Постанова 4857 № 161/19744/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 161/19744/19 пров. № А/857/3458/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Обрізка І.М., Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання Ігнатищ Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2020 року у справі № 161/19744/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,- суддя в 1-й інстанції Пахолюк А.М., час ухвалення рішення 05.03.2020 року, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення 05.03.2020 року, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (далі - Відповідач) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення. Свій позов мотивує тим, що 14 листопада 2019 року відповідачем відносно нього було складено постанову по справі про адміністративне правопорушення LC-009795 за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. Вважає дану постанову незаконною та такою, що суперечить нормам КУпАП та вимог законодавства щодо оформлення постанови по справі про адміністративне правопорушення. Вказує, що інспектором, при розгляді справи не були з`ясовані та доведені обставини, які б свідчили, що в його діях є ознаки проступку, а постанова не відображає дійсних обставин справи, було порушено встановлений КУпАП порядок розгляду справи та винесення постанови. З врахуванням наведеного, просить суд скасувати постанову LC-009795 від 14.11.2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2020 року у справі № 161/19744/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції проігноровано обгрунтовані сумніви позивача що зазначені приладні показника мають взагалі відношення до відображеного на фото транспортного засобу. Апелянт звертає увагу на те, що оскаржувана постанова винесена диспечером Віктор Н.А. від імені інспектора Сержанта О.М., тобто останній розгляд справи відносно позивача не здійснював, оскаржувану постанову не виносив. У даному випадку крім відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, є порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, ігнорування прав позивача передбачених ст. 268 КУпАП. Розгляд справи відносно позивача не відбувався, що є порушенням вимог ст.ст. 245, 251, 278, 280 КУпАП. Просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2020 року у справі № 161/19744/19 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. 28 травня 2020 року до суду надійшло письмове клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що представник перебуває у відпустці, яке на думку апеляційного суду, необхідно відхилити, оскільки відповідно до частини 2 статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів Крім того, виходячи з положень ч. 4 ст. 196 КАС України присутність осіб, які беруть участь у справі, є не обов`язковою та судом така обов`язковою не визнавалася, а відкладення справи, призведе до необґрунтованого затягування апеляційного розгляду, коли таку може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та наданих письмових пояснень. Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача та свідка, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона підлягає до задоволення з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що дотримання ПДР України є невід`ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, відповідач діяв правомірно, в межах своїх повноважень у спосіб передбачений законом, оскаржувана постанова є законною та такою, що не підлягає скасуванню. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 14.11.2019 року у Департаменті муніципальної варти Луцької міської ради отримав винесену щодо нього постанову LC-009795 (далі постанова) із змісту якої вбачається, що позивач, 13 листопада 2019 року у м. Луцьку, по вул. Винниченка, 2, керуючи транспортним засобом «Форд», д.н.з. НОМЕР_1 , порушив правила зупинки, з а саме: здійснено зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів від пішохідного переходу, чим порушено п.15.9 «г» ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП (а.с. 4, 12). Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся до суду. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як визначено статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно ч.3 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п.8.4 ПДР, затв. постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001р., дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи: а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду; б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги; в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі; г) наказові знаки. Показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження; Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), а також накладення стягнення при розгляді цих справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлюються ст.ст.279-1 279-4 цього Кодексу. Так, згідно з ст.279-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу (ч.1). Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) (ч.3). Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (ч.5). Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Із змісту вказаної норми слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку. Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами. Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та ін. Зазначеному кореспондує пункт 1.3 Правил дорожнього руху України згідно якого учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 повідомив суду, що розгляду самої постанови він не проводив, а лише сформував повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення з викликом для розгляду справи і залишив його на склі припаркованого автомобіля. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно із приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного адміністративно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позов. Керуючись ст. 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2020 року у справі № 161/19744/19 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Постанову серії LC № 009795 від 14 листопада 2019 року скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення. Постанова суду апеляційної інстанції є остаточною та не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді І. М. Обрізко Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 02.06.2020 року