Постанова 4814 № 539/4545/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 539/4545/19 Номер провадження 22-ц/814/1315/20Головуючий у 1-й інстанції Даценко В. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Бутенко С.Б. Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 лютого 2020 року у складі судді Даценка В.М. у складі судді Даценка В.М. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: В листопаді 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому посилаючись на факт прострочення боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 04.07.2007 року та наявність заборгованості, яка виникла станом на 31.08.2019 року у сумі 23837,42 грн. і складається із: заборгованості за кредитом - 241,50 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 16472,98 грн., заборгованості за пенею та комісією - 5511,63 грн., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 1111,31 грн., просив про стягнення даної суми заборгованості з покладенням на відповідача понесених по справі судових витрат - 1921 грн. Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 04 липня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 460 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, проте, своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 лютого 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 04.07.2007 року в розмірі 241 грн. 50 коп., що складає заборгованість за тілом кредиту. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані позичальником кошти підлягають поверненню банку, в іншій частині відсутні підстави для задоволення пред`явлених позовних вимог. Не погодившись з вказаним рішенням в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу та, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення відсотків задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відсутність підпису позичальника в Умовах та Правилах і Тарифах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, також не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості, оскільки відповідач прийняв пропозицію банку на запропонованих умовах та поставив свій підпис в заяві позичальника, чим засвідчив, що він ознайомлений з вказаними документами та погодився з умовами кредитування. Зазначає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач не повернув його, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. На думку апелянта суд оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає стаття 169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейський кодексів цивільного права. Оскаржене рішення суду прямо суперечить і нормам цивільного права України і європейським правовим нормам, що регулюють функціонування кредитних правовідносин і банківського сектору економіки. В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК). Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Згідно частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. По справі встановлено, що 04 липня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 250 грн. з базовою процентною ставкою - 22,8% з розрахунку 360 днів у році, комісією за кредитне обслуговування - 1% від суми заборгованості на строк, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язався погашати заборгованість щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості як шляхом внесення готівки на карту, так і списанням банком коштів з дебетної картки № НОМЕР_1 . На виконання умов договору відповідачу було видано кредитну картку № НОМЕР_2 . Своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором відповідач не виконував, внаслідок чого станом на 31.08.2019 року виникла заборгованість за кредитом - 241,50 грн., по відсотках за користування кредитом - 16472,98 грн., за пенею та комісією - 5511,63 грн., штрафом (фіксована частина) - 500 грн., штрафом (процентна складова) - 1111,31 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, відтак, сторонами не були погоджені такі умови договору, як розмір кредиту, термін його повернення, підстави та умови нарахування відсотків, сплати комісії, штрафу та пені. Суд також дійшов висновку, що відповідач не підписав жодного документу, який би обумовлював порядок та умови нарахування і сплати таких платежів та фізично не міг ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, так як є інвалідом 2 групи по зору і не може читати, а також не має відповідної фахової підготовки для розуміння правил надання банківських послуг співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Разом з тим, такі висновки місцевого суду не повною мірою відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін. Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Вирішуючи справу, суд першої інстанції не звернув уваги, що умови договору, зокрема, сума кредиту, розмір процентів за користування кредитом, комісії та строк кредитування, визначені у заяві від 04 липня 2007 року, яка підписана відповідачем та представником банку, що свідчить про узгодження сторонами в належній письмовій формі істотних умов кредитного договору. Крім того, даючи оцінку неспроможності відповідача у зв`язку з його інвалідністю по зору з дитинства прочитати текст договору та розуміти умови кредитування, суд не врахував, що вказаний кредитний договір вчинений у письмовій формі з дотриманням вимог статті 207 ЦК України та за правилами статті 215 ЦК України у разі заперечення його дійсності однією із сторін є оспорюваним правочином і поки його в установленому порядку не визнано судом недійсним, відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Вимог про визнання кредитного договору від 04 липня 2007 року недійсним ОСОБА_1 не заявляв. Таким чином, в межах строку кредитування відповідач повинен був повернути банку одержані кредитні кошти в сумі 241,50 грн., факт отримання яких підтверджується випискою про рух коштів по картці № НОМЕР_2 , та сплатити узгоджені проценти і комісію за кредитне обслуговування, проте, у порушення вимог статей 526, 530, 1054 ЦК України свого зобов`язання належним чином не виконав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, суд першої інстанції вказаного не врахував, що при вірному вирішенні справи по суті призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18. Згідно статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настянням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). У спірних правовідносинах сторони погодили строк кредитування у межах строку дії картки, що визначається останнім календарним днем місяця і року, на який картку було випущено. Після закінчення строк дії картки продовжується шляхом надання клієнту картки з новим строком дії. Встановлено, що 04 липня 2007 року відповідачу було видано кредитну карту № НОМЕР_2 з обмеженим терміном користування, доказів перевипуску якої матеріали справи не містять. Отже, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування, який збігається зі строком дії картки № НОМЕР_2 , не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є безпідставними. В межах строку кредитування банк має право на одержання процентів від позичальника у судовому порядку в разі звернення до суду з відповідною вимогою з дотриманням строку позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) законом встановлена спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша, п`ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом, яка утворилась з 31.07.2007 року. У відзиві на позовну заяву (а.с. 50-51) відповідач ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності до вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення відсотків за кредитом, яка підлягає задоволенню з огляду на строковий характер спірних правовідносин та збіг позовної давності за обґрунтованими вимогами позивача про стягнення процентів в межах строку кредитування на час подання до суду позову - 19.11.2019 року. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом за кредитним договором від 04 липня 2007 року, в іншій частині підлягає залишенню без змін. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 лютого 2020 року змінити в мотивувальній частині підстав відмови у задоволенні позовних вимог, в іншій частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: С.Б. Бутенко Судді: О.І. Обідіна О.В. Прядкіна