Постанова 4824 № 360/2678/17

Головуючий у І інстанції Унятицький Д.Є. Провадження №22-ц/824/516/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувшиу відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Бородянської районної державної нотаріальної контори про визнання права власності на частину будинку та про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, ВСТАНОВИВ: У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом та просила про його задоволення, посилаючись на те, що з 29 січня 1955 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , під час якого вони у 1959 році побудували житловий будинок АДРЕСА_1 , який у 2008 році був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_3 склав на користь онука ОСОБА_1 , відповідача по справі, заповіт, яким заповів останньому все належне йому на день смерті майно. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яку шляхом подачі заяв до нотаріальної контори прийняли: відповідач ОСОБА_1 , на користь якого спадкодавцем було складено заповіт, та позивач ОСОБА_2 , як непрацездатна дружина, яка має право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. Разом із тим, при видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину нотаріусом було допущено помилку при визначенні розміру частки спадкового майна. Зокрема, нотаріус не врахував, що вищевказаний будинок був набутий ОСОБА_2 та її покійним чоловіком ОСОБА_3 під час шлюбу і являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя, отже позивачу ОСОБА_2 належить Ѕ частина житлового будинку, яка помилково віднесена нотаріусом до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 . Враховуючи викладене, ОСОБА_2 , уточнивши позовні вимоги, на підставі положень ст.ст. 60, 70 СК України просила визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на підставі ст. 377 ЦК України право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 3221055500:02:028:0048, наданої для обслуговування будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, ОСОБА_2 просила зобов`язати Бородянську районну державну нотаріальну контору Київської області внести зміни в свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_1 07 вересня 2018 року на ѕ частки спадкового майна, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , який належав померлому ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.04.2008 року, та господарських споруд: літніх кухонь - Б, С, Т, убиралень - Ж, З, сараїв - И, К, Н, О, навісів - Л, М, У, погреба - П, бані - Р, колодязя №1, огорож №2, 4, 6, 8, воріт з хвірткою №3, хвірток №5, 7, 9, вказавши, що свідоцтво видане на 3/8 частки спадкового майна замість ѕ часток; зобов`язати Бородянську районну державну нотаріальну контору внести зміни в свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_1 07 вересня 2018 року на ѕ частини спадкового майна, що складається із земельної ділянки кадастровий номер 3221055500:02:028:0048, площею 0,1500 га, яка належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.09.2015 року, що знаходиться по АДРЕСА_1 , вказавши, що свідоцтво видане на 3/8 частки спадкового майна замість ѕ часток. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 03 травня 2019 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки 33, площею 0,1500 га, кадастровий номер 3221055500:02:028:0048, що розташована в АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обгрунтовуючи скаргу, посилався на те, що і житловий будинок, і земельна ділянка, були об`єктами права особистої власності ОСОБА_3 , який заповів їх йому, ОСОБА_1 , на підставі заповіту. Крім того, суд, ухвалюючи рішення, вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_2 , яка не порушувала перед судом питання про визнання за нею права власності на Ѕ частину земельної ділянки, а просила лише визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку та зобов`язати нотаріальну контору внести зміни у видані на ім`я ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Науменко В.В. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Представник позивача ОСОБА_4 , залученого до участі у справі в якості правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 червня ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачки ОСОБА_2 , адвокат Башинська О.П. в апеляційному суді проти задоволення скарги ОСОБА_1 заперечила та просила рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що з 29 січня 1955 року ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (том 1, а.с.5). Також встановлено, що за ОСОБА_3 на праві власності було зареєстроване наступне майно: домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельна ділянка за вказаною адресою, площею 0,1500 га, кадастровий номер 3221055500:02:028:0048, надана для обслуговування будинку, що підтверджується копіями свідоцтва про право власності, архівної довідки КП КОР «Північне бюро технічної інвентаризації», свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 1, а.с.142-147). 22 листопада 2013 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів відповідачу ОСОБА_1 все своє майно, яке належатиме йому на момент смерті, що підтверджується копією заповіту (том 1, а.с.122 оборот, а.с.123). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (том 1, а.с.121). Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копіями їх заяв (том 1, а.с.120). Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину будинку та 1/2 частину земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності в цій частині, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям під час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Оскільки спірний житловий будинок було набуто позивачем ОСОБА_2 та її покійним чоловіком ОСОБА_3 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами, неспростованими відповідачем, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що будинок є об`єктом їх спільної сумісної власності, і позивачу на підставі ст. 70 СК України належить Ѕ його частина. Правильним є і висновок суду про визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,1500 га, кадастровий номер 3221055500:02:028:0048, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, Ѕ частина якого належить ОСОБА_2 на праві власності згідно вимог ст.ст. 60, 70 СК України. Так, вищевказана земельна ділянка площею 0,1500 га, кадастровий номер 3221055500:02:028:0048, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, серії 43652462, виданого 10.09.2015 року реєстраційною службою Бородянського районного управління юстиції Київської області (том 1, а.с.144-145). Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Вищенаведена правова норма кореспондується з нормою ст.120 ЗК України, відповідно до ч.ч.1 та 4 якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Враховуючи те, що ОСОБА_2 набула на законних підставах право власності на Ѕ частину домоволодіння, розташованого на земельній ділянці площею 0,15 га, наданій для його обслуговування, до неї перейшло і право власності на Ѕ частину земельної ділянки, зареєстрованої на праві власності за ОСОБА_3 , пропорційно її частці у праві власності на домоволодіння. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що спірний житловий будинок був особистою власністю спадкодавця ОСОБА_3 , колегією суддів відхиляються, оскільки на підтвердження цих доводів апелянтом суду не надано жодних доказів. Не спростовують обґрунтованості рішення і доводи ОСОБА_1 про його участь у реконструкції та ремонті будинку, оскільки ці обставини жодним чином не впливають на наявність у ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину будинку, який є об`єктом права спільної сумісної власності її та її чоловіка ОСОБА_3 , як подружжя. Відхиляються колегією суддів і доводи скарги про вихід суду за межі позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності на Ѕ частину земельної ділянки, оскільки в матеріалах справи наявні уточнення до позовної заяви ОСОБА_2 , подані до суду 03.10.2018 року на стадії підготовчого провадження (том 1, а.с.198-200), в резолютивній частині яких міститься вимога ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,1500 га, кадастровий номер 3221055500:02:028:0048, що розташована в АДРЕСА_1 . Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 травня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: