LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд400/136/20

від 26.05.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/136/20 Головуючий І інстанції Устинов І.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., за участю секретаря - Голобородько Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020р. (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 18.12.2020р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради та третьої особи ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: 13.01.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Миколаївської міської ради, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради та третьої особи та стороні відповідачів - ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням уточнень, просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Миколаївської міської ради та виконавчого комітету Миколаївської міськради щодо невизнання нечинним рішення №1571 в період з 24.07.2009р. до 27.09.2017р.; - визнати протиправною бездіяльність Миколаївської міської ради та виконавчого комітету Миколаївської міськради щодо невизнання нечинним рішення №551 від 24.03.2006р., з 28.11.2007р. до цього часу; - визнати протиправним рішення виконкому Миколаївської міської ради №551 від 24.03.2006р.; - визнати протиправними дії Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради з 28.11.2007р. щодо надання дозволів на відключення окремих квартир від систем опалення та гарячого водопостачання, і конкретно дозволу, наданого 3-й особі в протоколі від 23.11.2013р. №18; - стягнути з відповідачів пропорційно на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 24.03.2006р. №551 було затверджено «Положення про Міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання у м.Миколаєві», після чого, 24.07.2009р. виконкомом Миколаївської міськради було прийнято рішення №1571 (із змінами від 26.08.2009р.), яким на території м.Миколаєва дозволялось відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, яке, в свою чергу, в подальшому, було скасовано рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2010р. по справі №2а-5206/10/1470 за позовом Прокуратури Миколаївської області. Однак, незважаючи на зміни в законодавстві та усталену судову практику, виконавчий комітет Миколаївської міської ради до цього часу так і не вніс відповідні зміни до своїх рішень №551 і №1571, а Міжвідомча комісія, створена адміністрацією Заводського району, продовжувала видавати дозволи на відключення квартир від мереж гарячого водопостачання. Так, 3-й особі ОСОБА_2 був наданий дозвіл на відключення від гарячого водопостачання з наступним улаштуванням газової турбо-колонки у кв. АДРЕСА_1 , що, згідно з правовими позиціями Верховного суду України, спричинило порушення прав позивача, як одного із співвласників цього будинку АДРЕСА_2 . Індивідуальне встановлення 3-ю особою газової турбоколонки, на думку позивача, не відповідає нормам ДБН В.2.5.20-2001 «Газопостачання» та санітарним нормам. Отже, за таких обставин, позивач вважає, що Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було протиправно прийнято рішення про надання погоджень при переведенні окремих квартир у багатоквартирних будинках на влаштування автономних систем опалення і гарячого водопостачання, яким надано право окремим співвласникам будинків в м.Миколаєві на відключення від мереж центрального опалення та/або гарячого водопостачання. Крім того, позивач у своєму позові зазначає, що вказане рішення органу місцевого самоврядування порушує його права, як мешканця і співвласника багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_2 , оскільки даний нормативно-правовий акт застосовано при наданні дозволу на відключення від мереж гарячого водопостачання і встановлення автономного газового водонагрівача в квартирі АДРЕСА_3 . Представники відповідачів та 3-ї особи надали до суду першої інстанції письмові відзиви, у яких позовні вимоги категорично не визнали та мотивовано просили відмовити у їх задоволенні. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року (ухваленим в порядку письмового провадження) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 18.01.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, просив скасувати рішення окружного адміністративного суду від 18.12.2020р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у наступній редакції: - визнати протиправною бездіяльність Миколаївської міської ради, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, яка полягала у невжитті заходів щодо скасування п.2.1 рішення від 24.03.2006р. №551 - з 06.11.2007р. до цього часу, та рішення №1571 - в період з 24.07.2009р. до скасування його рішенням №821 від 27.09.2017р.; - стягнути з Миколаївської міської ради, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради моральну шкоду у розмірі 2000 грн.; - визнати протиправним з 06.11.2007р. та скасувати п.2.1 рішення від 24.03.2006р. №551 та зобов`язати відповідачів привести його у відповідність до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019р. № 169; - визнати протиправним та скасувати дозвіл на відключення від мереж ГВП квартири АДРЕСА_1 , наданий 3-й особі у протоколі від 23.11.2013р. міжвідомчої комісії при адміністрації Заводського району виконкому Миколаївської міської ради. Крім того, позивач у своїй апеляційній скарзі зазначити, що у разі, якщо вимога про протиправним та скасування дозволу на відключення від мереж ГВП не підлягає розгляду в адміністративному суді, то тоді він просить суд 2-ї інстанції закрити провадження у справі в цій частині. 