, Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 роз`яснив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Позивач не навів жодних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права та, що відповідачі своїми діями та рішенням порушили такі права, свободи чи інтереси. З огляду на викладене у його сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувані в даній справі дії та рішення про присвоєння порядкового номеру приміщенню не відповідають критерію юридичної значимості, оскільки не створювали жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення прав позивача. Рішення про встановлення порядкового номеру об`єкту нерухомості не містить також ознак акта індивідуальної дії. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 03 червня 2020 року.