05.02.2021р. матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2021р. апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні. В судове засідання суду 2-ї інстанції сторони не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були своєчасно та належним чино повідомлені. У зв`язку з вказаними обставинами, приймаючи до уваги встановлені на усій території України карантинні обмеження та враховуючи, що в даному випадку розглядається справа незначної складності, судова колегія розглянула справу у відкритому судовому засіданні без участі сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_4 . 3-я особа по справі - ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . 24.03.2006р. виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, на виконання наказу Міністерства будівництва, архітектури та ЖКГ України №4 від 22.11.2005р., прийнято рішення №551 «Про затвердження Положення про Міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання у м.Миколаєві». 23.01.2007р. аналогічне положення про створення Межвідомчої комісії та затвердження переліку членів районної МК було прийнято і розпорядженням Адміністрації Заводського району Миколаївської міськради №22р. 12.03.2008р. вказане рішення виконкому №551 від 24.03.2006р. було призупинено розпорядженням Миколаївського міського голови №114р «Про призупинення дії рішення виконкому міської ради від 24.03.2006р. №551 «Про затвердження Положення про міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання у м.Миколаєві» в частині відключення окремих приміщень від мереж централізованого опалення при відмові споживачів від централізованого теплопостачання. 09.06.2008р. розпорядженням Миколаївського міського голови №285р у вказане вище розпорядження №114р від 12.03.2008р. було внесено зміни, якими п.1 попереднього розпорядження був доповнений словами «за винятком житлових будинків, які відключені від централізованих джерел теплопостачання за станом на 01.06.2008р.». 24.07.2009р. виконавчим комітетом Миколаївської міської ради прийнято рішення №1571 (з подальшими змінами №1748 від 26.08.2009р.), яким зобов`язано міжвідомчі комісії районів м.Миколаєва надавати погодження на відключення від систем централізованого опалення та гарячого водопостачання в квартирах житлових будинків, мешканці яких не отримують якісні послуги з теплопостачання та гарячого водо забезпечення. 26.11.2013р. Міжвідомчою комісією Адміністрації Заводського району Миколаївської міськради було прийнято рішення (протокол №18) про надання 3-й особі - гр. ОСОБА_2 дозволу на виконання проектних робіт і влаштування газової турбоколонки в квартирі АДРЕСА_1 . 27.09.2017р. виконавчим комітетом Миколаївської міської ради прийнято рішення №821, яким вказане вище рішення виконкому №1571 від 24.07.2009р. (зі змінами від 26.08.2009р. №1748) визнано таким, що втратило чинність. Не погоджуючись з тривалою бездіяльністю відповідачів, позивач звернувся до окружного суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив із необґрунтованості і не доведеності позовних вимог, а також відсутності порушеного права позивача та, відповідно, і відсутності протиправної бездіяльності відповідачів. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як слідує зі змісту положень ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування» №280/97-ВР, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Згідно із ст.5 вказаного Закону №280/97-ВР, система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; органи самоорганізації населення. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету. Як визначено ч.1 ст.10 цього ж Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Як видно з ч.ч.1,2 ст.11 даного Закону №280/97-ВР, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Згідно із ст.25 Закону України №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Як вбачається зі змісту п.п.2,3 ч.1 ст.26 цього ж Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск. Так, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.30 даного Закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема, належать: управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню. Згідно із ч.ч.1,2 ст.41 цього ж Закону №280/97-ВР, питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад. Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об`єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами. Як слідує зі змісту положень ч.ч.1,2,5,6,10,12 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Як чітко визначено приписами ч.1 ст.73 вказаного Закону №280/97-ВР, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Аналогічні положення містяться і в ст.144 Конституції України. Як встановлено з матеріалів справи, 23.06.2006р. рішенням Миколаївської міськради було затверджено «Положення про виконавчий комітет Миколаївської міської ради», з якого вбачається, що виконавчий комітет Миколаївської міської ради - є виконавчим органом Миколаївської міської ради, який утворюється радою на строк її повноважень для здійснення в межах, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та цим Положенням, виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в місті Миколаєві з метою реалізації волі та в інтересах міської територіальної громади. Після закінчення повноважень ради та міського голови її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Виконком в межах своїх повноважень здійснює виконання рішень ради, розпоряджень міського голови та актів органів виконавчої влади. Рішення виконкому приймаються на його засіданні після обговорення більшістю і голосів від загального складу виконкому та підписуються міським головою. Виконком є юридичною особою, має печатку зі своїм найменуванням, штампи, бланки, розрахункові та інші рахунки в установах банків: у своїй роботі керується діючим законодавством України, актами органів державної влади, рішеннями міської ради та цим Положенням. Як передбачено приписами п.1 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. Так, як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивач у своїй позовній заяві фактично просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідачів 1 і 2 щодо: - невизнання нечинним рішення №1571 в період з 24.07.2009р. до 27.09.2017р.; - невизнання нечинним рішення від 24.03.2006р. №551 - з 28.11.2007р. до цього часу; - а також визнати протиправними дії відповідача-3 - з 28.11.2007р. щодо надання дозволів на відключення окремих квартир від систем опалення та гарячого водопостачання, і конкретно дозволу, наданого 3-й особі в Протоколі №18 від 23.11.2013р., яка полягала у не приведенні у відповідність до законодавства України вказаного рішення. Що стосується рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24.03.2006р. №551 «Про затвердження Положення про міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання у м.Миколаєві», то судова колегія вважає за необхідне зазначити, що на виконання наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007р. №169 «Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22.11.2005р. №4», з метою впорядкування питань, що виникають під час надання дозволів на влаштування індивідуального опалення, та запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у житловому фонді м. Миколаєва, вказане вище рішення було призупинено розпорядженням Миколаївського міського голови від 12.03.2008р. №114р «Про призупинення дії рішення виконкому міської ради від 24.03.2006р. №551» в частині відключення окремих приміщень від мереж централізованого опалення при відмові споживачів від централізованого теплопостачання. Далі, як свідчать матеріали справи та вже зазначалося вище, розпорядженням Миколаївського міського голови від 09.06.2008р. №285 «Про внесення зміни до розпорядження міського голови від 12.03.2008р. №114р», з метою завершення робіт з влаштування індивідуального опалення в квартирах житлових будинків, які відключені від централізованих джерел теплопостачання, та створення належних умов для проживання сімей внесено зміни до розпорядження міського голови від 12.03.2008р. №114р «Про призупинення дії рішення виконкому міської ради від 24.03.2006р. №551», а саме, доповнено п.1 словами: «за винятком житлових будинків, які відключені від централізованих джерел теплопостачання за станом на 01.06.2008р.». Окрім цього, колегія суддів, як і суд 1-ї інстанції, звертає увагу на те, що чинний на сьогоднішній день «Порядок відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води» (затв. наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України №169 від 26.07.2019р.) визначає процедуру відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Так, зокрема, відповідно до вимог п.1 р.ІІІ вказаного Порядку №169, власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до ЦО та ГВП, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від ЦО та ГВП у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від ПО та ГВП, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні. Таким чином, судами обох інстанцій встановлено, що на протязі спірного періоду часу питання відключення окремих квартир від централізованого опалення та водопостачання законодавцем спочатку дозволялося, потім заборонялося, а тепер знову фактично дозволяється. Як свідчать матеріали справи та письмові пояснення представників відповідачів, Миколаївської міської радою та її виконавчим комітетом завжди враховувалися законодавчі зміни, що підтверджується розпорядженнями міського голови про призупинення дії рішення виконкому Миколаївської міськради від 24.03.2006р. №551 «Про затвердження Положення про міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання у м. Миколаєві». Крім того, варто зазначити, що згідно архівних даних, в основу прийняття вищевказаного рішення стала постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.06.2008р. по справі №2/34, якою було визнано незаконним наказ Міністерства з питань ЖКГ України від 06.11.2007р. №169 «Про затвердження змін до наказу Міністерства будівництва, архітектури та ЖКГ України від 22.11.2005р. №4», оскільки згідно висновків окружного суду, вказаний вище наказ був прийнятий без врахування інтересів власників окремих житлових приміщень, та з порушенням їх прав щодо вільного користування та розпорядження майном. Таким чином, керуючись нормами діючого на той час законодавства, вказаною вище судовою практикою та у зв`язку з численними зверненнями мешканців м.Миколаєва, виконавчим комітетом Миколаївської міської ради і було прийнято рішення №1571 від 24.07.2009р., а потім і зміни до нього №1748 від 26.08.2009р. Отже, з урахуванням вищевикладених обставини, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Миколаївською міською радою та її виконавчим комітетом, в даному випадку, у зазначений позивачем період часу, вживалися усі необхідні дії для дотримання прав мешканців міста Миколаєва на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю (в т.ч. і прав, передбачених ч.2 ст.383 ЦК України). Так, дійсно, як видно з матеріалів справи, пізніше, а саме 27.09.2017р., виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було прийнято рішення №821, яким вказане вище спірне рішення №1571 від 24.07.2009р. (зі змінами від 26.08.2009р. №1748) було визнано таким, що втратило чинність, що, в свою чергу, не заперечується ані позивачем, ані відповідачами. Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія, як і окружний суд, вважає, що Миколаївська міська рада, її виконавчий комітет, а також Адміністрація Заводського району Миколаївської міської ради, в даному випадку, діяли в межах своїх повноважень та у відповідності до діючих у конкретний час вимог чинного законодавства України і відповідно, протиправної бездіяльності не допустили. До того ж, одночасно судова колегія також вважає за необхідне зазначити й про те, що погоджується з висновками суду 1-ї інстанції і щодо відсутності самого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача ОСОБА_1 з боку відповідачів у спірних правовідносинах, оскільки прийняті відповідачами рішення жодним чином не впливають на його права, як громадянина України та навіть як мешканця будинку АДРЕСА_2 , а також не спричиняють для нього будь-яких негативних наслідків. Окрім того, апеляційний суд, при прийнятті остаточного рішення по даній справі також рахує необхідним звернути увагу ще й на ту обставину, що питання правомірності отримання 3-ю особою гр. ОСОБА_2 (у зв`язку з припиненням з 02.04.2007р. постачання гарячої води) дозволу на виконання проектних робіт і влаштування в своїй квартирі газової турбоколонки, як і питання правомірності спірних рішень виконавчого комітету Миколаївської міськради №1571 від 24.07.2009р., №551 від 24.03.2006р. та рішення Міжвідомчої комісії Адміністрації Заводського району Миколаївської міськради від 26.11.2013р. (протокол №18) вже неодноразово було предметом судового розгляду, що підтверджується набравшими законної сили рішеннями Заводського районного суду м.Миколаєва від 31.03.2016р. по справі №487/6848/15ц і від 06.09.2017р. по справі №487/6145/16ц, а також ухвалою МОАС від 25.06.2019р. по справі №1440/1920/18. Згідно із ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Що ж стосується решти заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідачів (пропорційно) моральної шкоди у сумі 2000 грн., то судова колегія з цього приводу зазначає наступне. Так, дійсно, ст.56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Під «моральною шкодою» слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до змісту ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином, підставою для відшкодування шкоди є незаконне рішення, дія чи бездіяльність органу державної влади або її посадової чи службової особи. Як визначено ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір же грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Однак, разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, та як правильно зазначив суд 1-ї інстанції в оскаржуваному рішенні, позивачем, в даному випадку, не наведено точного розрахунку та жодного обґрунтування визначеної ним суми моральної шкоди, як і не зазначено, з чого саме виходив позивач при визначенні такого розміру моральної шкоди у сумі 2000 грн., в чому ж саме виразилися його моральні страждання, які він нібито зазнав внаслідок цих протиправних рішень 3-х відповідачів або їх бездіяльності, а також не надано будь-яких доказів (зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо), які б беззаперечно підтверджували цей факт. Аналогічні висновки з цього спірного питання містяться і в постанові Верховного Суду від 25.04.2019р. у справі №818/1429/17. Отже, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, приходить до висновку про те, що оскільки позивачем не було наведено обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди, не надано належних та допустимих доказів на її підтвердження та на підтвердження самого факту перенесення ним моральних страждань, то відповідно, відсутні будь-які законі підстави для задоволення позову в цій частині. До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, було належним чином зроблено представниками відповідачів в судах 1-ї та 2-ї інстанцій. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційних скаргах доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 04.06.2021р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»